Мілета Проданович: три дні в Києві (ФОТО)

У книгарні
У книгарні

Цими днями на запрошення «ЛітАкценту» Київ відвідав професор Академії мистецтв у Белграді — відомий сербський письменник і художник, Мілета Проданович. Тож пропонуємо увазі читачів триденну подорож українською столицею у його компанії.

Він прилетів тоді, коли наші кліматичні умови обіцяли кращого. Втім, Мілета Проданович вирішив тим не перейматися, а сповна насолодитися отриманою можливістю відвідати омріяну Україну, візит до котрої досі відкладався вже двічі.

На ці дні припало відзначення десятої річниці з дня першого бомбардування Сербії військами НАТО. Тож увесь час у літаку письменник перечитував різноманітні есеї та спогади про ті страшні дні. Втім, приземлившись на українську землю, поставив собі за мету не зациклюватися на минулому, а жити днем сьогоднішнім, новим, зрештою, напрочуд перспективним, як для закоханого в мандрівки митця.

На Андріївському узвозі
На Андріївському узвозі

День перший

Вийшовши з приміщення аеропорту «Бориспіль», Мілета Проданович полегшено зітхнув, закурив Winston і поцікавився: «А чи далеко до центру Києва?» Моя заперечна відповідь його трохи розчарувала, проте вибору в нас не було, тож ми сіли до автівки й рушили вперед до «невідомого». Ні, все ж таки доволі «відомого», бо, дивлячись у вікно (це вже коли їхали вздовж Дніпра), сербський гість повсякчас зауважував знайомі йому не лише з сувенірних листівок, а й із фахових видань лаврські краєвиди й активно переймався, чи встигнемо відвідати Софію, Михайлівський, Кирилівку та багато інших місць.

Сербська мова виявилася не такою вже й загадковою. Тому інколи англійський переклад відпадав сам собою, і ми доволі непогано розумілися, знаходили спільні теми для розмови: проблема з дорожнім рухом є так само актуальною й у Белграді; необґрунтовано висока вартість столичного житла вдарила й по сербських кишенях; реклами однакових іноземних банків у відповідно невеселому контексті прикрашають і їхні вулиці та багато-багато іншого.

Біля Софії із Володимиром Панченком
Біля Софії із Володимиром Панченком

Знайомство з Києвом почалося в доволі пришвидшеному темпі, бо програма візиту була розписана ледь чи не погодинно. Тож коротко ознайомившись із Подолом (де, власне, й оселився сербський гість), Проданович мусив оперативно рухатися до книгарні «Є», у якій відбулася перша зустріч митця з українською громадськістю. До речі, як наголосив сам гість, він завжди в кожному новому місті, що відвідує, якнайперше іде саме до книжкової крамниці, оцінює її інтер’єр, загальну атмосферу й виносить власний вирок: щось на кшталт, бути чи не бути. Тож цього разу присуд виявився однозначно позитивним – бути!

Під час презентації в книгарні можна було дізнатися не лише про літературну та художню творчість Продановича, а й отримати невеликий екскурс у сербські історію та сучасність. Письменник постав таким собі культуртрегером між світами, подарував нам шматочок Балкан, презентуючи їх у професійно притаманній йому дещо іронічно-постмодерній манері, поєднуючи «бомби й гумор», обігруючи стереотипи й наголошуючи на колишній власній подвійній ідентичності – сербській і югославській, а нині – прагненні входження у великі проекти, що часто поєднують літературні й художні складові.

Зустріч у книгарні «Є»
Зустріч у книгарні «Є»

Зустріч добігала кінця, а попереду на нас чекало ще кілька днів напрочуд насиченої не лише екскурсійної, а й творчої програми.

День другий

Уранішня прогулянка ще сонним Андріївським узвозом нікого не залишає байдужим. Єдине, що її трохи зчорнило, то це підйом на Старокиївську гору, з якою, крім чарівного краєвиду, відкривається й перспектива на післязимові сміттєзвалища. Втім, якби ми обмежилися лише мальованою картинкою, то це було би не чесно як стосовно нашого гостя, так і стосовно себе самих.

Зрештою Софія. Пропонуються послуги гіда-професіонала. Проданович скромно всміхається й зауважує, що добре знайомий із працями В. Лазарева та Г. Логвина, безпосередньо присвяченими дослідженню саме цієї пам’ятки, тому не потребує сторонньої консультації, натомість може сам роз’яснити: що, де й коли. Водночас цікавиться в нас, де тут зберігаються фрески й мозаїки, вивезені з Михайлівського собору перед руйнацією. На свій сором, відповіді не маємо. За кілька хвилин сербський гість сам знаходить їх в одній із виставкових зал собору.

Сергій Квіт і Мілета Проданович у Києво-Могилянській академії
Сергій Квіт і Мілета Проданович у Києво-Могилянській академії

На наше банальне запитання про враження від побаченого, Проданович просто відповідає: «Це фантастика». Далі ж пояснює, що, в принципі, саме так усе собі й уявляв, проте можливість побачити на власні очі оригінальний витвір Х століття (за найновішими дослідженнями Н. Нікітенко, церква Святої Софії була побудована найвірогідніше ще за часів Володимира, а не Ярослава, як звикли вважати) є унікальною можливістю, тож його переповнює щастя.

