Удар по польських стереотипах

Sylwia Chutnik. Kieszonkowy atlas kobiet. – Korporacja Ha!art, Marzec 2008
Sylwia Chutnik. Kieszonkowy atlas kobiet. – Korporacja Ha!art, Marzec 2008

Дебютну збірку Сильвії Хутнік уже проголошено „революцією у польському фемінізмі” (Анна Насіловська) та нагороджено престижним призом „Паспорт Політики”. Починаючи з 1993 року його надає одне з найважливіших польських періодичних видань під назвою „Політика”; щороку цей приз отримують у таких номінаціях: література, фільм, театр, музика, художнє мистецтво („візуальні” види мистецтва) та естрада. Починаючи з 2002 р., „Паспорт” надає також спеціальний приз у категорії „креатор культури”, який передбачено для людей, що зробили значний внесок у розвиток культури. У категорії „література” лауреатами „Паспорту” були: Ольга Токарчук, Войцех Кучок, Дорота Масловська, Єжи Пільх, Анджей Сапковський, Стефан Хвін, Марцін Свєтліцкий, Міхал Вітковський чи Яцек Денель.

Збірка С. Хутнік була також інсценізована у варшавському „Повшехному Театрі”. Прізвище авторки стало, разом із прізвищами Дороти Масловськой чи Міхала Вітковського символом молодої польської прози, якій притаманний і безкомпромісний діагноз сучасності, і відвага долати стереотипи та говорити про замовчувані справи, і небанальний, новаторський наратив, стилізований під вуличну, щоденну „балаканину”.

Саме таким, оригінальним за формою та нещадним за змістом, є „Кишеньковий атлас жінок”. Використаний авторкою синтез жорстокого реалізму з гротеском та іронією допомагає подивитися на зображену в книжці дійсність одночасно з дистанцією і зі співчуттям. Наратив у книзі є своєрідним бар’єром, що затримує читача „зовні подій”, не дозволяє зануритися у дійсність твору, але водночас допомагає збагнути всю комічність, смуток та пустку цієї дійсності. І справді, світ, зображений Сильвією Хутнік, є одночасно болюче-сумним та гротесково-смішним. Це світ сирої, нецікавої, часто базарної щоденності, яка обмежується простором квартири та найближчої вулиці і замкнута у рамках тисячі разів повтореного стереотипу, вивченої схеми, постійно повторюваних тих самих слів, дій та думок. І це, передусім, світ жінок: старших, що живуть у зачарованому колі спогадів, молодших, що крокують вузькою стежкою життєвої схеми, та наймолодших, ще нескорених, ще збунтованих.

„Кишеньковий атлас жінок” – це збірка чотирьох оповідань, героями котрих є три жінки на ймення Марія та особливий чоловік із жіночою душею, названий авторкою „паньо-паном”. Усі вони мешкають ув одній кам’яниці у варшавському районі Воля та живуть у герметичному світі своїх прихованих мрій, уявлень та прагнень. Хутнік намагається заглянути у кухні та в душі героїв, з трішки іронічним співчуттям стежить за їхніми маленькими надіями та великими планами, які найчастіше не мають ніякого шансу здійснитися і які під кінець обмежуються простим прагненням „якось собі це життя налагодити”.

Разом із авторкою ми пізнаємо історію покинутої чоловіком базарної продавщиці Марії Кретаньської, яка ночами мріє бути легендарною Чорною Манькою (героїня відомої у Польщі пісні Чеслава Гумковського, символ варшавського напівкримінального передмісття), а насправді поступово поринає у божевілля, щоб під кінець оповідання стати шаленим, від постійних шмурдяків, бомжом. Заглядаємо також у чепурненьку, симпатичну квартиру „паньо-пана” Мар’яна, кондитера та любителя вишивати. Слухаємо його гірко-зворушливий монолог, у якому він сповідається у своїй самотності, дізнаємося про травматичні події його минулого і разом з самим героєм намагаємося швидко про них забути. Стаємо також слухачами болючих спогадів пані Марії Вахельберської, колишнього зв’язківця АК (Армії Крайової), яка все життя приховувала своє єврейське коріння. Насамкінець, на нас чекають, складені в істеричний монолог, думки збунтованого підлітка Марійки Козак.

Усі згадані історії складаються у широку панораму життя мешканців сучасної Варшави. І саме місто також стає своєрідним героєм „Кишенькового атласу жінок”, але це не місто сучасних скляних хмарочосів та стильних ресторанів, ми не знайдемо у ньому дорогих магазинів, кінотеатрів та центрів розваг. Варшава, описана Сильвією Хутнік, є сумною та сірою, містом дешевих базарів, брудних під’їздів та завалених усіляким непотребом темних квартир. Це місто перетомлених жінок, самотніх старих людей та агресивних підлітків. Це ніби столиця, але вона така провінційна, замкнена у щоденній рутині, така нетолерантна до всього, що „інше”, і співчутлива до буденного нахабства, байдужа до насильства і дурості, що їх доводиться щоденно зустрічати на вулицях чи в автобусах. Згодом вони стають такими „звичними”, що й реагувати не потрібно. А ось одна з таких звичайних вуличних ситуацій: „Вона швидко підійшла […] на кінцеву зупинку нічного автобусу. Що там відбувалося? Та нічого, як завжди. Банда пациків дубасила один одного по башці. Інша групка пасажирів боязно згуртувалася в іншому кутку зупинки. Кликати поліцейських. Реагувати. Еее, хай вже ці хлопці самі між собою з’ясовують стосунки” (переклад з польської мови тут і далі – Марти Замбжицкої).

„Кишеньковий атлас жінок” — це також, якщо не передусім, удар по польських стереотипах. У примітивну, наївну релігійність, ксенофобічну нетолерантність та ненависть до всього, що „інше”, „відмінне”. У польський антисемітизм і міфи героїчного минулого, у провінційність мешканців столиці, ціле життя котрих звужене до простору власної квартири та двох найближчих вулиць, до щоденних пліток і телевізійних серіалів. І, звичайно, до постійного критикування й оцінювання всього, що хоча б трішки виходить поза вузькі рамки схеми, званої „традицією”.

Авторка з притаманним їй феміністичним запалом атакує стереотип „польської жінки”, демаскує міф „Матері Польки”, яку ущипливо окреслює „Кухонною Матір’ю”, „Великою Домогосподаркою”, „Матір’ю Черговою” (від стояння у чергах у магазин) чи „Матір’ю Прибиральницею”. Ця польська жінка, „Мати Полька”, насправді перетомлена щоденною рутиною, роздратована й інтелектуально обмежена „баба”, яка проживає у зачарованому колі прання, прибирання, готування та дорікання всім за все. Ось як зображає таку, типову польську жінку Сильвія Хутнік: „Домогосподарка від народження до смерті. Доброволець цілодобової кампанії під назвою „Прибираємо світ”. ЇЇ життя — це тисячі безглуздих, нудних дій. Постійно занурена у ті самі роботи та жести, вона сприймає життя таким, яким воно є […] ДеньПранняПрибиранняДеньНіч. […] Передусім вона має пральну машину, холодильник, вікна, меблі, підлогу. Домогосподарка – це також Гастрономічна Мати […] Вона може розпланувати як, коли і де подати їжу. Не дозволить собі допомогти, рецепту не скаже. Напрацюється у душній кухні, заробить собі додаткові вузлуваті вени слідкуючи за газом […] а як нагороду – з’їсть недоїдки”. Таке недооцінюване, сіре життя не залишає місця для мрії. І добре, бо мріяти небезпечно, що доводить історія згаданої вже героїні Марії Кретанської, яка з „нормальної” домогосподарки та базарної продавщиці перетворилася на божевільну п’яницю. А все тому, що забагато мріяла, хотіла бути іншою людиною і жити зовсім іншим життям. Так, у кожному разі, вважають її сусідки „звичайні, порядні жінки”.

Страшна щоденність пересічної польської жінки стає жахом для цих молодих і збунтованих, що хочуть шукати для себе іншої дороги. Саме такою є героїня останнього оповідання збірки, молода Марійка Козак. Але її бунт виявляється “яловим”, бо що ж можна зробити? Покричати, підпалити смітник, посваритися з батьками, — але що це змінить?

„Кишеньковий атлас жінок” не належить до „легкого, простого та приємного” читання — не до таких книжок, у які ми зазираємо, щоб на хвилину відірватися від щоденного життя. Навпаки, Сильвя Хутнік саме таке, щоденне життя досліджує, поринає у будні, описує світ, про який ми не хочемо читати і якого часто намагаємося не бачити, але який оточує нас на вулиці, в автобусі, в метро.

Безсумнівно, авторці можна закинути, що вона трішки поверховно описує реальність. І справді, вона обмежується лише зображенням світу у рамках стереотипу. Можна також звернути увагу на деякі мовні незграбності, наявні у творі, але неможливо заперечити, що книжка Сильві Хутнік стала визначною культурною подією, а авторка зайняла важливе місце на карті сучасної польської літератури.

Аспірантка кафедри Україністики у Варшавському університеті. Досліджує творчість Валерія Шевчука. До професійних зацікавлень належить література й ще раз література, переважно сучасна: особливо українська, російська й польська, а також так званої Центральної Європи та Латинської Америки. Словом, усе, що оригінальне, не дуже відоме, але дуже вартісне.