Історія, пригоди і самозамилування, або Кілька новинок іспанської літератури

Фото з сайту realtour-nsk.ru

Спроба  здійснити огляд літературних новинок Іспанії за останні півроку породжує насамперед запитання щодо критеріїв відбору авторів і текстів, що, можливо, долучаться до сучасного літературного канону цієї країни. Хотілося би підкреслити два небезпечні моменти, що можуть дезорієнтувати читача, охочого побільше дізнатися про іспанську літературу. Відомо, що сучасна Іспанія є державою мультикультурною і має декілька офіційних регіональних мов. Отже, крім літератури «головною» — кастильською — мовою, ще існують національні літератури Галісії, Країни Басків, Каталонії. Вони також є складовими іспанської літератури. У цьому огляді йтиметься саме про новинки книжкового ринку Іспанії, написані іспанською (кастильською) мовою та видані у грудні 2009 – травні 2010 року. Другим небезпечним моментом є складні та суперечливі взаємодії літератури так званої пенінсулярної (Іберійського півострова) та літератур країн «Іспано-Америки» (саме так в іспаномовному світі дедалі частіше називають регіон, відомий у нас як Латинська Америка. У 1930-х рр. численні іспанські письменники емігрували до Аргентини, Чилі тощо. Останні двадцять-тридцять  років маємо змогу спостерігати зворотні процеси. Автори з економічно нестабільних країн іспано-американського регіону перебираються спочатку до Мексики — найрозвиненішої країни (яскравим прикладом є колумбієць Гарсіа Маркес, який уже давно живе в Мексиці), а вже з Мексики вони потрапляють до Іспанії. Тут варто згадати відомого в Європі автора Роберто Боланьо (чилієць за походженням, більшу частину життя він мешкав у Іспанії). Це викликає численні суперечки щодо того, до якої національної літератури слід зарахувати доробок таких  міжконтинентальних і транс-культурних письменників. Саме через це останнім часом іспанські критичні видання не вирізняють у окремі блоки рецензії на твори латиноамериканців, а подають їх разом із оглядом місцевих авторів. Ще однією причиною такого літературного «возз’єднання» метрополії та колишніх колоній є геополітична ідея так званого іспанідад (буквально – «іспанськості»), що на її основі країни, у яких відчутний вплив іспанської мови на культурний розвиток, постають у неформальній єдності. Звісно, «півострівна» Іспанія отримує в межах такої культурної формації  привілейований статус «матері-засновниці» – історичного джерела культурних впливів.

Роберто Боланьо. Фото з сайту www.ozon.ru
Роберто Боланьо. Фото з сайту www.ozon.ru

Однак нижче спробую виокремити з-поміж такої міжкультурної єдності тенденції, що характеризують саме романи, написані авторами-іспанцями.

Книжкові полиці сучасних магазинів іноді викликають суб’єктивні думки щодо постійного відтворення авторами того самого кола тем, проблем, настроїв, натякають на десь почуті терміни «література виснаження» та «література повторного наповнення». У межах певної національної літератури, проте можливі «варіації на тему», іноді навіть неочікувані та несподівані. Тому огляд нових романів іберійського півострова я здійснив мною виходячи з різноманітних варіацій цього жанру.

Почнемо з історичного роману. Будь-які його варіації граються і з колективним несвідомим (якщо таке існує), і з явищем національної ідентичності й із найважливішим у цьому ряду (зокрема для іспанця) феноменом історичної пам’яті. Чинником розподілу іспанської нації завжди була громадянська війна 1936–1939 рр. У літературі й досі відчувається її комплексний вплив – як на рівні великих епічних історій, так і на рівні приватних наративів. Найвідоміші іспанські письменники сучасності знову звертаються до неї та до тем «навколо неї». Так роман Хулії Наварро «Скажи мені, хто я» має форму роману розслідування: молода журналістка намагається дізнатися про пригоди власної бабусі в часи перед війною та під час війни. Індивідуальна історія жінки є історією другої половини ХХ ст. Приватне тісно пов’язане з публічним. Цікаво, що сама журналістка через пізнання історії Іншого (бабусі) досить очікувано стає на шлях самопізнання. Новим є «подвійний  жіночий фокус» зображення перипетій громадянської війни з погляду сучасності та минулого. Спробою реконструкції минулого (пошуку себе у ньому) є і роман Хосе Луїса Ферріса «Сон Вітмена». Його подієвість розгортається від рядків американського поета, написаних на могилі капітана франкістської армії. До речі, в Іспанії прийнято вживати позначення «республіканський бік» і «національний біка» стосовно супротивників у тій війні. Атмосфера останнього року перед війною присутня й у новому романі одного з найвідоміших сучасних класиків – Антоніо Муньоса Моліни (його «Польський вершник» перекладено російською).  Текст роману «Ніч усіх часів» є ретроспекцією: іспанський архітектор нарешті дістався до Нью-Йорку – мети вимушеної еміграції. Саме там, на вокзалі «Пенсильванія», розгортається лінія його спогадів, що перетворює одну ніч на довгу низку подій останнього року перед війною.

