Гесс де Кальве не був «самовидцем»

521_

Григорій Сковорода

Уявлення про особисте знайомство харків’янина австрійського походження Г.Гесса де Кальве з Г.Сковородою є однією з найдавніших та усталених аксіом сковородинознавства. Тим часом же, ці люди ніколи не бачили один одного… Як сталося в науці таке непорозуміння?

1817 року в «Украинском веснике» _було опубліковано нарис Густава Гесса де Кальве «Сковорода, циник нынешняго вЋка» та оповідання Івана Вернета «Лопанскій мостъ – отрывок изъ воспоминаний о ХарьковЋ» під спільною (редакторською) назвою «Сковорода, украинский философ». У словах Гесса де Кальве немає нічого, що могло би дати привід вважати його особистим знайомим героя свого нарису. Навіть більше: видавник акцентував увагу на тому, що, на відміну від «панегіриста» Гесса де Кальве, автор другого оповідання Іван Вернет «пишет свои собственные приключения и при том воспоминания (виділено в оригіналі. – Т.Ш.)».

Але вже незабаром учене товариство, починаючи з академіка Дмитра Багалія, пише про Гесса де Кальве як про людину, яка знала Сковороду особисто, і цей літературознавчий міф починає обростати «подробицями» та кочувати по роботах науковців ХХ ст., ба, й ХХІ ст. також.

Документальним свідченням неможливості особистого знайомства цих людей є стаття, вміщена у Російському біографічному словнику за підписом одного з редакторів цих томів М.П.Чулкова. Матеріал був зібраний на основі «Сборника Архива Собств. Е.И.В. канцеляріи» та ін. джерел. «Гессъ де Кальве (Hess de Calve), Густавъ (-Адольфъ) Густавовичъ, – пише він, – музыкантъ и минералогъ, по происхождению иностранец из Австро-Венгрии, католикъ, род. в 1784 г. въ ПЋште». Отже, на рік смерті Г.Сковороди маленькому Густаву виповнилося дванадцять.

Микола Чулков повідомляє, що батько Гесса де Кальве, також Густав, був управителем маєтків ерцгерцога Фердинанда, з 1788 року проживав з родиною у Празі. У 1798 р. Густав-молодший розпочинає навчання у Празькому університеті, але вже 1799-го його мобілізують – ішла війна із Францією. З австрійської армії він дизертує у російські лави та залишається в Молдавії. У 1810 р. Гесс де Кальве одружується із Серафімою Іллівною Мечниковою, коріння роду якої йде до молдавських князів, і живе з нею у родинних маєтках Херсонської та Харківської губернії.

Один із маєтків знаходився у с. Іванівка Куп’янського повіту. Г.Сковорода багато мандрував Куп’янщиною, в Іванівці (нині Сковородинівка) він помер і був похований. Зрозуміло, що саме там Гесс де Кальве і чув розповіді про мандрівного «старчика». У своєму нарисі він і вказав на те, що Сковорода нерідко бував у Мечникових (Іллі Івановича Мечникова, батька майбутнього видатного бактеріолога Іллі Ілліча Мечникова). Цей факт опосередковано підтверджується й листом М.Коваленського до Г.Сковороди від 7-го жовтня 1785 року, в якому він жаліє, що не встиг передати через Мечникова листа та гостинця. Приблизною датою смерті Г.Гесса де Кальве вказано 1828 рік. Отже, помер він у доволі молодому віці (42 роки), і, можливо, сам факт смерті парадоксальним чином прислужився підтримці міфу про його належність до «покоління Сковороди».

Звідки ж виник цей міф, встановити було досить легко. У 1823 р. з’явився наступний, до того ж перший науковий життєпис «Украинский философ Григорий Савич Сковорода», опублікований відомим російським етнографом Іваном Михайловичем Снегирьовим у 42-му номері «Отечественных записок» на підставі нарисів Г.Гесса де Кальве, І.Вернета і, головне, тоді ще невідомого читацькому загалу рукопису М.Коваленського. В авторських примітках І.Снегирьов зазначив, що, крім останнього джерела, він «пользовался сведениями объ Украинском Философе отъ двухъ почтенныхъ мужей, лично его знавшихъ (sic! – Т.Ш.), также и рукописными его сочинениями».

Як перший науковий біографічний огляд життя Г.Сковороди, розширений невідомими доти або уточненими подробицями завдяки знайомству з рукописом «Жизнь Григория Сковороды» М.Коваленського, робота І.Снегирьова користувалася популярністю у дослідників кінця XIX ст., хоча неодноразово відзначалася й легковажність автора у викладі фактичного матеріалу. Попри величезну цінність його праць, – констатував укладач біографічної статті про нього Є.Тарасов, – у них є й суттєві недоліки, оскільки автор «черезчуръ легко поддается внЋшним сходствамъ и созвучіямъ и строитъ на них мифологическіе выводы». На одну з концептуальних помилок І.Снегирьова вказав свого часу і Л.Махновець. «Автор спеціально з’ясовував, – пише він, – хто перший пустив у світ нісенітницю про те, що Сковорода в Угорщині був дячком. Виявилося, що це «заслуга» І.Снєгірьова, професора Московського університету. <…> І почали переписувати ці (та інші!) вигадки Снєгірьова! <…> А цю нісенітницю з дячком і Будапештом примушують, що особливо сумно, заучувати в середніх школах <…>».

Літературознавчі міфи навколо постаті видатного українського митця тільки поглиблюють лакуни в його біографії та завдають шкоди науковому осягненню спадщини Сковороди. Цінність же розміщених в «Украинском веснике» оповідань постає в тому, що то були перші публікації, присвячені Сковороді. Гесса де Кальве критикують за фактичні неточності, закидають жанр «літературного анекдоту», радять відносити до галузі фольклорного матеріалу, але незмінно повертаються до нього як до джерела найдавнішої інформації про українського мудреця, написаної людиною, яка нібито знала його особисто…