Від-чуття єдиної родини, або Час інших повернень

26«Чуття єдиної родини» (1936) – давній вірш Павла Тичини, не кларнетистський, але й не партославний. І хоча фінал його програмно віншує «силу пролетаріату», осердя його можна означити як гасло кожного письменника-перекладача. Прилучення до іншої культури – «Як доброго здоров’я пивши // Коло криниці степової», але справжній переклад – це також взаємопроникнення й синергія концептуальних картин світу, з привнесенням свого до чужоземного: «Хай слово мовлене інакше – // Та суть в нім наша зостається». Саме це credo взяло на озброєння не одне покоління українських перекладачів, розуміючи, що перекладне мистецтво може стати нішею для збереження рідного слова й розвою духовності. Призабутий вірш українського Орфея про «аркодужне перевисання до народів» не раз спогадувався мені впродовж вірменського Форуму, мислилось і мріялось про дружбу народів, а воднораз віяло холодом од «мосту зі сталі» «між націями», також змальованого Павлом Григоровичем…

Атож, із 7-го по 11 жовтня до Вірменії злетілись перекладачі й видавці ледве не з усіх держав Співдружності і Балтії: з Білорусі, Грузії, Естонії, Киргизстану, Латвії, Литви, Молдови, Російської Федерації (та кількох автономних областей і країв у її складі), Таджикистану, Узбекистану й України. Організаторами заходу виступили Міждержавний фонд гуманітарної співпраці держав-учасниць СНД (МФДС), Міністерство культури Республіки Вірменія та Вірменська громадська організація співпраці у галузі культури з іноземними країнами. Тема Форуму визначена була так: «Практика перекладу й ринок: механізми взаємодії національних літератур». Окрім круглих  столів і майстер-класів, проведених авторитетними тлумачами й суб’єктами видавничої діяльності, відбулася Книжкова Виставка, на якій Україну представляли Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, видавництва «Грані–Т», «Острозька Академія», «Срібне слово», видавничі доми при журналах «Всесвіт» і «Радуга» та літературна агенція «Наш час», мала значний розголос, а всі представлені книжки безкоштовно передали до новоствореної бібліотеки Асоціації перекладачів і видавців країн СНД і Балтії.

Чимало слушних думок лунало на пленарному засіданні. Представник МФДС Сєрґєй Алєшонок наголосив на необхідності тіснішої співпраці в гуманітарній сфері між державами СНД. Під егідою Фонду провадяться Форуми творчої інтелігенції, засновано мистецькі й наукові премії та семінари для молодих поетів, педагогів, учених, створюються молодіжні спілки; так, 6 жовтня ми мали надзвичайну втіху з прослуховування виступу Молодіжного симфонічного оркестру СНД. Прекрасне виконання І концерту для фортепіано П.І.Чайковського й «Арлезіанки» Ж.Массне. Голова Спілки письменників Вірменії Лєвон Ананян розповів про давню перекладну традицію вірмен: перші тлумачі Біблії (серед яких Месроп Маштоц – творець вірменської абетки на початку V ст.) були проголошені в країні святими, а мистецтво перекладу завжди викликало побожну пошану. Нині за підтримки Міністерства культури у країні видаються часописи «Літературна Вірменія» та «Іноземна література», особлива увага приділяється плеканню молодого покоління перекладачів: налагоджено співпрацю між Спілкою письменників і Брюсовським державним університетом, планується заснування трирічних курсів навчання вірменській мові для іноземців, а також Перекладного університету СНД.

Голова Спілки перекладачів Росії Леонід Гурєвіч відзначив потужну державну підтримку російським бібліотекам для закупівлі перекладних видань та проведення Міжнародних літніх шкіл перекладу. Проблемним залишається перекладний процес у Білорусі, Грузії, Молдові та Киргистані. Представник Таджикистану Давлятмурод Джумаєв запропонував видавати переклади на комерційній основі: спонсорування виходу книжок іноземними мовами з боку зацікавленого видавництва чи держави, а за це – отримання права на прибуток із реалізованої продукції. На жаль, така концепція могла би зреалізуватись лише за відсутності корупційних схем…

Упродовж трьох наступних днів тривала секційна робота. На круглому столі «Специфіка добору перекладної літератури на вітчизняному ринку» обговорювались проблеми добору, рентабельності та функцій (політичні versus просвітницькі) перекладного процесу. За спостереженням провідного редактора видавництва «Іностранка/Колібрі» Міхаїла Візеля, 85 % літератури – масового типу, і лише 15 % припадає на класичну, інтелектуальну чи новітню літературу. До того ж, основними перекладними мовами на сьогодні є англійська, французька, італійська та скандинавські мови. Таким чином, комерціалізація літератури диктує й добір перекладів, а монополізація основних мовних ареалів не дозволяє проникнути на російський (як і на європейський) ринок країнам колишнього СРСР. Натомість видавець із Таджикистану Ато Ходжаєв основну проблему вбачає у відсутності перекладних кадрів. Редактор відділу критики і публіцистики журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський і член редакційної ради часописів «Звєзда Востока» та «Дружба народов» Євгеній Абдулаєв наголосили на потребі гуртування довкола «товстих» журналів. Але чи вирішує це проблему кадрів? Чи не сприятиме розробці підрядників і викривленню оригіналу? Кілька дотепних викривлень співпраці «Голосов Сібірі» із білоруськими авторами навів Андрей Хадановіч…

Відкриття Форуму. У центрі – Міністр культури Республіки Вірменія Асмік Погосян
Відкриття Форуму. У центрі – Міністр культури Республіки Вірменія Асмік Погосян

Мирослава Мєтляєва, голова Об’єднання перекладачів Молдови відзначила необхідність гуртуватись на рівні перекладних комісій при творчих спілках. Така позиція видається мені слушною: адже ці угруповання при спілках письменників зберегли кадри, які за радянських часів власне й забезпечували переклади з мов «братніх республік». Але тут варто не ототожнювати перекладні об’єднання з бюрократичним апаратом, яким часто обростають творчі спілки. Ідеться насамперед про залучення фахівців, яких у нас бракує, адже не навчають не-слов’янських, екзотичних мов країн СНД в українських вишах, і взагалі не навчають (є лише поодинокі винятки) мистецтву художнього перекладу. В ідеалі ближчим часом в Україні мають з’явитись громадські організації перекладачів художньої літератури та Інститут художнього перекладу, із залученням компетентних кадрів, у тому числі і з Національної спілки письменників України. Але наразі альтернативи об’єднанню перекладачів НСПУ (роботу якого, природно, треба пожвавлювати й перебудовувати, адже у форматі трьох-чотирьох зустрічей на рік воно, ясна річ, не дієве) не існує…

Цікаві дискусії точилися й на видавничих круглих столах. Сухроб Раджабов із Таджикистану (ВАТ «Ер-Граф») запропонував друкувати щорічні антології творів авторів країн СНД і Балтії мовою котроїсь із країн-членкинь, за умови фінансування зацікавлених у тому видавництв. Олєґ Міхалєвіч з Латвії (Видавництво «Континент») говорив про щорічні збірки творів Міжнародної асоціації письменників і публіцистів, у яких представлені більше 40 країн. На жаль, рівень цих творів дуже низький, і, зважаючи на високі членські внески, Асоціація та – притулок для багатих графоманів…

Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олесандр Афонін виголосив цікаву доповідь про необхідність законодавчого закріплення видання та відтворення друкованої продукції на електронних носіях у мережі Інтернет.

Прикро, що не вдалося побувати на всіх заходах. Скажу лишень, що відбулися також круглий стіл «Підготовка перекладацьких кадрів: питання вивчення мов країн СНД і Балтії» та майстер-класи «Перекладна поезія і читач» (ведуча Магда Джанполадян), «Передперекладний аналіз текстів різних жанрів» (ведучий Леонід Гурєвіч).

Але вірменський Форум – це також золота симфонія ілюмінувань зі скарбниці давніх рукописів у Матенадарані, це чари вірменської в’язі на подвір’ї церкви в Ошакані, у священному садку Літер, де перша символізує Бога, а остання – Христа, це щемливі акорди «Прелюдії» Шостаковича, це несказанні краєвиди золотої осені на узгір’ях Цахнадзора, це світло з божниць давніх вірменських монастирів, це натхненний народний спів під прадавній дудук, це страшні світлини геноциду вірмен у Музеї Історії, це янгольські лики невідомих богинь середньовічних міст-держав. А ще – теплі поетичні вечори, коли білоруське слово озивається до латвійського, узбецьке до вкраїнського, і відчуваєш справдешню, не політичну «дружбу народів».

Вертаючи з багатого враженнями й сподіванками Форуму перекладачів, мимоволі транспонуєш побачене на своє. І бере жаль. Чи пак – жалі. За те, що Україна занедбала перекладну роботу. За те, що Спілка письменників погрузла в «господарській» гризні, замість генерувати творчі зв’язки. Але хіба тільки вона? Держава кинула напризволяще формування молодого покоління перекладачів художньої літератури, поставила у драконові умови книговидання, загнала у глухий кут розповсюдження літератури. Можна хіба мріяти про Форуми творчої інтелігенції, перекладачів, видавців, про належне поцінування праці молодих поетів, педагогів, учених. На відміну від СНД, на відміну від Росії й Вірменії. Наслідки тут ясні, гадаю…

Але попри все те про Україну літературну знають. Є «Дружба народов», «Новая Юность», «Литературная газета», відкриті до співпраці, і вряди-годи вони друкують дещо українське. Хоч би й таке. Цього року у «Дружбе народов» за № 10 вийшла добірка поезій незабутнього Ігоря Римарука. А раніше (№ 9) – по віршу Ліни Костенко, Миколи Вінграновського та Дмитра Кременя. Але ми маємо дякувати й за таке. Бо держава не здатна замовляти чи контролювати розповсюдження своєї літератури за кордоном. Бо головний редактор «Дружбы народов» Алєксандр Ебаноїдзе звірився, що давно залюбки зробив би український номер журналу, якби його фінансувала українська сторона. Комерціалізація. Видавництва також проплачують переклади своїх авторів у Росії. І за браком альтернативи їх беруть. І це нормально. Ненормально те, що державі нашій те байдуже, що обличчя нашої культури добряче перекошене…

А боятися міліонних асигнувань Міждержавного фонду гуманітарної співпраці держав-учасниць СНД не варто. Варто взяти участь у його роботі. І не на словах, а грошима. Й налагоджувати співпрацю на паритетних, нових умовах. «Час збирати каміння», – сказав у своєму виступі на пленарному засіданні президент УАВК Олександр Афонін. І справді час. Аби не запізно. Бо багато часу втрачено. Бо скоро не буде кому налагоджувати направду плідні зв’язки з літературами на пострадянському просторі, а виплекати нові покоління перекладачів – украй важко. А за такої культурної революції, як у нас – неможливо. Хіба щось зміниться. На краще. «Сподіватися можна завжди», – полюбляв за таких обставин казати Моріс Метерлінк. А ще – працювати… Тоді й виплекаємо оновлене «чуття єдиної родини», по-справжньому родинне, без менших і старших родичів.

Дмитро Чистяк Киянин. Магістрант Інституту філології КНУ ім. Т.Шевченка. Перекладач з бельгійської, канадської, марокканської, польської, французької, швейцарської літератур. Лауреат Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів поетів, новелістів, художнього перекладу. Лауреат Премій Посольства Канади в Україні (2006, 2007, 2008) та НАН України (2008). Найбільші друзі – М.Метерлінк, П.Тичина, В.Свідзінський, К.Міщук, Новаліс, Ж.Ґрак, А.Жід.