Пронизлива реалістичність Лоїс Ловрі

Лоїс Ловрі. Фото з сайту boston.com
Лоїс Ловрі. Фото з сайту boston.com

Пропонуючи план вивчення літератури для школи чи готуючи список книжок на літо, жоден педагог у США не обходить творчості Лоїс Ловрі, знаної американської письменниці, двічі пошанованої медаллю Ньюбері. Її книжки займають чинне місце в дитячій літературі та є необхідним читацьким досвідом для читача середнього і старшого шкільного віку.  Одна з найвагоміших рис творчості Лоїс Ловрі – наближеність до життя, себто пронизлива й відверта реалістичність. «Я ніколи не була автором казок…» – так характеризує свою творчість авторка. У будь-якому жанрі, чи то в науковій фантастиці, а чи в детективі, письменниця завжди торкається найглибших почуттів і юного, і дорослого читача. Хоча її творчість є комплексною. Починаючи з гумористичної книжкової серії про Анастасію Крупник до популярної повісті для дівчаток «Бал з нагоди Дня народження» (The Birthday Ball), авторка прославилася  саме завдяки текстам, яким здебільшого не притаманні романтичні чи гумористичні риси. Навпаки, у них вона оповідає про події, пов’язані з негативними чинниками – самотністю, страхом, непевністю чи ізоляцією.

Літературні герої Лоїс Ловрі живуть у різних країнах світу, належать до різних культурних верств або ж перебувають у вигаданому утопічному суспільстві (як у книжці «Дарувальник»). Утім, усі вони мають прототипів: чи то історичних, чи то сучасних. Соціуми, в яких мешкають герої, сповнені воєн, революцій, або модернізацій, де будь-яка особистість втрачає своє колишнє «я» та проходить нелегкий шлях його оновлення.

Письменниця не боїться експериментувати.  Вона відкриває завіси історії різко й без вагань, говорить про сьогодення голосно та впевнено, наполягаючи на тому, що сучасний читач має добре розумітися на історичних фактах, зберігати пам’ять, мову й традиції свого народу, щоб розуміти людство загалом. Лоїс Ловрі заперечує утопію, тож як у житті, так і в літературі письменниця шукає золоту середину, яку знаходить у любові й відвазі.

Усі свої книжки Ловрі пише виключно з життєвого досвіду, повертаючись спогадами до власного дитинства, хоча нині вона вже виховує онуків. Письменниця вважає, що змінитися можуть довколишній світ і суспільство, але в жодному разі не дитячі почуття. В одному з інтерв’ю вона зазначила: «Не робота над дитячими книжками змушує мене згадувати моє дитинство, а навпаки. Пам’ять про власне дитинство змушує писати для юних читачів. Хоча деталі повсякдення дуже змінилися з того часу,  коли я була маленькою, однак, емоції дитини лишились такими ж. Той факт, що я маю чіткі згадки тих емоцій, допомагає мені увійти у свідомість юного літературного прототипа та пережити знову всі страхи, радощі й печалі».

Лоїс Ловрі  народилася 20 березня 1937 року в містечку Оаху (Oahu), на Гаваях. Свою кар’єру розпочала як фотограф, але згодом стала працювати журналістом для видавництва Houghton Mifflin, яке заохотило її до написання дитячих книжок. Перша книга Лоїс Ловрі, «Літо, щоб померти» (Summer to Die), побачила світ, коли письменниці виповнилось 40 років. З того часу Ловрі створила понад 30 книжок для дітей.

За своє творче життя Лоїс Ловрі була нагороджена багатьма преміями, відзнаками і медалями.

1990 року письменниця вперше отримала медаль Ньюбері за книжку «Полічи зорі» (Number the Stars). Ця історична повість про Голокост була написана авторкою для дітей середнього і старшого шкільного віку. Книжка відразу знайшла відгук у серцях читачів. Лоїс Ловрі переказала тяжку історію дитини так, ніби вона пережила її сама. І це не дивно. Адже воєнна тематика була (і є)  для авторки дуже близькою. Її батько був військовим офіцером, брав участь у Другій світовій війні. Її чоловік теж був військовозобов’язаним. І саме через воєнні дії загинув один із синів Ловрі.

Повість «Полічи зорі» детально відтворює реальні події, що трапились під час Другої світової війни в Данії. Лоїс Ловрі розповідає про трагедію на прикладі історії двох родин: Йохансонів (Johansen)  і Росенів (Rosen). Родина Йохансонів втрачає старшу доньку під час протистояння німецькій окупації  в Данії. Батьки переживають тяжке горе й мають велике співчуття до всіх єврейських сімей. Середня донечка Йохансонів, Анна-Марія, дружить із дівчинкою на ймення Еллен, яка походить з єврейської родини. Батьки дівчинки змушені потай утікати з Данії до Швеції, інакше вони занапастять і себе, й дитину. Стало відомо, що німецькі окупанти вже отримали наказ винищити всіх євреїв Данії. Тож Йохансони, ризикуючи, дають притулок Еллен. Згодом вони допомагають організувати втечу задля збереження життя. У цій повісті Лоїс Ловрі показала сміливість, відданість, любов і шану до Батьківщини, сім’ї та друзів.

Загалом, коментуючи сюжети власних повістей, Лоїс Ловрі завжди згадує своє тверде переконання, що найважливішою роллю людини в родині є вміння дбати про своїх рідних і близьких, бо з цього невеликого та водночас дуже важливого акту народжується любов і повага до Всесвіту. У книжках авторки завжди звучить тема родини й культури сім’ї.

У книжці «Дарувальник» (The Giver), яка вважається сучасною класикою та є обов’язковою в шкільній програмі США, тема родини й поваги в сім’ї розкрита найяскравіше. Авторка спробувала створити антиутопію, де людські дії розплановані й деталізовані; де родина – це ланка соціуму. Обов’язок родини – не вирізнятись з-поміж інших, бо в суспільстві однакових людей, на думку старших, живеться найбезпечніше.  Ніхто не визнає відтінків…  Люди користуються спрощеною, дещо схематичною й сухою мовою. Їхні родини створені за правилами, їхніх дітей народжують жінки за призначенням. Людей похилого віку, а також і тих, хто просто не вливається у суспільство, звільняють з життя.  Як саме? Це відомо лише тим, хто звершує функцію «звільнення».

У такому суспільстві кожен виконує своє завдання й повинен  дотримуватися правил.  Це суспільство, що не зберігає ні історії, ні пам’яті інших поколінь. Тим, хто живе в ньому, нецікаво знати про ті далекі й близькі місця, що знаходяться поза їхньою територією. Якщо в «утопічному» житті виникає якась проблема, люди звертаються до Хоронителя пам’яті. Він є їхнім порадником. Згідно з правилом суспільства, Хоронитель пам’яті повинен передавати Обраному свої знання про пам’ять людства, бо всім іншим така інформація просто не потрібна. Обраного зазвичай назначає рада.

За сюжетом книжки Обраним стає дванадцятирічний Джонас. Переживши вперше в житті всі ті почуття, що їх отримує від Дарувальника (саме так хлопчик називає вчителя), він вирішує залишити суспільство назавжди. Йому стає нестерпно жити з людьми, які не хочуть чути правди й не бажають переживати справжніх почуттів, навіть якщо це страх і біль. Легке буття більше не влаштовує Джонаса. Дарувальник допомагає дитині втекти. І хлопчик наважується.

Лоїс Ловрі. Фото з сайту loislowry.org
Лоїс Ловрі. Фото з сайту loislowry.org

Книжка «Дарувальник» була нагороджена медаллю Ньюбері 1994 року. Крім того Лоіс Ловрі одержала за свою повість ще кілька медалей (за важливий внесок в американську юнацьку літературу). Текст викликав бурю суперечок і дискусій. Деякі американські критики не схвалюють цей твір, називаючи його надто серйозним для дитини. Інші ж провідні критики, такі, як Аніта Сілвей, включають «Дарувальника» в списки рекомендованої літератури для підлітків. Під час будь-якого виступу письменниця отримує безліч запитань щодо цієї повісті. Якось Лоїс Ловрі прокоментувала критиків, що виступають супроти книги: «Це правда, що книжка «Дарувальник» була забороненою у деяких місцевостях США, і що деякі групи людей бачать книжку як небезпечну для читання й обговорення дітьми. Я прийшла до висновку, що ці люди сповнені страху: страху знань і особистої думки. Вони почуваються комфортніше, живучи за точними правилами й обмеженою інформацією».

Згодом, на прохання читачів «Дарувальник» переріс у трилогію. Наступні частини якої («Вбираючи блакить» (Gathering Blue) і «Мессенжер» (Messenger)) відтворюють разючу картину майбутнього, де утопія стає нав’язливою ідеєю, від якої страждають найсильніші.

За книжкою «Дарувальник», як нещодавно стало відомо з новин,  знімається фільм. Кінострічка має вийти на широкий екран 2011 року. Сценаристи зазначають, що є велика потреба у фільмах на кшталт «Дарувальника». І ймовірно, що фільм був би корисним не тільки для родинного перегляду, але й для супровідної візуалізації складного та водночас цікавого сюжету. Адже «Дарувальник»  – це перш за все наукова фантастика, яка застерігає людство від «автоматичного й безкольорового життя».