Житіє злиденне

Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.relga.rsu.ru
Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.relga.rsu.ru

Сашко Михед у своєму розлогому матеріялі про серію «Перекладено українською» написав про Буковскі саме так, як це збирався зробити я – не стільки сухий опис дат, фактів та епізодів, скільки емоції та рефлексії. Виявляється, не ми з ним одні. В російському сеґменті інтернету можна відшукати мегабайти розмаїтої графоманії, присвяченої Буковскі та його творчості. На це хибує навіть найавторитетніша його біографія, написана товаришем Чарльза – Нілі Чірковскі. А все через те, що инакше не можна. Все, що пишеться про і з приводу Буковскі саме відчайдушно намагається стати літературою. Тому постараюся обійтися без цитацій.

1. Життя

Генрі Чарльз Буковскі народився 1920 року в місті Андернах, Німеччина. У трирічному віці родина переїхала до Америки, спочатку до Балтімора, а згодом – до передмістя Лос-Анджелеса. Там Чарльза діставала місцева шпана через німецький акцент і одяг, котрий змушували носити батьки. Батько, до речі, його теж бив – а в 16 років Чарльз дав здачі. Згодом додалася ще надважка форма вугревого сипу – і молодий Буковскі остаточно перетворюється на відлюдька.

Його леґендарна любов до спиртного теж бере початок у ті часи. Його товариш Вільям «Лисий» Мулінас був сином хірурга-алкоголіка і часто тягав у батька пляшку-другу. «Алкоголь допомагав мені тривалий час» – згадував Буковскі.

Після закінчення школи він вступає до Лос-Анджелеського міського коледжу, в якому його помічають у симпатіях до нацистів. «Я ледь відрізняв Гітлера від Геракла, однак тим не переймався. Нудився, слухаючи проповіді ура-патріотів про наш святий обов’язок. І вирішив піти в опозицію. Адольфа я навіть не читав, просто патякав про все найгірше і зле, що в мене на душі було». 22 липня 1944 року він був заарештований ФБР за звинуваченням в ухилянні від виконання військової повинності, і провів 17 днів у в’язниці. Згодом провалив медкомісію і був визнаний непридатним для військової служби.

698

У цей час Буковскі написав кілька оповідань, з яких були опубліковані тільки два. Розчарувавшись, він полишає писати і йде у «десятирічний запій». Тогочасні поневіряння стали основою його пізніших писань. Він усе ще живе у Лос-Анджелесі, час від часу подорожуючи по США і мешкаючи у найдешевших готелях, погоджуючись на найрізноманітніші роботи. Був прибиральником, охоронцем, посудомийником, коморником, працював на бійні, заводі флуоресцентних ламп та на фабриці собачої їжі. На початку 1950-х Буковскі влаштовується поштовим службовцем. У 1955 його шпиталізують через прорив виразки, який ледь не призвів до смерті. Після виписки він береться за вірші. У 1957 одружується з техаською поеткою Барбарою Фрай, за два роки вони розлучаються — і Чарльз зав’язує з питвом і віршами. Барбара ж за кілька років гине в Індії за таємничих обставин – є версія, що їй відтяли голову фанатики одного з реліґійних культів.

1964 року народжується його дочка – Марина-Луїза, її матір, Френсіс Сміт, Чарльз описує як «біловолосу гіпі», «хвойду» і «стару з кривими зубами». В той час виникають численні самвидавні часописи й альманахи, для яких твори Буковскі пасують ідеяльно. В одному з них, «Open City» він навіть веде свою колонку «Нотатки старого блядуна». Разом із своїм alter ego, Генрі Чінаскі, Буковскі стає культовою особою тогочасної непідцензурної літератури. Його виступи перестають бути камерними поетичними вечорами і збирають по кілька сотень осіб. Під час читань Буковскі неодмінно напивається, курить, а часом і блює – так само на сцені.

Але пошта виснажує. Тому, коли Джон Мартін, власник незалежного видавництва «Black Sparrow Press» у 1969 році пропонує Буковскі 100 баксів на місяць, щоби він полишив свою роботу на поштамті й присвятив себе писанню, той погоджується. Тоді Чарльзу було 49 років. Далі був успіх і визнання. Переклади на всі европейські мови й багатосоттисячні наклади в Америці, Франції та Німеччині. Екранізації, включення в університетські програми, заяви Сартра і Жене про найкращого американського поета. Але «надто пізно» – казав Буковскі. «Я вже застарий для дівчат, їх кунок і галасу. Застарий для слави».

У 1976 році він зустрів Лінду Бейле, рестораторку. У 1985 р. вони побралися й були разом, до самої Чарльзової смерти. Чарльз Буковскі помер 1994 року від лейкемії. Епітафія на його могилі – «Не намагайтесь». Значення цих слів дослідники Буковскі шукають і зараз.

Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.bukowski.net
Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.bukowski.net

2. Творчість

Бібліографія Буковскі налічує понад 120 назв і продовжує поповнюватися – щороку виходять нові збірки новознайденого та непублікованого. Він є автором 6 романів, 45 збірок оповідань та близько 70 поетичних збірок. Співець життя соціяльних низів, він послідовно зображує роботу, шахрайство, бійки, розпусту, пиятики, та иншу рутину. Зображує настільки виразно й переконливо, що місце дії та національність персонажів перестають важити – паскудство лишається паскудством у будь-якій точці світу. Особливо – коли воно твоє. І тільки ти можеш цього позбутися. Бодай у собі. Тому в «Поштамті» Генрі Чінаскі гне горба на пошті, щодня вмираючи після робочої зміни й відпочиваючи в алкогольному чистилищі. Тому в «Фактотумі» він же йде від роботи до роботи щоби зрештою взятися за письмо. Тому в «Хлібі з шинкою» він розповідає, на що було схоже його дитинство, а в «Голівуді» саркастично висміює вся і всіх на фабриці мрій.

Найдужче оця життєва пульсація відчувається в його віршах – часом медитативних міркуваннях з багатою, ледь не сюрреалістичною образністю, часом – видраних із м’ясом клаптях реальности, які сочаться кров’ю, болем та сумом. Здебільш, як і його оповідання, вони не мають звичного початку та закінчення: «я піднявся нагору, / увімкнув / радіо і опустив / жалюзі». Життя триває – у текстах теж.

На його письмо критики понавішували численні штампи, якими маскують неспроможність належно оцінити масштаби дарування Буковскі. В усіх численних статтях, що мені траплялися, Чарльза називали «бітником», — мовляв, жив у той самий період. Олег Соловей рефлексуючи про антологію американської поезії у перекладах Ю. Андруховича, розпачливо зазначає: «Непритомність упорядницької поведінки, як на мій погляд, полягає саме у кричущій відсутності Чарльза Буковські у цій антології, що небезпідставно претендує на статус питомо представницького видання <…>».

695

А про осібність чогось не згадують – Буковскі волів не спілкуватися з иншими літераторами, тим паче тими, які так настирливо горлають про своє існування. Така собі опозиція до опозиції. Зустрічається в критиків й означення «нонконформіст», себто той, кого не можна вкласти у загальне річище – наче хтось із скільки-небудь помітних осіб у світовій історії в нього вкладався. А ще – «хуліган від літератури» й «натураліст». І раз так, то чого зважати на особу далеку від високих сфер і храму літератури?

Натомість мало говорять і пишуть про достовірність, об’ємність та іронічність його творів, про щем і залюбленість автора у всіх своїх персонажів, про натуральність – не натуралістичність – його письма, котре так далеко стоїть від бітниківських же шукань «автоматичного письма» й «потоку свідомости». Буковскі наче весь час виговорюється, примудряючись не втратити інтонацій дружньої бесіди і не вдаватися у сповідь чи повчання. Слів ніколи не буває забагато чи мало, їх завжди стільки, скільки має бути, і якщо Чарльз на чомусь акцентує, ви цього не проґавите, домислите, продовжите. Тому читання Буковскі – все одно діялог.

У цьому, мені видається, і криється причина того, чому Буковскі при всій своїй скромності, величі й популярності лишається письменником не для всіх. Щоби комфортно спілкуватися, слід розмовляти на рівних, а читачу Буковскі для того потрібен життєвий досвід і довіра.

3. Переклади

У таких випадках пишуть: «Користуючись нагодою…». Так, я теж користуюся нагодою і хочу розповісти про переклади Буковскі – і про свій заодне.

Для початку – про переклад прізвища. Як нам каже український правопис, західні прізвища слов’янського походження, що закінчуються на «-ski» в українській мові передаються із закінченням «-скі» (не плутати з правописом слов’янських прізвищ!). Тому «Charles Bukowski» – винятково «Чарльз Буковскі», а не Буковськи, Буковський чи Буковські.

Тепер щодо мови. Олександр Михед пише: «Поштамт» (Post Office) Ч.Б. у перекладі стронґовського здається абсолютно цнотливим». Як і Сашкові, твори Буковскі спершу трапляли мені у вигляді російських перекладів – паперових і ні. У них напрочуд різко впадає у вічі грубість буковської лексики. Його герої не лаються – вони розмовляють матами. І доки я не почав читати Чарльза в ориґіналі, я цьому вірив.

Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.bukowski.net
Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.bukowski.net

Мова Буковскі відповідає мові його персонажів. Дивно сподіватися від хвойд, пролетарів та злодюжок пишномовности. І в цьому сенсі російські переклади адекватні російським реаліям. Однак у тогочасній Америці, схоже, fuck на кожному кроці не вживали. І попри істотну обмеженість у відповідній словниковій базі, Буковскі лається напрочуд винахідливо та іронічно. Іти шляхом північних сусідів означало б суттєво відійти від ориґіналу. Для росіян це звична практика – у перефразовуванні вони часом доходять до скорочення, переписування і вигадування тексту. На щастя, наші предки лаятися і вміли, і любили. Через відсутність спеціялізованого словника чи довідника лайливої лексики мені довелося укласти для приватного користування свою добірку розмаїтих проклять, евфемізмів та обсценізмів, джерелом якої переважно слугували дискусії на кількох інтернет-форумах. Словника нецензурної лексики Ставицької на час роботи над перекладом ще не було, а по його виході я переконався, що він би мені не надто прислужився. Тому основою моєї перекладацької стратегії була повна відмова від матів у їх російському розумінні. Зауважу, в перекладах «Бійцівського клубу» Чака Палагнюка та «Страху і відрази у Лас-Веґасі» Гантера С. Томпсона (над якою зараз працюю) всі 5 «матірних» коренів присутні – потреба в них випливає з самих текстів.

Иншою проблємою постала відсутність в українській лексиці кількох значущих понять, зокрема лексики гравців на іподромі, а також поштової лексики. Приміром, слова «substitute» в російському значенні «сменщик», на противагу «regular», українською «штатний працівник». На форумі ua_mova користувач pirhospr підказав два слова, які майже ідеяльно, на мою думку, перекладають оце «substitute» для розмовної та офіційної мови відповідно – «підміняйло» та «тимчасовець». Ними я і користувався.

Ну і з огляду на те, що Сашко був єдиним, хто в своїх відгуках, рефлексіях та рецензіях згадав про перекладача, маю сподівання, що переклад читачам і рецензентам не заважає насолоджуватися справжньою літературою. Як то і має бути.

Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.bukowski.net
Чарльз Буковскі. Фото з сайту www.bukowski.net

4. Кіно

Буковскі неодноразово екранізовувався ще за життя. З новель, що увійшли в збірку 1972 року «Erections, Ejaculations, Exhibitions and General Tales of Ordinary Madness» (Ерекції, еякуляції, ексгібіції та инші історії типового безуму) 1983 р. було знято фільм «Історія типового безуму», виробництва Франції та Італії з Орнелою Муті в одній з головних ролей. Французи ще раз спробували перенести на екран його тексти у фільмі 1989 року «Холодний місяць», проте самому авторові ці стрічки катеґорично не сподобалися. Тому коли до справи взялися американці, вони замовили Буковскі сценарій і запросили на знімальний майданчик – не стільки контролювати процес, скільки убезпечитись від критики. У фільм «Barfly» (Пиятик, 1987 р.) знялися Міккі Рурк та Фей Данавей, і супроти самого фільму Буковскі справді нічого не мав, навіть знявся в одному з епізодів у ролі завсідника бару. Голівудських звичаїв то не стосувалося, і роман «Голівуд» у цьому переконує. Найсвіжіша на даний час екранізація – «Фактотум» режисера Бента Гамера (2006 р.) з Метом Ділоном в ролі Генрі Чінаскі. Вона, як і «Пиятик», досить точно передає атмосферу творів Буковскі, тож щиро раджу всім зацікавленим. І безумовно повз увагу фанатів не мають пройти дві чудові документальні стрічки – «Плівки Чарльза Буковскі» (1985 р.), режисер «Пиятики» Барбета Шроедера, та «Born into this» («Народжений у це», 2003) Джона Дулагана.

Але все одно спочатку прочитайте Буковскі. Наприклад — «Поштамт» :)

стронґовський (Ілля Юрійович). Письменник, перекладач, літературтреґер, дизайнер. Народився 1982 року у м. Житомирі. Одружений. Виховує доньку. Друкувався в самвидаві (складні, колективні збірки), інтернеті, часописах «Четвер», «Березіль», антологіях «Українського самвидаву 2000-2004» (К., Буква і Цифра, 2004), «Дві тонни» (К., Маузер, 2007), инших. Автор поетичної збірки «Глибоковроті» (К., Факт, 2006). Переклав «Бійцівський клуб» Чака Палагнюка (Х., Фоліо, 2007) та «Поштамт» Чарльза Буковскі (К., Факт, 2008) Колишній учасник кількох потужних літоб’єднань («Мистецька ґільдія "Nеабищо"» – співзасновник, «Оксія»). Організатор та учасник численних мистецьких акцій в Україні та Росії, літературного фестивалю «Молода Республіка Поетів» (Львів, Форум Видавців, 2005-6, 2008). блоґ: www.strongowski.livejournal.com e-mail: xmel@ukr.net