Жорж Санд: адреса любові – Марсель

Кожного, хто приїжджає до Марселя, вражає незвичайний колорит міста. Це древнє поселення з особливою атмосферою, в якій переплелися культури різних народів, нагадує швидше Схід, аніж Європу. Колись Марсель так і називали – «воротами Сходу». Із цього великого портового міста на березі Середземного моря розходилися морські шляхи в різні кінці світу. Тож не дивно, що Марсель приваблював до себе моряків і мандрівників, комерсантів і заробітчан, політиків і митців. Свого часу екзотичними вуличками Марселя ходили французькі імператори, іспанські і шведські королеви, Петрон, поет епохи Нерона, Герцен і Золя, Дюма і Стендаль… Місто й досі зберігає чимало історичних загадок, таємниць людських доль.

Одна з них пов’язана з іменем Жорж Санд, відомої французької письменниці, яка вкінці епохи романтизму шокувала публіку своєю відвертою психологічною прозою, чоловічим одягом і численними любовними романами. Ця «Велика Дама», як її називають французи, бувала в Марселі неодноразово. 1833 року вона зупинялася в місті на тиждень, подорожуючи до Італії разом із молодим поетом Альфредом де Мюссе. Вдруге вона приїжджала 1839 року. І саме цей факт найяскравіше зафіксувався в історії міста.

Жорж Санд

Одного разу, блукаючи історичними картьє Марселя в пошуках його численних архітектурних скарбів, я натрапила на меморіальну дошку на невеликій церкві Нотр-Дам дю Мон на вулиці Ейду. Напис сповіщав, що 24 квітня 1839 року в цьому храмі грав на органі Фредерік Шопен, який перебував у Марселі разом із Жорж Санд. Як виявилося, то був один з епізодів легендарної історії кохання французької письменниці й польського композитора.

Фредерік Шопен

Факт перебування Жорж Санд і Фредеріка Шопена на Майорці уже став хрестоматійним. Двоє закоханих вирішили провести на острові зиму 1838-1839 років, чи то ховаючись від пліток, спровокованих їхнім любовним зв’язком, чи то прагнучи підлікувати хворого Шопена (треба сказати, паризька публіка поставилася до їхнього роману неоднозначно: ніжний, тендітний Шопен, з романтичною душею та високими ідеалами – і старша за нього на шість років жінка, яка до того ж курить сигари, носить чоловічий одяг і веде найвідвертіші розмови… ).

Клімат Майорки не допоміг композитору – він тяжко захворів, отож у середині лютого довелося спішно повертатися назад – через море до Марселя. Тут їх зустрів давній друг Жорж Санд, відомий на всю округу лікар Ков’єр, «добрий геній усіх щасливих і нещасливих», як писала в одному з листів письменниця. Саме завдяки Ков’єру, який не відходив від хворого, Шопен став швидко одужувати. Однак лікування затяглося аж на три місяці.

Якими вони були для Жорж Санд? Хоча відразу після приїзду на неї накинулася місцева преса, сповіщаючи Марсель і всю округу про прибуття відомої французької романістки і при цьому відверто кепкуючи з її зовнішнього вигляду, жила вона відособлено, спілкуючись тільки з найближчими марсельськими друзями. Давався взнаки важкий переїзд, коли Шопен, за її свідченням, був на волосинці від смерті.
Фредеріку потрібен був спокій. До того ж атмосфера міста, населеного переважно торговцями й моряками, не відповідала його аристократичному духу.
Кілька днів Жорж Санд провела в будинку сільського типу на околиці міста, набираючись нових вражень, які пізніше знайдуть відображення в її творах. А згодом переселилася в Отель Бово (нині – Отель дю Сюд) неподалік міської опери й В’ю-Порта.

Храм Нотр-Дам дю Мон

Хоча цей факт залишається спірним – місцеві краєзнавці стверджують, що Жорж Санд і Шопен зупинялися в Отелі Рішельє, – нинішні господарі Отелю дю Сюд успішно використовують у рекламних цілях їхні відомі імена.

У цей час Жорж Санд щодня, не зраджуючи своїй звичці, багато пише, хоча умови для роботи були не зовсім сприятливі: тісні апартаменти, хворий Шопен і … надокучливі марсельські містралі. (Довелося й мені відчути силу цих вітрів, від яких, здається, ніде сховатися!) Але Жорж Санд працює з великим завзяттям і на початку квітня завершує свій роман «Габріель». Шопен у цей же час створює свої найкращі сонати й прелюдії…

Згодом, коли Шопенові стало краще, знаменита пара навідується до сусіднього богемного містечка Екс-ан-Прованса, де в цей час мешкає польський поет Костянтин Газінський (працює редактором у місцевому журналі). У цьому «місті королів», на противагу Марселю, віддавна панував культ мистецтва, який зберігся й донині. А у травні, вже перед поверненням до Парижа, вони відвідують в Італії свого друга – композитора Ференца Ліста.

Проте цим двом знаменитостям довелося-таки постати перед марсельською публікою. Сталося це з трагічної причини – в Італії покінчив із життям відомий французький тенор Адольф Нуррі, великий друг Санд і Шопена. Його тіло переправляли до Парижа через Марсель. Вражений Фредерік, сам тяжко хворий, 24 квітня 1839 року грає на ограні під час похоронної меси в церкві Нотр-Дам дю Мон у пам’ять знаменитого співака.. Ця подія стала справжньою сенсацією для Марселя. Попрощатися з Адольфом Нуррі, який бував тут із концертами, і водночас послухати великого композитора виявило бажання чимало жителів міста. Звісно, що цей інструмент у невеликому, але ошатному храмі, оздобленому у візантійському стилі, тепер пильно оберігають, втім, як і все, що пов’язане в Марселі з історією, гордо називаючи його «органом Шопена». А традиція зустрічей із високим мистецтвом дожила й до наших днів.

Отель дю Сюд

Нині цей храм – один із найживіших центрів культури, де відбуваються концерти класичної, хорової музики. (Свого часу, кілька років тому, тут виступали й наші земляки – ансамбль бандуристів «Чарівні струни» зі Львова і, як стверджують очевидці, мали неабиякий успіх у тутешньої публіки).

Пізніше Жорж Санд поверталася до Марселя ще кілька разів, але вже без Шопена. Їхній романтичний зв’язок, який свого часу сколихнув яскраві творчі імпульси, з роками перетворився в джерело глибоких душевних страждань, і на десятому році спільного життя (чи муки?) вони розлучилися. І вже в березні 1855 року письменниця зупинялася в портовому місті проїздом до Італії в супроводі молодшого за неї на 13 років гравера Мансо. А з березня по червень 1861 року за порадою лікарів вона знову перебувала у Провансі, знімала віллу в Тамарі, насолоджувалася місцевими живописними краєвидами, які надихнули письменницю на черговий роман, що вийшов у світ під назвою «Тамарі».

Звісно, перебування Жорж Санд у Марселі – то тільки невеликі епізоди в її довгій життєвій і творчій біографії. Але, проходячи її стежками, я щиро раділа за марсельців, які свято бережуть усе, що пов’язане з іменем великої письменниці, бо то ж, як вони кажуть, їхнє національне надбання.