З легкої руки Гертруди Стайн

Гертруда Стайн,
1906, Пікассо

Вислів «втрачене покоління» став популярним з легкої руки Гертруди Стайн як означник літературної течії, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовою. Стайн сказала відомі слова: «Усі ви – втрачене покоління», звертаючись до молодих американських письменників-блукальців, яким (як і їй самій) творення модерної американської літератури видавалося можливим лише в Парижі. «Вдома вони не могли писати книжки й малювати картини, вдома вони могли стати хіба що дантистами, – констатує українська дослідниця Соломія Павличко. – Європа ж давала їм клімат експерименту та творчої свободи».

Саме тому представники «втраченого покоління» в особі Ернеста Хемінґвея , Езри Паунда, Томаса Стерна Еліота, Джона Доса Пассоса, Френсіса Скота Фіцджеральда, Торнтона Вайльдера збиралися в паризькій квартирі Гертруди Сайн на Рю де Флер, 27, яка стала місцем літературного паломництва. Саме в салоні пані Стайн цікаві бесіди поєднувалися з можливістю побачити найзухваліші полотна сучасності Сезана, Пікассо, Матісса.

Вислів «втрачене покоління» став всесвітньовідомим завдяки Ернесту Хемінґвею, який використав слова Стайн як епіграф до роману «І сонце сходить» (друга назва «Фієста»). У самого Хемінґвея зустрічаємо кілька версій виникнення цього вислову. Зокрема в неопублікованій передмові 1925 року до свого першого роману «Фієста» письменник розповідає про цей епізод таке. Міс Стайн влітку подорожувала департаментом Ен (Франція) і поставила своє авто в гараж у невеличкому селі. Помітивши, як старанно працює молодий механік, вона похвалила його, запитавши у власника гаража, як йому вдається знаходити таких сумлінних працівників. Господар відповів, що сам його навчив, адже хлопці його віку вчаться охоче, і додав, що лише тих, кому зараз від 22 до 30, які пройшли війну – їх нічому не навчиш, тому що вони втрачене покоління («une generation perdue»). У передмові Хемінґвей натякав, що його покоління «втрачене» по-особливому, не так, як «втрачені» покоління інших часів.

Іншу версію цієї історії письменник виклав тридцять років по тому в романі «Свято, яке завжди з тобою». Вона має нове настроєве забарвлення, та й саме визначення доволі іронічне. За цією – більш пізньою – версією молодий механік, представник втраченого покоління, пробув на фронті останній рік війни, а після повернення влаштувався працювати в гараж. Він, на думку Стайн, виявився недостатньо компетентним у своїй справі і з якоїсь причини не зміг полагодити її «Форд». А, можливо, просто не обслужив її машину поза чергою, припускав Хемінґвей. Хай би що там було, але після скарги Гертруди Стайн власник гаража висварив молодого робітника зі словами: «Ви всі – «generation perdue!». За цією версією, Стайн звинуватила всю молодь, яка побувала на війні, зокрема й молодих літераторів (і самого Хемінґвея) в тому, що вони не мають вічних цінностей, нічого не поважають і неодмінно зіп’ються. Вони – втрачене покоління.

Як згодом згадував Хемінґвей, Гертруда Стайн і справді була переконана, що у Франції митцям належать особливі привілеї. Їх повинні позачергово та швидко обслуговувати, знаходити місце для паркування. Тому вона цілком впевнено могла поскаржитися на те, що хлопчина-механік змусив її чекати. Окрім того вона засуджувала богемне життя письменників та художників. Алкоголь, наркотики та заборонені втіхи, на думку пані Стайн, лише шкодили творчому процесові.

Розповідь самої Гертруди Стайн про «втрачене покоління» менш детальніша, аніж у Хемінґвея. Вперше цей вислів вона почула від власника готелю «Пернолле» в місті Белл (департамент Ен, Франція). Стайн згадує слова власника, який вважав, що кожен чоловік стає цивілізованою особою у віці між 18 і 25 роками. Натомість чоловіки, які у 18 пішли на війну, пропустили цей період, тому ніколи не зможуть стати цивілізованими. Вони – втрачене покоління.

Обставини, про які згадує Стайн, схожі на ті, які описує Хемінґвей у першій версії. Очевидно, на наступний виклад подій вплинув період, коли близька дружба змінилася охолодженням стосунків.

Після публікації роману Хемінґвея «Фієста» вислів «утрачене покоління» став використовуватися і для позначення певного соціально-психологічного феномена. «Втраченим» називали покоління людей, які пройшли крізь випробування світової війни і втратили не лише здоров’я, а й віру в життя та майбутнє. Біль і душевне сум’яття цих людей передавали у своїх творах письменники, які на власні очі бачили пекло війни. Серед них американець Джон Дос Пассос і Френсіс Фіцджеральд, англієць Ричард Олдінгтон, німець Еріх Марія Ремарк і , безперечно, сам Ернест Хемінґвей, який, проте, зумів побачити своє покоління не лише в безнадії, але й у пошуках життєвих цінностей.

Практикуючий веб-журналіст і початківець у веб-дизайні. Соромно признатися, але проміняла художню літературу на підручники з юзабіліті. Неймовірно задоволена нещодавно прослуханими аудіо-«Рекреаціями» Андруховича. Серед нещодавно прочитаного – «Тереодори з Васюківки» Всеволода Нестайка, яких вважаю супер-антикризовою літературою. Ледь не забула. Фанатію від романів про Гаррі Поттера і серіалу про доктора Григорі Хауса. Таке-то...