Городецький для обраних

Городецький: Виклик будівничого. — Київ: Грані-Т, 2008
Городецький: Виклик будівничого. — Київ: Грані-Т, 2008

Жодна книга, присвячена архітектурі Києва зламу ХІХ–ХХ століть, неможлива без згадки про Владислава Городецького. Це справедливо; саме його споруди переінакшили архітектурне обличчя Києва. Переймаючись, на відміну від більшості своїх колег-нащадків, питанням пріоритету особистої уяви над станом справ міської імперської архітектури, і наголошуючи на перевагах найперше власної уяви, він не програв: його творіння, починаючи з Будинку з химерами й закінчуючи караїмською кенасою, стали не тільки окрасою, а й візитівкою столиці.

Досі публікації, присвячені, безумовно, непересічній особистості архітектора, стосувалися, радше, царини науково-популярної літератури, створеної фахівцями і для фахівців (переважно істориків та мистецтвознавців, а ще для поодиноких журналістів, котрі популяризували то тут, то там наукові тексти). Але це було давно, у прадавні часи, коли ЗМІ переймалися піклуванням про рівень освіченості власного читача.

Цілком провокативна (з погляду літератора) особистість архітектора, твори котрого досі найбільше тішать найчутливіших із усіх можливих глядачів, – дітей та туристів, – заслуговувала на увагу значно більшої аудиторії. Що, очевидно, і спричинило вибір видавництва «Грані-Т», котре, керуючись раціональним наміром судити людину за ділами її, зосередило увагу на найважливішому, що залишається від кожного з нас по смерті: на творах. Наразі – на кращих творах архітектора, котрі збереглися до наших днів.

Посилання на літературність невипадкове, – художній альбом «Граней» отримав дещо детективну назву «Городецький. Виклик будівничого». Інтрига, проте, поки що не виходить за межі заголовка: текст книги створено досвідченим істориком та архівістом, автором першої і єдиної монографії «Архітектор Городецький» (К.: Кий, 1999) Дмитром Малаковим.

Винятковість книги полягає не тільки в інноваційній інформації щодо видатного архітектора, а й у якісних фотографіях його творів. Наразі, крім культурологів/мистецтвознавців, котрі чекали на це видання, керуючись суто професійними намірами, неспеціалісти матимуть змогу зайвий раз пересвідчитися не тільки в красі декору старовинних будівель столиці, а й у перевагах хорошого зуму: більшість своєрідних оздоблень, химерних створінь та інших прикмет часу, що прикрашають дахи будинків Городецького, в інакший спосіб, ніж гортаючи цей альбом, взагалі важко побачити.

Типологічно книга «Городецький. Виклик будівничого» належить до серії арт-книг «Граней», започаткованих альбомом творів скульптора Георга Пінзеля, виданим у 2007 році. На тлі високоякісного візуального ряду текстову інформацію у цій серії подано в полегшеному «лайт-варіанті». Натомість серія прозових книг, присвячених творчості Пінзеля, зокрема, Є. Кононенко та В. Єшкілєва, видана «Гранями» майже водночас із минулим альбомом, можливо, буде вдалим сценарієм і в цьому випадку: особистість Городецького здатна пожвавити уяву не тільки пересічних дітей та туристів, а й людей, професійно заанґажованих літературою.

Отже, власне про книгу. Сто сімдесят шість сторінок значного (70 х 100/8) формату містять розділи: «Київ 90-х років ХІХ століття»; «Будинок з левами»; «Кенаса»; «Миколаївський костел»; «Будинок з химерами»; «Відлуння»; архітектурний календар 1877–1911 років; календар життя, творчості та творчого спадку архітектора, а також післямову Сергія Кримського «Київ Городецького». Автор ідейної концепції книги ― Діана Клочко; текст і архівні матеріали ― Дмитра Малакова; фотографії Зої Білаш, Антона Довбуша, Олени Крушинської, Олексія Курмазова та Миколи Іващенко. На мою думку, книзі цілком не завадив би іменний покажчик, хоча, з іншого боку, особливості наукового апарату рідко вживаються в контексті популярних видань, розрахованих на широкі кола читачів.

Лешек Дезидерій Владислав Городецький народився в 23 травня 1863 року, в с. Шолудьки, у маєтку польських Городецьких, де мешкав до шістнадцяти років. Початкову освіту отримав в одеському реальному училищі при лютеранській церкві, згодом вступив на архітектурне відділення Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1885–1990), – ледь не єдиний вищий навчальний заклад Імперії, де студенти отримували художню освіту. У 1890 р. сім’я Городецьких оселилася в Києві.

