Нуарні детективи Марека Краєвського

Марек Краєвський

Марек Краєвський

«Смерть у Бреслау» — це не лише інтригуюча таємниця. Це й історія втраченої вітчизни. Справжня майстерність.
«The Guardian»

Історичні детективи останнім часом стали надзвичайно популярними. Одначе рідко коли їх герої такі ж цікаві, як герої «Смерті у Бреслау».
«Tribune»

Романи Марека Краєвського — це найкращі на сьогодні польські детективи.
«Gazeta Wyborcza»

Ці цитати вибирав не я — вони розміщені на звороті чи не кожного з детективів польського письменника Марека Краєвського. Українським видавцям, вочевидь, пощастило — не часто маєш можливість озброїти свою продукцію такими гарними відгуками. Крім того, у випадку Краєвського нікому, вочевидь, не доводилося вдаватися до хитрощів, вириваючи ці цитати з контексту або якимось іншим чином їх спотворюючи, щоб створити виключно позитивне враження про книжку. Дефіциту в схвальних відгуках на його романи немає, їх можна знайти в періодиці дуже різного ґатунку — від шанованої «The Guardian» до дрібних інтернет-видань, спеціалізованих на детективній літературі. Кілька рецензій встигло з’явитися також і в українській пресі, зокрема, в «Україні молодій» (http://www.umoloda.kiev.ua/number/1822/164/64664/), на «Zaxid.net» (http://zaxid.net/article/49575/) та на «Booknik.ru» (http://booknik.ru/reviews/fiction/?id=33350). Усі вони є виключно схвальними і мають спільний тематичний знаменник: «Нарешті й до нас потрапила якісна детективна література».
Проте в численних інтерв’ю з письменником часто можна натрапити на згадку, що на початку його кар’єри були й негативні, навіть розгромні рецензії. На жаль, відшукати їх не вдалося, а на сайті письменника (http://www.marek-krajewski.pl/), де дбайливо зібрано «колекцію» з багатьох публікацій, присвячених його творчості, недоброзичливих відгуків чомусь немає. Задля відновлення справедливості я спробую відродити цю призабуту «традицію» негативних рецензій, тим паче, що моє особисте враження від романів Краєвського жодним чином цьому не суперечитиме. Сумніваюся, що розлога негативна рецензія зможе пересилити коротку позитивну фразу, вихоплену з «Tribune», проте спробувати варто.

 

Краєвський М. Кінець світу в Бреслау / Пер. з польськ. Б. Антоняк. — К.: Факт, 2007

Довідка
Марек Краєвський (нар. 1966) — польський письменник, автор дев’яти детективних романів, з них два написано у співавторстві. Деякий час працював викладачем латини у Вроцлавському університеті. Відомим став завдяки циклу історичних кримінальних романів про поліцейського Ебергарда Мокка, дія в яких відбувається у Бреслау (тепер — Вроцлав) у міжвоєнний період. У двох останніх романах — «Голова Мінотавра» та «Еринії» — місцем розслідувань стає Львів того ж періоду, а новим головним героєм — комісар львівської поліції Едвард Попельський. Дотепер українською перекладено п’ять романів Краєвського, з них три — львівськими видавництвами. Перекладач усіх романів — Божена Антоняк. Крім того, книги перекладено ще 17 мовами (що не забувають вказувати видавці поряд із цитатами з «The Guardian»).

Жанр
На перший погляд, жанр романів Краєвського можна було б охарактеризувати одним словом — «нуар» — і не зупинятися на цьому. Звучить красиво, по-французьки, а, відтак, у читача, мало обізнаного з даним різновидом літератури, можуть виникнути лише позитивні конотації. Рецензенти зазвичай зауважують, що романи Краєвського можуть дорівнятися до класичних зразків жанру «чорного роману», що, безперечно, має свідчити про їх належність до числа першорядних світових авторів. Такі заяви є доволі дивними, оскільки нуар ніколи не мав доброї слави. Сказати: «це чудовий (пост)модерністський роман», — далеко не те саме, що сказати: «це чудовий нуарний (чи «чорний») роман». У 50-60-і роки, коли цей жанр набув популярності у Франції, він належав до низькопробного масового чтива. Недарма Борис Віан посперечався, що зможе написати за тиждень нуарний детектив — очевидно, він теж був невисокої думки про таку літературу. А те, що він це парі виграв і роман «Я прийду плюнути на ваші могили» навіть став популярним — ще краще підтвердження низькопробності цього жанру.

Жорстокість
Цей елемент творів Краєвського, безперечно, можна вважати даниною жанрові. Проте автор не обмежується необхідним мінімумом насильства (якщо такий мінімум узагалі існує), а робить тему жорстокості магістральною. Очевидно, що він перевиконує «норму» нуару, не кажучи вже про «норму», характерну для детективного жанру загалом. Опис убивства ніколи не був важливим у найкращих зразках цього жанру. Це стосується не лише по-вікторіанському скромних Конан-Дойла чи Честертона, але й сучасніших авторів — англійок Рут Рендел чи Філіс Джеймс, французів Сіменона чи Себастьяна Жапрізо, американців Елері Квіна чи Рекса Стаута. Труп у цих творах можна порівняти з картонним муляжем або ж із силуетом, намальованим на асфальті. Він — лише привід, щоб розпочати розслідування — інтелектуальну гру, яка, власне, і була головною у творі.
У Краєвського ситуація протилежна: смакування жорстокості — одна з найчастіших тем його романів. Убивці зазвичай є маніяками (аж дивно, звідки їх могло взятися так багато в Бреслау), які люблять нівечити тіла своїх жертв: розтинати їм животи («Смерть у Бреслау»), простромлювати легені спицями («Привиди в місті Бреслау»), переламувати ноги маленьким дітям («Еринії») тощо. Я перелічую ці подробиці не тому, що вони мені до вподоби, а тому, що саме слово «жорстокість» звучить занадто абстрактно.

 

Краєвський М. Голова Мінотавра / Пер. з польськ. Б. Антоняк. — Львів: ЛА «Піраміда», 2009

Сюжет
Одна з головних проблем, що постають перед автором детективного роману, — у тому, щоб зробити правдоподібною неправдоподібну ситуацію. Головною окрасою детективу є карколомно закручений сюжет, який, однак, майже завжди є неправдоподібним. Адже часто в його основі — або збіг подій, або складна комбінація, розіграна злочинцем. Письменник, який таку ситуацію вигадує, водночас повинен подбати про те, щоб забезпечити сюжет реалістичними мотивуваннями.

Чи вдається Мареку Краєвському впоратися із цим складним завданням? Нагадаю, що він пише в жанрі «чорного» роману, який виник на противагу класичному детективові, котрий часто звинувачували в певному схематизмі, награності. Нуарний роман, в ідеалі, повинен бути «правдою життя», брудною, жахливою, але все ж реалістичною. Цієї нитки начебто прагне дотримуватися й Краєвський, який у численних інтерв’ю заявляє, що дуже прискіпливо ставиться до свого матеріалу, довго вивчає простір міста, ходить темними вулицями, вишукуючи місця, придатні для того, щоб стати тлом його творів. Він наголошує, що всі вулиці в його романах — існують, і навіть туалети, в яких відбуваються вбивства, — теж справжні.

Проте здається, що такою позірною правдоподібністю художнього простору (навіщо треба, щоб вигаданий світ твору був повністю ідентичним реальному?) автор намагається компенсувати відсутність більш важливої правдоподібності подій, про які розповідається в його романах. Наприклад, більшість убивств у романах Краєвського здійснюють чи то фанатичні представники релігійних сект, чи то різного штибу збоченці, дії яких позбавлені простих, проте реалістичних мотивів. Ці маніяки ніколи не діють так, як вчинив би звичайний злочинець — тобто намагався б уникнути покарання. Вони не можуть просто зробити свою чорну справу і піти, залишивши детектива з мінімумом доказів. Навпаки — вони роблять усе задля того, щоб бездарні слідчі розплутали загадку і ув’язнили їх: залишають коло жертв то листки з календаря, підштовхуючи таким чином до думки, що серія вбивств має одного «виконавця», то листи поліцейському інспекторові, у яких звинувачують його в якихось таємних гріхах, то скорпіонів. Лише завдяки цим химерним зайвим доказам детектив і може розв’язати справу. Якщо з якихось причин убивця не зміг залишити жодного символічного послання коло тіла жертви, то, ризикуючи головою, він сам з’являється перед інспектором, щоб перекинутися кількома словами з приводу скоєного злочину.

Краєвський М. Еринії / Пер. з польськ. Б. Антоняк. — Л.: Урбіно, 2010

Краєвський М. Еринії / Пер. з польськ. Б. Антоняк. — Л.: Урбіно, 2010

Зрештою, справа не тільки в неправдоподібності подій і персонажів у романах Краєвського, але й у неоригінальності всіх цих «несподіваних» знахідок і персонажів. Це вже було тисячу разів до Краєвського — секти, послання, химерні татуювання на злочинцях тощо. Здається, щоб остаточно збаналізувати свої романи, польському письменникові не вистачає тільки потаємних ходів і братів-близнюків.

