2 (дві) тонни субстанції

 Дві тонни: Антологія поезії двотисячників / Упоряд. Горобчук Б.-О., Романенко О. - К.: Вид-во Романенка «Маузер», 2007.
Дві тонни: Антологія поезії двотисячників / Упоряд. Горобчук Б.-О., Романенко О. - К.: Вид-во Романенка «Маузер», 2007.

Не так давно, але й не так недавно видавництво Олега Романенка «Маузер» явило світові книжку «Дві тонни», анонсовану як «антологія поезії двотисячників». Про світ я, звичайно, пожартував, але ультрамодним смайликом у відповідному місці не скористався з тієї простої причини, що вірю в невичерпність і невичерпаність Слова й не передаю думок та емоцій на миґах, накинутих нам сферою техносу й покликаних уніфікувати й знеособити людину ще й у процесі спілкування. Саме цей елемент уніфікації, як зауважив у післяслові до антології теоретик і практик літератури Р.Семків, є звичним для поетики двотисячників.

Про поетику та естетику мало б ітися там, де присутня поезія, там, де є не просто текст, а твір. Натомість упорядники антології – Богдан-Олег Горобчук та Олег Романенко – схарактеризували те, чим наповнили своє видання, як «2000 кілограмів (себто дві тонни) найкращої, найбільш яскравої та оригінальної поетичної субстанції України». Проте з цієї антології (якщо якому-небудь божевільному філологові стане снаги прочитати її всю) можна зробити висновок, що «двотисячники» – це такий собі натовп випадкових людей, які, варячись у власному соку, спроможні не на поезію та вже й не на її сурогат, а лиш на те, що інакше як субстанцією не назвеш.

Поза тим, це не так. Адже в антології представлені також люди, з-під чийого пера виходить таки поезія. Це, до прикладу, Олеся Мамчич, Світлана Богдан, Катерина Калитко, Макс(им) Лижов. От тільки невідомо чий (авторів чи упорядників) суб’єктивний підхід до відбору текстів зіграв не на руку як першим, так і другим. Бо ж і в Катерини Калитко, й в Олесі Мамчич, і у Світлани Богдан є значно сильніші, яскравіші вірші, ніж ті, що представляють їх в антології.
Добра якість поезії вимірюється, зокрема, тим, чи западає вірш у душу, чи запам’ятовується. Я можу з пам’яті цитувати Катрю Калитко й Олесю Мамчич, навіки закарбувались у мені рядки юного Макса (тоді ще він звався Максимом) Лижова:
Життя – це на Голгофу путь.
З важким хрестом важка дорога.
Тебе на ньому розіпнуть
Як злодія або як Бога.

(цитую з пам’яті серця)

А що мені запам’яталося з «антологізованого» їхнього доробку? Не кажучи вже про тексти таких шедеврастеніків як Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Микола Леонович, Олена Степаненко, Лілія Лисенко, Гриця Ерде, Павло Коробчук, стронґовський™… Перераховувати надто довго. Краще візьміть «Дві тонни», прочитайте кількох авторів на вибір і перевірте себе: що з того залишиться у ваших пам’яті й душі вже наступного дня.

Поезія – це завжди неповторність (і талі за хрестоматійним текстом). У цій рецензії цитата з Ліни Костенко може видатись моралізаторством трухлявого пенька з дипломом доктора філології, а проте знову закликаю потенційного читача розгорнути «Дві тонни».

Макс(им) Лижов:
У прямокутнищі – мешкаю,
по прямокутницях – ходжу…
Сідаю – на прямокутник,
обідаю – за прямокутником,
лягаю – на прямокутник,
прямокутником – укриваюсь […]

(«Прямокутне»)

Юля Стахівська:
мене оточують одні квадратики
будинки за вікном
отвори у тюлю теж квадратні
і вже не дивлюсь а дивуюсь
що кімната квадратова […]

(«Квадратики»)

А ось іще стронґовський™:
свята закінчувались
і треба було повертатись до робочого режиму
перестати лягати о третій вставати о першій
тому я ліг об 11-й
і довго не міг заснути […]

(«Монолог про кіберпанк»)

ніяк не міг заснути
плацкартні вагони й так химерне місце для сну
та й з голови багато чого не йшло
тож я лежав часом куняв
а поруч хропли сопли і будьмо відвертими –
просто дихали рівно […]

(«Монолог про безсоння»)

Яка, будьмо відвертими, неповторність! Не кажучи вже про відсутність побутовізму. Одне слово, поезія. І такої поезії – майже дві тонни! От де порозкошує поціновувач красного слова! Особливо коли зустрічатиме такі суто українські слова, як «бедра» (Гриця Ерде), «ботинки» (Сашко Ушкалов) або наштовхнеться на відкриття того ж Ушкалова:
зануривши руки по самі лікті
ламають сонним амебам хорди

І зрозуміє поціновувач, що неправду йому втовкмачували у школі, ніби найпростіші та хордові – різні класи істот.

Якими ж критеріями послуговувались упорядники братської могили під назвою «Дві тонни», добираючи до неї авторів? На книжці зазначено, що вся ця важка поетична субстанція належить так званим «двотисячникам», тобто людям, яких злі язики перехрестили на «нульовиків», а тепер, вочевидь, перехрестять на «двотонників». Критерій вагомий і вичерпний: субстанцію можна вимірювати лише кілограмами. Тому учасників антології ретельно зважили, – весь гурт затягнув рівно дві тонни. А тих, хто в ці 2000 кг не вмістився, вивели за межі антології та найкращої молодої поезії як баласт, котрий цю поезію тільки обтяжує. Крім того, в ході підготовки двотонної антології упорядники зробили унікальні відкриття:

1) «Очевидно, що поети-чоловіки більше важать для сучукрліту, аніж поети-жінки».

2) «Сергій Осока важить стільки ж, скільки Олеся Мамчич і Катя Бабкіна разом узяті».

Звідси випливає, що коли котресь із представлених в антології поетичних тіл набере зайвої ваги, його посадять на хліб і воду або ж, що значно гірше, виключать із когорти «двотисячників», чи то пак – «двотонників».

Але збоку проглядається інший критерій неприродного добору авторів антології: більшість із них є лавреатами літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і бере активну участь у його ірпінських семінарах. Недарма ж половину своєї вже згадуваної післямови Р.Семків присвятив саме «Смолоскипові»!

Ну, і на закінчення: антологія поетичної субстанції «Дві тонни» буде цікава насамперед усім причетним до смолоскипівської тусівки, а також особам, які надто міцно зрослися з вітчизняною філологією.

Олександр Стусенко

Олександр Стусенко народився 1981 року в столиці Барської конфедерації (нині – Вінницька область). Закінчив літературне відділення Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Автор чотирьох книжок. Лавреат літературної премії «Благовіст». Член Національної спілки письменників України. Виступає у пресі як поет, прозаїк та критик.