Юрій Завгородній. Польща, осінь, поезія

Поет із В'єтнама Лам Кванґ Мі після виступу біля пам'ятника Адаму Міцкевичу
Поет із В’єтнама Лам Кванґ Мі після виступу біля пам’ятника Адаму Міцкевичу

Те, що в Польщі ставляться до поетичного слова якось інакше, ніж в Україні, я трохи знав, зустрічаючись із польськими колеґами в різних країнах на поетичних імпрезах, але переконався в тому після відвідин деяких літературних заходів у самій Польщі. Наша самовпевненість у тім, що ми найпоетичніший народ у світі, найпісенніший, все-таки не завжди підтверджується, коли знайомишся з іншими народами, їхньою культурою. Так, наприклад, у Латвії ще в тридцяті роки минулого століття було видано понад 300 тисяч народних пісень – дайн. І це у півторамільйонного народу!

Завдяки Станіславові Шевченку (відомий київський поет і перекладач із польської) декілька років тому мене вперше запросили польські поети до участі в міжнародному поетичному фестивалі «Поети без кордонів», яке започаткував у Вроцлаві дивний поет із важкою долею – Анджей Бартинський. Важка доля – це надто м’яко сказано. Він народився у Львові 1934 року, а під час війни дев’ятирічним хлопцем разом зі своєю родиною пройшов жахи гестапівської катівні, вижив, але повністю втратив зір. По війні родина переїхала до Вроцлава (колишнє німецьке місто Бреслау, що до приходу німців тисячу років тому звалося Береславль), там Анджей отримав університетську освіту. Нині він автор десятка поетичних книжок, відомий в Польщі ще як композитор і виконавець, уже тривалий час очолює воєводське відділення Спілки польських літераторів. З нами він спілкувався українською мовою.

Сам фестиваль уже вкотре проходить у курортному містечку Поляніца Здрой, знаменитому своїми цілющими водами. Кінець листопада – далеко не розпал курортного сезону, проте на зустрічах із поетами було досить велелюдно, а на загальний вечір у будинку культури, де виступили майже всі п’ятдесят учасників фестивалю, прийшло на зустріч більше трьохсот шанувальників – стільки міг вмістити зал. У вестибюлі перед початком дійства можна було придбати книжки учасників фестивалю, як і альманах з їхніми віршами, котрі потім зазвучали зі сцени різними мовами: польською, німецькою, українською, чеською і сербо-лужицькою. Всі ці мови були представлені в альманасі поруч із польською. Щоб не повторюватися, відразу зазначу, що видавати альманахи з віршами учасників поетичних зустрічей є неодмінним атрибутом практично всіх польських фестивалів, де мені згодом довелося брати участь: Жешув (він же Ряшів), Варшава, Познань… Щороку альманах Вроцлавського свята видається під новим гаслом. 2008 року – «З Гомером на ти»… Анджей Бартинський залучає (зрозуміло чому) до організації й проведення поетичного свята і громадську організацію «Клуб сліпої інтеліґенції». І польською мовою назва клубу теж звучить досить сумно, але сліпі поети, що приїжджають щоразу до Поляніци Здрой з різних куточків Польщі чи Німеччини, не переймаються тим – вони читають вірші, спілкуються зі слухачами, активно дискутують на засіданнях із різної тематики у колі учасників, що проводяться у форматі «круглих столів» між публічними виступами. І нічим не відрізняються у почуттях до сприйняття довколишнього світу. Лише носять великі чорні окуляри, крізь які часом можуть побачити більше за деяких людей з неушкодженим зором. Ось цитата з вірша сліпого поета Анджея Бартинського: «Від кнайпи до кнайпи ми шукали коня а кінь був Пегасом… шукали вірша що нам змінить життя»…

Юрій Завгородній і польска поетка із Києва Дорота Яворська, головний редактор київського польськомовного квартальника "Криниця"
Юрій Завгородній і польска поетка із Києва Дорота Яворська, головний редактор київського польськомовного квартальника “Криниця”

На подібних зустрічах відбувається обмін книжками зі сподіваннями, що колега твої думки і чуття відтворить іншою мовою. Лише з чотирьох останніх фестивалів я привіз понад сотню подарованих поетичних збірок. Дещо і декого переклав і надрукував, як і вони мене — навзаєм. Наприклад, книжечку вроцлавського поета Альфонса Сочинського. Його і ще чотирьох поетів з того першого знайомства з польськими поетичними фестивалями я переклав українською. Вони народилися в межах українських етнічних (не теперішнього адміністративного міждержавного поділу) земель. Сочинський походить з Волині, народився напередодні Другої світової. Його збірка «Волинські незабудки» повна смутку за втраченою малою Батьківщиною, де начебто течуть молочні ріки, де душі пращурів визирають, чи не повернуться домів нащадки. Проте ніякої злоби в тих зажурених віршах, нічого з того, що використовують політики. Варто відзначити, що у теперішній Польщі українців сприймають за близьких друзів, ностальґійно згадуючи давні часи – якими ми були дужими, коли були разом! Грюнвальд, Хотин, Відень, інші спільні кампанії…

Проведення письменниками Нижньошльонського воєводства регулярних міжнародних поетичних фестивалів у Поляніце Здрой відбувається за підтримки воєводської та місцевої влади. До речі, те саме і в інших польських випадках – де б не проходили поетичні зустрічі: від ґміни (вона більша за нашу сільраду) до воєводського центру – завжди очільники влади мають за честь привітати поетів.

Краківська «Літературна галицька осінь», що вдев’ятнадцяте відбулася на територіях Малопольського (центром є Краків) і Підкарпатського (центром є Жешув) воєводств 2009 року, цього року отримала від маршалка сейму (керівника парламенту) листа про встановлення сеймом патронату над цим поетичним святом. Воно має свій усталений формат, хоча кожного року є якісь відмінности. Розпочинається на центральній площі Кракова біля підніжжя пам’ятника Адаму Міцкевичу, а закінчується за тиждень у великій залі Будинку культури міста Тарнув, що з десяток років тому після адміністративної реформи у Польщі втратило статус воєводського центру. «Галицька осінь» є другим за значенням літературним святом у Польщі після «Варшавської поетичної осені». Це підтвердить і перелік країн, звідки злітаються до Кракова поети: Австралія, Білорусь, В’єтнам, Ефіопія, Литва, Німеччина, Україна, Чехія, Японія тощо.

Творцем і незмінним організатором літературної імпрези, що наступного 2010 року святкуватиме двадцятирічний ювілей, є відомий і поза межами Польщі поет, публіцист, сатирик Анджей Грабовський. Він має багато різних нагород і відзнак за декілька десятків своїх книжок (іншими мовами теж), але головною нагородою вважає те, що став Кавалером «Ордена Усмішки», яким нагороджують польські діти улюблених поетів не лише з Польщі, а й з інших країн. Колись цю нагороду отримав росіянин Сергій Михалков. Часи змінюються; інші пріоритети, інші уподобання – останніми роками самотнього представника з Росії якось випадково зустрів лише на варшавській імпрезі. Центром проведення, вірніше опорною базою краківського фестивалю є пам’ятка садово-паркової архітектури кінця ХІХ століття – садиба композитора і громадського діяча Іґнація Падеревського в Квасній Поляні Тарновського повіту. Нині там Будинок творчості польських композиторів. Звідси під час цьогорічного фестивалю щоранку до різних повітів рушало шість-сім автівок з поетичними групами від трьох до п’яти осіб. Інколи й за 100-140 кілометрів від бази, до далеких сільських поселень на Карпатських Бескидах. За рідкісними винятками, за кермом своїх авт були польські учасники фестивалю.

Минулого 2008 року ночівлі були і в колишньому королівському замку в Нєполомніці під Краковом, і в Закопане – відомому гірськолижному курорті. Поетичні виступи (інколи й двічі за день) відбувалися в ліцеях, гімназіях, бібліотеках, вузах. Варто відзначити, що за індивідуальні виступи виплачується гонорар, і досить пристойний (як на українські мірки). Головним організатором зустрічі шанувальників поезії з поетами на місцях були бібліотеки, де і виплачувалися гонорари за виступи.

Дивовижа! В часи, коли через інтернетівську мережу можна дістати будь-яку книжку навіть із бібліотеки Конгресу США, у Польщі кожна книгозбірня є шанованим культурним центром. Навіть у найвіддаленіших селах у бібліотеках є можливість через Інтернет дістати те, чого немає на місці. 2009 року, як і минулого, довелося неодноразово брати участь у відкритті нових просторих бібліотечних приміщень з гарними меблями і сучасним обладнанням. Майже у кожному випадку значною часткою у кошторисі будівництва були фінансові внески з централізованого фонду Європейського Союзу на розвиток культури. Щодня надвечір усі поети поверталися до якогось повітового Будинку культури, де всі учасники фестивалю читали по одному віршу з перервами на музичні номери невеличкого вокально-інструментального гурту з трьох гітар, акордеона і ударних інструментів. Гурт, яким керує директор однієї з сільських гімназій Богуслав Дідух, уже вп’яте супроводжує «Галицьку осінь». Пан Богуслав і без мене знав, що має українське коріння, тож був дуже втішений моїм поясненням змісту його прізвища, сакрального для українців. Повторюся, що на всіх зустрічах поетів вітали і представники місцевої влади. Неодмінним атрибутом будь-якого поетичного свята в Польщі є ошатний альманах з фотографіями, біографіями і творами учасників. Краківське видання містить більш розлогі біографічні довідки, ніж Вроцлавське чи Жешувське, але і вони щороку щедро ілюстровані світлинами з попередньої імпрези. На зустрічах із читачами в повітових містах досить часто нам розповідали про традиції проведення локальних поетичних свят місцевих авторів і теж із випуском альманаху.

2009 року не відбулася літературна традиційна щорічна імпреза в Підкарпатському воєводстві, що називалася спочатку сесією під гаслом «Література Кресів Польських, Словацьких, Українських», але вже два роки, як замість «кресів» стали вживати після взаємної дискусії більш політкоректне слово «пограниччя». Не відбулася вона не через економічну кризу. Просто кожен фестиваль має свого ентузіяста-організатора. Таким останніми роками був колишній голова відділення Союзу літераторів Польщі у Жешуві Веслав Зілінський. Але він подав у відставку і взагалі вийшов із письменницької організації у запалі боротьби за необхідність провести люстрацію у столичному керівництві. Проте у своїх листах до мене колега пише, що вже розпочав підготовку до проведення у 2010 році чергової сесії, на яку знову мають приїхати не лише “сусідські” поети Словаччини і України, але й зі значно віддаленіших країн. У минулих сесіях брали участь також поети і літературознавці з Австралії, В’єтнаму, Литви, Німеччини тощо. Два дні відводилися на зустрічі з читачами, а в три наступні, що проводилися високо в горах поблизу словацького й українського кордону в пристойному пансіонаті, відбувалися творчі дискусії, велася спільна робота над взаємними перекладами поезій. Найяскравішими є спогади зі співоцьких змагань за нічною ватрою. Довкола деяких пісень спалахувала іноді дружня суперечка, бо кожен з України, Словаччини чи Польщі наполягав на визнанні тієї чи іншої пісні своєю. Справді, ми є дуже близькими народами.

Познанський міжнародний «Поетичний листопад» має багато чого спільного з імпрезами в інших воєводствах (видання альманаху, виступи в навчальних закладах і бібліотеках). Він один із найдавніших польських поетичних фестивалів, заснований ще 32 роки тому. Родзинкою цьогорічного свята будуть виступи відомого білоруського поета Едуарда Акуліна, який співатиме свої бардівські пісні під гітару. На багатьох польських фестивалях можна зустріти в’єтнамського поета, який теж співає свої вірші рідною мовою, але без супроводу. Доктор фізики, який колись працював у ядерному науковому центрі підмосковної Дубни, бере участь в поетичних зустрічах під прибраним іменем Лам Кванґ Мі.

Незмінний організатор свята Анджей Грабовський, кавалер ордена "Усмішки"
Незмінний організатор свята Анджей Грабовський, кавалер ордена “Усмішки”

Ще одне поетичне свято – Міжнародний день поезії. 2008 року грубезний квартальник «Поезія сьогодні» вийшов весною спареним з номерів 64-65 з чітким написом на обкладинці: «Вже увосьме в Польщі і на Віленщині творці з усього світу читають свої вірші. Поети з України є почесними гостями». На сорока семи сторінках (п’ята частка цього видання) — вірші шістнадцяти українських поетів. На перших сторінках зазначено, що патроном свята є міністр Культури й Польський комітет сприяння ЮНЕСКО, що співорганізаторами є тридцять різних закладів, установ і організацій. Також подано анонс найважливіших подій з 10.04.08 по 31.05.08 у Польщі та Вільнюсі.

Чи можливо провести місячник поезії по всій Україні та водночас у тих сусідніх державах, де компактно проживають українці? Наївне запитання… Мабуть, не доцільно навіть і називати сусідні країни, щоб не наразитися на звинувачення в «загарбницьких» намірах…

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики