Юстейн Ґордер: «Європі потрібно збідніти, аби у ній прокинувся запал до життя»

Юстейн Ґордер
Юстейн Ґордер

Хто такий сучасний норвежець? Це космополіт-ідеаліст, до певної міри патріот-місіонер, переконаний соціаліст та демократ, який більше перемається проблемами Близького Сходу, аніж клопотами власних сусідів. Його світогляд просякнутий секуляризованою традицією протестантизму з її твердою вірою у власні сили, але водночас і магічним сприйняттям життя. Він толерантний до всього чужого, але нетерпимий до будь-якої форми насилля.

Хто такий Юстейн Ґордер? Простий шкільний учитель філософії, якому закортіло закутати філософські ідеї у привабливу обгортку художнього чтива, і за якийсь час він несподівано прокинувся світовою знаменитістю і до того ж мільйонером? Доросла дитина, що не перестає дивуватися світові? Читаний 55-ма мовами автор бестселера «Світ Софії»? Не по-скандинавському щирий та відкритий, не по-зірковому простий і товариський, Ґордер, прибувши цього вересня на Форум видавців у Львові як почесний гість, просив свого гіда розповідати йому не історію, а історії Львова. «Людина з прадавніх часів розповідала історії, наш мозок не створений для зберігання файлів з інформацією, нам запам’ятовуються оповіді, а не факти».

Юстейн Ґордер народився 1952 року у м.Осло, Норвегія. 1978 року закінчив університет у Осло, де вивчав історію релігії та філософію, і цього ж року у нього народився старший син. Викладав філософію, з 1992 року займається лише літературною діяльністю. 1995 року роман «Світ Софії» став світовим бестселером, його перекладено понад 50 мовами, продано близько 40 мільйони примірників. Лауреат багатьох міжнародних літературних премій. 1997 року Юстейн Ґордер разом з дружиною Сірі Данневіґ заснували Премію Софії, яку (в грошовому вимірі це 100 000 доларів) присуджують щороку за значні досягнення у царині екології. «Світ Софії», «Помаранчева дівчинка» та «У дзеркалі, у загадці» були екранізованими. В Україні видано п’ять книжок Юстейна Ґордера – «Світ Софії», «Vita brevis», «У дзеркалі, у загадці», «Помаранчева дівчинка» та найсвіжіший роман «Замок у Піренеях».

Юстейн Ґордер. Світ Софії. — Львів: Літопис, 2007
Юстейн Ґордер. Світ Софії. — Львів: Літопис, 2007

Попри увесь офіціоз, повязаний із прийняттям норвезького гостя на Форумі видавців, розмова з Ю.Ґордером вийшла напрочуд невимушеною.

— Пане Ґордер, ваші критики-аґностики закидають, що у своїх творах Ви проповідуєте віру в Бога.
— Ні, з цим я не погоджуюся. У своїх творах я намагаюся нагадати людям, що життя – це диво, а світ – незбагненна таємниця. Для мене не має значення, чи мій читач віруюча людина, а чи матеріаліст. У мені самому поєднується і раціоналістичне, і містичне сприйняття буття. У моєму новому романі «Замок у Піренеях» я намагався вислухати аргументи обох сторін – науковця Стейна та християнки Сульрун. Хоч змушений визнати, що більшою мірою я раціоналіст.

— Та все ж, релігія займає певне місце у Вашому житті?
— Так. Я вірю в Бога, але не вірю в так зване християнське одкровення. Я не вірю, що вищі сили так чи інакше відкриваються людям через різні містичні переживання. Я хрещений і належу до Норвезької церкви. Хоч Норвегія – дуже секуляризована держава і Церква практично не має впливу на суспільство.

