Вісниця перемоги в польській літературі

Статуетка нагороди «Ніка»-2008. Фото з сайту www.money.pl
Статуетка нагороди «Ніка»-2008. Фото з сайту www.money.pl

Хоч це й дивно, але однією з найпочесніших літературних премій у Польщі є зовсім не державна (як, зокрема, Національна Шевченківська премія в Україні), а премія NIKE («Ніка»), — вияв громадської ініціативи.

За десятиліття свого існування нагорода переконливо продемонструвала свою незаангажованість та самостійність. Адже абсолютно не має значення, є ти активним громадсько-політичним діячем чи національним героєм, давнім приятелем чи, можливо, навіть родичем комусь із членів журі. Номінантом премії NIKE стає письменник, чий твір виявився цього року найкращим.  Назва літературної нагороди доволі символічна, адже Ніка в міфології давніх римлян була вісницею перемоги.

Долю книжки-переможниці вирішує журі з дев’яти осіб, яке на свій суб’єктивний, але не незалежний смак обирає книжку року. У статуті конкурсу окремим пунктом зазначено, що здобувачем нагороди не може бути людина, причетна до команди засновників NIKE.

Ідея створити премію, яка б мала на меті популяризувати польську літературу в країні, виникла 1997 року. Її засновниками стали щоденне видання Gazeta Wyborcza та компанія Nicom Consalting. До участі в конкурсі допускаються твори різних жанрів – від художньої літератури до есеїстики та автобіографії. Цікаво, що лауреатом може бути лише одна книжка, написана однією людиною (співавторства не допускаються). Нагорода вручається лише живим авторам. Якщо письменник все-таки зголосився подати свою книгу на конкурс, то передумати й відкликати її назад він уже не може. Єдине, що залишається, – дожити до перемоги.

802

Відбір проводиться у три етапи, кожен з яких звужує коло. У першому турі, який відбувається в травні, журі вибирає двадцять книг-претендентів на перемогу з усіх, надісланих на конкурс. У вересні список номінантів звужується до семи претендентів. І лише в жовтні стає відомим ім’я письменника, чий твір визнали книгою року. Журі й тут демонструє свою об’єктивність: на офіційну церемонію нагородження запрошуються всі попередньо обрані кандидати на перемогу, а їх, нагадую, семеро. Жоден із них не поінформований про подальший перебіг подій. І лише зі сцени вперше для глядачів і для самих письменників лунає назва книги-переможниці, володарки «Ніки».

Лауреат премії отримує статуетку NIKE, а також грошову винагороду – 100 тисяч злотих, що приблизно дорівнює 27 тисяч євро. Нагорода є доброю мотивацією для переможця, щоб з комфортом усамітнитися на рік в живописній місцині десь у Польщі (і не тільки!) для створення нової книги.

Таким принципом послуговувався, вочевидь, не один письменник, адже деякі з них фігурують у списках фіналістів неодноразово. Йдеться про фіналістів другого раунду – тобто тих семи щасливчиків, яких виокремили з-поміж двадцяти відібраних претендентів. Лауреатом-рекордсменом можна вважати Тадеуша Ружевича, який фігурував у списку фіналістів NIKE аж шість разів, що на сьогодні, безперечно, є рекордом для літературної премії.
Чотири рази на фінішну пряму вдалося прорватися Єжи Пільху, роман якого «Під сильним ангелом» у 2001 році був визнаний книгою року. Побував у списку фіналістів і Анджей Стасюк – «Дорогою до Бадабагу» (2005), і Чеслав Мілош – «Придорожній песик» (1998). Минулорічним лауреатом NIKE став Веслав Мишлівський та його роман із химерною назвою – «Трактат про лущення квасолі».

Деякі книги-переможниці престижної польської премії уже стали доступними й українському читачеві. Зокрема, у видавництві «Фоліо» вийшла в українському перекладі книга Дороти Масловської «Війна польсько-россійська під біло-червоним прапором». Також нещодавно побачив світ переклад роману Войцеха Кучока, який в українському перекладі презентували за назвою «Гівнюк».

Редактор «Газети виборчої» вручає нагороду Ользі Токарчук. Фото з сайту www.money.pl
Редактор «Газети виборчої» вручає нагороду Ользі Токарчук. Фото з сайту www.money.pl

Беручи до уваги те, що NIKE – чи не найпрестижніша польська літературна премія, а Україна – близький сусід Польщі, хочеться сподіватися, що незабаром очевидний дефіцит польської літератури на українському книжковому ринку заповнять якісною польською романістикою. Наприклад, перекладом нового роману Ольги Токарчук «Бігуни»(Bieguni). Саме за цю книгу авторка отримала премію Nike у 2008 році.

Окрім журі свої симпатії Токарчук віддали й читачі. Виявляється, письменницю вже тричі номінували на читацьку нагороду Nike. Однак отримати нагороду глядацьких симпатій пощастило лише вчетверте, у жовтні 2008.

Прозу Токарчук цінують не лише читачі, а й критики. Її книжки повні філософських відступів та психологічних спостережень.

«Бігуни» – це не зовсім роман у звичному розумінні слова, а радше збірка роздумів, упорядкованих як дорожні нотатки, оповідань, есе, які вимальовують портрет сучасного кочівника.

Назву повісті письменниця запозичила з історії. Саме так у XVII столітті називали православну мандрівну секту старовірів, для яких рух символізував зцілення та спасіння.

Практикуючий веб-журналіст і початківець у веб-дизайні. Соромно признатися, але проміняла художню літературу на підручники з юзабіліті. Неймовірно задоволена нещодавно прослуханими аудіо-«Рекреаціями» Андруховича. Серед нещодавно прочитаного – «Тереодори з Васюківки» Всеволода Нестайка, яких вважаю супер-антикризовою літературою. Ледь не забула. Фанатію від романів про Гаррі Поттера і серіалу про доктора Григорі Хауса. Таке-то...