Звичайне життя українського мільйонера

Багатих українців не так уже й багато – і в Україні, і за її межами. А коли мільйонер-українець – та ще й свідомий свого українства – спілкується українською й не скупиться давати гроші (і немалі!) на українські справи – це, вважайте, унікум. На жаль.

Таким унікумом є Ераст Гуцуляк. Він немолодий, йому під вісімдесят. Проте енергії цьому чоловікові, схоже, не бракує.

У такому віці починаєш осмислювати те, що ти зробив. Певно, тому Гуцуляк написав і видав свої спогади (чи «спомини» – як зазначено в книзі). Їх назва звучить просто – «Моя дерев’яна валізка». Виявляється, в далекому 1948 р., коли автор був юнаком і, власне, починав свій життєвий шлях, він приїхав до Канади лише з дерев’яною валізкою, де був увесь його скарб. І тепер ця валізка зберігається в пана Гуцуляка. Ось такий сентимент!

Автор книги пережив і побачив багато. Цікаво читати про його дитинство та юність, які минали в міжвоєнній Польщі, під окупацією радянських і німецьких «визволителів», у таборах для переміщених осіб на території Німеччини. Ці спогади дозволяють глянути на ті часи не так, як вони трактуються у наших підручниках з історії, де й далі залишається чимало радянських ідеологем та міфів.

Веде Гуцуляк мову й про свої фінансові справи в Канаді, розкриваючи «секрет», як стати канадським мільйонером. Для цього, по-перше, треба багато працювати, по-друге, працювати професійно. А ще мати надійний сімейний тил. Тому починаєш розуміти, чому в Північній Америці так високо цінують сімейні цінності. Не так давно невдячні американи «мочили» свого колишнього Президента Білла Клінтона за любовну інтрижку зі своєю секретарочкою. Ледь до імпічменту не дійшло. Уявляєте щось подібне в нашій неньці-Україні? Отож бо.

Звісно, не лише в плані сімейної моралі відрізняємося ми від північних американців, а й у плані моралі бізнесової. До речі, пан Гуцуляк пробував зайнятися бізнесом в Україні. Що з того вийшло, певно, здогадуєтесь. Його «кинули». Тому він робить невтішний висновок: «…коли хтось хоче відкрити яке-небудь підприємство і пізнати всі жахи, які чатують на підприємця, то мусить перебувати в Україні». Це точно! А ми ще говоримо про іноземні інвестиції!

Зрештою, Гуцуляк відомий не лише як бізнесмен, а і як громадський діяч. Він був одним із творців Канадського Товариства Прихильників Руху. Саме завдяки йому Народний Рух до того часу, поки перебував у статусі громадської організації, мав щедру фінансову підтримку. На жаль, не все було так добре, як хотілося. Розчаруванням для Гуцуляка став третій з’їзд Народного Руху, який призвів до розколу цієї організації. Веде він мову й про деструктивну поведінку В.Чорновола, хоча не робить щодо цього діяча радикальних висновків. А, можливо, варто їх було й зробити?

Описує пан Гуцуляк і свою роботу в структурах молодої Української держави і ту корупцію, з якою йому довелося зустрітися. З сумом констатує: «В ту пору я вже відчув, що ми в діаспорі дуже наївні. Нам тоді здавалося, що всі думають так, як і ми, стосовно України. Ми всім довіряли, перед усіма висловлювали свої думки і почування, бо вірили, що новостворена держава є рідна всім нам, українцям. Не задумувалися над тим, що для людей, вихованих радянською системою, держава – це ворог, і вони все будуть робити, щоб використати її в своїх цілях. Навіть у керівництві Руху були підіслані люди». Що правда – то не гріх!

Автор приділяє багато уваги справам родинним. Завершується вона такими словами: «Сенс мого життя означений дуже ємним словом, яке є у мові нашого народу, це – родина. Родина – це і сім’я, і весь рід, і рідна сторона – Батьківщина. Жити для своєї родини – велика насолода, велике щастя». Судячи з усього, пан Гуцуляк є щасливою людиною – залишається лише позаздрити йому.

Взагалі, рецензована книга могла б стати своєрідним бестселером, якби відповідним чином була укладена й відредагована. Вибачайте за банальне порівняння, але її матеріал нагадує необроблений коштовний камінь. Ось якби відшліфувати…

Зрештою, добре, що книга вийшла – хай навіть необробленою. Її варто прочитати. Вона змушує замислитись над багатьма важливими речами. А це вже немало.

Петро Кралюк

Народився 1958 року в м. Ківерці Волинської області. Закінчив історичний факультет Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Навчався в аспірантурі Інституту суспільних наук Академії наук УРСР (м. Львів). В Інституті філософії української Академії наук захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата філософських наук, а в 1998 році – докторську дисертацію. З 1999 року є членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій Д 26. 161. 03 в Інституті філософії НАН України, а з 2005 року є головою спеціалізованої вченої ради К 48. 125. 01 у Національному університеті «Острозька академія». Працює першим проректором цього університету. Автор понад 150 наукових праць з історії, філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства, в т. ч. монографічних досліджень, автор шести книг художньої прози