«Тягар пристрастей людських» у новій обробці

Терезія Мора. День у день / Пер. з нім. Христини Назаркевич. – Львів: Літопис, 2009
Терезія Мора. День у день / Пер. з нім. Христини Назаркевич. – Львів: Літопис, 2009

Дебют німецької письменниці Терезії Мори – роман «День у день» –  став літературною сенсацією зовсім не випадково. Це розлога, повільна, без внутрішньої динаміки (принаймні, такої, до якої ми звикли) сага про життя молодого чоловіка зі значними дивацтвами, якщо не сказати – серйозними відхиленнями. Але, перегорнувши останню сторінку, розумієш, що це – чи не найфундаментальніший зріз сучасного суспільства за останні роки, такий собі «Тягар пристрастей людських» Сомерсета Моема на новий лад.

Так, «День у день» можна порівняти з імпресіоністським полотном. При близькому розгляді бачиш лише розмиті плями, а, відійшовши на пару кроків, відкривається цільна, гармонійна, неперевершена картина.

Головний герой твору – емігрант на ім’я Абель Нема. У цьому прізвищі – Нема – і приховані всі його характеристики. Його дійсно немає: ні для світу, ні для людей, з якими доводиться спілкуватися, ні для ситуацій, у які потрапляє.

Він – живий, проте внутрішнє його існування назавжди розірване зі світом. Він не відчуває смаків, тому йому все одно, що споживати. Його слуховий апарат налаштований таким чином, що близькі та віддалені звуки він сприймає як однаково гучні. Помешкання, в яких живе, повні бруду і жиру, але він того не сприймає.

Крім того, Абель Нема має порочну схильність, яка ще більше поглиблює відстань між ним і світом: він – гомосексуаліст-педофіл.

Разом з тим Абель не заглиблений у себе і цілком позбавлений самокопання, як це було, наприклад, із головним героєм роману «Тягар пристрастей людських». Цілковита відірваність не хвилює і не завдає прикростей Абелю, не заводить його до депресивних лабіринтів, оскільки він сам – як продовження фізичного світу – мало себе хвилює. Йому – все одно. Його – нема.

Він – інопланетянин на цій землі. Колись, ще наприкінці 80-х років, Оксана Забужко написала повість «Інопланетянка», у якій головна героїня знаходить сенс життя у мистецтві. У Абеля Неми все трохи інакше. Жодна з граней життя його не цікавить, він цілковито позбавлений діалогу зі світом, і тому… в нього відкривається талант до вивчення мов.

10 мов – це 10 культур, 10 пластів національної ідентифікації, 10 архетипічних способів сприйняття світу. Як каже Абель, «9 мов було б замало, 11 – забагато». Десятимовна людина – це людина космополітична, бездонна у сенсі національної приналежності. Зовсім невипадковим є те, що Абель – емігрант, прибулець із країни, якої більше нема (!) Відірваний від власного ейдетичного кореня, він не користується у повсякденні ані рідною мовою, ані іншими десятьма.

Але якщо головний герой роману «Тягар пристрастей людських» С. Моема, вічно зайнятий власною самоідентифікацією, долає абсурдність світу за допомогою тієї ж таки абсурдності, – одруженням з некоханою людиною, то з Абелем Немою все набагато складніше. Для того, аби змінити кут споглядання та віднайти гармонію світу, з його пам’яті потрібно прибрати flashback. Так, аби уникнути бодай думки про повернення назад.

Таким чином, трансформація сучасної людини вбік примирення зі світом відбувається у два етапи. Перший – ментальний катарсис (зазвичай, спричинений вживанням наркотичних або психотропних речовин). Другий – стирання flashback. Отака ціна за душевний спокій у сучасному світі…

Терезія Мора представляє на розсуд читача два протилежні способи життя. З одного боку, інтелектуальна перемога над усіма іншими сферами людського життя. Це – інтелектуальний, ерудований, геніальний лінгвіст Абель Нема. Але – нещасний. З іншого боку – міщанський спокій за схемою «робота-одруження-діти». Без особливих глибин та пошуків відповідей на одвічні питання. Це – Абель після лікарні, позбавлений свого знання та зі стертою пам’яттю. Але з дружиною та двома дітьми. Абель заспокоєний: «Найчастіше він все каже: Добре. І так виразно відчутне полегшення, ба щастя, від можливості вимовити це речення, що ті, які люблять його, дають йому для цього кожну можливість. А він із вдячністю вимовляє це: Добре».

І як би Терезія Мора не відхрещувалась від приналежності до емігрантських літераторів, сама вона народилася в Угорщині, а її головний персонаж твору – емігрант та дезертир без документів та юридичного права на проживання в європейській країні. Тому «День у день» – це ще й роман про людей, змушених жити поза межами власної країни. Внутрішня еміграція, доповнена зовнішньою еміграцією…

Відверто кажучи, Терезія Мора, крім всього, таки здивувала. Спочатку склалося враження про стандартну форму роману, подібну до детективної, коли знаходиться труп, а потім починається «відкочуватися» назад життя убитого. Аж ні! Вся оповідь твору логічно замкнена в коло, але на тому не завершується, а містить неочікуване продовження. Причому, попри те, що розповідь ведеться від імені різних осіб, жодного разу не настає розривання логічного плину життя головного героя. Один із німецьких критиків визначив письмо авторки як кінематографічне, візуальне та з несподіваною зміною авторської перспективи, – і це справді так.

Що й казати, Терезію Мору таки недаремно називають у десятці найталановитіших та найбільш перспективних письменників Німеччини. Власне, й саму її книгу можна було б сміливо відносити, повторюся, до топ-10 найфундаментальніших та найгрунтовніших творів – своєрідних досліджень суспільства нових часів.