Подорож до колиски кастильської мови

Монастир Сан Мільян

Неможливо відстежити, як саме народжуються мови. Ще важче уявити собі, що людська мова може починатися з якогось конкретного місця, – з джерела, що дає їй життя, наче ті струмки, з яких утворюються великі водні шляхи, названі ріками. Але, як не дивно, у кастильської мови, однієї з найпотужніших у світі, таке першоджерело є. Це монастир, розташований у містечку Сан Мільян де ла Коголья. Саме туди автор цих рядків потрапив у вересні 2006 під час викладання курсу українського кіно в університеті Наварри разом із професором Хорхе Латорре, а також Олексієм Бабичем, чиї есе також публікує «ЛітАкцент».

Пам’ятник Е.Гемінгуею в Памплоні.
На пам’ятнику графіті англійською мовою:
«Свободу Країні Басків!»

Ніхто не збирався спеціально їхати у Сан Мільян. Маючи трохи вільного часу, ми просто мандрували знаменитими іспанськими автострадами. Виїхали з Памплони, залишивши позаду туристичний Гемінгуеївський міф про бій биків, форельки, загорнуті в бекон у ресторанчику, де харчувався відомий письменник і де іспанські офіціанти, навчені мистецтву промоушена у своїх американських колег, подають меню, списане цитатами з «Фієсти».

Виїхавши за місто, ми на шаленій швидкості «проковтнули» добру частину Наварри – пропалений сонцем гірський край, проскочили священну гору карлістів, де вони й досі справляють свої мальовничі ритуали, побували у Логроньйо, подивилися там на справжніх іспанських циган і на численних паломників, які мандрували Шляхом Сантьяго, проїхали виноградними долинами Ріохи. І раптом спонтанна імпровізація нашого друга професора Латорре винесла нас у Сан Мільян. «Я покажу вам місце, де народилася кастильська мова».

Погруддя Гонсало де Берсео
на його малій батьківщині

Ця подорож повернула нас у минуле, коли студентами ми слухали курс історії іспанської мови. Назва монастиря Сан Мільян запам’яталася звідтоді як щось далеке й екзотичне. Тоді ж на заняттях з історії мови, а пізніше на лекціях з історії іспанської літератури ми відкривали для себе поему «Чудеса нашої Сеньйори», автором якої був перший відомий кастеляномовний поет, клірик із Сан Мільяна Гонсало, народжений у селищі Берсео, розташованому за два кроки від монастиря. Ми заучували напам’ять хрестоматійні рядки:

Amigos e vasallos de Dios omnipotent,
si vos me escuchássedes por vuestro consiment,
querríavos contar un buen aveniment;
terrédeslo en cabo por bueno verament.

Друзья мои и братья, храни всевышний вас!
Я вам чудесный случай поведаю сейчас;
примите благосклонно нехитрый мой рассказ –
в нем вымысла ни капли, лишь правда без прикрас!

(Переклад Вл.Резниченка)

Потім була аспірантура, де ми знову читали старовинні кастильські тексти, працюючи над дисертаціями, – далі довгі роки, коли слово «Сан Мільян» було майже забутим, витісненим на периферію свідомості студіями модерної і постмодерної літератури, захопленням найрізноманітнішими «неоіспаністськими» теоріями, що ставлять під сумнів провідну роль Кастилії в утворенні Іспанії. І ось несподівано опинилися у самій «колисці кастильської мови».

Перед нашими очима постали два старовинних монастирі. Перший, найдавніший, отримав назву Сан Мільян Верхній (San Millán de Suso). «Suso» – старокастильською мовою «той, що на горі». Саме слово «suso» і досі продовжує жити у сучасній кастильській мові: «susodicho» означає «вищезгаданий». Другий монастир називають Сан Мільян Нижній (San Millán de Yuso). «Yuso» – старокастильською мовою «той, що внизу». Цікаво, що в сучасній іспанській мові відсутнє слово «yusodischo» (нижчезгаданий).

Професор Латорре та Олексій Бабич
перед Верхнім Сан Мільяном

Обидва монастирі названі на честь святого Еміліано (473 – 574), «лікаря», який допомагав людям боротися з їх духовними та тілесними хворобами. Разом зі своїми учнями він оселився у печерах, розташованих у горі. Споруда Верхнього монастиря, зведена кількома століттями пізніше, є входом до печер, де жили ченці. Вона несе на собі риси вестготської, мосарабської та романської архітектури. Там само, у Верхньому монастирі, зберігається і саркофаг із мощами святого Еміліана.

Професор Латорре прямує
до Ріоханського Ескоріалу

Із будівництвом Нижнього монастиря пов’язана легенда. Наварський король дон Гарсіа 1053 року вирішив перенести останки святого Еміліано до монастиря святої Марії Королівської у місті Нахера. Коли ковчег із мощами святого досяг найнижчої точки долини, бики, що його тягли, завмерли, наче паралізовані, і ніхто не міг їх зрушити з місця. Ця подія була сприйнята як знак, поданий самим святим Еміліано, який у такий спосіб наче вказував, що він не хоче залишати свій рідний край. На тому місці, де зупинилися бики, було побудовано церкву в романському стилі, замість якої 1504 року зведено величний Нижній монастир, відомий також як Ріоханський Ескоріал. Тепер там живуть ченці ордену августиніанців-затворників. Це не тільки пам’ятка барокової архітектури, а й багата бібліотека, архів і штаб-квартира CILENGUA – Міжнародного центру з вивчення кастильської мови.

Образи іспанської Реконкісти:
неполіткоректна історія

Найбільшу славу монастирю принесли так звані глоси Сан Мільяна – нотатки різними мовами (латиною, кастильською, а також баскською), зроблені між рядків або на берегах латинського рукопису Aemilianensis 60. Ці глоси датуються кінцем Х – початком ХІ століття. Найвірогідніше, вони були зроблені ченцем, який переписував книгу, з метою з’ясувати зміст деяких пасажів латинського тексту. Їх філологічне значення було розкрито лише 1911 року, коли іспанський дослідник Мануель Гомес Морено, який займався вивченням мосарабської архітектури, скопіював усі глоси (а їх налічується майже тисяча) і надіслав їх видатному філологу Рамону Менендесу Підалю. Понад сто з-поміж відкритих М.Гомесом Морено нотаток виявилися першими письмовими пам’ятками романського діалекту, якому кілька століть пізніше судилося стати мовою «Дон Кіхота» та «Життя – це сон».

Сторінка 72 Aemilianensis 60.
На берегах рукопису можна побачити нотатки ченця

Наша подорож виявилася мандрівкою не тільки у просторі, а й у часі. Ми не лише згадали наші забуті конспекти й давньоіспанські тексти, які студіювали в аспірантські часи, полюючи на приклади, потрібні для кандидатських дисертацій про еволюцію граматичних конструкцій або частин мови, а й перемістилися зі строкатої мультикультурної Іспанії з її шаленим розвитком, з її стотисячними мобілізаціями, з її страхами і тривогами, в добу Середньовіччя, коли, на думку багатьох дослідників, ця сучасна Іспанія ще тільки починалася. Тут, на перетині різних епох, для нас розкрилося значення слова «Сан Мільян», а ченці, які переписували латинські книги і вписували від себе коментарі між рядків, стали не абстрактними, а цілком реальними істотами. «Сан Мільян» більше вже не був просто власною назвою з підручника, яку треба зазубрити, а зримою, живою реальністю, – іменем місця, де відбувалася копітка повільна духовна робота: народження мови.