До проектування першої видатної будівлі Владислава Городецького залишалося близько десяти років, а поки випускник Петербурзької АМ споруджує усипальню баронів Штейнгелів, Сажковський павільйон для стрілецьких вправ Імператорського товариства розмноження мисливських та промислових тварин та правильного полювання, в лавах котрого значився і сам архітектор; засновує «Будівельну контору житлової каналізації архітектора Городецького»; будує садибу Мьорінга, прибутковий будинок Л. Бендерського, а також промислові будівлі – меблеву фабрику Й.Кімаєра, Південноросійського машинобудівного заводу тощо. Як декоратор бере участь у декоруванні готелю «Континенталь». Приблизно у цей час він одружується з Корнелією Йосипівною Марр, починаючи серію забудов у провінції: лікарню у м. Мошни та винокурню в с. Байбузи на Черкащині, цукровий завод у м. Шпикові на Вінничині, а також будинок управителя Шпиківських маєтків Балашових. Кар’єрний злет архітектора відбувається у 1897–1898 роках, – тоді започатковано один з видатних проектів Городецького, будівлю Міського Музею (нині ― Національний музей образотворчого мистецтва і архітектури). На Куренівці зведено перший в Україні цементний завод «Фор», продукцію якого інтенсивно використовував і популяризував будівничий; проведено конкурс щодо спорудження Миколаївського костелу, котрий згодом, у 1899 р., будуватиме саме В. Городецький тощо. Караїмську кенасу (нині Будинок Актора) споруджено у 1902 році; візитівку міста, Будинок з химерами, прибутковий будинок, у якому оселилася родина архітектора, споруджено у 1903 році.

Працюючи над усіма переліченими проектами, Владислав Городецький, професійний мисливець, багато подорожував, беручи участь у мисливських експедиціях на Алтай, у Закаспійський край, прикордонні області Персії тощо. Натуралістичність анімалістичних зображень на даху будинку з Химерами пояснюється природним для мисливця тісним знайомством із натурою.

Перелічувати всі споруди архітектора немає сенсу – досить зазначити, що архітектор багато й плідно працював у Києві і в найближчих провінціях, будуючи промислові та приватні споруди, а також пам’ятники та мавзолеї поміщиків, зокрема, багато працював на Черкащині. Водночас — багато подорожував ― від Семиріччя і Західного Сибіру до передгір’я Кіліманджаро.

На падіння Російської імперії архітектор Городецький із родиною відреагував у 1920 році, емігрувавши до Польщі, де працював за фахом у Міністерстві суспільних робіт. Протягом кількох років Городецький зводив будівлі в містах Хелм, с. Вишневець на нинішній Тернопільщині, у містах Пьотркові, Трибунальському, Радомі, Ченстохові, Любліні, Отвоцьку та Згіржу. А в 1928 р. Владислав Городецький отримав запрошення від американської компанії «Генрі Улен і Ко» на посаду головного архітектора «Синликату зі спорудження перських залізниць» у Тегерані. Опинившись в Ірані, архітектор будує на замовлення споруди театру, вокзалу та готелю.

У віці 67 років Владислав Городецький помер від серцевого нападу і був похований на римо-католицькому кладовищі Долаб.

Пам’ятник Городецькому (роботи скульптора Володимира Щура) в київському Пасажі (до речі, на цьому пам’ятнику не зазначено, що він Городецькому, хоча згадано всіх, за сприяння кого пам’ятник з’явився), одна з кращих вулиць міста, названа на честь архітектора, будівлі, без котрих неможливо уявити історію київського орієнтального стилю, київської еклектики, київських сторінок історії католиків та караїмів, зрештою, київського модерну, — все це, загалом, свідчить про те, що доля Владислава Городецького є однією з взірців цілковито щасливої особистої та творчої долі. Усе, що він створив, не тільки пережило свою епоху, але й прикрасило собою епохи наступні, значно менш прихильні як до творчого спадку цікавих митців, так і до вишуканої архітектури. Песимістичні діагнози часу, проте, зрідка не справджуються, що змушує, попри цілком європейську ціну книги, радіти її виходу і рекомендувати її всім небайдужим.

Наостанок ще кілька слів – на жаль, невтішних – щодо ціни видання. Вартість альбому «Городецький. Виклик будівничого» дає змогу віднести книгу радше до подарункових, аніж до освітніх видань. Європейська ціна на книгу, зрештою, умотивована, — проте залишається сподіватися на появу відповідної лінії арт-книги, розрахованої на недостатньо купівлеспроможну аудиторію, скажімо, студентів-культурологів та мистецтвознавців. За приклад тут можуть слугувати «Taschen», які, наприклад, у Польщі коштують приблизно стільки ж, скільки скромний обід у студентській їдальні.

Богдана Пінчевська (р. н. 1977) – поет, перекладач, журналіст, за освітою – мистецтвознавець, закінчила факультет теорії та історії мистецтва НАОМА, нині аспірантка Інституту мистецтвознавства НАН України. Авторка книги прози “На околицях присутності” (“Лілея-НВ”, 2007) та поетичної публікації в журналі “Четвер” (“Демоверсія”, № 23, 2005).