Літературний «Оскар», або Просто Нобель

Щороку восени, а точніше, у жовтні місяці, світову інтелектуальну еліту охоплює емоційне збудження. І в цьому нема нічого дивного, адже з 1901 року саме в цей час оголошують імена лауреатів найпрестижнішої міжнародної нагороди – Нобелівської премії – за визначні наукові дослідження, революційні відкриття та значний внесок у культуру і розвиток суспільства. Присуджують премію у шести номінаціях упродовж цілого тижня, який так і називається – Нобелівським тижнем.

Ким же ж був цей щедрий Альфред Нобель, який заповів з року в рік нагороджувати преміями науковців, літераторів, політичних та суспільних діячів? Можливо, подумаєте ви, одним із меценатів, які мають гроші, але не мають здатності творити чи робити відкриття? Або товстосумом, який з надмірного самолюбства вирішив увіковічнити своє ім’я в щедрій нагороді. Чи, можливо…

Альфред Нобель

Однак, мушу вас розчарувати і, водночас, приголомшити: Альфред Нобель був шведським інженером, промисловим магнатом світового масштабу, лінгвістом, письменником та філософом. А ще він увійшов в історію як винахідник динаміту, який було запатентовано 1867 року.

Народився майбутній грантодавець 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі. Через 9 років сім’я Нобелів переїхала в Санкт-Петербург, де батько Альфреда відкрив механічний завод і налагодив виробництво підводних мін на замовлення російської влади. До 16 років Альфред займався з приватними вчителями, добре засвоїв фізику та хімію, володів кількома мовами, цікавився технічними науками, літературою, історією, медициною. Два роки він подорожував Європою та Америкою, вдосконалюючи свої знання. Після повернення на батьківщину разом з батьком і братом працював у фірмі «Нобель і сини».

Продукція динамітних заводів Нобеля швидко завоювала міжнародний ринок і приносила величезні прибутки. Наприкінці життя Альфред Нобель виявив бажання допомагати молодим винахідникам, які, як і він колись, намагатимуться проторувати собі шлях до наукових відкриттів.

Альфред Нобель щедро винагороджував своїх працівників. Коли його незамінний асистент вирішив одружитися, Нобель підвищив йому зарплатню вдвічі. Щедрий подарунок – 40 тис. франків – отримала як посаг і його кухарка. Нобель часто робив щедрі пожертви на паризьке відділення шведської церкви у Франції, хоча сам не був зразковим парафіянином.

За рік до своєї смерті, 27 листопада 1895 року, Альфред Нобель у присутності 4 свідків склав заповіт, за яким усе своє майно заповів фонду, що повинен щорічно перераховувати певні суми на премії для осіб, діяльність яких принесла людству найбільшу користь.

Помер Нобель 10 грудня 1896 року в Сан-Ремо (Італія). Після залагодження всіх формальностей ідею видатного інженера вдалося втілити в життя: 29 червня 1900 року Шведський парламент затвердив статут фонду.

Однак навіть дотепер критерії визначення Нобелівських лауреатів залишаються до кінця нез’ясованими й доволі абстрактними.

Таким чином, премію з літератури вручають письменнику, «який створить видатний твір ідеалістичного спрямування». Оце й усе формулювання, єдина –доволі нечітка – вимога до номінантів. Так, Нобелівську премію 2005 року одержав британський драматург Гарольд Пінтер за те, що «у своїх п’єсах відкриває прірву, яка лежить під суєтою повсякденності й втручається в закриті простори пригнічення».

На думку шведських істориків, Нобелівська премія з літератури відображає особисті вподобання її засновника. Альфред Нобель любив читати, знав щонайменше п’ять мов. У його особистій бібліотеці були праці видатних учених, філософів, письменників, таких як Вольтер, Шекспір, Гюго, Бальзак, Мопассан, Тургенєв, Ібсен та ін. також він захоплювався творами Сельми Лагерлеф, яка 1909 року стала першою нобелянткою серед жінок-письменниць. Та й сам Нобель один час випробував себе в ролі письменника: у його доробку кільканадцять віршів шведською, два романи та трагедія «Немезида, або Смерть Ченчі». Однак писав він їх для себе, зовсім не маючи на меті прославитися.

Перші Нобелівські премії було присуджено 1901 року. Тоді лауреатом з літератури став французький поет Рене Сюллі-Прюдом.

Зважаючи на те, що засновник премії не залишив інструкцій щодо критеріїв відбору лауреатів, такі правила розробили після його смерті. Вони й досі залишаються незмінними. Відповідальною за присудження Нобелівської премії є Шведська академія наук. П’ятеро її членів входять до Нобелівського комітету, який цілий рік працює над відбором лауреата. Для цього в ресторані Фонду Нобеля навіть відведено окремий столик, за яким щомісяця зустрічаються представники комітету.

