Для «дорослих» дітей і «дитячих» дорослих

Томас Стернз Еліот. Котознавство від Старого Опосума/ Вірші. Переклад із англійської Івана Андрусяка. – К.: Грані-Т, 2008
Томас Стернз Еліот. Котознавство від Старого Опосума/ Вірші. Переклад із англійської Івана Андрусяка. – К.: Грані-Т, 2008

Ця поетична збірка побачила світ у серії «Дитяча іронічна поезія», про яку видавці стверджують, що то книги «для дуже „дорослих” дітей, але і для дуже „дитячих” дорослих, які хочуть, щоб їхня дитина навчилась сміхом перемагати страх, слабкість, несправедливість, нерозумність». Ці слова – майже епіграф до «Котознавства». Почати хоча б з історії створення книжки.

Мудрий літературознавець, редактор, інтелектуал, лауреат Нобелівської премії, Томас Стернз Еліот у житті був дотепником, часом настільки в’їдливим, що на його жарти можна було й образитися. За це його друг, відомий поет Езра Паунд (саме разом із ним Еліот свого часу захопився поезією так, що аж покинув написання дисертації з філософії, яку мав захищати у Гарварді) якось порівняв Томаса з опосумом, який зачувши небезпеку, прикидається мертвим і бридко тхне. Еліот же не лише не образився, але й узяв для своїх особливо кусючих статей псевдо «Старий Опосум».

Узагалі, Еліот шанував думку Паунда і визнавав його «більшим майстром, ніж я сам». Зважаючи на те, що Кіплінга він мав за «поганого поета, який складає добрі вірші», а космогонічний вимір поезії візіонера Блейка порівняв із кухнею, на якій усі меблі зроблені господарем власноруч (непогано, але ж це можна було придбати й у меблевій крамниці), Езрі Паунду просто-таки відважили добрячий комплімент. І недарма – бо ж хто, як не Паунд, підтримував банківського клерка Томаса Стернза Еліота, коли той вів двійко малотиражних літературних часописів і сам писав вірші й критичні есе. Хто ж як не Езра редагував остаточну версію поеми «Безплідна земля», за яку Еліот отримав 26 років по тому Нобелівську премію (звісно, Нобелівський комітет аргументував усе загадково – «За пріоритетне новаторство у становленні сучасної поезії», але ж літературознавці за півстоліття вже розбіралися і кажуть – то таки за «Безплідну землю» й «Порожніх людей»). Хоча хто вже у тому тріумфальному 1948 році згадував про втручання Паунда, коли, за твердженням В. Топорова, «англомовний поетичний світ виявився розколотим у співвідношенні три до одного: три чверті віршувальників творили „під Еліота”, або ж озираючись на теоретичні положення, висунуті ним в есеїстиці, а четверта чверть замислила і розпочала бунт проти еліотівської поезії, і, головне, еліотівської поетики» (В. Топоров. Томас Стернз Элиот.// Элиот Т. С. Полые люди. СПб.: 2000). Літературної революції не сталося, бо ж уся англомовна професура підтримувала вже нобеліанта Еліота, а як відомо, їх слово в англомовній літературі вагоме. Езра Паунд був у творчому становленні Томаса Еліота як Вєлємір Хлєбніков – у Володимира Маяковського, майже предтеча.

Згаданий Віктор Топоров влучно порівнює англійського поета з В. Маяковським. Обоє були «богоборцями й людоборцями», обоє бунтували проти буржуазного світогляду й клериканства, прийшли в літературу майже одночасно, і майже одночасно прийшли до екзистенціальної кризи. Маяковський «ліг скронею на дуло», а Еліот …повернувся до того Бога, якого так сильно заперечував. Однак, «ставши католицьким поетом, він перестав писати вірші». Звісно, поеми «Убивство в соборі», «Драй Селведжес», та ін. складають навіть окремий період у творчості поета, час засвідчив: життя у свідомості нащадків із цього періоду залишилася …найвідоміша поетична витівка – книжка поезій про кішок і котів.

Отак спробуйте на хвильку поміркувати: був собі представник «втраченого покоління», вдумливий критик, поет-інтелектуал, епатажний жартун, а тут – раз, і замислився, засумнівався і десь поміж сумнівами взяв і написав дитячу книжку.
Але ж якби то була просто дитяча книжка, то не був би він Томасом Стернзом Еліотом. А якби то була геть доросла книжка, то не був би поетичний жарт.

Тому це книга і для дітей, і для дорослих. У першому, вступному, віршеві поет оповідає про котячі імена, а в передостанньому з’ясовує, як же слід правильно звертатися до кота. І не смійтеся – це справжнісінький ритуал. Між ними автор знайомить читача з неймовірними представниками світу котячих, які живуть поряд із людьми і водночас – в абсолютно окремому світі зі своїми власними законами, звичаями, традиціями. Але він, цей світ – чи такий уже інший порівняно з людським? Кішки ґамбі, що без них порядній родині не можна ніяк, чимось нагадують добропорядних тітоньок, хатніх вседержительниць, які непомітно творять затишок і дають усьому лад. Але їх розпізнає дорослий, а дитяча уява хутенько змалює кицю, яка шикує тарганів, готує борщ і кашу для мишей, та ще й навчає їх рукоділля. Ну, просто чим не дбайлива бабуся?

