Дорога додому покрівлями гаражів

Марина Павленко. Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів? — К.: Грані-Т, 2011
Марина Павленко. Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів? — К.: Грані-Т, 2011

«Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» Одразу не те що нелегко відповісти на таке питання, а й «ходіння» уявити важко. Ну, зринає в уяві сіро-чорна просмолена й нерівномірна шеренга дахів гаражного кооперативу, бачена з вікна багатоповерхівки. Може, дах у котрогось недбалого хазяїна там настільки прогнив, що крізь нього можна й провалитись – це було б неприємно, а може, навіть шкідливо. Але чого б то взагалі ходити гаражними покрівлями? Таке питання навіть не виникає.

Не виникає ні в кого, крім Ромчика і Ганнусі Сойченків – героїв нової книжки відомої української дитячої письменниці  Марини Павленко.

Утім, уся ця книжка, як на мене, – це суцільні питання, які «не виникають». Не виникають у більшості людей. Зате є найнесподіваніші відповіді на ті непоставлені питання. «Я теж соромлюсь, коли мені кажуть, що в мене старе й погане пальто, — жалісно вимахує Ганнуся розпарованими рукавичками. — А мені соромно, — серйозного Ромчика турбують глобальніші речі, — коли йду вулицею з Ганнусею, а вона кожний папірець піднімає і розглядає. — Ой, а сам?! А сам?! — вибухає праведним гнівом сестричка. — Та я ж не всі піднімаю, не те, що ти!»

«Але що це у вас за круглі плями на щічках? – То ми захворіли. Усі, крім мами. – І тато? – Та ні. Він алкоголік, — хлоп’я вимовляє це так, наче в «тата кашель». — Хто ж першим заслаб? — А наш кіт!».

Можливо, це навіть книжка, яка шокує (якщо дивитися з погляду української літератури). «Тато вчора напився й не приходив додому ночувати! …Тато сьогодні був тверезий, і вони з мамою накупили нам пиріжків! …Мама вигнала тата з дому! …Тато попросився і знову живе з нами! …бився…помагав… п’яний… тверезий…».

Для української дитячої книжки ця тема досить нова і важлива, хоча насправді у світовій практиці це вже тривала тенденція. У Сполучених Штатах Америки, наприклад, щороку члени Американської Асоціації Бібліотек присуджують медаль імені Джона Ньюбері письменникові, чия книжка є літературою вищого ґатунку, що сприяє кращому розумінню реалій життя, готує дітей до сприйняття світу таким, яким він є. До теми неповноцінної родини зверталися в свої творчості такі сучасні американські письменники, як: Лоїс Ловрі, Мадлен Л’Енґл, Аві, Кетрін Патерсон, Сюзан Петрон, Беверлі Клірі, Пет Мерфі, Дженіфер Чолденко, Елейн Кенігсберг. Також ці та інші автори неодноразово торкалися тем наркоманії, алкоголізму, аутизму, тяжких психологічних зрушень, створюючи таким чином певний дискурс, що, розкриваючи нелегкі соціальні теми,  варто уникати нав’язливих епітетів на кшталт «шокуюча» чи «гостра» книжка.

Повість «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» – це історія школярчат, чий батько випиває, а мама працює з ранку до ночі, щоб прогодувати родину. Їхні реалії нелегкі й часом навіть нестерпні. Чого варте постійне поневіряння дітей пустими дворами чи околичними шляхами, так малі відтягують час повернення до незатишної квартири, де їх чекає такий-сякий захололий обід чи вечеря та ще й нетверезий батько. Діти роблять будь-що і гуляють будь-де, аби довше залишитися «в гармонії з природою».

Проте завдяки своїй мамі Ромчик і Ганнуся – діти щирі та добрі. Вони вміють так жваво і щиро поділитися невеличким радощами, що стає дивно і водночас легко та ясно на серці від їхніх дзвінких голосочків. Та й радощів діти знаходять більше, ніж прикрощів. Ось пластикова пляшка, якою можна щось полити, ось загадкові барвисті папірці на дорозі, ось перші, іще ніким не бачені, проліски, свіжа ідея пошуку скарбів («Ой Ромчику, коли б ще не вбили за те золото!»). Таки більше радості! Мудра передноворічна філософія («Воно в житті завжди краще, ніж сподіваєшся!»), смачна вечеря («Уже ми до тієї каструлі з макаронами ходили-ходили, поки всю й не виїли!»), переполовинене шкільною лінійкою та розділене між однокласниками яблуко… Ромчик і Ганнуся кожною радістю готові щедро ділитися з усіма. І найперше – зі своєю вчителькою Дариною Іванівною, від якої ведеться розповідь.

Дарина Іванівна далеко не ідеальна: може, хоч і потай, знехтувати щирим Ганнусиним гостинцем — двома заяложеними коржиками. Може на перше місце поставити свої «тяжкі» «дорослі» проблеми, не запитавши, чи її учням Сойченкам є де сьогодні ночувати. Може вирвати дитину з весняної казки занудним питанням про невивчені уроки, на що бідній малечі тільки й зостанеться по-старечому зітхнути: «Така весна, як моє життя»… Очевидно, насамперед обов’язок, а не дбайливість змушує вчительку зробити дітям «візит на нову квартиру»… Але водночас вона, мабуть, краще від будь-якої іншої, розуміє, що ці скромні й убого вдягнені діти мають багатющий і барвистий внутрішній світ, що їхній безперервний жвавий рух не завжди слід зупиняти. Бо хто ще з педагогів терпляче зустріне в школярському рюкзаку майже цеглину замість набору крейди, хто мужньо знесе на учнівській парті кілька днів доглядання равлика в склянці? Саме Дарина Іванівна будить у дітях нові фантазії (метелик лимонниця не лише жовтий, а нібито й пахне лимоном), спонукає до нових пошуків: бо сама вигадниця і не зашкарубла в своїй дорослості, уміє зрозуміти дитину й засумніватися в собі.

Марина Павленко сміливо звертається до такої відвертої і непростої теми, як неповноцінна родина і проблема виховання. Незважаючи на складність теми, книга не гнітить читача трагічними подіями, навпаки, попри все, несе світло. Її хочеться перечитувати й перечитувати. Бо сюжет розвивається легко. Короткі лаконічні розділи і проста, надзвичайно жива мова – ще одна заслуга письменниці. Їй вдається не лише переказати історію двох маленьких диваків, а, не розхлюпавши ні краплини, перенести справжнє життя на сторінки повісті. А ще – викликати почуття безмежної симпатії до своїх героїв.

Ілюстрації Яни Гавриш додають «гострій темі», з одного боку, певної ілюзорності, казковості. З іншого – тонкими штрихами і розмаїттям барв ніби вибудовують багатогранність непростого дитячого буття. Світлі й ніжні тони, дещо розмиті лінії дають відчуття динаміки й тендітності душевного світу. Малюнки і текст від початку до кінця перебувають у повній взаємодії: гляньмо хоча б на собачу сімейку з розділу «Багатодітні» чи на метелика з крильцями, як лимонні скибочки!..

…Ромчик і Ганнуся – відчайдушні, безстрашні мрійники, що, як і їхня дбайлива мама, прямують до «своєї вершини». Тому знаходять таку дорогу, де їм ніхто не стає на заваді – йдуть покрівлею гаражів. А що після того в їхньої вчительки (і в читача) виникає бешкетна думка: «А може, й собі?..» — авторка просто нам не признається.