Наталія Ксьондзик : Помаранчевий фемінізм: жінки для жінок

Нігерійська письменниця
Чимаманда Нозі Адічиє,
щаслива лауреатка премії Оранж-2007.
Фото з сайту maryt.files.wordpress.com

Усіх, хто нервово стрепенувся, прочитавши назву, хочеться заспокоїти – ні про політику, ні про українські – завжди актуальні – будні не йтиметься. Все набагато простіше, бо ж, виявляється, вже багато років у світі існує така собі літературна премія, що давно зарезервувала помаранчевий титул. Адже вона так і йменується – «Orange Prize». А от від фемінізму вже нікуди не подітися, бо ця премія спеціалізується винятково на жінках. Для них її було створено. Ними вона визначається. Їм же вона і вручається. Отже, це такий собі суто жіночий Букер. Чому саме Букер? Бо як своєрідну альтернативу до нього її й вигадали.

Розпочалося все 1991 року, коли до списків номінантів на Букерівську премію не потрапив жоден кандидат жіночої статі. Громадськість на це не звернула уваги. Втім, можна собі уявити, яка здійнялася би буча, якби в списках не виявилося жодного представника чоловічої спільноти. Організаторам тоді б, вочевидь, було непереливки. Що ж до жінок, то їхні інтереси, як часто трапляється, знову преспокійно проігнорували. Втім, знайшлися все ж таки небайдужі до цієї волаючої несправедливості; вони взялися її подолати.

Серед небайдужих була й Кейт Мосс (не плутати з популярною британською моделлю!), відома англійська письменниця, мистецтвознавець і просто впливова особа в літературних колах Великої Британії (і не тільки), а також засновниця й почесний директор Оранжа. Саме їй належала ідея заснувати жіночу премію, яка б надалі реабілітувала жінок від неприємної ролі пасти задніх. За кілька років було затверджено концепцію премії, яка є, за словами самої організаторки, «зробити популярними в усьому світі імена авторів-жінок, котрі пишуть англійською мовою, представити їхні твори широкій аудиторії читачів». Нарешті, знайшовся і спонсор. Ця напрочуд важлива місія дісталася компанії мобільного зв’язку Orange, яка тоді тільки-но вийшла на британський ринок. Цікаво, між іншим: хто кому зробив і продовжує робити кращу рекламу? Мобільні мережі – книжкам, чи новоспечені бестселери – телефонним комунікаціям?

Врешті-решт, першу премію Оранж вручили 1996 року. Книжки-номінанти, конче створені жінками й не у вигляді збірок оповідань (оповіданням вважається текст обсягом від 12 до 30 тисяч слів), а тільки як цілісний твір, обов’язково мають бути написані англійською мовою (переклади не розглядаються) та опубліковані у Великобританії за рік до вручення премії. «Доступність, оригінальність і найвища майстерність» – основні принципи у визначенні книжки-переможниці, якою на рівних може стати як детектив, трилер, любовний роман, так і чарівна дитяча казка (жанрових обмежень статутом не передбачено). Національність авторок теж не має значення. До списків претендентів на перемогу вже потрапляли не лише британські, американські, канадійські, австралійські та африканські письменниці, а й представниці таких екзотичних місцин, як Китай чи Таїті.

До речі, 2005 року премію ледь не отримала наша співвітчизниця (якщо так, звісно, можна назвати Марину Левицьку, британку українського походження) за роман «Коротка історія тракторів українською мовою». Проте програшем вона, мабуть, не надто засмутилася, бо була нагороджена премією Вудхауза за найкращу гумористичну книжку. Водночас і вітчизняні, і закордонні видавництва почали активно цікавитися її творчістю, відповідно піднімаючи авторські рейтинги. 2006 року на премію було номіновано й авторку російського походження Ольгу Грушину за роман «Життя Суханова у снах» – втім, перемоги вона теж не здобула. Та в будь-якому разі, підстав для смутку немає, головне – не перемога, а участь.

Сама ж процедура визначення переможниці Оранжа дуже нагадує букерівську, на яку і взорували організатори. Спершу формується довгий список із 20 книжок (його, як правило, оголошують у квітні), а потім, десь за місяць, короткий список із шести книжок-фіналістів, серед яких уже в червні обирається найкраща серед кращих. До складу суворого журі, певна річ, входять тільки жінки. І то не випадково, адже ніхто об’єктивніше за них не зможе оцінити жіночої творчості (так принаймні вважають самі організатори премії). Протягом року журі зустрічається лише чотири рази: перший – щоб познайомитися й обговорити організаційні моменти подальшої співпраці, другий і третій – визначити довгий, а згодом і короткий списки претендентів на премію, нарешті – вчетверте, і вже востаннє – щоб обрати переможницю безпосередньо перед урочистою церемонією нагородження.

Клер Аллан з романом «Маковий Шекспір» –
одна з безталанних претенденток
на Оранж для початківців 2007

Матеріальний відповідник премії становить кругленька сума в розмірі 30 тисяч фунтів стерлінгів (трохи більше 52 тисяч американських доларів), а на додачу до неї – бронзова статуетка на ім’я Бессі (дивно, чому не Барбі?), створена відомою англійською скульпторкою Грізель Найван. Для жінок, здається цей атрибут є чи не ціннішим за фінансову винагороду. Бо ж усі чарівні леді, крім того, що вони відьми, в душі нагадують маленьких дітлахів, ласих до всіляких милих іграшкових дрібничок. Саме цю роль у даному разі й відіграє голенька лялечка, яку переможниця не лише міцно стискає у руці, а інколи й палко цілує.

2005 року, на честь ювілею премії, якій тоді виповнилося 10 років, у межах Оранжа було організовано нову номінацію, покликану підтримати молодих і талановитих авторок-дебютанток – «Оранж для письменниць-початківців». Загалом, умови конкурсу такі самі: жінка-авторка, англійська мова, нещодавній друк, тільки-от до розгляду приймаються вже й збірки новел, коротких оповідань, а не неодмінно повноцінні романи. Призовий фонд премії для новачків, звісно ж, менший від автентичного, хоча й становить 10 тисяч фунтів стерлінгів (17 з половиною тисяч американських доларів). Передбачається, що ця сума допомагатиме новоспеченим літераторкам у їхньому творчому становленні.

Може виникнути логічне запитання: чому ж не існує такої самої премії для чоловіків? Невже вони гірші? В жодному разі – ні! Просто джентльмени ще не докумекали, що можна й собі влаштувати подібне свято, бо ж ще чимало кольорів, фруктів-овочів і мобільних операторів залишаються вакантними й незапитаними в літературному світі. Тож поки маємо змогу насолоджуватися вишуканим смаком винятково цитрусового фемінізму. Тому – смачного, або ж просто – приємного чтива!

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики