Мозаїка Львівського форуму

Тепер, мабуть, можна зізнатися: від цьогорічного Форуму видавців я не чекала нічого доброго. Розмови про те, що економічна криза зробила з видавничою галуззю – на жаль, не лише розмови. Це реальність, з якою доводиться жити: і неадекватні та невизначені ціни на папір і поліграфію, і різке скорочення видавничих планів, і падіння продажів, оскільки перша потреба, від якої відмовляється людина у скруті, – це потреба в читанні. Про це одностайно кажуть соціологи.

Насторожувало й те, що Форум, куди завжди збиралися ВСІ (виправте мене, якщо я аж надто помиляюся), цьогоріч заздалегідь зазнав помітних втрат. Із різних причин не поїхали до Львова Андрій Курков і Лариса Денисенко, подружжя Дяченків і брати Капранови, Андрій Бондар і Марина Соколян та багато хто ще.

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Коли треба робити вибір

Поступово підозру почало викликати все: від несподіваного (сюрприз!) безкоштовного чотиризіркового готелю для учасників літературного фестивалю — і до прогнозу погоди, згідно з яким на весь час Форуму у Львові (!) не планувалося жодного дощу.

Але тепер, закінчуючи цей репортаж у потязі «Львів-Київ», я визнаю: Форум видавців укотре довів, що він – явище феноменальне, поза економікою, соціологією і навіть інтуїцією. Він таки відбувся і анітрохи не змінився, хоча здавалося б…

Це стало очевидним уже тоді, коли у п’ятницю за півгодини до відкриття Форуму для звичайних відвідувачів перед воротами Палацу мистецтв вишикувалася черга – на око десь метрів на двадцять. Завбачливі львів’яни давно в курсі: аби без бою дістатися книжкових яток, треба приходити першими.

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Магнетична сила книг

І все було як завжди: натовпи серед рядів і повні пакети книжок у руках щасливих покупців, які запаслися читанням на рік наперед, не та це потреба, від якої вони так просто відмовляться. Можливо, трохи менше новинок на стендах – але натомість подовжилася shelf-life торішніх книжок, що теж, повірте, не є погано. Маса презентацій, повні зали на акціях літфесту і цілковита неможливість потрапити навіть на ті заходи, які заздалегідь підкреслив собі у програмці. А що програмка не завжди збігалася з життям, так хіба колись було інакше?

Порозумівся цьогорічний Форум і з державною та місцевою владою: візит Президента не спричинив катастрофи, як позаторік (особисто я, правда, з ним не перетнулася, бо приїхала в п’ятницю). Кажуть, Віктор Андрійович щось грандіозне пообіцяв і, можливо, навіть виконає, бо вибори – серйозна річ. Львівський мер люб’язно запросив письменників на шампанське зі шматочками сиру, і шкода, що в мене не знайшлося жодної справи до львівського мера.

Іван Малкович та Сергій Жадан. Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Сергій Жадан гіпнотизує Івана Малковича

Видавці повернуться додому, підрахують прибутки, повіддають борги – і сподіваюся, запустять нові проекти з прицілом на майбутнє. Бо коли щось і відомо в цьому житті достеменно наперед, так це те, що наступного року у Львові знову буде Форум.

Далі я подаю власне анонсовану у назві мозаїку Форуму, нотатки, які робила безпосередньо між заходами, що їх вдалося відвідати за принципом «як пощастить», і заздалегідь вибачаюся перед тими учасниками, до кого не вдалося потрапити. Все це писалося переважно у неперевершених львівських кав’ярнях (заради яких ми, письменники і журналісти, і їздимо щороку до Львова, – але то наш секрет). І хотіла б я все життя працювати в таких умовах!

П’ятниця

Дискусія «Переклад: наслідування, тлумачення чи коментар?» (учасники: Дмитро Кузьмін (Росія), Андрій Содомора, Маріанна Кіяновська (Україна), Крістофер Вайт (Шотландія) та ін.)

Трансляція думок
Трансляція думок

Нікому не доводиться мати справу з такими вишуканими проблемами, як перекладачам. Росіянин Дмитро Кузьмін розповідає, як намагався перекласти вірш англомовного поета, де слово liver (печінка, з усіма поетично-алкогольними алюзіями) трансформувалося в live (жити). Підібрати російського відповідника не зміг, довелося відмовитися від ідеї перекладу. А так, на його думку, неперекладних речей нема. Втім, сімдесятирічний Андрій Содомора з висоти свого досвіду вважає, що вони таки є, і найважче «перекладати з душі на папір»: метафорично. Натомість Маріанна Кіяновська зауважує цілком практичні речі: із розвитком поетичного фестивального руху з’явилося дуже багато перекладів віршів, які, з одного боку, часто зроблені по-аматорському, нашвидкуруч, а з іншого – ніде не надруковані, тож поет часом не може бути достеменно впевненим, перекладено його чи не зовсім.

Презентація нової книжки Стівена Кінга «Коли впаде темрява» («Клуб сімейного дозвілля»)

Ірена Карпа. Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Про бідного Кінга замовили слово...

Стівен Кінг до Львова не приїхав. За нього промовляє Ірена Карпа – мабуть, як найкращий медійний відповідник розкрученого американського романіста. Володарка «Золотоі бульки» зізналася, скільки фобій спровокували в неї романи Кінга: вона боялася і косарок, і тостерів, і мертвих домашніх тваринок, а тепер, мабуть, настала черга кредитних карток. Кілька років тому Кінг урочисто оголосив, що припиняє писати, після чого випускає вже четверту книжку, а видавництво «Клуб сімейного дозвілля» купує права раніше, ніж вона виходить мовою оригіналу. Таким чином, український Кінг у перекладі Олександра Красюка вийшов найпершим у світі. Перекладач зізнався, що його Стівен Кінг (це вже другий його переклад романів американця) набагато менш цнотливий у плані ненормативної лексики, ніж у більшості російських перекладів, а отже, більше схожий на самого себе, хоч як би обурювалися захисники моралі.

Презентація нової книжки почесного гостя Форуму Юстейна Гордера «Замок у Піренеях»

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Броунівський рух «Форуму»

Юстейна Гордера вітають в Італійському дворику на Площі Ринок: ренесансна архітектура, романтична музика у виконанні струнного квартету, сонце, натовп між арками і колонами. Автор «Світу Софії», що його у Львівському університеті за часів мого студентства рекомендували як посібник з історії філософії, зранку прочитав там лекцію, — а тут, вдягнувши темні окуляри, явно розслаблявся й отримував задоволення. Розповів, що «Замок у Піренеях» — роман в імейлах, на кшталт того, як раніше писалися романи в листах; хоча, на його думку, імейли — радше не проза, а драматургія. У романі відбувається драматичний конфлікт між двома світоглядами: науково-прагматичним і містично-релігійним. Втім, закликав Гордер, книжки набагато краще читати, ніж розповідати про них.

Авторська зустріч: Оксана Пахльовська (Україна-Італія), Володимир Панченко, Петро Кралюк, Євгенія Сохацька (Україна)

Оксана Пахльовська, Володимир Панченко. Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Оксана Пахльовська: погляд із Європи

Професори поважних університетів – Римського «Ла Сапієнца», Каменець-Подільського, Києво-Могилянської та Острозької академій зібралися під білим плакатом із червоним написом: «Газета «День»». Презентували видання серії «Бібліотека газети «День»» «Екстракт 150», і хоча пані Пахльовська закликала вивести дискусію з компліментарної площини, все ж таки добрих слів на адресу газети тут звучало найбільше. Сама пані Оксана навіть обмовилася «по Фрейду», назвавши «День» журналом: їй, серйозному науковцю світового рівня, раніше не спадало на думку, що її статті друкуватимуться в газеті. Дискусія зібрала повний зал, незважаючи на конкуренцію з боку зіркового Юстейна Гордера.

Поетичні читання «120 хвилин Содому»

Андрій Мокроусов, Остап Сливинський. Форум видавців у Львові — 2009. Фото Миколи Леоновича
Андрій Мокроусов та Остап Сливинський: відкриття «квір-літератури»

Я не знала раніше, що таке «квір-література». Виявляється, це про геїв і лесбіянок: антологія такої тематики побачила світ у видавництві «Критика» як проект, спрямований на розвиток толерантності у суспільстві. Трохи поза колом моїх зацікавлень, і я вже збиралася йти, — коли до зали увірвалися кілька молодиків, які громили все довкола, поки їх не вивела міліція. Журналісти із захватом клацали фотоапаратами, а я, зізнаюся, перші кілька хвилин щиро вважала, що це такий перфоманс. Виявилося, ні. Це хлопці з «Тризуба», і вони серйозно: напередодні вже з’явилися в аналогічний спосіб на прес-конференції цього проекту. На захисті традиційноі моралі у нас кулаки і бите скло, нетрадиційної – вірші. Що обираємо?

