Галина Крук: Не виникає потреби представляти Україну з нуля

Галина Пагутяк
Галина Крук

1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?

За останніх півроку було кілька перекладів моїх творів іноземними мовами:
а) німкеня Клавдія Дате переклала десь зо 10 моїх віршів німецькою (у грудні минулого року я презентувала їх на фестивалі у Берліні),
б) литовець Вітас Декшнис переклав добірку моїх віршів литовською (вони презентувалися на фестивалі MAGNUS POESIS DUCATUS у грудні в  Кракові і в лютому у Вільнюсі, зараз, наскільки я знаю, готується фестивальна антологія)
в) з’явилося друком кілька перекладів польською:
– кілька віршів у перекладах Міхала Петрика (часопис «Korespondencja z ojcem», № 9, 2008) і Анни Лазар (часопис «Korespondencja z ojcem», №11, 2008),
– кілька віршів у перекладі Богдана Задури (новий польський часопис «Знай», № 1, 2008)
і 2 моїх оповідання у перекладі Анни Славінської («Korespondencja z ojcem», № 13, 2009),
г) російською теж було кілька перекладів:
– поет і перекладач Ігор Бєлов переклав десь зо 20 моїх віршів російською, частина перекладів була опублікована у часописі «Воздух» (№3, 2007) і альманасі «Насекомое» (2007), ввійшла до електронної антології REZ (2008), а також презентувалася у Москві на вечорі із серії «Полюса» (червень, 2008), де ми виступали удвох із Андреєм Хадановичем.
– кілька перекладів моїх віршів російською зробила Настя Афанасьєва (ми їх читали нещодавно на Харківській барикаді)
д)  добірку віршів білоруською для нового часопису «Пройдисвіт» зробила Марийка Мартисєвич (ось-ось має з’явитися).
Якщо ж говорити про кілька останніх років, то список можна поширити ще на кілька мов – були переклади сербською (Алли Татаренко), хорватською (Даміра Пешорди), чеською (Юрая Гігача), словацькою (Мілени Піварскі), польською (Маґдалени Шарецької і Уршулі Вітвіцької-Рутковської), німецькою (Алоїза Вольдана і Беттіни Убершпехер), шведською (Сузанни Вітт), датською (Торстена Тогера), англійською (Олени Дженнінгс).
Окремо слід згадати книжки для дітей, які були відібрані у міжнародному конкурсі освітньої програми STEP by STEP (Нідерланди) для перекладу на 15 мов (переважно європейських). Оскільки вони продаються через мeрежу «Amazon», мені важко відстежити, якими саме мовами вони вже з’явилося друком.

2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?

Як правило, ініціатива йшла із закордону – більшість перекладів виникло з ініціативи організаторів різних фестивалів (це добра практика, що запрошеного автора перекладають своєю мовою), частина – з особистих контактів унаслідок знайомства на тих же фестивалях (особливо, коли йдеться про взаємні переклади типу «поети перекладають поетів» – як це було з Вітасом Декшнисом, Марийкою Мартисєвич, Ігорем Бєловим, Настею Афанасьєвою). Наскільки я знаю, більшість таких закордонних ініціатив не знаходить особливого відгуку чи підтримки на українському ґрунті – особливо, якщо йдеться про фінанси.  Навіть такий цікавий і дуже потрібний проект представлення української поезії в англійських перекладах на сайті poetryinternationalweb.org  реалізувався не на українські гроші. Інколи ініціатива йде від закордонних часописів, які хочуть знайомити своїх читачів із літературним процесом країн-сусідів (така співпраця, наприклад, налагодилася в нас із уже згадуваним часописом «Korespondencja z ojcem» із Сопота – за останніх 2 роки вони опублікували переклади багатьох українських авторів – Костя Москальця, Юрка Іздрика, Галини Пагутяк, Галини Ткачук, Богдани Матіяш, Сергія Жадана, Остапа Сливинського тощо). Рубрика «українська бібліотека» існує тут поряд із рубриками словенської, литовської, чеської, хорватської, білоруської, російської та інших літератур, це дозволяє не тільки представити тексти, а й вписати їх у якийсь ширший літературний контекст. Ще одна сучасна тенденція, яка мені дуже імпонує, наприклад, у такому кількамовному інтернет-проекті «Pobocza», це представлення кожного автора відразу кількома мовами (польська, чеська, словацька, сербська, українська), що водночас увиразнює кожну з мов, виявляє специфіку літератури і авторського стилю. Якийсь час у мене навіть була ідея долучитися до цього проекту з українськими перекладами, але виявилося, що в нашій країні, на відміну від інших, знайти фінансову підтримку для такого проекту надзвичайно складно.

3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?

Відомо настільки, наскільки я мала можливість спостерігати цю рецепцію під час виступів на тих же фестивалях, поетичних зустрічах чи презентаціях. Усе залежить від формату зустрічі і аудиторії. Так, у Швеції доводилося читати перед публікою, що прийшла спеціально на поетичний фестиваль, і я була вражена тим, як уважно і по-дитячому безпосередньо вони слухали і оригінали, і переклади і як відгукувалися на них. У Берліні, де публіка теж була  зорієнтована саме на поезію, зі здивуванням помітила, що люди слухають оригінал, паралельно читаючи переклад із розданих буклетів. А потім обов’язково підходять і запитують щось, дискутують, хочуть поділитися враженнями про почуте. У нас така підготована публіка трапляється рідко. Приємно, що вже практично не виникає потреби  представляти Україну ледь не з нуля – розвіювати якісь міфи, показувати на карті. Ті дрімучі  часи, на щастя, для Європи вже минули. Якщо говорити загалом про рецепцію української літератури, то європейцям в основному відомо не так уже й багато імен сучасних українських письменників – Юрка Андруховича, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Наталки Білоцерківець, Тараса Прохаська, Андрія Куркова тощо (десь загалом  близько 10 імен), перевага при перекладах (якщо це ініціатива іноземного видавництва) надається великій прозі та есеїстиці. Поезія ж зазвичай видається в рамках різного роду перекладних антологій, навіть у близькій Польщі, де вже традиційно з’являється багато перекладів з української, переклади поезії окремим книжками виходять украй рідко. Такі тенденції спостерігаються майже скрізь (що пов’язане з більшим видавничим ризиком і з труднощами поетичного перекладу). Тому мене дуже здивувала примітка до нещодавньої інформації про підтримку перекладів з української про те, що переклади поезії не матимуть такої підтримки. Дивно і зовсім не логічно – адже якщо з прозою чи есеїстикою у випадку перекладного видання ще спрацьовують якісь комерційні чинники, то з поезією – далеко не так. А хороші перекладачі поезії трапляються страшенно рідко і їх треба усіляко підтримувати і, так би мовити, плекати.

4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?

Тут доводиться лише пожалкувати, що в нас немає інституції на зразок Польського інституту, Шведського інституту чи Ґьоте інституту, яка б займалася промоцією і представленням української культури в світі, а водночас надавала би підтримку (освітню, фінансову і т.д.) тим іноземцям, які хочуть і можуть якісно перекладати українську літературу іншими мовами. Адже без перекладачів і без перекладів ніхто нас там не прочитає і не оцінить.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики