Євгенія Кононенко: У мене нема ілюзій

Євгенія Кононенко
Євгенія Кононенко

Євгенія Кононенко — відома українська письменниця і перекладачка — не має ілюзій щодо перспективи перекладів українських книжок іноземними мовами й великого зацікавлення ними. На жаль…

1.    Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Мої оповідання  включаються до антологій сучасної української літератури, якщо такі десь видаються. Щойно вийшла антологія сучасної української літератури чеською. Зараз підготовлено книгу моїх оповідань в Росії.

2.    Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Я не знаю, хто виступає ініціатором перекладу антологій. А щодо Росії, можу сказати, що російська перекладачка Олена Марінічева зацікавилася моїми текстами, ознайомившись із антологією жіночої прози незнайома, яку видав і поширює Василь Габор. Вона зорганізувала публікації в російських журналах, знайшла видавця в Москві, разом із директором «Кальварії» (видавництво, яке друкує мої тексти) знайшла підтримку публікації книги в Росії.

3.    Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
У мене нема ілюзій, ніби антології української літератури хтось помічає. А читання книги в Росії ще попереду.

4.    Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Потрібна підтримка з боку України перекладу й видань українських авторів, це тривіальна відповідь на питання. Вже з’явився фонд Арсенія Яценюка, який потроху здійснює цю справу, звичайно, цього не досить. Але швидкого результату в будь-якому випадку не буде. Недомінантні культури навіть заможних країн дуже повільно завойовують своє місце у світовому контексті. Проілюструю свою відповідь на прикладі нідерландської літератури. Українською виходив роман Кейса Нотебоома, два романи Гарі Муліша (це дуже цікаві автори), виходила антологія нідерландського оповідання, серед яких є дуже цікаві. Хто заговорив про нідерландську літературу, хто захопився нею, хто почав про неї писати? В Росії виходило більше авторів із сучасної літератури цієї заможної, проте маловідомої в культурному відношенні країни, і ці книги також доступні для українського читача. Ще в радянські часи, коли в Росії існували великі академічні проекти, було здійснено переклад і видання «Люцифера» Йоста ван дер Вондела, це, так би мовити,  нідерландський Мільтон і Гете, їхній попередник, в якого ці великі автори вчилися, батько нідерландської літературної мови. Хто це знає? Тільки фахівці, яких в Україні кілька чоловік. Так само буде й з Україною, якщо навіть кільканадцять книжок і з’явиться по світу, гриміти українська літератури не буде, але принаймні фахівці потроху з’являться. Отже, пропагувати українську літературу треба, але знати, що працюєш на вічність, а не на сучасність.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики