Українська дитяча книжка: політ нормальний, дрейфуючий

Четвертий «Форум видавців — дітям» став чудовою нагодою побачити, в якому стані нині перебуває українська книжка для дітей. Адже львівський дитячий ярмарок залишається найбільш очікуваною подією для юних читачів. На прес-конференції з нагоди відкриття форуму Олександра Коваль озвучила головні цифри ярмарку — понад півсотні видавництв і 240 різноманітних акцій. Протягом трьох днів у Палаці мистецтв вирувало життя: діти з батьками вибирали книжки та брали участь в атракціях. Попри кризу та брак фінансування, форум таки відбувся. І це найголовніший його здобуток. Якщо в народу є дитяча література, значить, у нього є і майбутнє.

Красномовна країна Циферія

 

Емілія Огар, професор кафедри видавничої справи та редагування Львівської академії друкарства, є одним із найавторитетніших дослідників української дитячої літератури. Саме вона керувала найінтелектуальнішою частиною форуму — міжнародною конференцію з проблем дитячого читання. Цього разу до Львова з’їхалися представники восьми країн, аби розповісти, як почувається дитяча книжка в умовах кризи в Естонії, Латвії, Литві, Болгарії, Польщі, Росії…

Про Україну доповідала сама пані Емілія. 1990-ті роки для української дитячої книжки вона образно називає періодом «потопу». Відчуття твердої землі під ногами прийшло лише у 2000-х роках. Саме відтоді почалося більш-менш нормальне функціонування ринку української дитячої літератури. Хоча взагалі дуже важко оцінювати ситуацію з дитячою книжкою, бо в Україні немає найелементарнішого — статистики. Недотримання закону про обов’язковий примірник, вибірковість бібліографічної інформації Національної бібліотеки України, брак державної статистики — все це в комплексі формує неповну картину.  Але навіть за таких умов можна вивести певні тенденції.

Отож, якщо поглянути на успішні радянські часи (наприклад, 1985 рік), то в Україні тоді було видано 293 дитячі книжки загальним накладом 47 мільйонів. У 1986 році цей показник ще виріс: 301 назва накладом 47 мільйонів 375 тисяч.

Що маємо нині? За даними Книжкової палати, у 2006 р. було видано 786 дитячих книжок загальним накладом 3,5 мільйони примірників. У 2007-му — 1 261 назву тиражем 5,4 мільйони. У 2008-му – вже 1 700 книжок накладом 6,4 мільйони. Тобто, у докризові роки відбувся досить таки стрімкий розвиток дитячого ринку книжки. За кількістю назв у 2008 р. вийшло майже у шість разів більше дитячих книжок, ніж у 1986 р. Зате було значне відставання у накладах — майже у сім разів менше, щоправда, тоді були зовсім інші ціни на книжки і система розповсюдження.

Кризовий 2009 рік зупинив тенденцію розвитку дитячого книжкового ринку, причому не тільки в Україні. На 300 зменшилася кількість назв і на 1,8 мільйона — загальний тираж (майже на третину!). Тобто, показники 2009 року стали співмірні з 2007-м.

Хоча не може не вражати окреслена тенденція до зменшення середнього тиражу дитячої книжки в Україні: у 2006 р. середній наклад становив 4,4 тисячі примірників, у 2007 р. — 4,3 тис., у 2008 — 3,7 тис., у 2009 — 3,2 тис.

Емілія Огар, окрім економічних (зменшення купівельної спроможності, висока ціна на книжки) та соціальних проблем (зменшення читання взагалі) радить не забувати і про демографічний фактор. Адже якщо на початку 1990-х рр. нас було 52 мільйони, то тепер лише 46. Ця статистика стосується і дітей. Наприклад, у 2008 р. в Україні налічувалося 8 695 тис. осіб до 17 років, а в наступному — на 122 тис. менше.

Хоча й такий дитячий ринок, що вимірюється мільйонами читачів, є цілком достатнім для успішного існування десятків видавництв. Адже в 2009 р. на одну дитину в Україні в середньому видано  півкнижки — показник за межею обговорення. Тому потенціал нашого ринку високий. От тільки як його правильно використати?

Емілія Огар говорить про чіткі диспропорції, що сформувалися на дитячому книжковому ринку Україні. Зокрема, переважання перевидань над публікаціями нових творів, домінування перекладної літератури над власною, більшість книжок видають для дошкільнят та молодшої шкільної групи. Ці тенденції не є характерними для інших країн. У Латвії, наприклад, у 2008 р. із 74 виданих дитячих книжок — 53 публікувалися вперше.  Серед позитивних тенденцій останніх років Емілія Огар відзначає появу українських творів для підлітків.

Тій же Латвії наші дітлахи можуть позаздрити. Адже там дитяча література становить 30% усього книжкового ринку. Натомість, у нас зупинилася на скромній цифрі 8–9%.

Пані Емілія критично зауважує, що література для дітей і досі посідає маргінальне становище в сучасній українській літературі. «Дитяча література у нас — це завжди певна резервація, — каже вона. — Зона чогось такого, що не потрактовується серйозно, щось допоміжне, виховне. Тому письменники не хочуть опускатися до такого «несерйозного», як їм здається, жанру. Але вони помиляються: дитяча література — це дуже серйозно».

101 спосіб кризового виживання

 

А що ж думають про нинішню ситуацію самі видавці? Гріх було не скористатися фактом їхньої присутності на ярмарку.

Директор вінницького видавництва «Теза» Володимир Брискін не втрачає оптимізму, хоча й нарікає на брак обігових коштів. Зміна валютного курсу відчутно вдарила по видавцях дитячої літератури, які працюють на якісних матеріалах. Бо вітчизняного доброго паперу нема, доброго картону — також, фарба завозиться з-за кордону. Все прив’язано до валюти. А коли курс скочив із п’яти гривень за долар до восьми, то відповідно зросла й собівартість книжки. Хоча ціну пропорційно не піднімали, аби зберегти покупця. Відповідно, втратили в прибутках і в коштах на нові проекти —   «проїдали склад». Але, попри все, за півроку видали 11 нових книжок.

«Узагалі, — зауважує Володимир Брискін, — видання книжок, а тим паче дитячих, важко назвати суто бізнесовою справою. Це радше ентузіазм». Депресивні показники першого кварталу 2010 року він пояснює і загальним настроєм у суспільстві. Коли людина бачить, що є якийсь просвіток у житті, є якесь майбутнє, то вона про те майбутнє піклується і купує більше книжок. Бо книжки — це мрії, це досвід. А коли майбутнє виглядає незрозумілим, то люди намагаються перечитувати щось таке, від чого мають гарантоване задоволення, щось із власної бібліотеки.

Ірина Ярова, комерційний директор видавництва «Грані-Т», розповідає, що одним із засобів виживання у час кризи обрали зменшення тиражів зі трьох тисяч до двох. «Ми це робимо, аби не працювати на склад, — пояснює вона, — а заощаджувати обігові кошти на видання новинок. І хоча порівняно з минулим роком «Грані-Т» не видають 7–10 книжок щомісяця, але стараємося триматися хоча би на цифрі 5–6».

Через падіння купівельної спроможності видавництво не піднімає ціни на свої популярні серії, аби не втратити читача. Так, якщо раніше книжки серій «Життя видатних дітей» чи «Сучасна дитяча проза» коштували 17 гривень, то нині лише 18–19. Різниця на покриття видатків береться із дорогих книжок на кшталт альбомів Пінзеля чи Городецького. Серед позитивних тенденцій Ірина Ярова відзначає зростання попиту на україномовні книжки їхнього видавництва на Сході та Півдні України.

Богдан Будний, директор і головний редактор видавництва «Навчальна книга «Богдан», розповідає, що торік вони видали близько 500 назв, 80% з яких — дитячої та навчальної літератури. За кількісними  показниками видавництво входить до п’ятірки найбільших в Україні. Пан Богдан нарікає на відсутність серйозної розмови довкола дитячої книжки. «У нас бракує критики, дискусії, навіть аналізу того, що відбувається», — каже він.

Криза насамперед позначилася на тиражах і продажах. Дорогу книжку не купують. Наприклад, подарункове видання Кіплінга «Такі собі казки». Головна ж проблема — в тому, що книжка не доходить до читача. В Україні, яка має 46 мільйонів населення, існує всього лиш сотня-дві книгарень.

«Задумана стотомна серія світової класики для дітей «Світовид» гальмується, бо за 5 років не можемо продати 5 тисяч накладу. — бідкається видавець. — З десяток готових проектів на плівках, але ж нема ринку!». Богдан Будний розповідає, що видавництво почало створювати власну мережу книгарень «Дім книги», до якої вже ввійшло 17 крамниць.

«І там наша книжка продається, є запитуваною і цікавою для читача, — розповідає він. — Падають тиражі, бо непроданий наклад заморожує кошти. За 5 років ми не змогли продати тритомник Миколи Вінграновського 5-тисячним накладом. (Це найповніше видання його творів). То куди це годиться? Вінграновський — поганий письменник чи не розкручений? Чи, може, у школі його не вивчають? Ні, просто книжка не дійшла до всіх тих, хто би її радо придбав».

Андрій Долгов, заступник директора видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», розповідає, що вони ніколи не орієнтувалися на кількість. Уся увага зосереджена на якості, тому асортимент видавництва невеликий, можна сказати, поштучний. Книжка може готуватися роками. Вона перемальовується, обдумується. Тут краще видадуть новинку наступного року, ніж підуть на компроміс із якістю. До уваги береться буквально все: й ілюстрації, і друк. На ярмарок «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» привезла одну новинку  — «Чудове чудовисько у країні жаховиськ» Сашка Дерманського.

В умовах кризи видавництво майже не піднімало цін (хіба що на 10–15%), хоча ціна на друк і папір зросла на 40–50%. «Виживаємо за рахунок урізання свого прибутку», — розповідає Андрій Долгов. Грошовий обіг за минулий рік зменшився на 40%. Є книжки, що  приносять сталий прибуток, як-от «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка, які постійно додруковуються. Вони й допомагають вистояти.

За словами головного редактора «Видавництва Старого Лева» Мар’яни Савки, торік вони видали 11 новинок. Це було правильне рішення, бо нові книжки продаються найкраще. Але через кризу з усіх позицій було продано на кілька сотень примірників менше, ніж очікувалося. Як наслідок — видавництво відчуло брак обігових коштів. До дитячого ярмарку «Видавництво Старого Лева» видало три новинки: Джеремі Стронга «Вікінг у моєму ліжку», Марію Морозенко «Іван Сірко, великий характерник» у серії «Українська сила» та «Книгу драконів». На дві з них долучали меценатську допомогу.

Мар’яна Савка з прикрістю відзначає інертність шкіл. Учитель не є пропагандистом дитячої книжки. «Чому педагогів не видно на ярмарку? — запитує відома поетеса й видавець. — Чому не відвідати такий унікальний захід усім класом? Бібліотеки значно активніші. А освіта залишається десь збоку, пасивна та інертна».

Фінансова ситуація важка. Навіть таке невелике видавництво  зазнало скорочення кадрів. Серед позитивних тенденцій — активізуються продажі через Інтернет. З’являються книжкові ярмарки у Миколаєві, Стрию, Чорткові. Це дуже доречно. Вони не дають великих коштів, але пробуджують інтерес  до книжки.

«Ми живемо в дуже дивній країні, — каже Мар’яна Савка. — Споживачами наших книжок є Київ, Львів і «все решта». Це ненормальна ситуація. Бо навіть у  Тернополі та Івано-Франківську значно гірші продажі, ніж у Києві чи Львові. Ще один нюанс: наші книжки дуже добре продаються там, де їх уміють продавати. Як-от,  у книгарнях «Є».

P.S. Попри те, що окремі видавці скаржилися на вдвічі менший виторг на ярмарку порівняно з попереднім роком, вони не втрачають оптимізму. Справді, робити дитячу книжку можуть лише люди, сповнені віри. Одне слово — великі діти. Саме ця їхня риса і вселяє надію, що українська дитяча книжка буде існувати всупереч будь-яким кризам.

Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського Національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Член Асоціації українських письменників. Переможець «Коронації слова» 2007 року (ІІ місце) та лауреат 2008 року за п’єси «Ромео і Жасмин» і «В Парижі красне літо…». Автор поетичних збірок «Фалічні знаки» («Дніпро», 2004), «Тіло лучниці» («Піраміда», 2006), «Коньяк з дощем»(«Факт», 2009); публіцистичних книжок «Моя р-р-революція» («Карпатська вежа», 2005), «Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю», («Мистецька лінія», 2006) «Владика Мілан: «Свобода – це можливість обирати добро» («Карпатська вежа», 2009); «Точка перетину» («Грані-Т», 2009); дитячих повістей «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» («Видавництво Старого Лева», 2007), «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» («Видавництво Старого Лева», 2008). Остання стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2008» як краще видання для школярів середнього та старшого віку. Упорядник гумористичних альманахів «Карпатський словоблуд» та «Карпатський блудослов». Упорядник публіцистичних дайджестів: «Украдена перемога: хроніка найбрутальніших виборів», «Мукачівська епопея», «Закарпаття: 15 справ УСБУ», «Михайло Заяць -- наша людина в кіно». Також твори друкувалися в часописах «Сучасність», «Київська Русь», «Ї», «Дніпро», антології «Біла книга кохання», альманахах «Джинсове покоління», «Корзо». Окремі твори перекладені білоруською, словацькою, польською, сербською мовами. Засновник і співголова журналістського клубу «НеТаємна вечеря». Автор багатьох творчих проектів. Лауреат журналістської премії імені Йосипа Терелі (2010 рік). Захоплення – література, історія, культура.