— До речі, Ви і Ваша дружина – власники елітарного Кафе-театру в Осло, у приміщенні якого колись була Церква методистів. Це також наслідок секуляризації?
— Так. І це не єдиний приклад. У нашому Кафе-театрі йдуть постановки сучасних п’єс, відбуваються концерти, а ще там можна просто поспілкуватися за вечерею. Театром кермує моя дружина, і вона дбає про те, щоби все було на найвищому рівні – адже там буває половина уряду Норвегії.

Юстейн Ґордер
Юстейн Ґордер

— А як взагалі виникла ідея створити власний театр?
— О, це цікава історія! Коли ми з моєю дружиною ще не були одружені, ми жартували, що колись станемо багатими та знаменитими і зможемо придбати собі власний театр. Справа в тому, що моя дружина вивчала театрознавство і марила театром. Я тоді й не думав, що так воно і станеться, – але театр ми таки купили!

— Повернімося до Вашої творчості. Наш час – епоха тотальної іронії. Чи не боїтеся Ви, що Ваші тексти занадто патетичні як на сучасного читача?
— Ні, але питання дуже влучне. Я не боюся бути патетичним. Хоч з іншого боку, скажімо, у «Світі Софії» чимало іронії, і я вважаю цей роман постмодерним. Звісно, ані «У дзеркалі, у загадці», ані «Помаранчева дівчинка» постмодерними не є, це радше неоромантичні твори, у них багато сентиментального. Але це щира сентиментальність, у ній нема проповідницької фальші.

— Яка з перекладених українською мовою книг Вам найдорожча?
— Гм, мабуть-таки «У дзеркалі, у загадці». Це сумна, але добра історія про хвору дівчинку, до якої приходить ангел, і їхня зустріч перетворюється на обмін таємницями. Я відчуваю, що Сесілія – головна героїня – це моя донька. У мене двоє синів, але я завжди мріяв про доньку. І, мабуть, у цій книжці я її для себе народив.

— Частину Ваших творів можна назвати «інь-та-янь»-історіями. Адже «Vita brevis» — це своєрідна жіноча відповідь на «Сповідь» Св. Августина, а «Замок у Піренеях» — діалог чоловіка та жінки. Це Ваше бачення світу – через єдність двох начал?
— Я б не сказав, що я свідомо так пишу. У мене так просто виходить. Коли мене запитують, як мені вдається писати від імені жінки, я відповідаю, що десь глибоко всередині я більше жінка, аніж чоловік, бо жінок я розумію краще, аніж чоловіків. Вже 35 років щоранку я прокидаюся поруч із жінкою. І свою дружину я знаю краще, аніж себе. Та й про почуття із жінками розмовляти цікавіше, ніж із чоловіками. Пишучи про смерть, я знову ж таки насамперед звертаюся до жінки, бо, помираючи, саме її чоловік покидає першою.

Юстейн Ґордер. Замок в Піренеях. — Львів: Літопис, 2009
Юстейн Ґордер. Замок в Піренеях. — Львів: Літопис, 2009

— Ви колись згадували, що у «Помаранчевій дівчинці» до певної міри розповіли про те, як зустріли свою дружину. Це була така ж романтична історія?
— Я вірю у велике кохання на все життя. Але таке почуття не дається просто так, над ним треба щоденно працювати.

— Про що Ви ніколи не писатимете?
— (Сміється) Колись я зарікався, що ніколи не писатиму еротичних текстів. Я поставив собі за мету зануритися у вертикальний вимір нашого існування, а не просто описувати соціальні відносини. Але згодом я зрозумів, що пишу про еротику у широкому розумінні цього слова.

— А що Ви любите читати – з норвезької та світової літератури?
— Колись я зачитувався творами Г. Гессе, Т. Манна, Ф. Достоєвського, а з норвезької літератури найбільший вплив на мене мали Кнут Гамсун і більш сучасний письменник Тар’єй Весос (твори обидвох письменників українською мовою переклала Наталія Іваничук. — І.С.). До речі, зараз у Норвегії бум кримінальної літератури, що мені не надто подобається. Але тепер я практично не читаю белетристики. Мене більше цікавить філософія, астрологія, природознавство.

— Пане Ґордер, нині щораз частіше лунає твердження про те, що епоха капіталізму добігає кінця. Чи є, на Вашу думку, норвезька модель держави добробуту, яка опирається на значні соціальні витрати, державну власність на стратегічні галузі промисловості та перерозподіл доходів, — оптимальною?
— Я вірю в капіталізм. І вірю в соціалізм. А якщо точніше – то у синтез капіталізму та соціалізму, який нам у Норвегії вдалося побудувати. У нас гомогенне суспільство – майже всі партії у Норвегії сповідують ідеї соціал-демократії, які, як на мене, є відображенням християнського вчення про всепрощення, милосердя.

— Тобто, скандинавська держава добробуту – це секуляризоване християнство?
— Абсолютно так. Я дуже пишаюся тим, що ми, норвежці, змогли втілити на практиці християнські ідеї справедливості, рівності, любові до ближнього. Норвегія – держава, яка щоденно живе за принципами християнської етики.

Юстейн Ґордер
Юстейн Ґордер

— То Норвегія вже досягнула всього, що бажала? Чи є ще щось, чим її громадяни не задоволені? За які зміни ви голосуватимете на найближчих парламентських виборах?
— Я голосуватиму за Робітничу партію (Arbeidepartiet), і не приховую цього. Це найбільша партія, яка входить до коаліції, що сформувала теперішній уряд, а він користується широкою підтримкою не лише загалу, але й культурної еліти. Загалом, культурно-наукові кола Норвегії володіють потужним впливом на політичний естеблішмент, я би сказав, навіть більшим, аніж на широку громадськість. До нас не лише прислухаються – ведеться постійний діалог. Так, Норвегія досягнула високого рівня життя, надаючи своїм громадянам немалі соціальні гарантії. Але крім «червоної», для мене важлива «зелена» ідеологія Робітничої партії. Екологія, збереження життя на Землі – основне питання, яке стоїть перед людством у наш час. Якби я писав «Світ Софії» сьогодні, то саме цієї теми я б обов’язково торкнувся.

— Екологія – це те, що найбільше хвилює Вас як громадського діяча?
— Безперечно. Людство зробило значний крок уперед, проголосивши Загальну декларацію прав людини 1948 року. XX століття стало епохою боротьби за права людини. Нині, на мою думку, перед людством постали абсолютно інші виклики. У XXІ столітті ми повинні проголосити Загальну декларацію обов’язків людини. Бо тільки від нас залежить, чи існуватиме наша планета вже через якихось сто років.

— Пане Гордер, а на які роздуми Вас наштовхує візит до України?
— Україна – чудова європейська держава, і я вірю, що добробут українців постійно зростатиме. Незважаючи на усі ворожі випади, Україна повинна розвивати економіку і міцно ставати на ноги. Під час лекції в Києво-Могилівській Академії я бачив сотні очей, у яких горів вогник, які були спраглі пізнання. Європейські студенти втратили цю здатність дивуватися, цікавитися. Європа переситилася. Українці ж повні мрій і прагнень. Європі потрібно збідніти, аби у ній прокинувся запал до життя.

***

...Гордер, після трьох напружених днів загальної уваги, зі стомленою але доброзичливою посмішкою на обличчі не відмовляв жодному, хто хотів взяти інтерв’ю чи автограф, увіковічити рукою самого автора ім’я своєї коханої на щойно придбаній книжці, і навіть обіцяв прочитати і оцінити рукописну збірку віршів місцевого поета-початківця. От тільки перекласти її нікому: перекладач української літератури – й досі екзотична професія, попри те, що на моє запитання про наявність хоча б якогось перекладу українського твору в одній із київських книгарень я почула доволі приємну відповідь: «Что за бум такой сегодня? Только про это и спрашивают…»

Розмовляла Ірина Сабор