Процедура висунення номінантів починається з того, що Комітет розсилає 500-600 запрошень по всьому світу. Кандидатури пропонують як громадські організації, так і окремі особи. Кінцевий термін прийому пропозицій – місяць лютий, за цей час їх збирається близько 500. Після першого розгляду та відсіювання залишається приблизно 100 прізвищ щасливчиків, які конкурують за звання найбільш гідного. До серпня триває ґрунтовний розгляд матеріалів. Після цих необхідних процедур список скорочується майже вдвічі. А з допомогою експертних висновків визначають лише 5 претендентів – найімовірніших кандидатів у переможці. Визначення лауреата Нобелівської премії відбувається після детального обговорення і таємного голосування.
Самого переможця повідомляють заздалегідь телеграмою. Світова громадськість дізнається ім’я цьогорічного лауреата на спеціальній прес-конференції.

Урочиста церемонія нагородження лауреатів Нобелівської премії відбувається 10 грудня в Копенгагені. Сам король Швеції власноручно вручає переможцям дипломи, грошові нагороди та медалі. Під час церемонії кожен лауреат виголошує промову.

Нобелівський диплом Даріо Фо –
італійського драматурга, 1997

Сума премії становить 10 млн. шведських крон (приблизно 3 млн. доларів). Оригінальністю відзначається і диплом, виготовлений за індивідуальним дизайном для кожного переможця, який би з мистецькою винахідливістю підкреслював досягнення лауреата.

Так, чеський поет Ярослав Сейферт, лауреат Нобелівської премії з літератури 1984 року, отримав диплом, в оздобі якого символи кохання та миру зображено на тлі його рідної Праги, яку він оспівував у своїй поезії. Лауреат 1986 року Воле Шоїнка, який став першим представником Нігерії, отримав диплом, композиція якого передає живе відчуття пульсуючого ритму, магічні ритуали Африки та боротьбу за волю. Окрім того, диплом виготовлено з пергаменту, який обробляють за інструкціями середньовічних майстрів.

Щодо іншої неодмінної складової Нобелівської нагороди – медалі – то вона справді виготовлена зі щирого золота й важить 200 грам. На титульній стороні викарбовано профіль Альберта Нобеля, вказано латиною роки його народження та смерті. З іншого боку медалі з літератури зображено юнака, який сидить під лавром і зачаровано записує пісню муз.

Усього з 1901 року – часу вручення першої «нобелівки» – премію отримали понад 770 осіб. У списку країн із найбільшою кількістю Нобелівських лауреатів зі значним відривом лідирує США. На другому місці – Великобританія (приблизно втричі менше лауреатів), Німеччина та Франція.

Однак, незважаючи на престиж Нобелівської премії, якої, здавалося б, гідні кращі з кращих, можна назвати кілька десятків авторів світового рівня, обійдених нагородою. Це Марк Твен, Анна Ахматова, Райнер Марія Рільке, Поль Валері, Джозеф Конрад, Джеймс Джойс, Марсель Пруст, Астрід Ліндгрен та інші. Є й довгожителі нобелівських перегонів, які вже десятиліттями мандрують зі списку в список. Це Маріо Варгас Льоса, Джойс Керол Оутс, Мілана Кундера, Умберто Еко, Милорад Павич та інші.

Не оминули нобелівські почесті й нашу державу. Достеменно відомо, що Україна є батьківщиною шести Нобелівських лауреатів. За дослідження імунології, 1908 року її отримав Ілля Мечников. Мікробіолог Зельман Ваксман – родом із Чернігівщини, громадянин США, – одержав премію 1952 року за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика проти туберкульозу. 1981 року в царині хімії лауреатом став американець Роальд Гофман родом зі Львівщини.
Саймон Кузнецьк, теж американець, який народився у Харкові, 1971 року здобув «Нобеля» з економіки. Георгій Шарпак, громадянин Франції, родом із Рівненщини, нобеліант 1982 р. з фізики. Як і громадянин Ізраїлю Йосеф Агнон, який народився на Тернопільщині, нобеліант 1966 року з літератури.
Кандидатами в Нобелівські лауреати з літератури були Павло Тичина (1966), Микола Бажан (1970), Улас Самчук (1980), Василь Стус (1985), кандидатуру якого «зняла» смерть.

Та й сьогодні в Україні є письменники, гідні Нобелівської премії з літератури. Зокрема, поетеса Ліна Костенко. І не лише вона.

Практикуючий веб-журналіст і початківець у веб-дизайні. Соромно признатися, але проміняла художню літературу на підручники з юзабіліті. Неймовірно задоволена нещодавно прослуханими аудіо-«Рекреаціями» Андруховича. Серед нещодавно прочитаного – «Тереодори з Васюківки» Всеволода Нестайка, яких вважаю супер-антикризовою літературою. Ледь не забула. Фанатію від романів про Гаррі Поттера і серіалу про доктора Григорі Хауса. Таке-то...