На цьому екскурсійна частина другого дня завершується й розпочинається англомовна, щедро ілюстрована слайдами, лекція професора Продановича «Померти й бути похованим у Сербії. 1990–2000». Напрочуд цікавими видаються авторські паралелі між практикою єгипетських поховань, візантійськими усипальницями, середньовічними криптами, мавзолеями тоталітарних часів та власне тими надгробками кримінальних авторитетів, або по-простому – мафіозі, що полонили Сербію часів Мілошевича.

Мілета Проданович. Лекція в Могилянці
Мілета Проданович. Лекція в Могилянці

Далі відбувається відкриття фотовиставки Продановича «Ангел і Леви», де, за словами директора Центру візуальної культури НаУКМА Василя Черепаніна, не даремно присутнє поєднання двох таких різних образів – одного цілком сакрального, а другого – абсолютно владного, що, на думку мистецтвознавця, пропонує своєрідну політичну стратегію наших днів, де на основі давніх образів витворюються нові лейби й відповідно демонструється урок політичної іманентності, напрочуд корисний і близький також і для українського глядача.

День третій

На персональне прохання Продановича їдемо до Кирилівської церкви. Знову ж таки відмовляємося від допомоги екскурсовода й митець сам розповідає про особливості тих чи інших фресок ХІІ століття (роботи Врубеля, задля яких більшість і відвідує цей храм, його менше вражають, ніж стародавня автентика).

Мілета Проданович, Володимир Панченко і Василь Черепанін на відкритті виставки «Ангели і леви»
Мілета Проданович, Володимир Панченко і Василь Черепанін на відкритті виставки «Ангели і леви»

Києво-Печерська лавра, думаю, особливих коментарів не потребує, бо ж столична візітівка ніколи не підводить. Втім, якнайбільше захоплює Продановича Музей історичних коштовностей, особливо скіфське золото й, відповідно, славнозвісна пектораль. Гість зізнається, що якби мав час і можливість, то з радістю не один день провів би в цих залах, уважно розглядаючи й нотуючи в пам’яті кожну окрему деталь тих дивовижних виробів. У сувенірній крамниці в око знову ж таки впадає копія скіфської пекторалі, навіть не стільки сама копія, як її вартість – 8400 грн – цікаво, чи зацікавить така пропозиція якогось пересічного туриста наших днів, чи вона вже від початку розрахована на визначене коло осіб?..

І насамкінець — круглий стіл, присвячений творчості сербського автора, пі впливом якого, як ми всі прагматично сподіваємося, незабаром постане надрукований окремим виданням україномовний переклад його книжок. На обговоренні йдеться про кілька моментів. Славістка й перекладачка зі Львова Алла Татаренко акцентує на пост-постмодерному вимірі творів Продановича, зокрема його роману «Сад у Венеції» (вже заплановано публікацію в журналі «Всесвіт»), називаючи письменника «хитрим пост-постмодерністом, який, зрештою, залишається постмодерністом».

Мілета Проданович біля Києво-Печерської лаври
Мілета Проданович біля Києво-Печерської лаври

Викладачка НаУКМА Тетяна Дзядевич, натомість, розглядає згаданий роман під постколоніальним кутом зору, однак, підкреслює його універсально гуманістичний характер. До цього ж тексту, але вже в плані особливості перекладних конструкцій, звертається і філолог Вероніка Ярмак. Доктор філологічних наук, доцент Національного університету ім. Т. Шевченка Деян Айдачич аналізує інший роман Продановича – «Еліс в країні священних коропів» – як особливий текст, у якому поєднуються практика жорстоких театру й життя, що може бути особливо цікавим українському читачеві не лише в контексті умовної пострадянської реальності, а й з огляду на своєрідні перегуки творчості Продановича з окремим українськими авторами (зокрема, Андруховича, Іздрика тощо).

Сам гість зауважує, що йому напрочуд імпонують такі різнопланові підходи до його творів, бо, на жаль, у сучасній Сербії все менше уваги приділяється літературній критиці, натомість співаються лише звичні дифірамби, тож він вдячний своїм уважним українським читачам і сподівається на подальшу плідну співпрацю.

(До речі, матеріаль цього круглого столу незабаром у повному обсязі з’являться на сторінках сайту «ЛітАкцент». — Ред.)

На завершення

Учасники круглого столу, присвяченого творчості сербського письменника
Учасники круглого столу, присвяченого творчості сербського письменника

Три дні в моєму житті пройшли під знаком Мілети Продановича. І я аж ніяк за тим не жалкую, бо сербський письменник виявився надзвичайно цікавим співрозмовником. Він говорить про культуру й політику, про високе й буденне. Любить пожартувати. Згадує старі часи, проектує їх на нові й навпаки. Порівнює українські й сербські долі. Критично оцінює ситуацію, втім, не робить із того проблеми, бо життя рухається, а разом із ним і він – цього разу завітав до Києва, куди прямуватиме потім, ще не знає, проте має на меті якось повернутися й до нас, бо, звісно, не встиг побачити всього з запланованого, до того ж чекає на нього тепер і сучасний Новомиргород, або давня Нова Сербія.

Таким чином, кригу зламано – своєрідний переддень днів сербської культури в Україні, що припадають на 6–9 квітня, уже стартував, і першою ластівкою став саме цей візит, що, як сказав Володимир Панченко, є своєрідною «вулицею з двобічним рухом», тобто Мілета Проданович привіз нам частинку Сербії, а ми йому подарували частинку України. Хочеться вірити, що обидва подарунки стануть нам усім у пригоді на довгі роки.

Наталія Ксьондзик

Народилася 1985 рок в місті Києві. Аспірантка «Києво-Могилянської академії». Редакторка видавництва «Смолоскип»