Відважний флібустьєр Ревучий Тигр скоріше сподобається малюкам, натомість абсолютно котячий (особливо в перекладі Івана Андрусяка) образ Рам Там Таґера викличе щире захоплення і дорослих, і дітлахів. Невгамовна вдача коверзуватого котиська цілком зрозуміла навіть малечі, але для старших промовисто звучить рефрен

Це Рам Там Таґер, це він, авжеж,
бо неодміннно одне і те ж:
як собі знає,
так обертає –
і що ти з нього візьмеш!

Така собі кокетлива впевненість у власній безкарності. Згодом її блискуче підкреслить Ендрю Ллойд Вебер, – але про це пізніш.
Інші мешканці котосвіту – розбишаки Ненажера і Мишозварський, кіт-мафіозо Макавіті, й кіт-чарівник Містофель, вагонний янгол-охоронець Скімблшенкс і клубний кіт-денді Бастофер Джонс, театральний кіт Гус і навіть коти-символи Великий Румпус та Повторення Закону – також не залишать байдужими кото- і віршолюбів віком від п’яти до нескінченності. Бо кожен «котячий» образ має, немов у алісиному Задзеркаллі, свого двійника-відповідника у світі людей. Бастофер Джонс, наприклад, нагадує навіть дядька Суїзина із «Саги про Форсайтів». Що вже й казати про пісню медових киць – справжній дифірамб, який буквально освячує усі нав’язлі у вухах березневі «котячі концерти», адже

Удень понурі, удень сонливі –
приберігають до ночі шал.
Медові киці вночі щасливі:
медовий місяць, медовий бал…

Сповнену особливого казкового чару атмосферу котячого світу вдало відтворюють ілюстрації Ольги Кузнєцової. Кожна з них – не просто малюнок, що відповідає сюжету, але характерний портрет персонажа, в проникливих котячих очах міниться така гама емоцій, що мимоволі відчуваєш себе «братом меншим», відстороненим спостерігачем сцен мудрого, чуттєвого, відчайдушного життя. У них там, у Задзеркаллі, стрибки, виверти, шалені пристрасті, етикет, становище зобов’язує, а ми тут спостерігаємо на осонні, даруйте, над книжкою.

В Інтернетрях за адресою можна відшукати авторський переклад Івана Андрусяка. І зауважити, що творча співпраця з редактором книги загалом пішла на користь тексту. Так замість Грумбаскіна та Тамблерутуса з’явилися значно ближчі для українського вуха Гримаський та Загризайло, а панянка Ґрідлбоун перетворилася на Хвостославську, Манґоджері та Рампельтейзер стали Ненажерою та Мишославським. Перетворення, що стосуються імен, безумовно, вдалі, однак назва заключного вірша, яка в початковому варіанті перекладу звучала як «Кіт Морґан відрекомендовується», хоча й громіздка, все ж більш відповідає загальному тону твору, аніж остаточна – «Кіт Морґан оповідає про себе». Втрачається той іронічний півтон, підкреслений контрастом офіціозно-етикетного «відрекомендовується» та маніжно-розміреної оповіді кота Морґана про свої смаки та зв’язки, включно з містером Фабером – власником видавництва, у якому вперше вийшла у світ ця книга та ще й працював її автор.
Ця, а також багато інших деталей уточнюються у примітках, що додає книзі особливого шарму – ви відчуваєте, що тримаєте в руках не просто ошатний зшиток крейдованого паперу, де надруковано вірші світового класика з талановитими ілюстраціями, але книгу, яку цікаво прочитати разом із дитиною.

P.S. Для дорослих і не тільки.

Саме літературний жарт Томаса Стернза Еліота отримав чи не ширший резонанс, ніж його Нобелівська премія. 1972 року під час американського туру підтримки мюзикла «Ісус Христос – суперзірка» Ендрю Лойд Вебер придбав «Котознавство» у книгарні аеропорту. 7 жовтня 1982 у лондонському театрі «Зимовий сад» розпочалася тріумфальна хода мюзиклу «Коти» («Сats»). І хоча на його постановку збиралися кошти звичайних інвесторів – власні заощадження близько 200 любителів жанру, «Коти» зібрали найбільшу касу за всю історію існування мюзиклів – 6,2 млрд. доларів. 10 вересня 2000 року після 7485 виступів протягом 18 років шоу було закрите. Томас Стернз Еліот, що переймався тим, як сприйме читач нову, незвичну книжку, посмертно був нагороджений премією «Тоні» за номінацією «Найкраще лібрето до мюзиклу».

І не кажіть, начебто ніколи не чули мюзикла – у 1980-х одна з партій була… музичною заставкою у метеопрогнозі Держтелемовлення СССР;).

Юлія Джугастрянська

Народилася 1983 року на Вінниччині. Із 2001 року мешкає у Києві. Колишня студентка, а нині – аспірантка кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ імені Тараса Шевченка. Учасниця близько 20 наукових конференцій. Пише вірші, прозу і дисертацію. Авторка поетичної збірки «Сарматське коріння» (Вінниця:Тезис, 2001). Перекладачка з англійської