За три кроки до слави: Джозеф Конрад

Герб роду Наленч.
Фото з сайту wikipedia.org

1924 рік. Визнаному класикові нової англійської літератури Джозефові Конраду було запропоновано титул лорда. Письменник подякував, проте відмовився. Що спричинило відмову? Пам’ять про те, що народився не в Англії, й польський акцент, який залишився в нього до кінця життя? Чи те, що письменник і без того належав до аристократії – Юзеф Теодор Конрад Коженьовський (Józef Teodor Konrad Korzeniowsky), шляхетського гербу Наленч (Nałęcz)? Можливо, йому вистачало й письменницької слави?

Слава йшла до Конрада довго, химерними стежками. Хоча іноді здавалося, що ця людина має надто мало шансів для повсюдного визнання.

Народився 3 грудня 1857 року в м. Бердичів (за іншою версією – в с. Терехове біля бердичева). У 12 років став круглим сиротою. Невтішним було й те, що Конрад мав громадянство Російської імперії: його батько брав участь у повстанні 1863 року за незалежність Польщі, тому перед сином «неблагонадійної» особи відкривалася єдина – не надто блискуча перспектива – тривала служба в царській армії. Щоб уникнути цього, 17-річний юнак сів на поїзд Краків – Відень, а звідти поїхав до Марселя, де почав службу юнгою на французькому судні. Через три роки плавав уже під британським прапором (існувала загроза того, що з французького флоту його могли вислати до Росії, де Коженьовського таки змусили б служити у війську). Тоді ж Юзефові вперше довелося почути англійську мову і незабаром почати нею спілкуватися. Йому тоді було трохи більше двадцяти.

Буремне морське життя, небезпеки й пригоди, картярство та дуелі, постійний ризик – безліч сюжетів для роману, хіба ні? 1886 року Джозеф Конрад, на той час уже громадянин Великої Британії та капітан судна, починає записувати враження, виплітати сюжетні лінії, творити характери. Звісно, англійською мовою. Це давалося йому дуже нелегко: з одного боку, міжнародною мовою спілкування моряків була саме англійська, близько 15 років життя вже минуло в чужомовному середовищі; з іншого – чи можна передати найтонші почуття і міркування мовою, яку вивчив доволі пізно? Та й дрібні мовні огріхи дошкуляли.

Одного дня сумніви розвіялися. Слава наблизилася на один крок: помічник капітана пан Конрад розговорився із цікавим пасажиром, юристом на прізвище Ґолсуорсі. Письменник-початківець показав знаному літераторові свій роман «Химери Олмейєра». Схвальний відгук Джона Ґолсуорсі став одним із переломних моментів у житті мореплавця Конрада.

Хоч би скільки зачинявся у своїй каюті морський офіцер для того, щоб робити свої записи, справжня письменницька праця потребувала осілого способу життя. І знову – якимось чином змінити це становище здавалося малоймовірним.

Чи відбувся б Джозеф Конрад як письменник, якби не близька людина, яка намагалася розуміти й часто підтримувала? Брат матері, Тадеуш Бобровський, свого часу заопікувався малим сиротою, віддав до гімназії, спорядив у першу мандрівку до Марселя та неодноразово допомагав, коли нерозважливий юний небіж опинявся у скруті через борги. По смерті дядько заповів Юзефові деякі кошти, на які можна було прожити певний час. Це й стало ще одним шансом для Конрада: від січня 1894 року він замешкав у Лондоні. Невдовзі роман «Химери Олмейєра» (Almayer’s Folly, 1895) вийшов друком та отримав схвальні рецензії критиків.

Джозеф Конрад

Було б надто наївно думати, що на цьому поневіряння письменника закінчилися: читацькі кола довгенько не хотіли визнавати автора, незважаючи на його теплі стосунки з багатьма колегами-літераторами та критиками. Попереду – ще багато років сумлінного шліфування стилю, платою за яке були лише нерозуміння та несприйняття. Та й здоров’я слабшало. Так тривало близько 18 років.

Примхлива слава зробила свій третій крок до немолодого вже літератора, щойно побачив світ його роман «Випадок» (Chance, 1914), і відтоді більше не полишала письменника. Наступного року читацька публіка тепло зустріла черговий роман Конрада «Перемога» (Victory, 1915).

Життя письменника завершилося 3 серпня 1924 року в Бішопсборні (графство Кент). Співвітчизники видатного поляка Коженьовського Конрада гордяться ще й тим, що письменник майже не змінив свого імені, хоч і став громадянином іншої країни, – на його надгробку вибито ім’я так, як воно звучало б польською: Józef Konrad. За свідченнями сучасників, батьки кликали сина саме іменем Конрад – на честь героя поеми А. Міцкевича «Дзяди». До речі, Аполло Коженьовський, батько письменника, також був причетний до літератури як автор сатиричних комедій та поетичної збірки перекладів. Можливо, це також стало передумовою успіху Джозефа Конрада…

У с. Тереховому Житомирської області 1987 року було відкрито музей Джозефа Конрада як свідчення визнання митця на рідній землі. Рік, що минає, оголошений ЮНЕСКО роком Джозефа Конрада. Як бачимо, прямування Конрада дорогою слави триває…