Країна Мрій, спроба Літературного ярмарку (ФОТО)

Мирослава Сапко, ГАК.
Фото Ірини Ковальчук

Якщо вже наші літератори гідні зватися «майстрами літератури», всі дискусії про «слабкість» і «яловість» сучасної нашої літератури можна по праву вважати вичерпаними й поставити під ними тлусту крапку. Майстрами за «просто так», даруйте, не стають, тим паче літературними. Бачте, річ у тім, що 21–22 червня цього року в рамках етнофестивалю «Країна мрій» у дворику музею Івана Гончара вперше було споруджено Літературну сцену. Подейкують, що «натхненниками й організаторами» літературної «Країни Мрій» стали Брати Капранови, невід’ємним атрибутом яких ось уже кілька років є «зелений запорожець», він же – славнозвісний «Горбатий».

Брати Капранови: «Ми тут разом зметикували, що письменники і видавці – теж майстри.

Брати Капранови біля «Горбатого».
Фото Дмитра Чернишевича

Тоді чому би нам не організувати свою алею? Ідея страшенно сподобалася і нам, і організаторам самого фестивалю. На Літературній сцені письменники працюють голосом, тобто «кобзарюють». Це стара традиція збирати людей, яким на ярмарку нічого робити й морочити їм голови за гроші. Поки що не знаємо, що з цього вийде, хвилюємося, боїмося… Письменники теж нічого подібного не робили. Всі звикли, що презентації проходять у клубах, «під фанфари», хтось співає або сам береш і читаєш тексти. Літературна сцена – це експериментальний цікавий формат, тож подивимося, що з цього вийде».

Сергій Пантюк.
Фото Ірини Троскот

На питання, чи повториться Літературна сцена наступного року, Дмитро Капранов відповів, що в них є план за два роки зайняти значно більшу алею. За словами братів Капранових, Літературний ярмарок у рамках «Країни Мрій» не претендує на те, щоб стати чимось на кшталт «літнього аналога» Львівського форуму видавців, оскільки головне тут все-таки – читачі, а не видавництва й видавці. Самі читачі, здається, були трохи шоковані, чи, радше, фінансово не підготовлені до появи книжкової алеї майстрів, тому першого дня мусили розриватися між глечиками й вишиванками та «поживою для розуму».

Як показав перший день фестивалю, наша найновіша література не боїться ні дощу, ні грози, а письменники мужньо доносять свої безсмертні творіння до наївної читацької свідомості навіть попри парасольки й церати. Відкривати літературну «Країну Мрій» випало Сергієві Пантюку та його проектові «Інша література».

Театр поезії «Мушля».
Фото Ірини Ковальчук

В рамках «Поезії рівнодення» (так звалася ця частина літературного видовища) свої тексти читали Борис Гуменюк, Іван Андрусяк, Анатолій Дністровий, Світлана Поваляєва, Роман Скиба, Олекса Гунський. А щоби літературні читання більше нагадували те, про що говорили Капранови – «кобзарювання» – поряд із поетами свої тексти читали-співали сучасні українські барди (Воломир Кучинський, Леся Найдюк та Віктор Нестерук).

Читання «двотисячників» (слід би нарешті зняти лапки з цього слова, як гадаєте?) уже давно перейшло рамки суто «тексточитання» й прибрало вигляду «поетичного шоу», цього разу – з елементами феєрії (включаючи мавок, русалок і просто демонічної краси поеток).

Богдан-Олег Горобчук.
Фото Дмитра Чернишевича

«Етночитання» й «Купальські читання» під модераторством обох Захарченків укотре це підтверджують.

Другого й за сумісництвом останнього дня етнофестивалю очевидячки планувалася кульмінація й видовищна розв’язка. Після виступу поетів фактівської серії «Зона Овідія» (до речі, керівник проекту – Тарас Федюк, «якого не було», і якого дуже бракувало Сергієві Пантюку) естафету перейняв Сергій Архипчук зі своїм театром поезії «Мушля». Досить цікавими видалися замальовки до вистави за творами Богдана Бойчука «Білі пісні моєї чорної землі».

Своєрідною квінтесенцією літературної «Країни Мрій» став поетичний фестиваль від видавництва «Факт». Свої тексти читали поети Василь Герасим’юк, Іван Андрусяк, Богдан-Олег Горобчук, Дмитро Лазуткін, а також львівські поетки Мар’яна Савка й Маріанна Кіяновська.

Мар’яна Савка.
Фото Дмитра Чернишевича

Мар’яна Савка нарешті виконала свою давню обіцянку й заспівала акапельно, хоча її голос – слід визнати – такий мелодійний, що часто майже неможливо відрізнити, де вона «читає джаз», а де «співає вірші». На десерт головний редактор «Факту» Леонід Фінкельштейн підготував свою найбільш касову авторку Оксану Забужко. Послухати пані Оксану прийшло, певне, більше людей, ніж на будь-який інший захід Літературної сцени за обидва дні. Кожному було цікаво, що ж нового написала славнозвісна Забужко, тим паче, що поезій вона не читала на публіку досить давно. Досить цікаво виявився феномен імені «Забужко» серед натовпу слухачів. Чоловіки й жінки поважного віку з особливим пієтетом вслухалися в слова Оксани Забужко,

Оксана Забужко.
Фото Дмитра Чернишевича

сумлінно слідкували за тишею в рядах емоційно неврівноважених учасників і спостерігачів «Країни Мрій», аби тільки жодним словечком не заважали читати їхній улюбленій поетці. Дивно, але поетки з менш відомими іменами, але не менш якісною поезією аж такої старанності з боку волонтерів-«захисників літературного порядку» не удостоїлися. То он вона яка, виходить, – слава!

Купальські читання:
Анастасія Мельниченко, Світлана Богдан,
Галина Ткачук.
Фото Ольги Купріян

Окрім великої Літературної сцени літераторів у вишиванках і без вишиванок можна було зустріти посеред книжкової алеї майстрів, а також на трьох міні-сценах – «Біля Возу», «Біля Криниці» й «Біля горбатого». Ще першого дня фестивалю «Факт» вирішив якнайвигідніше продати своїх найкращих прозаїків, а заодно і їхні твори. На сцені «Біля Криниці» свої тексти читали переважно автори видавництва «Зелений пес», а також представив свої досягнення інтернет-ресурс Гоголівська Академія (www.gak.com.ua).

Що ж, перша літературна спроба «Країни Мрій», була досить успішною. Цього разу не було жодного провокативного запитання «із авдиторії», жодної дискусії щодо стану української культури – тільки поезія, щоразу трансформована в інші мистецькі вияви. Втім, це й на краще, коли всі суперечки принаймні на час фестивалів лишаються в академічних колах, а поезія в її найкращих виявах іде «в маси». Лишається тепер чекати наступної «Країни Мрій» і нової Літературної сцени.

Ольга Купріян

Народилася 1988 року на Київщині. Закінчила національний університет «Києво-Могилянська академія». Авторка численних статей, оглядів і рецензій для журналів «Однокласник», «Український журнал», «Критика», «Барабука» видання «Друг читача», сайту «Великий Їжак» тощо. Авторка книжки для підлітків «Солодкі поцілунки»