Близькі і Далекі: взаємовпливи поезій у Празі

Фото з сайту euro-tour.com.ua
Фото з сайту euro-tour.com.ua

Всі видатні міста, як і видатні поетичні твори, мають сутність, яка превалює над їхнім індивідуальним культурним існуванням. Це означає, що видатні міста належать не лише певній країні, а історії, і всім, хто в них бував. Наприклад, немає потреби володіти чеською чи орієнтуватися в датах чеської історії, щоб належним чином оцінити осяйну красу празького собору Святого Віта. Навіть навпаки – зайві знання можуть затьмарити безпосередність враження від будівлі. Прага – видатне місто, і поезія, яка зараз тут твориться – можливо, коректніше буде сказати, поезія, яку місто на даний час визнає, – є надкультурною, пишеться чеською та англійською мовами і призначена для багатонаціональної аудиторії . Але навряд чи це новина для Праги, міста, яке завжди було багатомовним: одразу пригадується чесько- та німецькомовне письмо Пауля Леппіна, Франца Кафки та Антоніна Сови у дев’ятнадцятому і на початку двадцятого століть, коли зросла напруга у стосунках чеської і німецької спільнот. У певному сенсі, нинішня ситуація стосовно чесько- та англомовних письменників у Празі віддзеркалює ту, яка мала місце століття тому, коли скляний ковпак комунізму ще не встиг майже повністю заглушити культурні зв’язки із Заходом. Деякі останні публікації свідчать про узгоджені зусилля з боку обох культур, щоб бути більш відкритими одна до одної.

Мушу одразу зізнатися, що я не фахівець з чеської поезії, навпаки, походжу з англомовного середовища. Таким чином, хочу чітко висловити свою позицію як американського поета, редактора, вчителя і журналіста, який прожив у Празі шість років, працюючи в тісному контакті з чесько- та англомовними поетами, перекладаючи перших та співпрацюючи з останніми.  Я не вірю у формулювання Роберта Фроста: “Поезія є те, що втрачається у перекладі”. Навпаки, я вважаю, що поезія часто є тим, що віднаходиться в перекладі, і тому перекладацька практика є неоціненною та незамінною. Можна сказати, що кожен переклад створює двійника.

У Празі не існує певної конкретної «празької школи» чи іншого організованого стильового руху серед поетів, але необхідно визнати, що такі закиди у бік поетичного статус-кво є застарілими. В добу інтернет-публікацій та онлайн-спілкування, а також безпрецедентного різноманіття текстів, доступних у перекладі, панування одного монолітного стилю, вимог якого автори повинні дотримуватися, стає історією. Все просто: якщо вам не подобається домінантна поетична манера у вашій країні та у вашому часі, обирайте будь-яку іншу.

Це приводить нас до Праги, міста з мільйонним населенням, а також до питання: скільки поетів виростає з кожного мільйона жителів? 100? 500? У Празі мешкає понад 60 000 англомовного населення, більшість якого претендує на мистецьке чи літературне майбутнє. Так що не буде перебільшенням стверджувати, що нині в Празі активно діє значна громада англомовних поетів. У даний час не менше двох видавництв та півдюжини літературних журналів задовольняють потреби виключно англомовних читачів у Празі.

У 2009 році двадцята річниця падіння чехословацького комунізму знаменувала також чимало інших важливих подій у Чеській Республіці.

Це була також двадцята річниця появи англомовної літературної спільноти у Празі, яка розпочала відкривати кордони. У травні 2010 року була видана The Return of the Král Majáles («Повернення травневого короля»), антологія празької літератури за останні 20 років англійською мовою та англомовних перекладів із чеської, словацької та французької. Сама назва книжки свідчить про двомовний характер празької літератури і відсилає нас до Аллена Гінзберга, який під час свого візиту до Праги у 1968 році був обраний «травневим королем» у рамках студентських весняних святкувань. Антологія обсягом у 937 сторінок – це доречний для такої події формат. У «Поверненні травневого короля» під редакцією австралійського академіка, корінного пражанина Луї Арманда зібрано праці майже сотні чеських, словацьких, американських, британських, ірландських, шотландських, французьких та австралійських письменників, які проживали у Празі протягом останніх двадцяти років, у поєднанні з докладною вступною статтею, що окреслює літературні та політичні події останніх двох декад, фотографіями та великою бібліографією.

Петр Борковець
Петр Борковець

Як довільний приклад візьмемо Петра Борковця (Petr Borkovec), що є одним з чільних представників покоління чеських поетів у віці від 35 до 40 років, а також одним із найбільш перекладених сучасних чеських поетів. Деякі його вірші були включені до антології у перекладі ірландського поета Джастіна Куїнна (Justin Quinn), чия остання збірка поезій «Хвилі та дерева» (Waves and Trees) була нещодавно видана чеською у перекладі Томаша Фурстенцеллера (Tomaš Furstenzeller). Одна з поезій Борковця, «Сонограф», закінчується так:

Дрізд співав увесь час.
В сутінках, а тепер зверху на фронтоні.
Ота мінлива  пляма, думав я,
Майже як птах – вона схожа на нього.
Але все спливало у неї.
А пісня залишалась  незмінною.
Я дивився. Все називав так само.
Я слухав. Дрізд співав.
Я вірив у все це. Чим воно здавалося. Як воно виглядало.
(підрядковий переклад Л.Каплун)

Сучасна празька поезія має одну захопливу ознаку: наявність перекладів із чеської на англійську та навпаки, що призвело до перехресного впливу поетів обох культур. Борковець, наприклад, оскільки його більше перекладають та читають англійською, здійснює вплив на англомовних поетів. Але у поезії, цитованій вище, можна чітко відчути тему та інтонацію Волласа Стівенса (Wallace Stevens).  Частково це є справою перекладача Куїнна, але тим не менше яскраво демонструє нам, як відбувається взаємовплив двох культур. Можна хіба що уявляти, поезія якого штибу буде результатом такої тривалої свідомої та підсвідомої взаємодії.

Ален Гінзберг. Прага, 1965 р.
Ален Гінзберг. Прага, 1965 р.

Це не означає, однак, що чесько- та англомовні поети у Празі досягли повного симбіозу. Навпаки, відданих та обізнаних перекладачів як з чеської , так і з англійської мови залишається, на жаль, мало. Але потяг до зближення помітний, як ніколи, причому з обох сторін мовного поділу. Наприклад, Чеський Літературний портал (www.czechlit.cz), був нещодавно перекладений англійською, забезпечуючи англомовну спільноту неоціненною можливістю доступу у світ сучасної чеської літератури. Редактори сайту, Ярослав Балвін (Jaroslav Balvín) і Віктор Дебнар (Viktor Debnar), прагнуть встановити контакт з англомовною спільнотою, і це почуття абсолютно взаємне.

Останнім часом з’явилося також багато літературних журналів, що обслуговують переклад, таким чином зміцнюючи базу літературної громадськості міста. «Серія поетичних памфлетів розпусних ангелів» (“The Rakish Angel Poetry Pamphlet Series”) серед празьких англомовних поетів представляє у кожному  виданні також і одного чеського поета в перекладі. Серед останніх учасників були Катеріна Рудченкова (Kateřina Rudčenková) і Мілан Дежинськи (Milan Děžinský), двоє помітних молодих чеських поетів. Чеський літературний журнал Psí Vino також розпочав публікацію англомовних празьких поетів у перекладі чеською.

Якби була необхідність визначити найвизначнішу стилістичну рису чеської поезії, що вплинула на англомовних поетів у Празі, можна було б вказати на характерний спосіб розбиття рядків, який можна спостерігати у більшості сучасних чеських поетів. Він поєднує завершені рядки з перенесеними (анжамбеманом – неспівпадінням ритмічної та смислової пауз). Одним з прикладів є вірш Рудченкової “Вежа”, опублікований як у збірці «Розпусний ангел 1», так і в «Поверненні травневого короля». Він є достатньо коротким, щоб процитувати його повністю:

Катеріна Рудченкова
Катеріна Рудченкова

Ми піднімалися сходами
весь день, вже багато років.
Вікна з чотирьох сторін,
північною стороною до моря.

Завжди я йшла швидше,
тоді навіть перегнала тебе.
Одна серед вигнутих стін,
я продовжую обертатися,
ніби ти можеш мене наздогнати.
(підрядковий переклад Л.Каплун)

Щільність рядка підсилює оманливо просту мову, вона досягає спокійної незворушності без перекручення порядку слів. У той же час, наприклад, перший рядок, що завершується сильним іменником, є і завершеним, і перенесеним, і авторитетним, і гнучким. Таким чином, рядки досягають формальної узгодженості, створюючи при цьому враження спонтанних. Деякі англомовні поети вже писали про це революційне поєднання формальності з позірною  легкістю творення. Так Прага стала чимось вкрай рідкісним: поетичним плавильним казаном, свого роду урбаністичною антологією поетів, які вчаться, читаючи твори один одного.

Знамените звернення Франца Кафки до Праги, як до «матінки з кігтями», залишається таким же доречним, як і століття тому. Але для модернізації метафори: сучасна поетична сцена Праги є неоновою дарохранителькою в кам’яному соборі. Всередині древнього міста перебуває динамічний колектив, тісно пов’язаний з ним традицією, і його запал сяє через заплутані обмеження мови.