«Нічого не лишається, усе повертається»

Кейт ДіКамілло. Фото з сайту 4.bp.blogspot.com
Кейт ДіКамілло. Фото з сайту 4.bp.blogspot.com

Вона низька. І голосно говорить. Вона – тітка трьох дітей і одного дещо самозакоханого пса. Почала вона із зоряних воєн, а тепер підхопила слониху, яка впала з неба…

Ідеться про американську казкарку Кейт ДіКамілло, досить добре знану у світі, а віднедавна (за два останні роки) і в Україні – п’ять її книжок вийшли у світ у видавництві «Махаон-Україна» в перекладі талановитого історика й перекладача Володимира Панченка. Екранізації «Спасибі Вінн Діксі» (книга – 2000 р., фільм – 2005 р.) й «Пригод мишеняти Десперо» (книга – 2004 р., мультфільм – 2008 р.) та кілька нагород (зокрема, медаль Ньюбері) зробили її книги ще більш відомими. Українською мовою поки що перекладено «Спасибі Вінн-Діксі», «Пригоди мишеняти Десперо», «Дивовижна подорож кролика Едварда», «Як слониха впала з неба» і дві веселі історії для малечі про свинку Мерсі – «Мерсі Вотсон – рятувальниця» і «Мерсі Вотсон за кермом». Цього року видавництво «Махаон-Україна» планує видати ще дві книжки про пригоди свинки Мерсі та повість «The Tiger Rising».

Кожна історія ДіКамілло – це історія багатьох людей, тварин, предметів. Це світ, де всі пов’язані один з одним, а отже, немає головних і другорядних ролей. «Кожен вчинок, читачу, хоч навіть який дрібний, матиме наслідки», а тому «щось покаже, що немає ніякої різниці між тобою та іншими», – повчає кумедно наполегливий оповідач у «Пригодах мишеняти Десперо. У цій казці взаємовплив доль героїв зумовив найважливіший принцип композиції: кожен персонаж, про якого йтиметься в певному розділі, народився чи розпочав якусь важливу дію раніше, ніж головний герой попереднього розділу. Наприклад, якби не щур Роскуро, мишеняті не довелося б рятувати принцесу. Якби принцеса не подивилася так холодно на щура Роскуро, він би не розізлився на людей. А якби ще раніше в замок не приїхала дівчинка на ім’я Мігері, щур не мав би помічниці для того, щоб відвести принцесу в підземелля. Так стає очевидним те, як усі учасники подій впливали один на одного та на всіх інших. Як наслідок — усім чи майже всім персонажам доведеться зустрітись, і що несподіваніше це буде для них, то цікавішою вийде казка.

Кейт ДіКамілло. Спасибі Вінн-Діксі. — Харків, Махаон
Кейт ДіКамілло. Спасибі Вінн-Діксі. — Харків: Махаон

Як правило, існує певний сюжет, майже детективна історія, довкола якої розгортаються менші, але не менш важливі історії персонажів, які в ДіКамлло неодмінно мають бути дуже різними. Іноді така структура дає змогу навчити чомусь читача (як-от у  ”Дивовижній подорожі кролика Едварда”), а іноді це просто пригоди, навіть не завжди романтичні, яких кожному не бракує в дитинстві, але які багата уява авторки може зробити неймовірними.

Порцеляновому іграшковому кроликові Едварду доводиться побачити багатьох людей, перш ніж він навчиться любити. Його історія серед перекладених українською творів ДіКамілло найвиразніше спрямована на те, щоб виховати в читача певні моральні риси. Виховання, щоправда, ненав’язливе (адже в текстах ДіКамілло нікого не засуджують – навіть лихі вчинки мають певні причини), але перед головним героєм постали люди з нелегкими долями: двоє стареньких, яким нема про кого дбати, а порозуміння з дітьми в них зникло; бурлаки, які ще пам’ятали свої домівки й рідних; двоє дітей, яких кривдив завжди п’яний батько, а потім – ще й продавці у великому місті. Проте найбільш прикрими пригодами кролика стали перебування на морському дні й кількарічне лежання в купі сміття. Тоді його намальовані блакитні очі почали бачити, що таке байдужість, і таки складно не погодитися: доля кролика Едварда цілком можлива для кожної дитячої іграшки. У літературі дитина часто наділена здатністю бачити більше, ніж дорослі, помічати ті речі у світі, які її старші родичі побачити не можуть або й не хочуть. Тут таку здатність має не дитина, а іграшка, до речі, відносно безстороння. Наприклад, кроликові Едварду довелося спостерігати, як лялькар вигнав засмученого хлопчика Брайса з крамниці, щоб не псувати продаж, і перед трепетним, серйозним ставленням до своєї справи цього-таки лялькаря.

Кейт ДіКамілло. Як слониха впала з неба. — Харків: Махаон
Кейт ДіКамілло. Як слониха впала з неба. — Харків: Махаон

А втім, усі звірі в текстах американської письменниці наділені власним характером (а не таким, що був би просто алегорією типових людських рис) і бачать речі, не завжди доступні людям. Саме мишеняті Десперо й щурам відомі підземелля з усіма таємницями в’язнів і місце, де сховано заборонений у королівстві посуд. А читач через пригоди названих персонажів може добре бачити, що кожна його дія позначається на житті інших.

Світлі завершення цих казок неможливі без того, щоб хоч хтось не спитав сам себе чи когось іще, як Лео Матьєн у книзі «Як слониха впала з неба»: «А якщо? Чому б і ні? Чи справді?». За будь-яких обставин, стверджує казкарка, можна зрозуміти, що відстань між людьми не така велика, як здається на перший погляд. У книжці “Спасибі Вінн-Діксі” кілька самотніх людей (несправедливо засуджений колись гітарист Отіс, покинутий дружиною пастор, дві літні жінки, собака й четверо дітей виявляють, що для того, щоб знайти друзів, не потрібно нічого екстраодинарного – достатньо лише влаштувати пікнік. А божевільний сміх різьбяра-горбаня Бартока Вінна з «Як слониха впала з неба» виник не від того, що цей майстер упав із собору, а від того, що, падаючи, він подумав: життя чудове.

Такий оптимізм не переконував би, якби між персонажами казок ДіКамілло не відбувалися своєрідні маленькі інтермедії, такою ж мірою психологічно достовірні, як і абсурдні, схожі на жартівливі діалоги. Мадам Лявон і фокусник, що її скалічив («Як слониха впала з неба») перемовляються щодня:

«- Як ви не розумієте? Я каліка!
– Я хотів, щоб з’явилися лілії!». Як нерідко буває в житті, кожен із них наполягає на своєму.

Кейт ДіКамілло. Дивовижна подорож Кролика Едварда. — Харків: Махаон
Кейт ДіКамілло. Дивовижна подорож Кролика Едварда. — Харків: Махаон

Або у «Спасибі Вінн-Діксі» хлопчик Данлеп, який не любив пані Глорію Дамп за те, що вважав її відьмою, зрозумівши, що вона таки не відьма, хитає головою «розчаровано» – адже насправді йому так хочеться таємниць і пригод.

Або такий діалог між королем і його дочкою:
«- Тату, я ж кажу тобі, що це мишеня, – наполягала Горошинка. – Будь ласка!
– Ну, гаразд. Якщо це так потішить тебе, я, король, заграю для жучка.
– Для мишеняти! – виправила Горошинка».

На такі милі спогади й діалоги особливо багата остання книга ДіКамілло «Як слониха впала з неба». Це своєрідна історія міста Белтіса, розказана через маленькі особисті історії його мешканців і не тільки. Абсолютно кожному персонажу – навіть епізодичному – приділено певну увагу (наприклад, слуга Ганс Ікмен згадує про білого песика зі свого дитинства, тому погоджується допомогти Пітеру, який шукає сестру, а тому… врешті, тут теж усі історії нерозривно пов’язані між собою).

Дивно, що такі переконливі книжки написала людина, якій трапилося в житті небагато пригод: навіть вічно усміхнений і голодний пес Вінн-Діксі виник, коли поряд з авторкою вперше в житті не було жодного собаки.
Світ ДіКамілло – не тільки світ людей і тварин; речі в ньому теж нерідко мають голос і характер. У цих казках досить багато буденних, але й символічних (і зворушливих) деталей: це скатертина, за яку батько продав дочку і яку потім викрав у нього щур («Пригоди мишеняти Десперо»), ”дерево помилок” Глорії Дамп, обвішане пляшками (кожна пляшка – помилка), яке головна героїня Опал остерігається тривожити, і, мабуть, найхарактерніша – цукерки ”Літмусів ромбик”, одночасно солодкі й гіркі від суму, як саме життя («Спасибі Вінн-Діксі»).

Через тонкий гумор і барвисті деталі книги ДіКамілло (до речі, добре проілюстровані І. Олейниковим і В. Буркіним) можуть бути цікавими не тільки дітям, а й дорослим. Тим більше, що в них головне – віра в те, що добрі зміни можливі, а не в передбачувані хеппі-енди.

Несподівано життя кожного може кардинально змінитися: пес, потрапивши в халепу в супермаркеті, знайде друга на все життя; гордовитий пещений іграшковий кролик опиниться на дні океану; фокусник, який уже не сподівався начаклувати бодай щось, створить диво; свинка сяде за кермо, а мишеня – снідатиме з королем. Це – одночасно магія й буденність: просто світ захотів змінитися, бо «все – не те, що бачиш ти: все навколо змінюється». Чи не тому в казок ДіКамілло завершення щасливі, але дещо неочікувані. У «Спасибі Вінн-Діксі» головна героїня Опал не знайде мами, зате зуміє об’єднати дружбою багатьох сумних самотніх людей. А кролик Едвард із «Дивовижної подорожі кролика Едварда» повернеться лише до дочки своєї колишньої господарки. І мишеня Десперо ніколи не одружиться з принцесою, хоч і закохане в неї. «Нічого не лишається, все повертається», – написала К. ДіКамілло в одному зі своїх есе. Так і в цих казках: усе буде добре, але не так, як було, і не завжди так, як нам хотілося б. Але все одно в усьому можна відшукати «хоч трішки світла».