Велетенський привід для свята

Оле Лун Кіркеґор. Отто-носоріг. — Київ: «Грані-Т», 2010
Оле Лун Кіркеґор. Отто-носоріг. — Київ: «Грані-Т», 2010

Приводом для гарного свята може стати будь-яка подія: день народження чи день ангела, успішне завершення шкільного року чи перемога в спортивних змаганнях, а то навіть і приємний літній сонячний день, проведений у колі родини та друзів. Але щоб носоріг став приводом для свята!.. Це вже, звісно, нонсенс! Бо ніякий носоріг не здатен заявитися до затишної оселі на ласий обід чи смачну вечерю, якщо навіть він того сильно забажає. Як і не може бути мови про те, щоб оселити велетенського носорога деінде серед людей, наприклад, в ошатному будиночку з червоної цегли поблизу одного із данських морських портів. А втім, так думає лише той, хто не вміє фантазувати. Бо данський письменник Оле Лун Кіркеґор у книжці «Отто – носоріг» ані на мить не сумнівається, що жовтий розкішний носоріг може запросто з’явитись у квартирі. Ба — більше: разом зі своїми друзями Топпером і Віґо влаштувати веселу вечірку у кав’ярні пана Лева «Синій морський кит».

Сюжет казкової повісті «Отто – носоріг» відкриває читачеві неабияку творчу майстерність автора, тож немає нічого складного в тому, щоб уявити собі всілякі пригоди та мандри і відчайдушно рушити їм назустріч. Адже дитяча фантазія – безмежна. Дитині достатньо писнути олівцем, змахнути чарівною паличкою чи прошепотіти слово-два біля пелюсток кольорової квітки – й нафантазоване вмить оживає! Точно так,  як колись малий Гарольд – герой казки «Гарольд і чарівний олівець» американської письменниці Крокет Джонсон – захоплено малював довкола себе чарівний світ, отак і головний герой повісті Оле Лун Кіркеґора сміливо малює жовтого кумедного носорога.

Події казкової повісті «Отто – носоріг» відбуваються у невеличкому портовому містечку, де мешкає хлопчик Топпер зі своєю мамою. А от його тато – затятий мандрівник і ніколи не буває вдома. Втім, коли повертається зі своїх подорожей, то завжди привозить для сина всілякі екзотичні речі: заокеанських папуг, кокосові горіхи, опудала крокодилів, зміїні шкури… Бо ж Топпер – колекціонер. Він збирає чудернацькі дрібнички, щоб не тільки натішитись ними досхочу, але й мати подарунки для друзів з нагоди будь-якої оказії. Хлопчик дуже уважний до деталей. Навіть здавалось би, в звичайних речах (наприклад, у візку, знайденому на вулиці), Топпер бачить щось особливо вартісне здивування.

Топперу подобається дівчинка Сілле, яку він навіть називає своєю нареченою. Хоч Сілле – інакша. Вона – не мрійниця. Вона дивиться на довколишній світ досить поверхово, їй ніколи фантазувати. Дівчинка – образ метушливої зайнятої людини. Цим образом Оле Лун Кіркеґор, ніби підкреслює, що дивовижі трапляються лише з тими, хто прагне їх усім серцем.

Якось Топпер підбирає на дорозі олівця. Виявилось, непростого: тільки напишеш ним слово – воно зникає. Однак  «зачарований олівець» далі повівся інакше: намальований на шпалерах кімнати носоріг… ожив та ще й почав жувати штори, рослини, книжки — геть усе, що бачив.

Тепер у друзів, Топпера та Віґо, з’являється спільна таємниця, але перейматися нею їм ніколи, адже Отто не дає їм і хвильки на роздуми.

Та не тільки неймовірна пригода з олівцем  робить повість цікавою, а й дотепне захоплювання героїв повісті. Адже саме через їхні вчинки читач може пізнати побут мешканців данського містечка, яке практично нічим не різниться від українського. Цим письменник вкотре підтверджує тезу на кшталт того, що люди скрізь однакові, їхні культурні особливості різняться хіба що в деяких життєвих аспектах, але духовні  цінності людей завжди ріднять. Таж у будь-якому українському містечку могла б мешкати чудова й водночас кумедна старенька пані Флора, котра полюбляє пригощати всіх смачною кавою, або пильний пан Гольм, щиро закоханий у пані Флору. Таж у будь-якій  кондитерській можна було б зустріти діловиту пекариху, що поставить на місце найзапеклішого грубіяна, і в будь-якому містечку будь-якого куточку світу завжди знайдеться чоловік втомлений  своєю роботою – як от пан Поліцмейстер. Та й жовтого носорога можна намалювати в будь-якій українській оселі! Та чи зручно йому жити поміж людьми? Ймовірно, що ні. Відтак розв’язкою чудернацької повісті стає подорож Отто в гості до ватажка племені Фітті-Гульських островів посеред Бенгаського моря. І  дорослі, й малі розуміють, що там йому буде ліпше, тож майже без жалю його відпускають.  Топпер натомість обіцяє намалювати… слона! Але це вже буде  інша книжка.

Автор пише емоційною, органічною, сповненою яскравих метафор мовою, а майстерний переклад Галини Кирпи передає всі тонкощі гумору Оле Лун Кіркеґора, простоту й дотепність вислову.  Радість і дитинство відчувається у кожнім слові. До того ж  письменникові вдалося так детально описати побут містечка і його героїв, що здається, ніби книжка зберігає навіть усі запахи: пахощі смачнючої кави, свіжого хліба, морського повітря, прекрасних квіток. Тож можна сміливо стверджувати, що «Отто-носоріг» – це запашна книжка, яка манить у чарівний світ дитинства, де найзаповітніші мрії збуваються завдяки безмежній дитячій фантазії і вмінню мандрувати крізь прозору пелену буденних реалій.

Я полюбила цю книжку з перших сторінок, недарма тут, далеко від дому, вона відразу ж посіла найпочесніше місце в моїй оселі  – полицю найкращих книжок для українських дітей. І тепер я весь час думаю: як добре, що Отто перелетів Атлантику! Як добре, що з України я привезла його аж сюди!