Гетьман Мазепа, погляд із берегів Неви

 Т. Таирова-Яковлева. Мазепа. – Москва: Молодая гвардия, 2007. (Жизнь замечательных людей: Серия биографий).
Т. Таирова-Яковлева. Мазепа. – Москва: Молодая гвардия, 2007. (Жизнь замечательных людей: Серия биографий).

Серед подій 2007 року, вартих уваги не лише політиків, громадських та культурних діячів чи науковців, а й пересічної «читацької братії», – поява в серії «ЖЗЛ» («Жизнь замечательных людей») книги, присвяченої гетьману України 1687-1709 рр. Іванові Мазепі. Її автор – сучасний російський історик Т.Таїрова-Яковлева, директор Центру з вивчення історії України при Санкт-Петербурзькому державному університеті. Т.Таїрова-Яковлева вже давно займається дослідженням найскладніших періодів української історії, зокрема, часів Руїни, тому не дивно, що саме вона взялася за написання біографії найбільш незручної (і навіть одіозної для російської історіографії!) особи – гетьмана І.Мазепи.

Робота над цією книгою тривала не один рік. Т.Таїровій-Яковлевій вдалося опрацювати значну кількість джерел та досліджень, присвячених гетьманству І.Мазепи, особливо тих, що були написані українськими істориками, які раніше або не визнавалися їхніми російськими колегами, або свідомо ігнорувалися (Ф.Уманець, М.Андрусяк, О.Оглоблин, Б.Крупницький).

Загальне враження від книги є дуже позитивним. Очевидно, що знання попередньої доби української історії, тобто Руїни, стали гарним підгрунтям для системи аргументів та висновків автора. Заслуговує на увагу той факт, що, починаючи виклад безпосередніх фактів біографії І.Мазепи, Т.Таїрова-Яковлева грунтовно розкрила передумови та загальний контекст подій. Після цього читачеві неважко дійти належних висновків, або принаймні замислитися та зрозуміти чому було зроблено той чи той крок, чому стали можливими ті чи ті події в житті героя.

Майже з самого початку книги авторка проводить думку, що І.Мазепа був людиною величезної сили волі, блискучого розуму та цілеспрямованості. Це була неординарна особистість із високими ідеалами і власною метою, амбітна та честолюбна. Стиль викладу матеріалу є необтяжливим для читача, він не пригнічує безліччю історичних фактів та розлогими роздумами автора. Т.Таїрова-Яковлева поступово знімає з І.Мазепи міфічні нашарування, спростовує стереотипи й застарілі історіографічні штампи, спираючись при цьому на глибоке знання джерел та розуміння особливостей геополітичної ситуації XVII – початку XVIII ст., соціальної структури, особистісних стосунків у колі української еліти та вплив цих чинників на вирішення внутрішньо-політичних питань в Україні-Гетьманщині.
Треба віддати належне мужності дослідниці: вона послідовно та вельми коректно виклала читачеві (передусім – російському) реальні події, які відбувалися в Україні в часи гетьманування І.Мазепи, надто ж – у 1708-1709 рр. Т.Таїровій-Яковлевій вдалося ясно показати, ЩО підштовхнуло І.Мазепу до переходу на бік Карла ХІІ, переконати, що цей крок не був заздалегідь передбаченим та достатньо підготовленим, підтвердити слушність та справедливість нарікань гетьмана та старшини на позицію царя та Московської держави щодо України-Гетьманщини, обумовити юридичні підстави та обгрунтувати моральне право І.Мазепи саме на такий вчинок. Поступово розкриваючи трагізм ситуації, в якій опинився гетьман, Т.Таїрова-Яковлева вперше в російській історіографії насмілилася заявити, що церковна анафема на гетьмана була здійснена з порушенням православного канону, а також визнати, що московський патріархат до цих пір не вирішив питання щодо зняття анафеми та визнання її не правомочною. Цілком можливо, що спільна й обгрунтована позиція сучасних російських та українських вчених, громадських та культурних діячів, які вже довгий час намагаються привернути до цієї проблеми увагу церкви, дозволить нарешті вирішити це питання.

Т.Таїрова-Яковлева пише, що гетьман програв свою справу, але помер, перебуваючи в оточенні однодумців, гідно, зберігаючи мужність. Його поховали із воїнськими почестями. Ім’я Мазепи знають та пам’ятають. Найважливішим уроком, який авторка пропонує винести з описаних нею подій та життєпису гетьмана, вона вважає неможливість переносити тягар непорозумінь, що тягнеться з давен-давен, на сучасні стосунки між народами та їхніми країнами. Недарма вона звертається з пропозицією «набраться мужества и признать, что интересы и цели молодой Российской империи и ослабленной Гетманщины были очень различны. Украина … стала заложницей геополитических планов России. … Самой страшной трагедией Гетманщины являлось то, что у нее не было альтернативы». Проте і для самої Росії розрив з І.Мазепою, розправа над мазепинцями та знищення Запоріжжя мали сумні наслідки.

Отже, з основним завданням, яке дослідниця поставила перед собою, – не засуджувати чи виправдовувати свого героя, а показати читачеві «истинного Мазепу» – Т.Таїрова-Яковлева справилася блискуче. Однак їй не вдалося уникнути певних помилок та недоліків.
По-перше, дещо не зрозумілим (і навіть образливим!) є твердження, що в Україні особа гетьмана І.Мазепи відома лише завдяки «изображению на 10-гривенной купюре».

По-друге, безпідставними є слова про те, що М.Грушевський та М.Костомаров «не изучали его (Мазепу. – О.К.) серьезно и ограничивались первым тенденциозным впечатлением без глубокого анализа источников». Сучасні дослідження українських істориків та історіографів доводять, що обидва історики, а особливо М.Костомаров, дуже грунтовно підходили до дослідження доби І.Мазепи. Проте тогочасні політичні обставини змусили М.Костомарова представити читацькому загалові зовсім інший образ, ніж той, що сформувався в історика на підставі вивчення джерел.

По-третє, займаючись деміфологізацією біографії І.Мазепи, Т.Таїровій-Яковлевій не вдалося уникнути повторів деяких сумнівних висновків. Утім, це свідчить лише про те, що авторка все ж залежала від наявної наукової літератури і не завжди сама мала можливість переконатися у правдивості тверджень своїх попередників. Особливо багато плутанини залишилося саме в царині вивчення догетьманського періоду І.Мазепи та фактів із життя членів його родини (матері, сестри). Не можна залишити без уваги й ті помилки, які вкралися і до життєпису самого І.Мазепи, зазначені, зокрема в «Основных датах жизни и деятельности Ивана Мазепы» (с.267). Такими є дата надання гетьману Ордена Білого орла – 1703 р. Фахівці ще й дотепер мають із цією датою проблему, оскільки згідно з польськими довідниками з фалеристики, Орден Білого Орла був заснований польським королем Августом ІІ у 1705 р. Але всі дослідники цього питання спираються на дату під грамотою польського короля, яка супроводжувала «препроводжение знаков Ордена Белого Орла» гетьману, а це – 1703 р. Очевидно, про це варто було сказати ясніше.

Інша неточність вкралася в дату надання І. Мазепі титулу князя Священної Римської імперії. В книзі Т.Таїрової-Яковлевої зазначено, що це сталося в 1706 р. Проте в грунтовному дослідженні українського історика Т.Мацьківа називається інша, більш достовірна, дата – 1 вересня 1707 р.

Є помилка й в даті смерті І.Мазепи: він помер не в серпні, а у вересні 1709 р. Можливо, авторка просто помилилася з перекладом. До речі, саме помилки з перекладанням деяких українських слів та прізвищ трапляються в книзі не раз.

Наостанок – ще кілька зауважень щодо неточностей в ілюстраціях, які супроводжують видання. Серед них – використання непідписаного портрету, що насправді є портретом Ревери Потоцького (довгий час він уважався портретом І.Мазепи з Підгорецького замку – див. ілюстрацію №1 з першої вклейки). У цьому ж блоці ілюстрацій використано гравюру М.Бернінгрота 1706 р., але підписана вона чомусь «Иван Мазепа – гетман. Гравюра конца XVII ст.». Невеличка неточність існує і в підписі до малюнка С.Васильківського «Казацкий пушкарь»: правильно – «Гармаш часів Івана Мазепи» (Пушкарь времен Ивана Мазепы). І датується малюнок не кінцем ХІХ ст, а 1901 роком. Так само неправильний підпис має і гравюра І.Мигури 1706 р., яка традиційно називається «Мазепа серед своїх добрих справ». А «Апофеоз Мазепи» – то зовсім інша гравюра, виконана у 1708 р. Д.Галяховським. Ще одна помилка міститься у підписі роботи Я.П.Норбліна де ля Гурдена. Вона називається просто «Мазепа», до того ж ще у ХІХ ст. було доведено, що зображено на ній не гетьмана І.Мазепу, а «жида-орендаря з маєтку Чарторийських, прозваного Мазепою». Аналогічна помилка – й у підписі ікони із зображенням Петра та його дружини. На цьому зображенні немає І.Мазепи, а є зображення – найімовірніше – Л.Полуботка. Досить незрозумілим виглядає підпис під роботою І.Нікітіна 1720 р., бо це «Портрет напольного гетьмана», а не П.Орлика, як зазначено в книзі. Не був побудований на кошти І.Мазепи й нинішній будинок Музею гетьманства в Києві (зображення якого також подано в ілюстраціях). «Мазепинським» він називається із зовсім інших причин.

Звичайно, наші зауваження не шкодять загальній високій оцінці книги Т.Таїрової-Яковлевої «Мазепа» – праці, яка однозначно заслуговує поваги науковців та найкращих відгуків читачів.