Марек Краєвський: «Мене читають, значить я існую»

Марек Краєвський. Вроцлав, грудень, 2009
Марек Краєвський. Вроцлав, грудень, 2009

Довідка «ЛітАкценту».
Марек Краєвський народився 1966 року у Вроцлаві. За освітою філолог-класик. З 2007 року – професійний письменник.

Дебютував у 1999 році романом «Смерть у Бреслау», який розпочав серію ретро-детективів про Ебергарда Мокка, яка складається з п’яти книжок: «Смерть у Бреслау», «Кінець світу в Бреслау» (2003), «Привиди в місті Бреслау» (2005), «Фортеця Бреслау» (2006), «Чума в Бреслау» (2007). Разом із Маріушем Чубаєм написав два детективні романи: «Проспект самогубців» (2008) та «Цвинтарні троянди» (2009).

Роман «Голова Мінотавра» започатковує новий, львівський цикл із головним героєм, комісаром Едвардом Попельським.

Книжки М. Краєвського перекладено 18 мовами. Українською побачили світ: «Кінець світу в Бреслау» (2007), «Смерть у Бреслау» (2009), «Голова Мінотавра» (2009) – всі в перекладі Божени Антоняк.

Марек Краєвський – лауреат численних премій, серед яких: «Труп у шафі» 2003 року за найкращий польський детектив року, премія «Нижньошльонський діамант» за 2003 р., «Паспорт Політики» (2005), Премія книготорговців «Вітрина» за кращу книжку 2005 року, премія «Великого Калібру» за найкращий детективний роман 2003 року. За внесок у промоцію власного міста його було обрано Послом Вроцлава.

2009 року ім’я головного героя бреславських романів М. Краєвського Ебергарда Мокка запатентоване як торгова марка.

—  У листопаді 1999 року побачив світ Твій перший роман «Смерть у Бреслау», віднедавна доступний також в українському перекладі. Яким було це десятиліття для Тебе?
— Протягом цих років, що проминули відтоді, сталося чимало змін. А найголовнішою є та, що я став професійним письменником. Вісім років від моменту дебюту я намагався поєднати дві життєві ролі: роль письменника й роль науковця, викладача класичної філології, а конкретніше латинської граматики у Вроцлавському університеті. Мені було дуже важко погодити ці обидві професії. І у 2007 році я вирішив залишити університет і стати професійним письменником.

Марек Краєвський. Кінець світу в Бреслау. — Київ: Факт, 2007
Марек Краєвський. Кінець світу в Бреслау. — Київ: Факт, 2007

За цей час я написав шість книжок сам і дві у співавторстві з Маріушем Чубаєм. Отже, здобув чималий письменницький досвід. Протягом цих десяти років дуже багато змінилося і в моїй творчості. Бо, наприклад, в останньому романі, «Голова Мінотавра», я частково покинув мій Вроцлав і мого героя Ебергарда Мокка, і перенісся до Львова, себто змінив місце дії своїх творів.

У підсумку маємо: тематичну зміну (Львів і комісар Едвард Попельський), зміну кількісну, бо написав два романи у співавторстві, ну і найважливішу якісну зміну, бо працюю тепер як вільний письменник.

— Тепер Ти відомий не лише в Польщі. Твої книжки перекладають у різних країнах. Загалом підписано понад 60 контрактів на видання у 18 країнах. Лише цього року вийшло 9 перекладів: у Франції, Італії, Німеччині, Великобританії, Греції, Голландії, Словаччині, і аж два в Україні. Це поважний успіх. Знаю, що в останні роки лише в Польщі продають твоїх книжок щорічно 60–70 тис. примірників. Це багато. Але знаю, що так було не завжди.
— Письменницький дебют став дуже важливим моментом у моєму житті, але він явно не віщував якихось шалених успіхів у майбутній літературній кар’єрі. Звичайний дебют… З’явилася книжка, на яку я мав обмежений вплив, наприклад на видавничу угоду. Кожний дебютант  сплачує своєрідний  «податок за недосвідченість». Ясно, що я не міг претендувати на певні привілеї, що їх отримують досвідчені автори. Книжка вийшла в листопаді 1999 року й перша авторська зустріч, яку провадив один місцевий журналіст, відбулася в грудні на «Вроцлавських промоціях гарних книжок». У залі були лише мої знайомі, тільки ті, кого я сам запросив, колеги з університету, трохи прийшло моїх студентів. Ніхто, крім них про мене навіть не чув. Страшно нервував, важко було навіть говорити. Тепер я чуюся вільно на будь-якому виступі в будь-якій країні. Жодних проблем. А тоді я був такий напружений, що не знав, що маю казати.

