Гамлет жив не в Ельсинорі

Данська шана Шекспіру
Данська шана Шекспіру

Читаю у путівнику про можливість побачити «могилу Гамлета». Заінтригована, тож вирушаю в далеку путь. Дивуюсь, віднайшовши на данській мапі Ельсинор (точніше – Хельсингьор, що на англійський лад трансформувалось в Ельсинор). Невже данці так поважають Шекспіра чи настільки прискіпливі, що завжди позначають на своїх картах численні королівські палаци? Аж ніяк. Адже, як виявляється, Ельсинор – це зовсім не замок Гамлета та його славнозвісної, часом не надто ґречної й поштивої рідні, а самодостатнє місто, що свого часу вважалося ледь чи не найавторитетнішим у всій Данії, її другою столицею, адже мало вигідний вихід до моря, а отже, й привабливе як торгівельне, так і політико-економічне розташування. Сам же палац був зведений ще на початку XV століття Еріком Померанським, а згодом перебудований королем Фредеріком ІІ і починаючи від 1577 року, за його ж волею, пойменований цілком інакше – Кронборг (тобто Замок Корони), чим легко дозволив собі поневажати великий англієць.

Зрештою, поневажав він не лише цим, а… майже всім. До того ж, ніколи його нога не ступала на данську землю, тож і не всі авторські синтези можна вважати правомірними. Хоча, звісно, з відстані років, точніше століть, легко судити, що зовсім Данія не подібна до «в’язниці», як констатував сам Гамлет («Данія – тюрма… Тай добряча; у ній стільки буцегарень, темниць, підземель. Данія – одне з найгірших» – тут і далі переклад Л. Гребінки), люд її не п’є як свин» (знову ж таки, за твердженням Гамлета: «Нас мають за п’яниць, нас дражнять свиньми» ), а аромати тут цілком пристойні (це вже Марцелл щось наче там не надто якісне унюхав: «В державі датській завелась гнилизна»). Втім, це все тепер, а от тоді…

На замковому мурі. Через протоку видніє Швеція
На замковому мурі. Через протоку видніє Швеція

Жили були два брати: ютландський король Хорвенділ та Фенге. Фенге підступно вбив Хорвенділа й взяв собі за жінку його дружину Геруте. Син же покійного – Амлед – вдавав із себе дурня, аби врятувати своє дорогоцінне принцове життя. Він в Англії щасливо одружився, повернувся на батьківщину героєм і помстився своєму дядьку. Приблизно таку-от історію нам оповідає хроніка ХІІ століття, писана данським літописцем Саксо Грамматікусом, де він посилається на події сивої давнини, а саме – на язичницькі часи, що панували в Данії до 827 року. У ХVІ столітті цю легенду переповів французький письменник Франсуа Бельфоре, а незабаром Томас Кід поставив в Лондоні виставу «Гамлет» (текст не зберігся). Тож вважають, що все це й слугувало за джерело для Вільяма Шекспіра. Втім, він добряче й сам попрацював, додавши вже сучасного йому англійського антуражу до давньої легенди. А проте…

Палац стоїть, і мур на місці. Вони величні, хоч і не критичні у розмірах своїх. Вражає вишукана простота. На фоні захмареного неба височать ніби тендітні, одначе, майже неприступні фортечні вежі. Каміння, яке бачило і війни, і мир, яке пережило облоги й пожежі, нині просто спочиває, даруючи наснагу тим, хто приїздить звідусіль до нього в гості, наче на прощу, віддати данину і тим часам, і тим героям, і  звісно ж, історії, а разом з нею й казці. Крім Гамлета, тут «жив» і Хольгер Данске – відомий міфологічний персонаж, славетний засновник, а водночас і вічний оборонець Данії від будь-якої небезпеки. Нині його домівкою опікується не лише королівська родина, однією з резиденцій якої досі є замок, а й ЮНЕСКО, що внесло його до списку найвизначніших культурних пам’яток.

У дворі замку Кронборг, який неуважний Шекспір назвав Ельсинором
У дворі замку Кронборг, який неуважний Шекспір назвав Ельсинором

Наприкінці липня в Кронборзі навдивовижу гамірно (як правило ж, панує урочиста тиша, котру бентежать лишень чайки, що почуваються такими собі скандинавськими господинями) й велелюдно, адже щороку саме тут відбувається своєрідний шекспірівський фестиваль. З усіх усюд приїздять різноманітні театральні трупи (а разом з ними й глядачі, аматори та фанатики) й ставлять вистави, а точніше одну єдину п’єсу – «Гамлет, принц данський», в чому якнайкраще сприяють їм ну майже автентичні декорації. Дія відбувається на замковому дворі, куди виходять вікна внутрішніх галерей і де почуваєшся як у затишному гнізді. Започаткував же цю традицію (якщо не враховувати самого Гамлета і приїжджих акторів-комедіантів, а також символічної вистави, поставленої солдатами місцевого гарнізону, адже тривалий час замок був вишуканою в’язницею, 1816 року з нагоди 200-річчя від дня смерті письменника) трохи більше сімдесяти років тому Англійський королівський театр, а першим виконавцем ролі Гамлета навіть став славетний Лоуренс Олівьє.

Звісно, данці тим усім дуже пишаються і щиро вдячні панові Шекспіру. Проте вони доволі стримані у вияві почуттів, тож подяка обмежується лишень скромною плитою. Чи мав би щось проти того сам автор? Навряд, бо це ж не просто дошка пошани, а справжній шмат історії, від якого вже нікуди не втечеш.

види замку Кронборг (Замку Корони), прототипу шекспірівського Ельсинора
види замку Кронборг (Замку Корони), прототипу шекспірівського Ельсинора

Вийшовши на фортечнирй вал, убезпечений добрим десятком бойових гармат, вбираю на повні груди солонаве морське повітря. Пляжем вештаються, мляво фотографуючись, потомлені туристи, зовсім близько майорять різноколірні вітрила тендітних яхт, трохи далі видніють труби величних паромів. А он уже і Швеція, — здається, можна навіть розгледіти верхівки окремих споруд (у цьому місці Ересунська протока, що розділяє країни, сягає в ширину лишень чотирьох кілометрів). Колись тут блукав і похмуро-загадковий Привид гамлетового батька. Наче чується у подмухах вітру могутнє: «Мечем його кляніться!». Втім, то лише мана. Насправді ж, час прощання.

Тож, прощавай, чи то Ельсинор, чи то Кронборг – яка різниця? Думаю, нині вже зовсім не важливо, наскільки відповідала дійсності не лише топоніміка, а й сама історія, адже для всіх післяшекспірівських поколінь саме це місце стало уособленням данського королівства, в якому нарешті все спокійно, а його герой – вічним шукачем відповіді на незмінне «бути, чи не бути». І має таки рацію Гаролд Блум – саме Шекспір творив історію, а не вона його.

PS Ледь не забула: починалася ж моя мандрівка з надибаної в путівнику перспективи побачити «могилу Гамлета».

Діялось те кілька років тому. Ішла звичайнісінька екскурсія. Гід щось екзальтовано розповідав чи, може, навіть цитував Шекспіра, аж раптом хтось із пильних екскурсантів помітив попід самим оборонним муром щось на кшталт розритого надгробка й одразу ж поцікавився в екскурсовода, що то таке. Той, довго не думаючи, відмахнувся: «Могила Гамлета».

Втім, жарти жартами, ремонтні роботи ремонтними роботами, а уважний турист, повернувшись на батьківщину й діставшись до Інтернету, почав «вивішувати» у ЖЖ фото з екзотичної мандрівки. Серед них і ті розкопки біля муру з серйозним підписом: «На могилі Гамлета».

На жаль, а може, і на щастя, та розрита могила мене вже не дочекалася. Але я й не шкодую, бо все ж таки дізналася правду, що Гамлет жив не в Ельсинорі.

Наталія Ксьондзик

Народилася 1985 рок в місті Києві. Аспірантка «Києво-Могилянської академії». Редакторка видавництва «Смолоскип»