Степан Процюк: У цьому аспекті літературного життя я забобонний

Степан Процюк
Степан Процюк

1.    Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?

Мій роман «Тотем», що вийшов наприкінці минулого року азербайджанською у бакинському видавництві «Вектор». Його переклали письменник і перекладач, академік  Ельчин Іскендерзаде і славіст, професор Рауф Гасанзаде. Це наразі моя єдина книжка, перекладена іншою мовою. Скажу лише, що «Тотем» викликав певне зацікавлення перекладачів і, сподіваюся, з’явиться ще кількома іноземними мовами. Але про це поговоримо після видруку книг, бо у цьому аспекті  літературного життя я забобонний…
Також окремі мої вірші та шматки прози перекладалися англійською, німецькою, словацькою, польською, російською. Здається, назвав усе, що пам’ятаю.

2.    Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?

Щодо віршів та уривків прози, то, наприклад, німецькою їх перекладала Анна-Галя Горбач та її дочка Марина після мого перебування на двотижневому літературному чи то колоквіумі, чи то стипендії у Берліні у середині 90-их років ще минулого століття. Також багато перекладали упорядники антологій.
Щодо роману «Тотем», то Ельчин Іскендерзаде переклав твір після рекомендації письменника Сергія Грабара, який добре знав перекладача. Останній хотів перекласти із української якийсь роман.
Так що тут присутній суб’єктивний фактор, але… Допустимо, те, що я знаю про появу багатьох польських і німецьких перекладів моїх колег, ще більше впевнює мене у могутності суб’єктивного чинника. Йдеться, звісно, про талановиті твори, але скільки талановитого є невідомим, неперекладеним, невивченим! Проте не будемо декаденствувати, бо це нічого не змінить…
У будь-якім разі перекладач «Тотему» насправді дуже прихильно ставиться до тексту ( уривок із твору був надрукований у бакинському журналі «Баяті»), принаймні, кілька разів казав мені про це.

3.    Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?

«Я вам не скажу за всю Одессу», тобто про українську літературу загалом. Іноді стається так, що деякі колеги вчувають стосовно інших своїх колег хіба що конкурента зі всіма наслідками цього… Але не будемо про фальш чи неприязнь.
Щодо перекладу мого роману азербайджанською, то вже з’явилося декілька прихильних рецензій, де йдеться про те, що психологічні аспекти людського життя не мають кордонів і т. д. Більше зможу сказати хоча би через півроку-рік. Адже для рецепції перекладу потрібен час.

4.    Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?

Я би мав писати, а не давати поверхових рецептів. Причини ми більш-менш усвідомлюємо. Це і довгі колоніальні роки нації, і все, що звідси витікає.
А письменникам потрібно цікаво і талановито писати. Намагатися вчити іноземні мови. Любити перекладені твори своїх колег. Бути більш терплячим до невдач або черепашиного темпу перекладів власних творів. Слід писати, щоб жити, а не жити, щоб писати!
Словом, кожен із наших письменників знає сам, що йому треба…

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики