Письменники періоду «тихих репресій»

Музей «Літературне Придніпров’я». Фото із сайту library.dp.ua
Музей «Літературне Придніпров’я». Фото із сайту library.dp.ua

У Дніпропетровську, у музеї «Літературне Придніпров’я», відкрили літературну виставку «Я прагну Слова…», присвячену поколінню письменників-сімдесятників, тих, на чию долю випали випробування так званими «тихими репресіями».

Як зазначають співробітники музею, 1970-ті – перша половина 1980-х років, часи застою, були особливо несприятливі для української літератури, письменство було зобов’язане «відображати», «мобілізувати» і «надихати».

Водночас у той період, час «тихих репресій», активно функціонували «чорні списки» недопущених до ефіру, екрану, преси, митців знижували на посадах і звільняли з роботи. Потім прокотилася нова хвиля арештів.

На такому тлі й прийшло в літературу покоління «сімдесятників». Воно намагалося протистояти владі заданої «обов’язкової» тематики.

Серед дніпропетровських «сімдесятників» дослідники називають цілу плеяду талановитих митців – Любов Голоту, Наталку Нікуліну, Віталія Старченка, Ісаака Кобринського, Володимира Буряка, Семена Заславського тощо. У їхній творчості вперше в ті часи пролунали мотиви «я», непідзвітного своєму часові й владі.

У музеї зазначають: ці письменники, які дебютували у 70-ті, по-справжньому прийшли в літературу тільки наприкінці 80-х. Випливти раніше на поверхню друкованої радянської літератури вони просто не могли; більшість писала «в шухляду», працюючи на низькооплачуваних місцях. Не випадково це покоління називають «поколінням двірників і сторожів».

Виставка «Я прагну Слова…» – лише частина проекту «живої історії», який започаткував літературний музей. У рамках цього проекту широкому загалові показують маловідомі експонати, що ілюструють дисидентський рух в краї.

За матеріалами Радіо Свобода

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики