Для чого пишуть шоу-вумен, або Дві історії про дівчину з провінції

Анжеліка Рудницька. Фото з сайту www.ukrcenter.com
Анжеліка Рудницька. Фото з сайту www.ukrcenter.com

В українському інтелектуальному середовищі є одна чарівна фраза, котрою можна виправдати буквально всі недоліки і прорахунки відомих осіб – від невдалого макіяжу до нульового інтелекту. Це фраза «він/вона так багато робить для української культури!» І вкладати в цю фразу вдається часом цілком протилежний зміст.

Скажімо, цього року надрукувала свій перший роман заслужена артистка України Анжеліка Рудницька. «Пристрасна траса до щастя» – називається цей натхненний 190﷓сторінковий опус у м’якій обкладинці, на якій зображені проліски, портрет двох емо в рамці, коробка шоколадних цукерок і гори в рожевому освітленні. Роман розкриває рідкісну й напрочуд актуальну для нашого сьогодення тему: нелегку долю дівчини Аліни з провінції (у даному випадку – Коломиї), котра приїхала навчатися до Києва і заодно підкорила це місто за допомогою телебачення й очей Діви Марії, що повсякчас стояли перед нею і сумно дивилися кудись у неосяжний простір.

Шлях до щастя був крутим і сповненим усіляких несподіванок, про які навіть помислити не могла проста дівчина з Коломиї (цікаво все-таки, чому саме з Коломиї?). Так, зокрема, вона закохалася в київського мажора, котрий позбавив її цноти прямо на ліжку, де під подушкою лежав підручник з філософії, і навіть не здогадався, що дівчина була незайманою, незважаючи на великі плями крові, котрі помітили всі читачі. І хоча в Коломиї секс до шлюбу вважається великою ганьбою, Аліна ладна пробачити мажорові цей прикрий інцидент. Але трапляється інша несподіванка – Аліна вагітніє, незважаючи на те, що в неї суттєві проблеми зі здоров’ям, і стати матір’ю вона мала один шанс із тисячі. Чудо-чудо, говоримо ми з вами, шановні читачі, і радіємо, коли героїня народжує дитину, і сумуємо, коли з нею перестає розмовляти її мати, бо в Коломиї більше прийнято робити аборти, аніж народжувати позашлюбних дітей…

Анжеліка Рудницька. Пристрасна траса до щастя. – К.: Літературна агенція сестер Демських, 2009
Анжеліка Рудницька. Пристрасна траса до щастя. – К.: Літературна агенція сестер Демських, 2009

Тяжкі випробування чекали на дівчину, покинуту мажором, огидні чоловіки сексуально домагалися її, але вона вистояла, стала зіркою екрану і лише через кілька років на лижному курорті в Австрії зустріла своє велике справжнє кохання в особі вундеркінда, віце-чемпіона Європи з шахів серед юніорів і власника потужної інвестиційної компанії з іноземним капіталом. Колишній коханий мажор, який абсолютно випадково теж опинився тоді в Австрії, спробував було обмовити прекрасну Аліну перед олігархом («Невже я більше ніколи його не зустріну? …Зрадлива сльоза таки поповзла по щоці й капнула на руку. Вона була страшенно гарячою, наче кров із зраненого серця»). Але потім кум Аліни, голова прес-служби президента, все пояснив олігархові, спровокувавши остаточний хеппі-енд, у кульмінаційній сцені якого імена мажора й олігарха переплутані, але нам, дорогі читачі, це вже не важливо, бо ж ми витираємо страшенно гарячі сльози зворушення…

Якщо хтось скаже, що легендарна ведуча «Території А» накинула читачеві 190 сторінок напрочуд нудної банальщини, щедро присмаченої орфографічними та пунктуаційними помилками, ви знаєте, що відповісти такій людині (див. початок). Крім того, що Анжеліка Рудницька так багато робить для української культури, вона ще мужньо витримала тяжку хворобу і знайшла в собі сили не лише вишивати подушки в дусі народного примітивізму, а й написати твір, котрий багатьом молодим дівчатам відкриє правду життя. В основі роману Рудницької непорушним пластом лежать патріархальні моральні цінності, згідно з якими купувати в аптеці тест на вагітність – соромно, а щастя можливе тільки за наявності законного чоловіка. Вочевидь, це саме ті принципи, за якими слід виховувати розбещене карпами молоде покоління українського жіноцтва.

Юлія Бурковська. Фото з сайту bookvoid.com.ua
Юлія Бурковська. Фото з сайту bookvoid.com.ua

Тим більше, що послідовниці Карпи не дрімають – доказом того служить ще один недавній твір (який теж назвали романом) молодої авторки, радіоведучої і шоу-вумен Юлії Бурковської під назвою «Тра-ля-ля» (див. рецензію Олега Конотіпа «Юлія Бурковська. I, Me, Mine»).

Цей натхненний 110-сторінковий опус прикрашено обкладинкою авторства стронґовського, на якій зображено язик, прибитий гвіздочком до білої тарілочки, біля якої лежать вилка і ножик. Символіка обкладинки не очевидна, і в цьому полягає її постмодерністичний пафос. Сам же зміст книжки разюче відрізняється від аналізованого вище. Найголовніше, у творі Бурковської немає такого захопливого сюжету, як у Рудницької! З героїнею її роману Мілою Сопілкою не відбувається майже нічого: вона працює на модній столичній радіостанції, їздить на фестивалі, займається сексом, навчається керувати автівкою і має собачку Діну. Найбільше виклад твору нагадує щоденникові записи (це враження посилюють цитати з електронного листування).

«Я веду небесний, інфантильний і казковий спосіб життя. Я – аліса в  країні чудес, я – джесіка альба у пубертатний період, я – гидке, егоїстичне гімно, що дарує людям щастя і радість, сльози і соплі. …Мені 22, у мене довжелезне біляве волосся і моя дупа приводить у захват навіть мене саму, хоч я її не бачила отак, як ви її можете побачити», – декларує головна героїня. І далі доводить справами ці твердження: позиціонує себе як життєрадісну сексуально привабливу стерву, «яка вже не ведеться на тюльпани в целофані, давай одразу – пральну машинку», кадрить чоловіків і займається із ними сексом, зовсім не переймаючись тим, що скаже мама з Коломиї. Хоча, здається, у випадку Міли провінція точно не локалізована.

Юлія Бурковська. Тра-ля-ля. — К.: Маузер, 2008
Юлія Бурковська. Тра-ля-ля. — К.: Маузер, 2008

Однак, за великим рахунком, ця поведінка героїні – суцільна показуха, бо ж насправді вона дуже чутлива натура і гостро відчуває самотність, намагається виговоритись у компанії собачки Діни, а наприкінці роману взагалі виявляється, що вона кохає Савченка Дмитра Петровича, котрий був ув’язнений за організацію терористичного акту з метою повалення конституційного ладу. За час ув’язнення Савченко Дмитро Петрович вивчив кілька мов і має неймовірну фізичну форму. Він неодмінно прийде до неї зі словами «вимикай радіо, дівчинко, ми йдемо звідси».

Якщо хтось скаже, що відома ведуча і блоґер Юлія Бурковська накинула читачеві 110 сторінок не зв’язаного докупи побутописання, ви знаєте, що відповісти (див. початок). Крім того, що Юля Бурковська так багато робить для української культури, вона розвінчує патріархальні цінності, показуючи нам правдивий образ сучасної емансипованої жінки, котра не піддається умовностям і керує своїм життям, і якщо й залежить від чоловіка, то тільки трішечки – в обсязі заправленого бензином баку чи кремезної потужної постаті…

Художні якості розглянутих творів, звісно, перевищують якості віршів Надєжди Грановскої, але в цілому розчаровують щодо творчості людей, котрі так багато роблять для української культури. Твір Рудницької, скажімо, не рятує наявність оплакуваного всіма літературознавцями сюжету, а Бурковську – її добре почуття гумору. Навіть можливість показати закулісний світ українського шоу﷓бізнесу тут недалекоглядно втрачена, хоча ця тема могла би бути більш плідною, ніж чергове пережовування переживань дівчини з провінції. Фатальне питання «для чого», здається, має лише одну відповідь: визначення письменник/письменниця на сьогодні є статусним для людини, котра так багато робить для української культури, тому здобути його слід за будь-яку ціну, благо – розкручене ім’я працює на тебе.

рофименко Тетяна, Харків. Кандидат філологічних наук, заступник директора Харківського літературного музею з наукової роботи. Коло наукових зацікавлень – давня українська література, 1920-ті роки та сучасна українська література. Автор рецензій та книжкових оглядів для сайтів МедіаПорт, ЛітАкцент, ZAHID.NET, Буквоїд та інших культурних порталів; статей у часописах «Слово і час», «Сучасність», «Дніпро» та наукових збірниках. За кращу рецензію та огляд була нагороджена відзнаками конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі» (2008) і конкурсу літературних критиків сайту «Буквоїд» (2009). Експерт конкурсу «Коронація слова» (м. Київ, 2010-2011 рр.), «ЛітАкцент року» (м. Київ, 2011-2012 рр.), конкурсу рецензій на перекладені з німецької мови твори від Гете‑інституту (м. Київ, 2012), конкурсу художнього репортажу «Самовидець» видавництва «Темпора» (м. Київ, 2012).