Авторська зустріч. Олексій Цвєтков (Росія)

У затишному залі нещодавно відкритої у Львові книгарні «Є» один із найвідоміших російських поетів годину поспіль читав вірші, підкоряючи аудиторію спокійною і вбивчою енергетикою. «Осталось мало времени, еще четыре стихотворения». І трохи пізніше, прочитавши три: «Нет, еще два. Иначе нельзя». Коли він закінчив, і модератор Олександр Гаврилов звернувся до принишклого залу на предмет запитань, в цілковитій тиші хтось неголосно відповів: «Усе і так ясно».

Субота

Дискусійний сніданок «Що потрібно українській літературі, щоб бути успішною за кордоном» (учасники: Микола Рябчук, Дмитро Кузьмін, Завен Баблоян, Сергій Жадан та ін.)

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Де тут «Аліса»?

Сніданком не годували, принаймні під час дискусії. Але народу у залі «Найдорожчоі рестораціі Галичини», оформленої в масонському стилі, зібралося набагато більше, ніж цей зал міг умістити. Втім, місце обрали вдало, оскільки ті, хто зацікавлений у просуванні українськоі книжки за кордон, нагадують радше таємну масонську ложу, яка діє за незрозумілим навіть самим її членам статутом. Власне, шляхів просування у ході дискусії окреслилося два. Перший — «партизанський», тобто випускати видання хай малотиражні, проте орієнтовані на підготовлену і вдячну цільову аудиторію: антологію українських поетів із захватом сприймуть поети російські. І другий – робити все по-дорослому, виходити на ринок і заробляти гроші, а для «стартового капіталу» залучати будь-які інституції, починаючи хоча б з організаторів «сніданку» – фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine». І взагалі, зазначив наприкінці дискусії видавець Олександр Красовицький, потрібна людина, яка б займалася тільки цим: налагоджувала контакти між письменниками, перекладачами і видавцями, відстежувала відповідні програми і шукала спонсорів. Залишилося знайти таку людину.

Читання-марафон «Парад героїв»

Мабуть, найкреативніший культуртрегер молодої української літератури Артем Захарченко, впізнаваний за неймовірною зачіскою та маленькою дитиною на руках (усього в письменницькій родині Олени та Артема Захарченків троє синів!) цього разу перевершив самого себе. До акції «Парад героїв», де кожен письменник мав емоційно зачитати монолог свого персонажа, Артему вдалося залучити таких «монстрів сучукрліту», як Любко Дереш і Олесь Ульяненко, Сергій Жадан і Юрій Винничук, Юрко Іздрик і Анатолій Дністровий, та й я теж там трохи читала. Натовп глядачів, які юрмилися в проходах, переконливо засвідчив: країна знає і любить своїх героїв!

Ліричний відступ «По вічній дорозі»: Ірен Роздобудько та Ігор Жук

Ніколи в житті не бачила людей, які б так органічно доповнювали одне одного, як ці двоє. Ірен читає оповідання з нової книжки «Гра в пацьорки», Ігор підхоплює піснею під гітару – на тій самій ноті, в єдиній гармонії. Вони зустрілися лише рік тому, цього літа обвінчалися. «По вічній дорозі у пошуках правди й добра // Йдемо ми удвох: я і жінка із мого ребра…» Буває ж.

Літературний конкурс «Коронація слова» представляє авторів, які отримали відзнаку «Вибір видавців» (Михайло Рожко і Міла Іванцова)

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Помандрував, написав, переміг. Максим Кіндрук, автор роману «Мексиканські хроніки»

У «Коронації слова» на Форумі, мабуть, більше заходів, ніж у будь-кого. Її тепер взагалі скрізь багато. На конкурс приходить до тисячі рукописів, і після того, як минулого року жюрі «прогавило» Галину Вдовиченко з її бестселером «Пів’яблука», запроваджено нову номінацію «Вибір видавців». «Коронація» відкриває свої архіви для кожного видавця, який шукає майбутній бестселер, а потім забезпечує піар-підтримку виданої книжки. Цікаво, що жоден із переможців не вважає себе автором «масового жанру»: всі говорять про багатошаровість і психологізм своїх творів. І взагалі, виникає підозра, що незабаром вся українська література стане суцільно «коронованою».

