Бітники – перші неформали в житті та літературі

Джек Керуак

«Бітництво почалося приблизно в 1944-45 рр., коли зустрілися Джек Керуак, Вільям Берроуз, я і ще кілька наших друзів, – згадує один із основоположників цього скандального на той час світогляду протесту Ален Гінзберг. – Берроуз вже тоді писав, Керуак був поетом і письменником – автором кількох книг, ми були молодими».

Нині вже нікого не здивуєш субкультурними молодіжними угрупуваннями, які відкидають суспільну мораль, прагнуть вирізнятися та сповідують певну філософію. Однак мало хто знає, що саме бітники впровадили нестандартне мислення та поведінку, чий світогляд згодом перейняли неформали.

Вважається, що термін «бітник» (від англ. beat) увів у вжиток письменник Джек Керуак. У той час це означало «пошарпаний життям», «поношений», «втомлений» (сленгове). До того ж слово «beat» позначало ритм у джазових композиціях, а джаз для бітників мав особливе значення – він був основним культурним супроводом течії. Найчастіше йшлося про боп – різновид джазу, що виник незадовго до появи бітників. Боп зробив виконавця майже священною постаттю і привніс у «розбите покоління» поняття спонтанності й самотності. Керуак не лише дав назву літературному й молодіжному рухові («beat generation» – «розбите покоління»), а й створив неологізм «beatitude», з’єднавши слова «beat» і «attitude», який вживали для означення певного, бітницького, світогляду, ставлення до життя.

Батьківщиною провісників неформалізму – «розбитого покоління» – стала Каліфорнія, що два століття потому дала світові Джиммі Хендрикса і Дженіс Джоплін, звідси ж вийшов психоделічний рок і саме у цьому штаті знімався культовий фільм 1970-х «Забрискі Пойт» Мікеланджело Антоніоні. Бітницький рух очолювали освічені випускники університетів, а їх лави поповнювала молодь – представники середнього класу, яким набридла буденність. Бітники пропагували відчуження від соціальних проблем, відмову від усіляких статків та бродяжили країною.

«Треба, щоб світ заполонили мандрівники з рюкзаками, які відмовляються коритися загальній вимозі споживання продукції, за якою люди змушені працювати заради привілею споживати увесь цей непотріб, який насправді їм ні до чого…» – так формулював ідеї бітництва Керуак.

Не слід забувати, що бітництво зародилося у повоєнній Америці, в роки переоцінки моральних цінностей і серйозних змін у суспільстві. «Розбите покоління» вступило в свій час як доволі агресивно налаштоване та ідеологічно озброєне угрупування молоді, яке протестувало проти американської зовнішньої політики, натомість приймало ідеї марксизму та анархізму. Цей протест також був спрямований проти суспільної думки та моралі і святая святих – американського стилю життя. Не випадково Джон Чіарді у відомій статті «Епітафія розбитим» обґрунтував масовий успіх бітників, пояснюючи, що «молодь має всі підстави, щоб бунтувати проти нашого американського самовдоволення. Щодня прокидатися о пів на сьому, о восьмій реєструватися в табельника, о п’ятій повертатися додому й дивитися телевізор, куплений у кредит, – такий спосіб життя навряд чи привабить молодь».

Бітники вибирали найрадикальнішу форму бунту проти суспільної моралі, а саме: нетрадиційну сексуальну орієнтацію, що швидко набула популярності серед молодих інтелектуалів. Ще одним зацікавленням бітників стало захоплення дзен-буддизмом. Звідси й пішла інша форма протиставлення суспільству – заглиблення в себе. Не варто, однак, забувати, що від самого початку бітництво сформувалося як літературне угрупування, що не визнавало існуючих суспільних цінностей і не приймало естетичних установок традиційного мистецтва. Ядром грути були Ален Гінзберг, Вільям Берроуз та Джек Керуак. Окрім того, згадують Ніла Кесседі, Лоуренса Ферлінгетті, Грегорі Корсо, Герберта Ханке і ще кількох молодих письменників, які тяжіли до безсюжетності, вільного вірша та імпресіонізму; мова віршів – метафорична, з шокуючою лексикою та натуралізмом описів.

Випускник Колумбійського університету Джек Керуак, який дав ім’я напрямку й покинув його лави найраніше – буддист, філософ і мандрівний письменник. Основний і найвідоміший роман Керуака «На дорозі» був написаний за три тижні блукань і цілком відповідав бітницькій ідеології повної свободи. Він уявляв свою книгу у вигляді рулону: читач, гортаючи її, мав відчувати рух, у якому написано твір. Окрім того, зміст роману – це купа неопрацьованих вражень, які Керуак вирішив зберегти без змін, не розкладаючи на свої місця для зручності сприйняття.

Помер Керуак у сорок сім років від алкоголізму.

Найстаршим і найефектнішим бітником був Вільям Берроуз, випускник Гарварда, який першим заговорив про свою гомосексуальність; відомий завдяки книзі «Голий сніданок» і впровадженню колажної техніки письма.

Ален Гінзберг, найпопулярніший поет свого часу, став відомим завдяки збірці «Сутра соняшника», що стала основою бітницької ідеології. Помер, як і Берроуз, 1997 року.

Бітники, як і всі освічені люди, мали свої зразки для наслідування. Так, одним із бітницьких героїв був Артюр Рембо, який у двадцять один рік покинув віршування й поїхав до Африки. Був у «розбитого покоління» і свій сленг, який згодом від них перейняли інші неформальні угрупування. Саме завдяки бітникам набуло популярності джазове слово «cool», яке вживають досі, а також «cat», тобто «чувак», «dig» – «в’їжджати», та багато інших.

І навіть наступна неформальна течія, яка згодом запозичила бітницьку романтику – хіпі – завдячує бітникам своєю назвою (від англ. hippy або hippie; з розм. hip або hеp — «модний, стильний»; за Оксфордским словником англ. мови., походження hip невідоме).

Для українського читача творчість бітників стала доступною у 2007 році, коли вийшла друком антологія бітницької поезії 1950-60-хх років «День смерті пані День» у перекладі Ю. Андруховича. Свою мету упорядник чітко викладає в передмові: провести паралель між їхніми 1950-ми (звільнення від традицій британської літератури в США) й нашими 90-ми (ослаблення впливу россійської поезії в Україні).

Практикуючий веб-журналіст і початківець у веб-дизайні. Соромно признатися, але проміняла художню літературу на підручники з юзабіліті. Неймовірно задоволена нещодавно прослуханими аудіо-«Рекреаціями» Андруховича. Серед нещодавно прочитаного – «Тереодори з Васюківки» Всеволода Нестайка, яких вважаю супер-антикризовою літературою. Ледь не забула. Фанатію від романів про Гаррі Поттера і серіалу про доктора Григорі Хауса. Таке-то...