Конкурс Антонича – forever!

Богдан-Ігор Антонич.
Дружній шарж

1
Для мене поетичний конкурс ім. Б.-І. Антонича «Привітання життя» розпочався 5 вересня 1994 року, коли я зателефонувала своєму однокурсникові і приятелеві Сашкові Небораку, щоб привітати його з народженням донечки. Вислухавши привітання, Сашко передав слухавку своєму старшому братові Віктору, членові журі конкурсу, який сповістив мені, що сьогодні останній день, коли приймають поетичні рукописи на конкурс. Я завагалася, бо пропозиція була несподіваною, але Віктор наполягав, і я врешті зібрала вірші до папки і понесла їх до голови журі конкурсу Ігоря Калинця.

Конкурс 1994-го року був першим, тому члени журі робили зусилля, щоб розшукувати майбутніх конкурсантів. Машинописи своїх віршів могли подати не всі охочі. У конкурсі мали право брати участь молоді поети, вік яких не перевищував 28 років.

Наприкінці вересня я отримала запрошення на літературний вечір, який мав відбутися 5 жовтня у день народження Антонича у палаці Потоцьких. Саме на ньому мали оголосити імена перших лауреатів премії «Привітання життя». На вечір зі мною вибралися моя сестра Галка, приятелька Іра Лонкевич і художник Мирослав Ягода. Коли ми прийшли до палацу, то виявилося, що всі крісла у Блакитній залі вже зайняті хористами – людьми поважного віку, а поети та їхні прихильники скромно тулилися під стінами. Мирослав Ягода всівся просто на підлозі у проході й задоволено роззирався довкола. Атракція йому явно подобалася. За програмою кожен конкурсант мав прочитати по одному віршу і щойно після того мали оголосити переможців.

Слово про Антонича виголошував Ігор Калинець. Хор співав патріотичних пісень, присутні поети старшого покоління захоплювалися поетичним відродженням у Львові, а конкурсанти виходили в алфавітному порядку й читали по одній поезії. Мирослав Ягода, безумовно, мав намір добре розважитися, тому брався голосно коментувати кожен виступ. Розпочав він з Олени Галети, яка читала першою, але обурені пані з крісел так на нього нагримали, що Ягода мусив скрутити звук. Приблизно за півгодини я довідалася, що перемогла, а невдовзі на фуршеті один з п’яти членів журі професор Микола Ільницький сказав мені, що хотів віддати перемогу київському поетову Данилові Кубаю, та його не підтримали. Кубай став другим, а заохочувальним дипломом відзначили львівську поетку Ліду Мельник. Згодом, як додаток до премії, один із членів журі запропонував мені свою руку і серце — але то вже тема іншої статті.

Ігор Калинець, 2007 р.
Фото з сайту zik.com.ua

2
Цьогоріч конкурс ім. Б.-І. Антонича відбувається уже вп’ятнадцяте. Засновниками премії були й залишилися Всеукраїнське державне багатопрофільне видавництво «Каменяр», ВАТ «Львівська книжкова фабрика «Атлас», Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська Політехніка». Спочатку серед засновників була Львівська організація Спілки письменників України, але за бездіяльність її було вилучено. Натомість з’явився Львівський палац мистецтв, який люб’язно надає приміщення для церемонії нагородження. Ходили чутки, що Спілка письменників мала намір перетягнути цей конкурс до себе (наближається 100-річчя Антонича, треба щось робити, а тут усе готове), але видавництво «Каменяр» виправдало свою назву й не поступилося. Безумовним мотором цього конкурсу є директор «Каменяра»п. Дмитро Сапіга, а про те, щоб відзначені рукописи були справді високого рівня, невтомно дбає Ігор Калинець – спочатку голова журі, а тепер – член експертної ради. Склад журі постійно зазнавав ротацій, але Ігор Калинець залишався незмінним головою журі, аж поки журі перейменували в експертну раду. Якщо на початках серед конкурсантів переважали львів’яни, то з кожним наступним роком географія конкурсу розширювалася. Маю перед собою буклет зі списком конкурсантів 2007-го року. Крім Львова, тут Миколаївщина, Ніжин, Харків, Дрогобич, Прилуки, Тернопільщина, Київ, Хмельницький, Івано-Франківськ, Стрий, Кіровоград, Бар, Луцьк, Сімферополь, Золочів, Тячів…

Засновники задекларували: «Літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» засновано з метою активізації літературної творчості молоді та пропаганди високих зразків поетичноїмайстерності. Започатковано її в 1994 р., присуджується вона молодим авторам, які пишуть українською мовою, за поетичні збірки, позначені високим художнім рівнем та правдивим і яскравим відображенням історії та сьогодення українського народу, утвердженням ідей національної самобутності, патріотизму, засад високої моральності».

Ярина Сенчишин.
Фото з сайту www.gazeta.lviv.ua

З
Конкурс ім. Б.-І. Антонича переживав різні часи – кращі й гірші, як, зрештою, і наша країна. Бувало, що не встигали вчасно видавати книжки переможців і колективні збірники учасників. Уже кілька років не вдається проводити церемонію нагородження, як це було задумано, саме у день народження Антонича, але все-таки конкурс проводиться. Проект існує, і його можна удосконалювати і поліпшувати. Цей конкурс мав би бути однією з поетичних візитівок Львова, а вручення премії «Привітання життя» – однією з найпомітніших культурних подій у житті нашого міста.

Лауреатами літературної премії ім. Б.-І. Антонича «Привітання життя» за ці роки стали: Данило Кубай – 1995 р., Галина Крук – 1996 р., Остап Сливинський – 1997 р., Сергій Коноваленко – 1998 р., Оксана Яковина – 1999 р., Анастасія Угрин – 2000 р., Надія Пішаківська – 2001 р., Олег Романенко – 2002 р., Галина Гевків – 2003 р., Юрій Кучерявий – 2004 р., Євген Головатюк – 2005 р., Дарина Березіна – 2006 р., Назарій Назаров – 2007 р. Дипломами ІІ ступеня відзначалися рукописи Вікторії Чорнобрової – 1995 р., Маріанни Кіяновської – 1999 р., Оксани Кішко-Луцишин – 2000 р., Катерини Калитко – 2001 р., Оксани Максимчук – 2004 р. Заохочувальні дипломи отримували – Марина Павленко – 1996 р., Дмитро Лазуткін – 2000 р.

4
В останні роки визначення переможців конкурсу відбувається з дотриманням усіх правил секретності. Мені це достеменно відомо, оскільки цього року мене запросили до участі в експертній раді. Прізвища конкурсантів зашифровані. Рукописам присвоюються номери, під якими вони потрапляють до членів експертної ради. Зашифровані також прізвища експертів, бо до остаточного засідання ради, на якому підбивають підсумки, самим членам ради невідомо, хто до неї належить, не знають навіть їх кількості. Все це робиться для того, щоб уникнути тиску експертів один на одного. Щоправда, Ігор Калинець до «заходів безпеки» ставиться скептично, бо у Львові найтаємніша інформація зразу ж стає поживою для пліток. З чистим сумлінням повідомляю про свою участь в експертній раді, бо прочитала вже всі манускрипти і виставила свої бали. Рукописи оцінюються за трьома критеріями – змістовність, майстерність, оригінальність. Найвищий бал – 10.

Любов Якимчук.
Фото з сайту www.bukvoid.com.ua

Усі бали сумуються, і той рукопис, який набрав найбільшу кількість балів, перемагає. Щойно тоді розшифровується код, і члени експертної ради дізнаються прізвище переможця.

Цього року лауреатами стали: Любов Якимчук із
м. Первомайська Луганської обл. (Диплом І ступеня), Микола Шпаковський з м. Тернополя (Диплом ІІ ступеня), Василь Кордяк з Івано-Франківська (Заохочувальний диплом). Підсумкове засідання експертної ради відбулося спокійно і без суперечок, бо відрив лауреатів від інших учасників був величезний і сперечатися не було про що. Всі члени експертної ради – львів’яни, але, як бачимо, львів’ян серед переможців немає.

Ще кілька слів про церемонію вручення премії. Сенсом такої церемонії має бути пошанування як Антонича, так і чергового лауреата конкурсу ім. Б.-І. Антонича. Такої мети важко досягнути, якщо не приділити належної уваги самому церемоніалу. А для цього я б радила організаторам конкурсу подбати про залучення фахового режисера й зірок української модерної культури, які б гідно представили переможця й володарів призових місць. Було б добре, щоб церемонію гарно зафільмували і показали хоча б на Львівському телебаченні. Для промоції конкурсу не зайвим було б розміщувати на телебаченні та радіо рекламний ролик хоча б упродовж місяця до оголошення результатів. Цього року поїзд уже пішов, але до сторіччя Антонича можна зробити все якнайкраще. Антонич того заслуговує.