Літературний відступ. «Кожелянко-Римарук-Покальчук-Гончар. З нами і посеред нас»

Вечір пам’яті письменників, які з такою страшною одностайністю пішли з життя за останній час, відзначався на диво точною і щирою інтонацією, що далеко не часто буває на меморіальних заходах. Свічки в піску на підлозі, струнний квартет, гітара і пісні Віктора Морозова, вірші Маріанни Кіяновської, Сергія Жадана і багатьох інших, спогади… І, звісно, тексти тих, кого згадували, у виконанні актриси Галини Стефанової – та їхні власні голоси, записані на плівку. І босонога Мар’яна Савка, модератор і натхненниця вечора, яка не допустила жодної фальшивоі ноти.

Пам’ятати і згадувати потрібно саме так.

Ніч поезії і музики нон-стоп

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Коліна, каблучки, постамент...

«Тут щось таке робиться!.. Дурдом!!!» — захоплено кричить у мобілку дівчина з дрібними косичками і в строкатій спідниці. Вузенька вулиця Вірменська у напрямку мистецького центру «Дзига» всуціль забита молоддю більш чи менш неформального вигляду. Спілкуються молоді поети: «Я читаю о першій. — А я об одинадцятій і ще потім опів на третю». Ніхто не збирається спати, на штурм доволі камерної «Дзиги» рушить загрозливий броунівський натовп… Зрештою, це треба бачити. І таке можливе тільки у Львові!

Неділя

Презентація двох видань, виданих у рамках ініціативи «Літературні зв’язки «Львів-Единбург»»

Львівський форум і Единбурзький книжковий фестиваль за допомогою Британської Ради наводять мости між літературами двох країн. Містки поки що хисткі й тоненькі: дві невеличкі книжечки. Одна збірка творів двох шотландских поетів (у перекладі Мар’яни Савки) та двох прозаїків, і друга – п’ятьох українських письменників англійською. Якщо шотландські автори поважні й досвідчені, то українські, за словами Олександри Коваль, яка здійснювала відбір, молоді й гарні: Ірена Карпа, Любко Дереш, Світлана Пиркало, Катерина Хінкулова і Остап Сливинський. Власне, це тільки початок. Далі мости мають ставати ширшими й міцнішими.

Четверте «Свято читання в Країні ангелят»

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Буду письменницею!

На площі біля Львівського університету купа дітей і батьків, а також ангелів з білими крилами. Діти танцюють, малюють, беруть участь у вікторинах, батьки заповнюють лотерейні квитки та купують журнали «Ангелятко» і «Ангеляткова наука». Особисто мені на цьому «святі читання» дуже не вистачає книжкових яток від дитячих видавництв – учасників форуму. Вони б там були вкрай доречні.

Відеопоезія/відеопроза. Мультимедійний проект Катерини Бабкіної та Сергія Гвоздика

Так одружуються бібліофіли!
Так одружуються бібліофіли!

Синтез – це концептуально. Десь так. Бо розповідати про побачене людськими словами не виходить. Якесь відео, спецефекти, кліповий монтаж, якась анімація, якийсь поетичний чи прозовий текст, начитаний за кадром або надрукований просто в ньому… Чому саме цей текст сполучено саме з цим відео – загадка. Взагалі геть нічого не зрозуміло, але прикольно, коли картинка рухається перед очима.

Літературні дуети: Тобіас Гюльсвітт (Німеччина) – Наталка Сняданко (Україна), Дмитро Кузьмін (Росія) – Крістофер Вайт (Шотландія/Угорщина), Мар’яна Савка (Украіна) – Ілля Ракош (США)

Оці письменницькі тандеми – мабуть, найвдаліший формат заходів літературного фестивалю. При тому, що ті з них, де мені пощастило побувати, виявилися геть різними за стилістикою, і не хотілося б писати банальності про взаєморозуміння, інтеграцію і діалог культур, проте… Це ж і справді найголовніше – коли раптом у розмові чи під час читання текстів спалахує щось спільне і рідне між дуже різними людьми з різних країн, до того ж — творчими людьми, самотніми за визначенням. Саме задля цього і варто, мабуть, перетинатися у фестивальному форматі.

Форум видавців у Львові — 2009. Фото Марії Семенченко
Книжковий транзит

…А дощ в останній день форуму все ж таки пішов, бо то є Львів, і ніц не поробиш. Є на світі незмінні речі, життя триває і якось усе воно буде… тобто ні.

Все буде добре.

Фото Марії Семенченко

Яна Дубинянська

Народилася 1975 року в Криму, м.Феодосія. Закінчила Кримське художнє училище та Київський інститут журналістики. Живе в Києві, працює у сфері журналістики. Письменниця, авторка кількох романів і численних повістей та оповідань, виданих в Україні й Росії. Лауреатка літературних премій «Смолоскип», «Портал», «Русская премия».