Як «зґвалтували» Остапа Вишню

Остап Вишня
Остап Вишня

У тьмяному радянському минулому людей, а особливо творчих, ґвалтувати вміли неабияк. І не тільки за допомогою спецслужб! Вистачало ґвалтівників і мимовільних – по тих інстанціях, які, здавалось, мали би підтримувати творчу людину й розуміти її як ніхто. Але де вже було зрозуміти старого й донедавна опального іроніста працівникам редакцій, котрі тільки й дивились, аби за якийсь недогляд не загриміти туди, звідки прибув він!.. Бо ж якщо й не усвідомлювали, то підшкірно відчували, що будь-який фундаменталістський режим не терпить щодо себе неоднозначного ставлення, а тим більше – іронії.

У своїй творчості Остап Вишня широко послуговувався іронічним прийомом абсурдизації. Будь-якому читачеві це видно неозброєним оком. Але якщо в його фейлетонах та усмішках абсурдизація сприймалась як елемент стилю, як необхідна умова виникнення комічного, то іронічна гра письменника на позалітературному рівні несподівано й для нього самого не сприйнялась, не відчиталася (хоч в ідеальній іронічній ситуації, в принципі, так і має бути). Про це свідчить лист Остапа Вишні до редакції журналу «Перець» 1956 року, опублікований донькою письменника Марією Євтушенко в «Перці» лише 1989-го (№21). На прохання «Літературної газети» написати, над чим Остап Вишня працюватиме в 1956 році, гуморист, який у своїй роботі завжди дотримувався правила «не кажи “гоп”», написав такого листа:

НАД ЧИМ Я ПРАЦЮВАТИМУ 1956 РОКУ
1. Закінчу цикл мисливських усмішок.
2. Візьмуся писати про онуків («Радянські онуки»). Хочеться вивести сучасного позитивного онука-героя, який дідові указує шлях до світлого майбутнього. Матеріал уже готовий, б’юся над негативними рисами онукового характеру, а то виходить неув’язка – позитивний герой, а штани рве і зриви в характері виявляє. Оце прийшов та й каже: «Ти, діду, гад!» Аналізую причини. Закінчу десь у листогрудні.
3. Розпочав роботу над музичною комедією: «Галка-галка, катафалка». На три дії з сердечними перебоями і з інфарктом (апофеоз).

Здається, неприховано-гумористичний тон цього послання, продиктований іронічною спонукою автора, не потребує коментарів і мав би працівниками «Літературної газети» потрактуватись однозначно: як лист-пародія, як жартівлива відмова автора відповідати. Бо мова про закінчення циклу мисливських усмішок – циклу, що апріорі не міг бути закінчений автором, який безмежно любив природу, любив полювання, а тому бачив їх невичерпним джерелом свого натхнення й комічних ситуацій; мова про образ позитивного онука-героя з негативними рисами, що є іронічною полемікою з критиками, які ратували за безконфліктність сатири та бездоганну чистоту позитивних героїв, що тільки робило їх штучними; оказіоналізм «листогрудень», який прямо відсилає до гоголівського «мартобря»; зрештою, пункт про музичну комедію, в назві якої фігурує катафалк, – усе це відкритий гумористичний код. Проте в «Літературній газеті» його не відчитали чи не захотіли відчитати, внаслідок чого Остап Вишня мусив у листі до «Перця» коментувати свій лист і наслідки, які він за собою потяг: “Що зробила «Літературна газета»? Вона повикреслювала з мого листа фрази, які надавали листові жартівливого, пародійно-іронічного і просто-таки абсурдного характеру. Вона викреслила у п. 2 фразу: «Оце прийшов та й каже: «Ти, діду, гад!», а в п. 3 залишила тільки фразу: «Розпочав роботу над музичною комедією…» І надрукувала в №3 від 19 січня 1956 року. Вийшов цілком серйозний лист, бо може ж іще знайдеться хтось, що не відчуває, як і літгазета, пародійності в «сентенції про онука-героя». – Із «листогрудня» газета зробила: «у листопаді-грудні». А з театра музкомедії дзвонили, що вони мою майбутню музкомедію вже включили в план. Невже й пожартувати не можна?! Ка-ла-в-ур! Рятуйте, хто в бога вірує!»

Це лиш один із випадків, коли газетярі, повсюдно домагаючись прозорішої прозорості й однозначнішої однозначності, позбиткувалися з гумориста. А скільки ж їх було (та й понині трапляється) в нашій пресі!.. Так і хочеться закричати слідом за Остапом Вишнею: «Ка-ла-вуррр!»

Олександр Стусенко

Олександр Стусенко народився 1981 року в столиці Барської конфедерації (нині – Вінницька область). Закінчив літературне відділення Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Автор чотирьох книжок. Лавреат літературної премії «Благовіст». Член Національної спілки письменників України. Виступає у пресі як поет, прозаїк та критик.