— І які були перші рецензії?
— Тоді з’явилися дві рецензії. Одна була приблизно така: Краєвський подає надії, книжка не є гарна, але й не погана, побачимо, що буде з ним далі, може розвинеться якийсь талант. Друга рецензія була нищівна, мене просто розмазали по стінці. До кінця життя, мабуть, про неї не забуду: що книжка і нудна, і нічого в ній цікавого немає. Дуже я переживав через це, адже дебютант завжди переживає. Хоча рецензії й не були найкращими, я набув у рідному місті популярності, бо першим написав роман про передвоєнний Вроцлав, і деякі вроцлав’яни сприймали мою книжку як путівник по місту. Говорили, подивись, тут Краєвський пише, що тут стояло те й те, а тепер цього немає. O, цікаво. Ага, пригадую ще одну авторську зустріч на вроцлавському радіо. Запросили мене, бо не було нікого під рукою. Приходимо, а там сидять лише літні бібліотекарки. Жодна не читала моєї книжки. Я розпинаюся, розповідаю, що написав роман, бо мені це подобається, що я люблю моє місто. І тоді одна пані каже, що має одне запитання до мене, бо я добре говорю по-німецьки. Я весь увага. Ну й запитала, як буде сальцесон німецькою. Єдине запитання на зустрічі (сміється).

Марек Краєвський з новими перекладами своїх книжок
Марек Краєвський з новими перекладами своїх книжок

—  Розумію, що й гонорари Твої не вражали… Бо молоді письменники часто думають, що нині відомий письменник вже від початку гребе гроші мішками…
— Ні, не відразу. За першу книжку я отримав 1500 (бл. 4500 грн. – А.І) злотих і все.

—  Негусто. У нас теж так отримують молоді письменники й кажуть: що це за гроші! Я мушу більше отримувати, бо той, той і той отримують більше.
— А потім отримував якийсь там відсоток із продажів. Але продавалась книжка повільно. Та й відсоток був якийсь малий, здається, що 8, а може 10.

—  8-10 процентів в Україні це типовий відсоток, у нас автори й менше дістають.
— Для нас це замало. Тепер отримую набагато більше.

—  Але Ти не знеохотився? І відразу почав писати нову книжку?
— Ні, звичайно не відразу. Новий роман почав писати десь аж за рік.

—  А  було замовлення від Твого видавництва?
— Ні, не було. Видавництво взагалі не цікавилось моєю книжкою. Промоція була нульова. У 2000 році у вроцлавських газетах з’явилися статті, що «Смерть у Бреслау» буде екранізована. Існували такі дуже туманні плани, але газети люблять про таке писати. Всі ці статті я вирізав і складав. І тоді подумав, що зараз, коли про мене так багато пишуть у газетах, там є мої фотографії, то використаю момент і напишу другу книжку. І розпочав писати «Кінець світу в Бреслау». Займатися цим я міг лише під час літніх канікул, бо робота в університеті залишала мало часу, і у 2001 р. роман був готовий. Коли я завершив другу книжку, то роздрукував її в п’ятьох примірниках, і в січні 2002 року порозсилав разом із газетними вирізками про екранізацію до п’ятьох  великих видавництв. «Світ Книжки» відповів: «Ні, нас це не цікавить». Але чотири великі видавництва відповіли «так». Я обрав W.A.B. і був пов’язаний з ним протягом усіх останніх років.

— І що — отак відразу вони видали Твою другу книжку?
— Ні, звичайно. Півроку тривали мої переговори з видавництвом щодо умов публікації. Та й річний видавничий план вони вже мали затверджений. Тому книжка й вийшла лише у 2003 р.

Марек Краєвський. Голова мінотавра. — Львів: Піраміда, 2009
Марек Краєвський. Голова мінотавра. — Львів: Піраміда, 2009

— Ну, а потім?
— І коли з’явилася друга книжка, розпочалася велика промоція від видавництва W.A.B. Директорка відділу промоції особисто їздила на всі мої зустрічі із журналістами. Власне, робила для мене те, що Ти зробив для моєї промоції у Львові. Видавництво W.A.B. відоме тим, що навіть початківцям організовує чудові промоційні кампанії. Навіть дебютантам.

