На вечорі Андрія Вознесенського

Василь Махно
Василь Махно

поезія завше мовчить

тому то тепер Андрій Андрійович
втратив голос

знаменитий голос
російського бітника
яким заворожував
і яким брав найвищі ноти
– немов студент консерваторії –
від якого
тріскали стелі у сільських клубах
і гасли ажурні лампи паризьких кав’ярень

вчора я слухав як він ще вишіптує свої
– знані ним напам’ять-вірші з 60-тих

але це схоже на мовчанку
схоже на навчання
промовляти тишею
але такого курсу немає
навіть у Columbia University

гадаю Андрію Андрійовичу
що в людині порівну 50/50
життя і смерті
голосу і безголосся
Еклезіяст напрошується
як необов’язкова цитата
всьому свій час

він показує відіоми
– візуальну графіку свого голосу –
що схоже на рентґенівські знимки
його часу – нашого часу –
– часу взагалі –

де Ален Ґінзберґ
Роберт Ловелл
місіс Онасіс
Мерилін Монро?

де бітники?
де діти квітів?
висаджені на бульварах Сан-Франциско
чи їхпильнує ще Ловренс Ферлінґетті?

можливо єдиний
спражній бітник
якого Америка мала б показувати
в музеях мадам Кюссо
а не голівудських зірок
у випрасуваних костюмах
від funeralhome
чи збанкрутілих політиків минулого століття
за яких навіть не варто поставити свічку

все брудне Андрію Андрійовичу
60-ті роки сьогодні брудна білизна
у якій порпаються усі
бабраються як нью-йорські бомжі

як швидко усе минуло
як швидко усе минає

мабуть тільки поезія здатна
покласти золоту каблучку на вуста поета
і запечатати його голос
даючи можливість іншим
доспівати його самотню пісню

Ви у це вірили Андрію Андрійовичу
на жаль моє покоління
слабо у це вірить
– недовірки і недоумки –

бо нащо нам стільки месій
коли і справжнього месію
перетворили на кіч

читайте Андрію Андрійовичу
ворушіть устами
музика що залишилась
у Ваших віршах
буде Вашим голосом

комусь же – курва – потрібна ця музика

2005
______________________

Василь Махно і Андрій Вознесенський
Василь Махно і Андрій Вознесенський

Na wieczorze
Andreja Wozniesienskiego
Tłum. Bohdan Zadura

poezja zawsze milczy

dlatego wlasnie teraz
Andrej Andrejowicz
stracil glos

znakomity glos
rosyjskiego bitnika
ktorym podbijal
i za ktory zbieral
najwyzsze noty
jako student
konserwatorium
od ktorego pekaly
sufity w wiejskich klubach
i azurowe lampy
paryskich kawiarni

wczoraj sluchalem
jeszcze jak on wyszeptuje
– z pamieci – wiersze
z lat 60.

ale to przypomina
milczenie
przypomina nauczanie
mowienia cisza
ale takiego kursu nie
ma
nawet na Columbia
University

przypominam Andrejowi
Andrejowiczowi
ze w czlowieku jest
rowno pol na pol
zycia i smierci
glosu i bezglosu
Eklezjasta naprasza
sie
jak nieobowiazkowy
cytat
wszystko ma swoj czas
on pokazuje widomym
– wizualna grafike
swego glosu –
ktora przypomina
zdjecia rentgenowskie
jego czasu – naszego
czasu –
czasu w ogole

gdzie Allen Ginsberg
Robert Lovell
missis Onasis
Marylyn Monroe?

gdzie bitnicy?
gdzie dzieci kwiaty?
posadzone na bulwarach
San Francisco
czy ich doglada
jeszcze Lawrance Ferlingetti”

byc moze jedyny
prawdziwy bitnik
jakiego Ameryka
powinna pokazywac
w muzeum madame Tussot
zamiast hollywoodzkich
gwiazd
w wyprasowanych
kostiumach
z funeral home
czy zbankrutowanych
politykow minionego stulecia
za ktorych nawet nie
warto zapalic swieczki

coraz brudniej Andreju
Andrejowiczu
lata 60. dzisiaj to
brudna bielizna
w ktorej grzebia sie
wszyscy
babrza jak nowojorskie
lumpy

jak szybko wszystko
minelo
jak szybko wszystko
mija

byc moze tylko poezja
jest zdolna
polozyc zloty
pierscionek na usta poety
i zapieczetowac jego
glos
dajac innym mozliwosc
dospiewania jego
samotnej piesni

pan w to wierzyl
Andreju Anrdejowiczu
niestety moje
pokolenie
slabo w to wierzy
– niedowiarki i
niedouki –

bo po co nam tylu
mesjaszy
kiedy nawet
prawdziwego mesjasza
przerobili na kicz

niech pan czyta
Andreju Andrejowiczu
porusza ustami
muzyka ktora zostala
w Panskich wierszach
bedzie Pana glosem

komus przeciez kurwa
potrzebna jest ta muzyka

______________________

Андрій Вознесенський. Фото з сайту exlibris.ng.ru
Андрій Вознесенський. Фото з сайту exlibris.ng.ru

Перевод Эдуарда Хвиловского

поэзия всегда молчит

поэтому теперь Андрей Андреевич
утратил голос

знаменитый голос
российского битника
которым завораживал
и брал самые высокие ноты –
как студент консерватории –
от игры которого
трещали потолки в сельских клубах
и гасли ажурные лампы парижских кафе

вчера я слушал как он по памяти
тихо читал свои стихи шестидесятых

но это похоже на игру в молчанку
похоже на науку
говорить не говоря
хотя такого курса нет
даже в Колумбийском университете.

думаю Андрей Андреевич
что у человека поровну 50/50
жизни и смерти
голоса и безмолвия
напашивается необязательная
цитата из Экклезиаста
всему своё время

он демонстрирует видиомы –
визуальную графику своего голоса –
они похожи на рентгеновские снимки
его времени – нашего времени –
времени вообще –

где Ален Гинзберг
Роберт Лоуэлл
миссис Онассис
Мерилин Монро?

где битники?
где дети цветов?
высаженные на бульварах Сан-Франциско
или их охраняет Лоуренс Ферлингетти?

может единственный
настоящий битник
которого Америка могла бы показывать
в музеях мадам Тюссо
вместо голливудских звёзд
в отглаженных костюмах
от похоронных домов
или обанкротившихся политиков
прошлого столетия
за которые и свечку жалко поставить

всё в грязи Андрей Андреевич
60-е годы сегодня грязное бельё
в котором копаются все
роются как нью-йоркские бомжы

как быстро всё прошло
как быстро всё проходит

наверное только поэзия может
приложить золотой перстень к устам поэта
и запечатать его голос
давая возможность другим
допеть его одинокую песню

Вы в это верили Андрей Андреевич
но моё поколение
в это почти не верит –
выродки и недоумки –

ибо зачем нам столько мессий
если и из настоящего
сделали кич

читайте Андрей Андреевич
пусть одними губами
музыка Ваших стихов
будет Вашим голосом
кому-то же – чёрт – эта музыка нужна