Драма неповноти: батьки і діти Йозефа Рота

Йозеф Рот. Йов. Роман простого чоловіка. Фальшива вага. Історія одного айхмістра / Пер. з нім. Ю. Прохаська. — Київ: Критика, 2010
Йозеф Рот. Йов. Роман простого чоловіка. Фальшива вага. Історія одного айхмістра / Пер. з нім. Ю. Прохаська. — Київ: Критика, 2010

Тексти Йозефа Рота відомі українському читачеві, але далеко не в повному обсязі, тому можна тільки подякувати видавництву «Критика» за нове видання, що поєднує під обкладинкою два романи – «Йова» і «Фальшиву вагу».  Останній уже виходив у львівській «ВНТЛ-Класиці» кілька років тому. Теперішнє видання має на меті продемонструвати те, як автор конструює внутрішній простір письма у своєму «східному циклі», текстах, дія котрих відбувається на західноукраїнських теренах.

Східноєвропейський топос є одним із наріжних каменів творчості Рота.  Як зауважує Юрко Прохасько, перекладач і автор досить-таки вдумливої розвідки наприкінці видання,  Схід, що приходить у тексти письменника в останні п’ятнадцять років його літературного й біографічного життя, має ознаки не реального світу Галичини та Волині, а ідеальної батьківщини, до якої незмога втрапити, але можна нескінченно наближатися. Самоповтори Рота – це автоінтертекстуальність, іронічна та водночас серйозна гра з читачами, а також енна спроба з енного кута зору поглянути на річ, людину, край, зрештою, життя – і створити такий по-імпресіоністичному невловимий огром вражень,  явлень, істин. Повтори у текстах завжди є цікавинкою для дослідника, бо через них свідомо чи позасвідомо автор вказує на те, що є важливим, часом і центральним у його творчості.

Романи «Йов» і «Фальшива вага» належать до спільного художнього простору, — власне, єдиної Великої Книги, міфологізованого метатексту, який називають «східним циклом» Рота. Щоразу це та сама безконечна історія, оповідь, підхоплена у різних місцях тривання. Гімн батьківщині, котрої немає, оскільки існує вона насправді лише в самих текстах. Себто є літературою…

Помітно, що у творчості Рота залишається незмінним не лише топос – земля, місцевість, — а й мешканці, які її населяють. Імена Самешкіна, Йозефа Менделя, Онуфрія, Каптурака, Тротта, вахмістра  Слама кочують із роману в роман,  хоч самі герої не завжди ідентичні своїм інотекстовим «тезкам». Таке помноження особистості персонажа відображає роз’єднане і розладнане авторське «Я», адже кожен літературний образ більшою чи меншою мірою віддзеркалює внутрішню самість його творця.

Герої Рота – неповні, ущербні, не рятує їх навіть химерна реінкарнація у просторі інших текстів із доробку автора. Назв, як і форм, цієї неповноти можна помітити чимало. Особиста самотність і громадська ізоляція. Сирітство та зрада коханої людини. Богозалишеність і туга за втраченим раєм. Страх перед землею і спрага за колосистим життям, яке вона дарує. Вірність традиціям, що обмежують людину, і порушення усталеного плину речей, яке призводить до руйнації зв’язків із тим, що так сильно любиш.

У текстах Рота жіночі образи мають переважно негативну конотацію, репрезентують мінус-героїв: або їх немає, або краще, щоби їх не було. Відсутність жінок є порожнечею, присутність жінок зникома, таврована від початку присмаком кінця. Вони вмирають, вони залишають роз’ятрених чоловіків, але навіть коли ще перебувають поряд, насправді стоять по той бік прірви, через яку не докричатися, не догукатися. Ансельм Айбеншютц, передчуваючи розлуку з коханою, як не фізичну, то духовну, намагається порозумітися з Евфемією: « – Ти й справді хочеш жити із Самешкіним? – Я мушу! – Чому мусиш? – Не знаю. – Мені піти? –Так! – Ти мене не кохаєш? – Не знаю. – Ти любиш Самешкіна? – Я йому належу. – Чому? – Не знаю.

Вона відвернулася від нього. Відразу заснула. Це було так, ніби вона від’їхала не попрощавшись» («Фальшива вага»).

У «Марші Радецького», романі, написаному після «Йова», але перед «Фальшивою вагою», зміна поколінь відбувається за мінімальної участі жінок. Вони народжують дітей, живуть непомітно, відходять швидко, лишаючи чоловікам справу виховання синів. Рід Троттів – це спадковий ланцюг «дід–батько–син». Останній із Троттів гостро відчуває своє сирітство, шукаючи любовного зв’язку зі старшими жінками, які наче замінюють йому втрачену в далекому дитинстві матір.  Перша кохана не переживає важких пологів, друга заздалегідь планує короткочасність їхнього роману.  Як померла мати своїм зникненням зраджує найранішу пристрасть маленької людини, так і в подальшому, дорослому житті жінки незворотньо йдуть од чоловіків – у смерть або в обійми іншого.

Тому невипадково наскрізною темою творчості Рота є стосунки батька та сина. У «Марші Радецького» свідомість молодшого Тротта формується під впливом суворої влади батьківського авторитету.  Оте славнозвісне «над-я» є носієм традицій не лише родинних, а й суспільних, навіть державних, бо ж невипадково Тротт-батько такий схожий на імператора Франца Йосифа, глибоку повагу та любов до якого намагається (і досить успішно) прищепити сину.

У «Йові» проблема взаємин батьків і дітей розгортається на прикладі Менделя, святобливого зберігача єврейських звичаїв, та його хворого сина Менухима, а також у протистоянні людини зі Всевишнім, на що вказує сама назва роману.  У  «Фальшивій вазі» Айбеншютца в останній момент його життя відвідує найбільший Урядник, Великий Айхмістр, що зважує всі міри та чини свого земного звітувальника. І повітовому чиновнику, спитому ревнивцю законів (але не Закону) пробачається його провина, попри те, що вона таки мала місце, адже Ротів метатекст розповідає не тільки про гіркоту сирітства і зради, а й про половинчастість людини,  що вчинила злочин супроти ближніх, Бога і себе та несе за це покарання. Жорстокість Айбеншютца, неправда Вошивка Печеника («Левіатан»), помилка Менделя Зингера… Мендель довго не може зрозуміти, у чому полягає його гріх. Зрештою, знаходить відповідь: провину вчинено тоді, відколи він уперше збайдужів до дружини, занедбав любов, що призвело потому до розпорошення його великої родини. На відміну від нього, селянин Самешкін, здається, аж переповнюється життєвими силами, він ладен «подбати» і про Менделеву дружину, забуту своїм чоловіком. Кремезний гречкосій зарівно любить жінок, які народжують дітей, і землю, що родить хліб. Перед від’їздом Зингерів до Америки він картає єврея за ще одну провину – зраду землі, і його слова пригадуються пізніше Менделю,  враженому Божим перстом у далекому Нью-Йорку. Адже Америка, друга земля обітована, що неодноразово згадується у текстах Рота, не справджує покладених на неї сподівань. Бо не є власне землею, а каменем, гарячим асфальтом, вітром, який дме на прибульців, наче «вогненний подих геєни», розпалює хворобою мозок Менделевої доньки Міріям, зазіхає на священні речі побожного молільника. В Америці Мендель розуміє, що марно він боявся землі у рідному Цухнові,  бо навіть коли в ній мешкає черва, то згори золотиться збіжжя, а вона є шлюбним ложем закоханих, місцем порозуміння таких різних і, як виявляється, таких близьких одне одному людей.

Сумує за селянським минулим своїх предків-словенців молодший Тротт.  Блукає чужими полями колишній рільник Звонимир; приїжджає відвідати батьківську могилу американський мільярдер Блумфільд («Готель «Савой»). Повертається до Європи Мендель Зингер, щоби спробувати віднайти свою втрачену батьківщину. Адже він таки примирився з Отцем і знову зустрівся з уже оздоровленим сином – величним, добрим і лагідним, з очима, як у давніх пророків. Сини стають мудрішими за своїх батьків. У цьому сподівання Йозефа Рота, і в цьому справедливість його художнього світу. Попри всі катастрофи світу реального.