— Ми розмовляли про це із директором відділу продажів W.A.B. Пьотр Баґінський каже, що середні кошти промоції одного автора у видавництві – 12 тис. злотих (36 тис. грн.). У нас і уявити важко, щоб видавці витрачали такі кошти.
— Але медіа й далі не були добрими до мене. У популярній телепередачі «Літературні новини» один університетський професор сказав, що на кожній сторінці в Краєвського є кров, сперма й гівно.

—  Я теж особисто знаю читачів в Україні, котрі дуже Тебе хвалять, але кажуть: «Добрий письменник, класний, але забагато має брутальних сцен».
— Розумію. Але це ж детективи, а не побутові романи. Якщо хтось читає книжки цього жанру, то має бути готовим до того, що деякі моменти будуть жахливими. А коли хтось дуже вразливий, то нехай не читає кримінальної літератури.

—  Тобто, Ти вважаєш, що в чорному детективі цього не можна уникнути?
— Хіба що ми б хотіли повернутися до давніх детективів, типу Агати Крісті.

—  А чи були до Тебе в Польщі автори чорних детективів? Бо мені здається, що ні. Отже, можеш уважатися за батька чорного детективу в польській літературі.
— Дякую за комплімент. Не знаю, мені здається, що не було, але я можу помилятися. Може, щось таке й було в 60-ті. Зате знаю, що були фільми в стилі «нуар» в ПНР. Наприклад, «Відповість лише мертвий», прекрасний, чудовий фільм.

—  Але напевне не було ретро-детективів. Ані в Польщі, ані в інших соціалістичних країнах. А чому так, не знаю…
— І я не знаю. Були міліцейські романи, політично тенденційні. Злочинець завжди був якийсь приватник, валютник, американський чи німецький агент…

—  Такі собі соцдетективи…
— Але були й справді чудові автори. Наприклад, Йоанна Хмелевська з її іронічними детективами. Або Вальдемар Лисяк, який писав чудові книжки, — правда, то радше пригодницькі романи, а не детективи. У вісімдесятих видав чудовий роман «Шахіст», про замах на Наполеона. Або такий роман, як «Хліб з мандрагори». Він і тепер дуже популярний, у нього багато шанувальників.

Комісар Едвард Попельський – головний герой з «Голови Мінотавра»
Комісар Едвард Попельський – головний герой з «Голови Мінотавра»

—  Але повернімося до Твоєї міжнародної кар’єри. Переклад німецькою вийшов ще до Твоєї співпраці з W.A.B. Як Ти пробився у світ?
— Наскільки я знаю, хтось із видавництва «Дольношльонське», мого першого видавництва, зацікавив когось із німців, під час Франкфуртського ярмарку. Сказав, ось цей поляк написав про німецький Вроцлав, це може бути цікаво.

—  Коли я переглядаю Твої закордонні видання, бачу, що бум на Краєвського почався в Європі в 2006 р., коли вийшли книжки в Росії, Німеччині… Це вже була велика промоція з боку W.A.B. Що відчуває автор, коли його починають перекладати?
— Коли виходять книжки іншими мовами? Задоволення і гордість…

—  Чи контактуєш зі своїми перекладачами?
— Так, насамперед з німецькою та англійською перекладачками. Зі слов’янських країн найактивніше я спілкувався з моєю українською перекладачкою, Боженою Антоняк, яка мене багато про що запитувала, консультувалася, коли йшлося про різні деталі. Вона переклала всі три мої романи, які вийшли в Україні.

—  Відколи Ти почав активно їздити на запрошення до інших країн?
— У 2005–2006 рр. уже було багато поїздок до Німеччини. Були гарні рецензії на книжки. Мене охоче запрошували, бо я вільно володію німецькою, авторські зустрічі, інтерв’ю в пресі й на телебаченні були по-німецьки.

—  Німеччина – це зрозуміло, бо Бреслау, в якому відбуваються події твоїх книжок, належало до трьох найбільших німецьких міст.
— А друга країна, де я дуже популярний, – це Італія. В Італії мої детективи дуже гарно продаються, у мене було там багато авторських зустрічей… На них приходить купа людей.

—  Ніколи не питав тебе, хоч ми вже понад три роки знайомі, що Ти читав у дитинстві? Який був перший прочитаний детектив? Ти любив Шерлока Холмса?
— Так, обожнював! Наскільки пригадую, перший детектив я прочитав у вісім чи дев’ять років, «Собаку Баскервілів» Конан Дойля.

