Що робиться в сусідів: огляд сучасної чеської літератури

Фото з сайту flickr.com
Фото з сайту flickr.com

Останніми роками чеська література мало привертала до себе уваги українських видавців і читачів. Можемо хіба що згадати кілька перекладів класиків чеського письменства Мілана Кундери й Богуміла Грабала у виконанні Юрія Винничука. Сучасні ж чеські автори поки що залишаються для більшості українців terra incognita.

Внутрішній чеський книжковий ринок досить розмаїтий, підтверджує це і величезна кількість різних літературних премій і конкурсів. Як правило, лауреати найпрестижніших з них і займають почесні центральні місця чеських  книжкових магазинів.

Найпрестижнішу в області белетристики «Премію Йозефа Шкворецького» і чверть мільйона чеських крон минулого року отримав Еміл Гакл за свою книгу «Правила смішної поведінки» (Pravidla směšného chování)  – три мікроповісті про людську самотність, екзистенціальну пригніченість і родинні стосунки між батьком і сином. Самотність як центральна установка екзистенції людини на цьому світі проходить лейтмотивом через усю книгу. Головний герой – самотній п’ятдесятилітній письменник, який із друзями спілкується переважно по телефону, інколи сходить на пиво, але більшу частину свого життя п’є вдома наодинці «молдавський коньяк, куплений у дівчини з російським акцентом…». Найбільшою цінністю книги є мова оповіді – автор наділяє і самого оповідача дуже барвистою мовою, і велику увагу приділяє діалогам, які багато в чому нагадують стиль Грабала чи Гашека.

Державну премію з літератури у 2010 році отримав Антонін Баяя за свою книгу «На гарній блакитній Држевніці» (Na krásné modré Dřevnici). Роман скомпоновано із нібито старіших оповідань автора та листів до сестри, із якою вони разом проводили свої дитячі роки в рідному Зліні в сумбурних 50-тих – періоді приходу комуністів і впровадження нової ідеології. Така зовнішня конструкція роману допомогла досягти т.зв. «літературного чуда»: багатошарова реальність тексту розсіюється як світло, спрямоване на криве дзеркало. У романі існує два світи: у той час як батьки, буржуї до самих кісток, постійно нарікають на комуністів і за це, звичайно ж, отримують від режиму на горіхи, погляд дітей на цей світ значно краще передає атмосферу епохи. Вони люблять своїх американських тітку й дядька й американські жуйки і водночас повністю захоплені тим ідеологічним вихором, у який їх втягує школа: ненавидять колорадського жука, обожнюють Сталіна й навіть намагаються усіляко нашкодити батькам як ворогам народу.

Період комуністичної Чехословаччини був настільки сильною травмою для цього народу, що й до сьогодні ця тема залишається центральною в чеському мистецтві. До 2010 року вже пройшла потужна хвиля автобіографічної, мемуарної прози з часів комунізму письменників старшого покоління, тепер настала черга молодших літераторів написати про своє соціалістичне дитинство. Про це свідчить не лише нова книги Баяї, а й книга  Ірени Доускової «Онєгін був москалем» („Oněgin byl Rusák“) – головна героїня якої переживає радісні й трагічні моменти свого взагалі-то щасливого підліткового віку в лицемірному комуністичному Абсурдистані.

Премію з літератури, яка носить ім’я чеського нобелівського лауреата Ярослава Сайферта, у 2010 році отримав письменник і журналіст Яхим Топол, уже визнаний майстер складного й заплутаного письма. Журі оцінило наразі останню книгу автора з 2009 року – «Холодною землею» (Chladnou zemi), беручи до уваги і його попередню творчість. Як і в попередніх своїх книгах, в «Холодній землі» розслідування слідів історії переплітається із сюрреалістично-карнавальними дійствами. Головний герой народився в Терезині, на місці колишнього концентраційного табору, багато років прожив за колючим дротом комуністичної в’язниці – і в новітній історії він вирішує «годувати пам’ять світу». Тобто намагається врятувати пам’ять про Терезин, не допустити його ліквідації, а зберегти як пам’ятник жертвам Другої світової війни. У другій частині книги герой із подібним наміром вирушає до білоруської Хатині. На відміну від своїх попередніх романів, у «Холодною землею» Топол значно спрощує свій стиль і додає якоїсь легкої й ненав’язливої дидактичності.

Тематично схожою є і нова книга «Станція Тайга» (Stanice Tajga) конкурентки Топола на здобуття премії Йозефа Шкворецького – Петри Гулової.  Авторка також розтягла свій роман у часовому проміжку між першими повоєнними роками й сучасністю, а просторово поєднала сибірське село Харинь, яке уособлює старий світ, з «новим» світом, сучасним і розвиненим, яке в книзі представляє Данія.

Премію для молодих авторів (яким на момент видання збірки ще не виповнилося 30 років) імені поета-екзистенціаліста Їржі Ортена цьогоріч отримав Ян Тєсноглідек (1987 р.н.) за свою першу поетичну збірку «Насилля без передсуду». За словами членів журі премії, ця збірка – поетична сповідь генерації, що виростала після 1989 року, у всезаперечному бунті «в той час, коли вже важко знайти причини для будь-якого бунту». Вірші з «Насилля без передсуду» (Náislí bez předsudů) очевидно писалися під впливом американських бітників і тому вони запросто могли би стати саундтреками до історій сьогоднішніх двадцятирічних, які можуть мати, робити і пробувати абсолютно все, і все одно їм не вистачає цього для щастя.

Премію «Книжкового клубу» і 100 000 крон цього року отримав Ян Новотні за роман із середовища празької єврейської общини «Sidra Noach». У романі автор обіграв паводок у Празі в 2002 році, який у його фантазії сягнув куди більших розмірів – тисячі людей залишилося без даху над головою. Так десять євреїв зійшлися в одному пансіонаті в частині Праги  Віногради, далі книга описує їхні долі, пригоди й історії. До речі, саме з цією премією пов’язано найбільше містифікацій, які так полюбляють нащадки Яри Цімрмана – найвідомішої фіктивної постаті універсального чеського генія. Так у минулому році премію отримала книга «Білий кінь, чорний дракон». Авторкою вважалася двадцятирічна дівчина, в’єтнамка за походженням, Лан Пам Ті. Проте згодом з’ясувалося, що книгу написав чеський письменник Ян Цемпірек.

Минулорічним чеським бестселером (у Чехії бестселером вважається та книга, якої розкуплено більш ніж 10 000 примірників) стала збірка оповідань молодої авторки Петри Соукупової «Зникнути» (Zmizet). Подібний успіх було зафіксовано аж в 2005 році у книги Яна Новака «Поки що окей» (Zatím dobrý) про чеських ватажків антикомуністичного руху опору братів Машінів. «Зникнути» стала лауреатом минулорічної премії Magnesia Litera. Петра Соукупова звертається до теми родинних стосунків, яку, як правило, оминають автори «інтелектуальної» прози, проте авторці настільки вдається втягнути читача у особистий інтимний світ героя, що й найтривіальніші внутрішні переживання сприймаються як серйозні екзистенціальні драми.

Одне з найбільших свят у Чехії – звісно ж Різдво, головним атрибутом якого є не лише ялинка й смажений короп, а й безліч подарунків, серед яких обов’язково знайдеться кілька книжок. Тому перед Різдвом видавництва викидають на ринок і нові книжки найпопулярніших авторів, і вибране з улюблених письменників. Так минулого року вийшло два томи Йозефа Шкворецького – відомого белетриста й есеїста, власника найбільшого в часи нормалізації (1969-1989) емігрантського видавництва в Торонто 68’Publishers. І лише зараз уперше в не цензурованій, авторській версії виходить славнозвісний роман автора «Боягузи» (Zbabělci), написаний ще в 1948 р. – останні вісім днів Другої світової війни очима тодішньої «золотої молоді» східночеського міста.

«Нікуди» (Nikam) – так називається нова збірка поета Івана Верніша, однієї з найважливіших постатей чеської поезії за останні півстоліття. Цього року автор, на рахунку якого вже більш ніж три десятки різних видань, розігрує одночасно декілька партій. У новій книзі шістдесятивосьмилітній Верніш вміло перемішує свої ранні тексти шістнадцятилітнього юнака з останніми, написаними вже у зрілому віці; чергує поезію з прозою і камерними скетчами, балансує поміж гротеском і трагедією, кроїть в одне ціле де більш, де менш помітні стилістичні чи мотивні «перекради» з власного доробку.

Як правило, напередодні Різдва виходять і новинки комерційно успішних авторів. Найуспішніший чеський письменник останнього десятиліття випустив минулої осені свою 22 книгу (Вівеґ пообіцяв читачам видавати кожного року по книзі й поки що своєї обіцянки дотримується) – «Біодружина» (Biomanželka). Вівеґ розповідає історію успішного письменника Мойміра, який закохується в несміливу бібліотекарку Гедвіку. Моймір оточує кохану грошима, увагою й екзотикою, а залякана Гедвіка з часом настільки емансипується, що чоловік опиняється на десятому місці її уявної шкали цінностей.

Суперниця Вівеґа, письменниця українського походження Галіна Павловська також видала свою книгу фейлетонів, оповідань і репортажів «Це я ще не папа» («Ještě že nejsem papež»). Книги Павловської – кишенькові поводирі по домашніх катастрофах, і ця остання – не виняток. Авторка у книзі часто сміється над своєю надлишковою вагою і безкінечними дієтами, невдалою відпусткою в Римі чи травмою в басейні, коли їй треба було роздягнутися перед гульбою моделей. Вівеґ і Павловська вважаються почесними королем і королевою чеської попсової літератури.

Що ж до серйозної літератури, то варто згадати вихід у світ чергового роману першого «офіційного» чеського постмодерніста Їржі Кратохвіла «Femmе fatalе» («Фатальна жінка»). Книга складається з двох частин: абсолютно реалістичної з назвою «Нічне сонце» і заплутано-фантастичної, як це й характерно для творів автора, другої – «Бубон». Спочатку перед нами постає стрімкий кар’єрний зріст дівчини з окраю суспільства Катержіни, яка у вихорі подій 1989 р. майже за одну ніч стає супер-успішною письменницею, вдало виходить заміж за викладача університету й знаходить коханця – одруженого власника фітнес центру. У другій частині цю саму історію нам нібито розповідає якесь alter ego Катержіни, читач споглядає вже знайому історію із різних ракурсів, опиняється в іншій реальності, майже в паралельному світі. У «Бубні» ми вже впізнаємо стиль Кратохвіла, гіперболізовано нафантазований, надреальний і заплутаний.

Також Кратохвіл взяв участь у європейському проекті «1989. Пригоди стіни» – 8 європейських письменників (крім Кратохвіла, ще Ольга Токарчук, Інґе Шульц, Людмила Петрушевская тощо) написали оповідання для молоді, дія яких пов’язана з стіною. Потім усе це доповнили інформаційним додатком про Берлінську стіну, і книга стала бестселером на минулому книжковому ярмарку в Римі. Оповідання Кратохвіла – це швидше гротеск для дорослих про комедіанта Йоганка і магната Кінґа. Це була його перша спроба писати для дітей, і він таки трохи спростив свій надзвичайно рафінований текст, проте назвати спробу вдалою не береться навіть сам автор.

За прикладом Джима Моріссона, видають свої поетичні збірки й чеські барди. Так культовий роковий співак і центральна постать «Krch-off Band» Й. Г. Крховскі (справжнє ім’я Їржі Гасек) видав нову збірку своїх текстів «Подвійне дно» (Dvojité dno). Нерозривність двох іпостасей – музиканта й поета – підкреслюється і в анотації до збірки: «Ми чуємо його відомий незамінний, скрипучий і водночас до дрібниць відточений голос…». Виходить збірка «Листва» (Listí) і в однієї з найвідоміших представниць чеської музичної сцени ІІ пол. ХХ ст. Даґмар Вонькової. Авторський збірник пісенних текстів супроводжується віршами та графікою Даґмар, яка взагалі друкується вперше, а заодно і розкриває інші сторони її творчої особистості. Збірку своїх 128 пісенних текстів «Я хотів їй заспівати» (Chtěl jsem jí zazpívat) видав Яромір Ногавіца. Проте це не лише зібрання найвідоміших пісень культового барда, а й його дебют як поета. Так найстарший текст «Криві дзеркала» датовано 1970 роком, коли Ногавіца ще навіть не думав займатися музикою. Натомість не ввійшли до вибірки вже майже народні пісні Když mě brali za vojáka, гротескний вальс Pochod marodů, гімн Husita, вестернова притча Jdou po mně, jdou чи фельєтонітична  Ladovská zima. Ногавіца навмисне не включав у збірку легкі для сприймання тексти, для яких найкраще місце – концерт, а зосередився на більш філософських і поетичніших піснях, які водночас і менш відомі.

Є що почитати і любителям non-fiction, або ж чеською «література фактів». Свою чергову книгу видав Павел Косатік – «Чеські демократи» – де в есеїстичному стилі розповідає про 50 найбільших демократів – від Йозефа Палацького до Вацлава Клауса. Інша минулорічна новинка Косатіка «Чеські мрії» (České snění) присвячена колективним чеським мріям ХІХ і ХХ ст., які розповідають про хибні уявлення, прагнення й ілюзії, які в чехів були щодо самих себе: Мрія про Словаччину, Мрія про виграні битви, Мрія про Росію, Мрія про СССР, Мрія про нову релігію, Мрія про Підкарпатську Русь і т.д.

Не зникає цікавість і до вже культової постаті в Чехії – дисидента й першого президента незалежної Чеської Республіки – Вацлава Гавела. Можемо згадати хоча би книгу молодого журналіста Даніела Кайзера «Вацлав Гавел. Дисидент», у якій майже посекундно розписано роки дисидентсва молодого драматурга та, зокрема, події навколо Хартії 77 – і все це на основі приватного листування Гавела, особових справ на нього з чеського КГБ, спогадів його друзів та противників і, зрештою, самого головного героя.

У грудні також вийшла нова книга колишнього президента Вацлава Гавела у співавторстві з братом Іваном. «Листи від Ольги» (Dopisy od Olgy) – це відповідь на славнозвісну книгу «Листи до Ольги» – листи, написані Вацлавом Гавелом до своєї дружини Ольги з в’язниці, коли він відсиджував строк за дисидентську діяльність. Відповіді Ольги на філософські тексти Вацлава писав, у більшості випадків, його брат Іван. Також Вацлав Гавел у минулому році  отримав «Премію Яроміра Шаврди» за свої свідчення про тоталітарний режим в Чехословаччині.

У жовтні минулого року Вацлав Гавел став десятим лауреатом міжнародної літературної премії ім. Франца Кафки. Колишній президент, як і Кафка, – полюбляв використовувати у своїх п’єсах абсурдні ситуації. «Я не відчуваю себе його (Кафки) учнем, я – лише людина, яка незвичайно розуміє і володіє особливою чутливістю до деяких із основних Кафкових тем», – сказав на врученні Гавел.

Як і щороку, напередодні Різдва на прилавках книжкових крамниць з’явилося чимало біографічних книг про відомих чеських особистостей. Цього року особливою популярності користувалися корифеї театру – актори Мілош Копецкі (впізнаваний, насамперед, за роллю Катца в екранізаціях Швейка), Ліда Баарова (більш відома як коханка Йозефа Геббельса), Дана Медржіцка, Катержіна Махачкова, Їржіна Шворцова й ін.

Серед найвдаліших мистецтвознавчих проектів 2010 року можна назвати «Мальовані завіси чеських театрів» – більше ніж 400 сторінок прокоментованих репродукцій декількох сотень завіс з різних періодів і куточків Чехії: від Мікулаша Алеша до Франтішка Женіска, від розкладних сцен в занехаяних селах до Націнального театру. У минулому році вийшов і перший переклад «Галицько-волинського літопису» чеською мовою.