Хулія Наварро. Фото з сайту hoymujer.com
Хулія Наварро. Фото з сайту hoymujer.com

До давнішої історичної епохи звернувся «важковаговик» літературної белетристики – відомий у нас Артуро Перес Реверте. Його новий роман на 700 сторінок «Облога» – це історія з часів облоги міста Кадіс наполеонівськими військами 1812 року. Саме в цьому південному місті тоді створювали першу конституцію Іспанії. За словами Переса Реверте, цей текст є синтезом його попередніх тем. У ньому присутні гостра інтрига, морська лінія, наукова лінія, поліцейські пригоди, шпигунський скандал. Для письменника тогочасний Кадіс є велетенською шахівницею (одна з улюблених метафор автора) зі складними  комбінаціями.

Ще однією стійкою тенденцією великих прозових форм Іспанії є письмо про письмо, або метафікціональність. Багато можна сперечатися, наскільки це потрібно й актуально, і чи потрібно в таких кількостях узагалі. Але ситуація на ринку показує, що кожного сезону знову й знову з’являються романи про письменників, які пишуть або думають навіщо пишуть і чи треба писати взагалі. Один із недавніх романів-бестселерів такого штибу – «Тінь Вітру» (Карлос Сафон, 2005 р.) – торік навіть переклали українською мовою. Загалом, це нагадує казку про солом’яного бичка або запізнілі відголоски часів розквіту «класичного постмодернізму» 1960–1970-х з особливим наголосом на феномен інтертексту та гри з читачем (який, може, вже і втомився бути таким піддослідним кроликом письменників-гравців). Я маю на увазі новий роман відомого каталонця Енріке Віла Матаса (російською перекладено «Таке ось дивне життя» та «Бартлбі й компанія») «Дублінська» («Dublinesca»). З гумором й елементами гротеску каталонець Віла Матас оповідає, як один літературний редактор бачить віщий сон, у якому йому чітко вказано, що сенс його життя — десь у Дубліні. Тож він їде туди,  мандрує саме шляхами Джойса, саме у «Блумсдей» (День Блума) 2004 року – рівно через 100 років після Блума. Віла Матас знову звертається до своєї улюбленої теми кінця літератури у сучасному світі. Тільки його апокаліптичність весела та пародійна.  Ще одним «веселим» романом про літературу є «Загадка» Антоні Касаса Роса. Професор і романіст-невдаха в одній особі вирішує кинути університет і літературу та відкрити книгарню. У цій книгарні він разом з двома продавщицями нетрадиційної орієнтації… зовсім не влаштовує оргій. Натомість вони організовують літературний саботаж або своєрідну помсту – продають підробні книжки, що мають інше завершення, аніж задумали їх справжні автори.

Продовжує утримувати своє місце під сонцем і «жіноча» література. Тобто гендерна проблематика є невід’ємним складником сучасного літературного мейнстриму Іспанії. Назву лише епатажну назву одного роману: «Нелегко носити стрінги, або Роман, сповнений жіночої люті» Ани Манріке. Інший роман написала Марія Тена, називається він «Слабкість Пантери» (Премія «Прімавера» — 2010). Жанрово це радше сімейний роман про різні долі трьох сестер із мадридської забезпеченої родини. Як бачимо, на рівні сюжетної ситуації роман-виховання щасливо продовжує існувати, цього разу з гендерним підґрунтям.

Карлос Руїс Сафон. Тінь вітру. — Харків: КСД, 2009
Карлос Руїс Сафон. Тінь вітру. — Харків: КСД, 2009

Окремо варто згадати такий популярний в Іспанії жанровий різновид детективу як «чорний роман». Нещодавно з’явилося кілька нових текстів відомих авторів. Серед них «Слабкість Більшовика» Лоренсо Сільви. У цьому тексті про життя представників передмість Мадрида поєднуються елементи детективу на мелодрами. Відомий автор Альваро Помбо представив пригодницький роман «Передчасна  смерть заступника Алуфа». Також доволі оригінальним видається роман Шав’єра Сарди «Вбивця телеведучих». У ньому йдеться про загадкові й немотивовані вбивства журналістів, що призводять до залякування глядача в інформаційному суспільстві та неспроможність цього суспільства до самозахисту.

Весна є найактивнішим літературним періодом у середземноморських країнах, адже попереду довгий сезон відпусток, а  восени лишається зовсім небагато часу до різдвяних свят. Тому можна припустити, що головні літературні новинки Іспанії цього року вже представлені до уваги читачів. Отже, будемо чекати якісних перекладів.