Марек Краєвський і Анатолій Івченко у Львові, вересень, 2009
Марек Краєвський і Анатолій Івченко у Львові, вересень, 2009

—  А що було далі з детективами?
— Коли мені було років 10 чи 12, я відкрив прекрасного автора, Р. Чендлера, і купу інших детективів. А тоді інших авторів пригодницьких книжок, Фредеріка Форсайта й Алістера Мак-Ліна. Класні автори, я ними зачитувався в ліцеї, захоплювався їхніми книжками й читав дуже багато.

—  Колись ми говорили з Тобою про різницю між ретро-детективом та історичним детективом. Бо є, наприклад, детективи, дія яких відбувається в Римі. А Тобі ніколи не хотілося, як класичному філологу, написати детектив про стародавній Рим?
— Ні, я ніколи не хотів конкурувати з авторами, які таке пишуть. Наприклад, зі Стівеном Сейлором, який написав «Загадку Катіліни», «Убивство на Віа Аппіа», його герої жили в часи античності. Або Хосе Карлосом Сомосою, чиї герої живуть у стародавній Греції. У Сейлора головний герой – приватний детектив Гордіанус Експлоратор. Я не хочу ні з ким конкурувати, це вторгнення на чужу територію. Але в майбутньому мрію написати серйозний історичний роман, дія якого відбуватиметься в стародавньому Римі. Як «Quo vadis» Г. Сенкевича. Дуже люблю цього письменника.  Але це буде не детектив, хоча кримінальні мотиви, можливо й будуть.

—  А чи писав хтось у Польщі історичні детективи про козацькі часи? Було багато вбивств або можливостей убити… Це теж цікаво, бо ми жили в одній країні, у нас спільна історична спадщина. Це було б цікаво і полякам, і українцям.
— До Твоєї поради варто прислухатися. Хтозна, можливо колись я й напишу детектив про ті часи, дякую за гарну ідею.

—  Я час від часу переглядаю в Інтернеті матеріали про Твою творчість і знайшов у німецькій Вікіпедії біографічну статтю «Ебергард Мокк».
— І в польській теж. Почалося з того, що хтось із моїх читачів просто помістив статтю у Вікіпедії, це може зробити кожен.

—  А Ти знаєш, що від серпня Ти є і в українській Вікіпедії?
— Ні, я не знав, тепер знатиму. Дуже цікаво, зараз перевірю. Це дуже приємно.

—  Чого я, власне, питаю про це? Бо англійською вийшла біографія Шерлока Холмса, і незабаром вона стане доступною в польському перекладі. А Ти б не хотів написати біографію Ебергарда Мокка? Ти ж дуже добре знаєш цю людину, можна було б зробити це з фотографіями, наприклад, давнього Вроцлава… Написати, що Мокк любить їсти, які йому жінки подобаються…
— Ні, не напишу. Хоча це мій найкращий друг. Я міг би написати про нього біографічний роман. Адже я його найкраще знаю. Хтозна… Може, колись я так і зроблю. Але поки що в мене контракт із новим видавцем, і я щороку повинен писати новий детектив, а не біографію. На разі займатимуся цим (сміється).

—  Тоді останнє запитання до Тебе. Після «Голови Мінотавра» всі очікують на продовження. Я знаю, що Ти не розповіси наперед про сюжет наступного роману. Але чи можеш сказати, як він називатиметься?
— Так, він матиме назву «Еринії», тобто стародавні богині помсти, які переслідували злочинця. Це були потвори із чорними очницями, з яких цибеніла кров. Вони уособлювали докори сумління. Роман складатиметься із трьох частин, «Алекто», «Тисифона» і «Мегера», за іменами трьох ериній. Це буде ретро-детектив, який вийде у квітні 2010 року в краківському видавництві «Знак».

—  Можемо також сказати, що у вересні вийде український переклад цієї книжки, і Ти знову приїдеш до Львова.
— Дуже дякую, мені це буде приємно. Мушу сказати, що в Україні рекордно швидко й добре переклали «Голову Мінотавра». Це був перший переклад цього роману за кордоном. Надзвичайно швидко. Щойно вийшла книжка в Польщі, і відразу був переклад! Німецька та англійська перекладачки ще працюють, інші теж, а тут так швидко. Мені це особливо приємно. Це світовий рекорд!

—  Дякую за розмову.
— Я також дякую.

Розмовляв Анатолій Івченко
Вроцлав, грудень 2009 р.