Два поети на прізвище Борхес

Хорхе Луїс Борхес
Хорхе Луїс Борхес

7 вересня у книгарні «Є» відбулася презентація видання поезій всесвітньовідомого  аргентинця Хорхе Луїса Борхеса. Подія досить буденна, якби не парадоксальна концепція цього видавничого проекту. Справа в тому, що на ринку водночас з’явилися дві книги Борхеса «Вибрані поезії». Автором цього проекту є досить відоме в Україні видавництво «Кальварія». Формат і обсяг книжок ідентичний – 160 сторінок, дизайн обкладинки також однаковий, з незначними відмінностями. Відрізняється також колір. Одна з книг – зелена, а друга – світло-коричнева. А ще в цих двох виданнях різні перекладачі поезії Х. Л. Борхеса. Одне з них презентує читачеві переклади Сергія Борщевського (в його попередньому доробку є і проза Х. Л. Борхеса, і тексти багатьох іспанських та латиноамериканських авторів), а друге містить переклади Григорія Латника (за словами редактора «Кальварії» П. Мацкевича він називає себе «перекладачем поезії»). Обох — і Борщевського, і Латника — можна зарахувати до «класиків» цього мистецтва, як за віком, так і за досвідом роботи. Отож — український читач отримав можливість познайомитися з поетичними текстами двох абсолютно різних Борхесів. Навіть ім’я у них різне. На виданні перекладів С. Борщевського вказано «Хорхе Луїс», а на перекладах Г. Латника – Хорхе-Луїс (через дефіс). Іспанською мовою, втім, це ім’я пишеться без дефісу.

Спробуємо наблизитися до поетичної анатомії цих двох нових українських Борхесів.

Про самого автора говорити зайве. Аргентинці могли б сміливо перефразувати кліше Аполона Григорьєва про те що «Пушкин – это наше все» стосовно свого співвітчизника. Та й у контексті світової літератури це не було б великим перебільшенням. Однак відомий цей автор передусім завдяки своєму прозовому доробку. Про поезії Х. Л. Борхеса знаємо значно менше. Варто сказати, що поетична творчість митця чітко розділена на два періоди з проміжком у тридцять років. Під час першого періоду вийшли три збірки – «Шал Буенос Айреса» («Жар Буенос Айреса» у версії Г. Латника) (1923), «Місяць навпроти» (1926), «Зошит Сан Мартіна» (1929). Другий період розпочинається зі збірки «Творець» (1960) і завершується збіркою «Змовники» (1985). Молодий Х. Л. Борхес на початку 1920-х років жив у Іспанії і долучився до авангардного руху іспанської поезії під назвою «Ультраїзм», започаткованого іспанським письменником Рафаелем Кансіносом Ассенсом. Принципи Ультраїзму, його першочергова орієнтованість на метафору і ритм вірша багато в чому визначають усю подальшу естетику Борхеса-поета. У нарисі «Анатомія мого Ультра» автор зазначає два важливих положення стосовно творчості і поезії: «…існують лише дві естетики – пасивна естетика дзеркал і активна естетика призм. Вони можуть існувати одночасно»; «…для всієї поезії є два абсолютно необхідних засоби – ритм і метафора» (переклад наш – О.Б.). Про вплив іспанської традиції на його поезію може свідчити і вірш-присвята «Рафаель Кансінос Ассенс», що з’являється у виданні перекладів С. Борщевського. У поезії Х.Л. Борхеса, так само як і в його прозі, відчувається значний вплив не лише іспанської, а й англійської та східної традицій. Це виявляється на рівні чисельних інтертекстів, посилань на Шекспіра, Сервантеса, Джона Донна, Омара Хайяма  тощо. Читач знову і знову відчуває «універсальність» поета, не обмеженого лише парадигмою західної цивілізації.

Хорхе Луїс Борхес. Вибрані поезії. / Пер. з ісп. С.Борщевського. — Львів: Кальварія, 2010
Хорхе Луїс Борхес. Вибрані поезії. / Пер. з ісп. С.Борщевського. — Львів: Кальварія, 2010

Не маючи на меті аналізувати поезії Х.Л. Борхеса, хотілося б звернути увагу на структуру цього парного видання. Попереднє узгодження текстів, які мали увійти у збірку, не проводилось. Відбір поезій здійснено самими перекладачами, незалежно один від одного. Самі переклади теж не всі було зроблено саме до цього видання. Тексти багатьох з них накопичувалися в архівах перекладачів упродовж років. Попри ці чинники, вірогідно, на особисті вподобання перекладачів впливала і канонічність тих чи тих поезій. Тому тексти віршів в обох книжках збігаються приблизно на 40 відсотків. Читач може розраховувати на зустріч з найбільш відомими віршами поета «Шахи», «Сон Алонсо Кіхано», “Blind Pew” («Сліпий П’ю») та інші у обох варіантах. Наявність двох варіантів канонічних віршів може слугувати чудовим матеріалом для порівняння тими, хто цікавиться художнім перекладом, дає можливість зіставити художні рішення, віднайдені Г. Латником та С. Борщевським.

Як уже було сказано, перед нами постають два абсолютно різних Борхеси. Для розуміння розбіжностей у підходах варто навести один приклад – вірш «Пробудження» зі збірки «Інший, той самий» (1964):

Jorge Luis Borges
Despertar
Entra la luz y asciendo torpemente
de los sueños al sueño compartido
y las cosas recobran su debido
y esperado lugar y en el presente
converge abrumador y vasto el vago
ayer: las seculares migraciones
del pájaro y del hombre, las legiones
que el hierro destrozó, Roma y Cartago.
Vuelve también la cotidiana historia:
mi voz, mi rostro, mi temor, mi suerte.
¡Ah, si aquel otro despertar, la muerte,
me deparara un tiempo sin memoria
de mi nombre y de todo lo que he sido!
¡Ah, si en esa mañana hubiera olvido!

Пробудження
Переклав С. Борщевський
Світає, і від сновидінь до сну
загального роблю я спробу втечі
сподівані місця займають речі
і день новий приходить впервину,
і йде вчорашній день марудний геть,
а з ним – політ птахів і рух народів,
І Рим, і Карфаген, і дух походів,
полки, яким залізо несло смерть.
А ще приходить все, що знаю я:
мій голос, страх, лице і доля врешті.
Якби в новім пробудженні – у смерті –
знайшовся час, який моє б ім’я
забув і все, чим був я за життя!
Якби в той ранок взнав я забуття!

Хорхе Луїс Борхес. Вибрані поезії. / Пер. з ісп. Г.Латника. — Львів: Кальварія, 2010
Хорхе Луїс Борхес. Вибрані поезії. / Пер. з ісп. Г.Латника. — Львів: Кальварія, 2010

Пробудження
Переклав Г. Латник
Розвидніло; вдягаючись незграбно,
зі сну нічного вхожу в сон окремий
і всі ті речі, що довкола мене,
свої місця займають невідкладно,
вертається гнітюче й незглибиме
вчорашнє: віковічні перегони
птахів і людства, грізні легіони,
залізом биті, Картагена й Риму.
Вертається те все, що сам я маю:
обличчя, голос, жах у круговерті
Якби світання не оце, а смерті
подарувало час мені без краю,
без імені мого, без існування!
Якби цей ранок ранком був останнім!

Навіть якщо не вдаватися до детального лексичного аналізу, можна відзначити певні особливості перекладацького стилю обох перекладачів. Г. Латник (загалом і в цьому конкретному випадку), тяжіє до максимальної точності передачі авторського послання: задля цього він часто навіть зберігає синтаксичні структури автора. На мою думку, бажання стовідсотково відтворити авторську лексику й синтаксис іноді навіть наближують текст поетичного перекладу до надрядкового перекладу (тут це не так помітно, але протягом читання книги іноді виникає таке враження). Переклади С. Борщевського відзначаються прагненням поетизувати Борхесову метафору шляхом непрямої передачі засобами української мови. Зокрема, у цьому випадку в перекладі С. Борщевського з’являється словосполучення «дух походів», яке буквально у Борхеса відсутнє, але яке породжується змістом вірша.

Так само в останньому  рядку заклик Борхеса до «забуття»  (дослівно) у  Г. Латника перетворюється на благання, щоб ранок виявився останнім.

Відповідно, більш повне враження про текст оригіналу може скластися після ознайомлення з обома перекладами.

Ще одна досить важлива риса, що відрізняє видання-близнюки, – наявність передмови у збірнику поезій у перекладах Сергія Борщевського. Її автором є сам перекладач, який вказує на деякі естетичні особливості та провідні мотиви поезії: сліпоту, дзеркала, сни, тощо. Передмова все ж таки надає виданню більш завершеного характеру.

Наостанок хотілося б сказати, що це парне видання стало можливим завдяки підтримці Міністерства культури Іспанії та Міністерства закордонних справ, зовнішньої торгівлі та релігії Республіки Аргентина. З Аргентиною не виникає питань;  Борхес – Аргентинський письменник попри всю його універсальність. А ось підтримка Королівством Іспанії перекладів письменника іншої іспаномовної країни (у даному випадку Аргентини) свідчить про цілеспрямовану культурну політику, орієнтовану на підтримку іміджу країни як «Матері-Батьківщини» (офіційний термін) серед решти іспаномовного світу. Такий от спосіб подолання постімперського синдрому через культурну політику.