Чарівний ліхтар Моріса Карема

Моріс Карем
Моріс Карем

Пані Жаннін Бюрні, директорка Меморіального музею Моріса Карема, – дивовижна жінка. Їй 85 років, вона уважно керує автівкою, але знаходить час і для цікавого слова: про сучасну музику (її улюбленці Альфред Шнітке, Арво Перт, Мікаель Левінас), про надмірну інтелектуалізацію французької поезії (Філіп Жаккотте, Ів Бонфуа, Жан Орізе), але й деякі щасливі винятки (Рене-Ґі Каду, Ліліан Вутерс, Ґі Ґофет). Доходимо геть нефілологічного висновку про те, що над усе в поетичному творі важить енергетика тексту, увиразнена ритмічними порухами сакрального слова. Щораз у розмові зринає: “Це б не сподобалось Морісу”, або “Моріс тоді сказав: із нього будуть люди”.

Нарешті під’їжджаємо. Брюссель. Вулиця Неллі Мельби 14. Очі розквітають зеленим парканом і казковим білим будиночком із веселим червоним дахом, заквітчаним геранню. Над дверима біліє постать Діви-Охорониці. За різнокольоровими вітражами відкриваються справжні дива: старовинний камін, численні образи, сухе зілля, з десяток портретів Поета і з півсотні полотен різних художників, серед яких навіть класик бельгійського малярства Поль Дельво. “Художники й музиканти любили Моріса. На відміну від письменнників”, – звіряється господиня. І справді, у бельгійській літературі постать Моріса Карема досі не поцінована гідно. Літературознавці притьмом завербували його в “дитячі літератори”, з відповідними висновками: письменник був посередній, стиль мав класичний, у час, коли сюрреалісти проголошували “автоматичне письмо” сидів собі в садочку й римував про котиків, учнів і святих угодників. Творчість Карема справді здебільшого адресована дітям. Однак чи ж так просто до них промовляти? Або – полюбитися їм? “Коли я сказала дівчинці, що знала особисто автора віршів, вона вклякла, ніби побачила об’явлення Діви Марії”, – згадує Жаннін.

Будинок Моріса Карема
Будинок Моріса Карема

А таємниця вся в тому, що над утилітарною, моральною настановою поезії для дітей (не “дитячої поезії”!) у Карема проступають глибші пласти образної системи. Хоч би такий образок: “Блакитний котик // Був у цятках білих, // А білий щур – // У цяточках блакитних. // А їхні хвостики нічим не відрізнялись. // І тільки ніс // Блакитного кота // Був білим-білим, ніби зі сметани. // А щодо носа білого щура – // Він був блакитний, мовби чисте небо. // А їхні щічки, їхні оченята // Нічим не відрізнялися. // То ж я // Й кажу, // Що вії у блакитного кота // Були, мов сніг, біленькі та пухнасті. // А вії білого щура були чомусь // Блакитними, як море. // І уявіть, що через цю дрібничку, // Через відмінність, на яку ми з вами // Ніякої уваги не звернули б, // Кіт зі щуром продовжують сваритись” (Переклад В. Каденка). В оригіналі – замість “сваритись” – “воювати”. Як бачимо, перекладач спрощує текст, а заразом – ідейне навантаження твору. На жаль, таких прикладів “інтерпретації” творів чимало, і в “каремознавстві” також…

І все-таки життєвий і творчий шлях Моріса Карема був щасливий. Народження 1899-го року в мальовничому брабантському краї (містечко Вавр), двадцять років учителювання в молодшій школі на околицях Брюсселя (Андерлехт). Тут він створює 1919 року часопис “Наша молодь”, а і 1931-му — “Журнал поетів”, біля якого гуртуватимуться знані поети Едмон Вандеркаммен, Жео Норж та Жорж Лінзе. У 1927 за збірку віршів “Буржуазний готель” одержує премію Еміля Верхарна. У 1934-му книжка “Царство квітів” ушанована Премією письменників для дітей у Парижі, а за три роки “Маленька Флора” отримає премію Едгара По. Тоді ж відбудуться мандрівки до Мексики, Куби й США. Іще за рік у брюссельському Палаці Мистецтв лунатиме “Кантата Матері й Дитини” Дарія Мільо на слова Карема, а збірку “Мати” відзначать Державною поетичною премією. Будуть однак і темні сторінки: бомбардування Вавру й знищення батьківської хати, нещасливе одруження з Андре Ґаброн. Саме в атмосфері окупації Моріс зустрічає Жаннін, а дедалі більша популярність дозволить жити з творчості. Тим паче, що відкриваються нові грані таланту: казкаря й романіста, для дітей і не тільки. “Казки для Капріни” (1948), “Скляна кулька” (1951), “Медюа” (1978) – це не лише захопливі дитячі оповідки, але також цікаві символічні трактування традиційних фантастичних сюжетів.

Інтер’єр будинку Моріса Карема
Інтер’єр будинку Моріса Карема

1947-го виходить “Чарівний ліхтар”, – мабуть, найпопулярніша Каремова книга для дітей. Буде премія Французької Академії за “Білий дім” і “Маленькі легенди” (1949). Будуть численні поїздки до абатства Орваль, бесіди з ченцями, відкриття містичної літератури. Поволі твори Карема набудуть міжнародного розголосу. Так, збірка “Паперовий змій” 1958-го року вийшла друком у Москві накладом 500 000 примірників. У наступне десятиліття його перекладуть нідерландською, англійською, іспанською, чеською. Буде перекладацька робота: байки Сєрґєя Міхалкова (1959, за підрядниками), “Антологія нідерландськомовної поезії Бельгії” (1967). Посилиться співдружність із композиторами. Навіть легендарний Франсіс Пуленк інструментуватиме “Зірколова” й “Клітку на цвіркунів” (1960), а Карл Орф озвучить “Молитву школярів” (1969). Буде поїздка до СРСР, од якої залишиться гнітюче враження (“Від наших тамтешніх перекладачів ми знали про радянські бузувірства, і ніколи не приймали комунізму”, – схвильовано каже Жаннін). Буде обрання “Принцом Поетів” у Парижі 1972-го року, у славетній кав’ярні “Прокоп”, де колись коронували такого собі Поля-Марі Верлена. Про Карема вийде кілька документальних фільмів і монографічних праць.

Пані Жаннін Бюрні. Муза і берегиня Моріса Карема
Пані Жаннін Бюрні. Муза і берегиня Моріса Карема

Однак навіть після відходу Поета у 1978 р. інтерес до нього не впав, а тільки зріс. І то завдяки Фундації Моріса Карема – громадській організації, котра на міжнародному рівні представляє його світле ім’я. Саме завдяки Фундації на слова поета написано близько двох із половиною тисяч музичних композицій, і, либонь, легше назвати мови, якими твори його не перекладені, аніж подати перелік перекладів. Поза сумнівом, саме Карем, Верхарн, Метерлінк і Сіменон (“І цього також добряче шпетили!”– бідкається Жаннін) – найбільш популярні за кордоном бельгійські автори.

Піднімаємося сходами, між портретів письменника і полотен Фелікса де Бука, Марселя Дельмота, Дезіре Ена та інших. І тут постає робочий кабінет Поета, з раритетними виданнями не лише бельгійської, не лише франкомовної, а й світової поезії. “Моріс мав дуже широку культуру. І це ж треба казати про “примітивність”! Просто чим більше в людини знання, тим вона простіша”.

Бібліотека поезії справді рідкісна. Деякі книги (як-от “Меживиддя” (1896) Шарля Ван Лерберґа) не знайдеш і по брюссельських букіністах! А коли невтомна вісімдесятип’ятирічна Директорка уводить мене до “Архіву” – великої підземної зали, котру в мистецьких колах Бельгії охрестили “бункером”, – подивуванню немає меж. Тут у кожній шухляді – її скарби: досьє на переклади іншими мовами, досьє на музичні інтерпретації, полиці з усіма підручниками, де використовують вірші Карема, полиці з його улюбленими книжками, науковими розвідками, йому присвяченими, досьє на лауреатів премії Карема у галузі поезії (тут імена чи не найкращих бельгійських авторів – Ів Намюр, Вільям Кліф, Ґі Ґофет, Жан-Клод Пірот) та літературознавчих праць (тільки один бельгієць, решта – іноземні дослідники; українців немає). Цей архів, як і весь музей, – праця Жаннін Бюрні (“Я працюю без вихідних, тільки на Різдво їду до друзів. А ще ж ярмарки – Брюссель, Париж, Марсель, виступи – у Сербії, Румунії, Польщі. Я б і Київ радо побачила”). “Побачите”, – ґречно відказую їй…

Переклади Моріса Карема мовами світу
Переклади Моріса Карема мовами світу

А чом би й ні? Адже Моріса Карема у нас знають добре. Ще за часів радянських виходив переклад Михайла Литвинця двох поезій – “Слоненята” і “Смерть” (“Поклик”: Із світової поезії ХХ сторіччя. Зб. для сер. та стар. шк. віку / Упоряд. В. Коптілова та О. Макровольського. – К.: “Веселка”, 1984, с. 36–37). В Інтернеті є інформація про неавторизований переклад Маркіяна Якубяка (“Ратуша”, Львів. 16 січня 1992). Давно перекладає М. Карема знаний тлумач Всеволод Ткаченко: у газеті «Зірка» від 29 вересня 1989 р. з’явились «Котенятко» і «Чорнильниця»; відтоді було чимало публікацій і врешті 2004 року в видавництві “Ярославів вал” вийшла друком перекладна збірка Моріса Карема “Доброта”. В. Ткаченко готує також переклад поетичної книжки “Чарівний ліхтар” у ВЦ “Просвіта”. За його ж ініціативи 12 музичних композицій на переклади написала Анастасія Комлікова. До того ж, торік у видавництві “Грані–Т” побачила світ книжка віршів для дітей “Блакитне і біле” (перекладач Володимир Каденко).

Деякі з цих перекладів надзвичайно вдалі, інші – менш, а трапляються взагалі переспіви “за мотивами”, із додаванням строф та надмірною стилізацією оригіналу. Однак передовсім майбутнім перекладачам Карема треба вберегтись від примітивізації поетики, через нівеляцію алегоричного й символічного пластів образної системи. Пам’ятаймо: у шкільній програмі для молодшої й середної школи прізвище Карема стоїть поруч із Верленом, Гюґо, Рембо й Ле Клезіо…

Ми полишаємо білий будиночок із зеленими віконницями, пані Бюрні запалює світло у вітальні, і ще довго в очах горітиме той таємничий чарівний ліхтар, над тихим вечірнім садком. Тихим Едемом Моріса Карема, до якого щоразу повертається маленький і великий читач.

Дмитро Чистяк Киянин. Магістрант Інституту філології КНУ ім. Т.Шевченка. Перекладач з бельгійської, канадської, марокканської, польської, французької, швейцарської літератур. Лауреат Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів поетів, новелістів, художнього перекладу. Лауреат Премій Посольства Канади в Україні (2006, 2007, 2008) та НАН України (2008). Найбільші друзі – М.Метерлінк, П.Тичина, В.Свідзінський, К.Міщук, Новаліс, Ж.Ґрак, А.Жід.