На піку популярності зараз перебувають і чеські комікси. Їхні автори з легкістю знаходять читача не лише вдома, а й за кордоном. Вибірку найкращий робіт за 2000-2010 роки представлено у книзі «Генерація нуль» (Generace nula). Деякі з цих робіт отримали нагороди на міжнародних конкурсах, за іншими ставляться вистави, а за трилогією з життя залізничників у коміксах Alois Nebel навіть знімається фільм. На початку цього року до книжкових магазинів також потрапив перший том книжкового проекту Йозефа Ладека й Роберта Павелки «Енциклопедія коміксу», у центрі уваги якого комікси журналу „ABC“, друковані в 1957 – 1990 роках.

Одним з найновіших трендів чеського письменства можна назвати книжкові видання блоґів. Так, наприкінці минулого року блоґер Давід Грбек видав книгу своїх постів з iDnes.cz – «Двадцять сяючих самоцвітів». Переважна більшість текстів розповідають про маму автора – специфічну збоченку, яка всюди, куди не прийде, малює ромби. Зовсім недавно закінчилася і величезна акція «Блоговий роман». Найпопулярніший чеський письменник Міхал Вівеґ написав вступ до майбутнього роману, який потім мали дописувати блоґери iDnes.cz. Досвідчене журі вибирало із тисяч варіантів найкращий, який і затверджувався як остаточний. Так було створено блоґовий роман «Сердце Батьківщини» – «складна» життєва історія дівчини Катки (у неї чимось схожа історія із її тезкою із чеського варіанту «Не родись красивой» – «Ošklivka Katka»). І хоча чехи і вважаються одними з найбільших атеїстів, однак і серед них знайшовся свій Роберт Фулґам – свою першу книгу видав пастор Властіміл Фюрст. Рік тому він запостив свій перший запис «Чехи – не атеїсти» на одному з найбільших чеських серверів iDnes.cz і його відразу ж прочитала більш ніж тисяча людей. За цей рік назбиралося більш ніж шістсот блоґових записів пастора Фюрста, його блоґ – один з найбільш відвідуваних у Чеській Республіці. Тому не дивно, що одне з видавництв вирішило видати найкращі та найбільш дискусійні тексти під однією обкладинкою – «Блоґ пастора» (Pastorův blogy).

Новий 2011 рік розпочався виходом у світ т.зв. серйозної літератури. Екскурсію від античної Греції до модерністичної утопії Гакслі чи Орвела проводить своїм читачам Патрік Оуржеднік у книзі «Це була утопія, хто вчинив з мене острів» (Utopus to byl, kdo učinil mě ostrovem). Нічим не визначний академік Тео з книги «Євангелія вогню» Міхаела Фабера подорожує сучасними медіа, книжковою індустрією і фанатичними спробами віднайти єдине правильне трактування релігії. Також Петр Котика видає всіма забуте інтерв’ю з провідним чеським дисидентом Павелом Тіґрідом з 1992 року під назвою «Павел Тіґрід: Я не сумував».

Свою нову книжку в 2011 презентує і чеський «Ден Браун» – автор містичних трилерів Мілош Урбан. Він готує роман за назвою «Boletus arcanus», що в перекладі з латинської означає «загадковий гриб». Цей гриб має дивовижні властивості, своєму споживачеві принесе молодість, красу, проте разом з тим і фатальну залежність.

У 2011 очікується і видання книги другої дружини Вацлава Гавела – Даґмар Гавел. «Сцена життя» – це спогади колишньої акторки про своє дитинство, роки навчання, перші ролі, колег по театру, а також власний досвід першої леді. Події в книзі закінчуються знову театральною сценою театру «На Віноградах», де Даґмар зараз працює.

Міхал Вівеґ планує видати нову збірку автобіографічних оповідань «Наступний казковий рік», яка має стати ніби продовженням його першого, і, за словами критиків, найкращого, біографічного роману «Казкові роки собаці під хвіст».  З перекладної прози читачі нетерпляче чекають на «Празький цвинтар» Еко та спогади досвідченої порнозірки Лінди Ловелас (дані iDnes.cz).

Як бачимо, чеський книжковий ринок пропонує широку палітру письменства на будь-який смак. Залишається лише сподіватися, що хоча би щось зі згаданого потрапить до рук і українського бібліофіла.