Стиль оповіді
Відсутність цікавого заплутаного сюжету, однак, компенсовується в романах Краєвського заплутаністю іншого типу. Це дуже туманний стиль оповіді, через який інколи не зовсім розумієш, що і де відбувається. Письменник недостатньо чітко описує місця подій та самі події, завдяки чому часто складно зорієнтуватися, хто ж куди йде, що з ким відбувається, хто кого бачить і т. д. Одним із таких незрозумілих моментів є фінал роману «Кінець світу в Бреслау», де не ясно, вбиває Ебергард Мокк свою дружину, чи лишає її жити, а також — що стається з його небожем. Навряд чи це вади перекладу, адже складно припустити, щоб перекладач міг так спотворити текст.

Тепер саме час зізнатися, що я не мав доступу до оригінальних текстів Краєвського, а користувався виключно перекладами, тому не було змоги звірити польский текст з українським, — відтак, подальша розмова про стиль буде безґрунтовною. Відкладемо її до наступного разу, якщо такий трапиться.

Персонажі
Діккенса колись критикували за те, що другорядні персонажі в нього цікаві та оригінальні, а головний, зазвичай, — банальний і нудний (характерний приклад — Олівер Твіст). Читаючи Краєвського, розумієш, що протилежну ситуацію — коли цікавими є лише центральні персонажі — теж є за що покритикувати. По суті, Краєвському вдалися лише ті герої, які перекочовують із роману в роман — детективи Мокк і Попельський, Мокків начальник — Мюльгауз. Герої ж, з якими слідчі зустрічаються під час розслідувань, недостатньо чітко прописані. Вони — ніби напівживі тіні, що їх доволі складно розгледіти на вулицях Бреслау чи Львова. Через це втрачається зв’язок зі світом, зображеним у творі, який і без того є не надто міцним.

Наостанок…
Коли берешся писати про літературу такого типу, як романи Краєвського, то мимоволі виявляєшся голослівним. Хотілося б показати, як у ній багато непотребу, але бути детальним у своїх описах або ж зацитувати щось не можеш. Не дозволяє формат видання, у якому твій огляд публікуватиметься, адже воно розраховане на зовсім іншого читача, ніж аналізовані твори. Доводиться обмежуватися описовими зворотами на зразок: «у цьому романі зображено неприємні картини міського життя». Або: «показано все, що є низького в людині» і т. д., хоча все це мало допомагає показати адекватно ті несмак і бруд, які присутні на сторінках цих творів. Тому м’яко скажу так: якби скласти частотний словник лексики, вживаної Краєвським, то виявилося б, що найуживанішими його словами (окрім сполучників та прийменників) є «повія», «бордель», «нужник», «гній», «педераст», з чого можна зробити висновки стосовно тематики й стилістики цих текстів. Романи Краєвського нагадують сальні жарти, з яких вилучено комічний елемент. Тобто зостаються самі нечистоти, призначення яких не до кінця зрозуміле.

Близько десяти років тому в США було видано енциклопедичний довідник «100 майстрів роману таємниць і детективу». У ньому репрезентовано найкращих авторів у цих жанрах. Звісно, йдеться не про те, що серед них немає Краєвського (там ще багато кого немає), а про те, що український видавець, націлений на детективну літературу, насправді має з чого вибирати. Очевидно, перед «сотнею майстрів детективу» Краєвський має лише одну перевагу — дія двох його романів відбувається в Львові. Чи є це достатньою підставою для того, щоб не лише перекладати його твори, але й презентувати його як «майстра слова»? Навряд.

  • Olha Kupriyan

    Ваша правда, Олегу, рецензія розгромна :) і – що важливо – обґрунтовано розгромна (принаймні я Вам і Вашим аргументам повірила).
    але Ви все ж не зовсім праві, коли кажете, що авдиторія цього сайту не читає М.К. згадайте Еко, який зачитувався на ніч детективами. думаю, негативна рецензія дійде до тих, до кого має дійти, і на Вас потече злива негативу від вдячних читачів польського автора :)

    • kuchbos

      Олю, дякую за схвальний відгук) А щодо У.Еко і детективів, то, думаю, він не читає кримінальної “чорнухи”))

      • Olha Kupriyan

        ох, Олегу, я ж казала, що набіжать обурені шанувальники таланту М.К.! тримайся тепер, правда за тими, хто не боїться її говорити ;)

  • jazzy

    поки що не злива негативу, а солідаризація))

  • Kruk

    Дякую за рецензію, радий, що є ще люди, котрі думають як я.

  • Yana

    Пане Івченко, де ви-и-и-и?!..

    • jazzy

      Яно, може, пан Івченко просто не хоче звинувачень у сімейному протекціонізмі))

      • Yana

        На жаль, ця родина не сприймає ані критики, ані гумору :(

  • nazar

    Дуже свіжий матеріал! Особливо приємно читати текст, автор якого має дуже виважену позицію.
    Стиль дуже колючий, але водночас не істеричний. Це, так би мовити, далеко не мордобой – а дуже виважений англійський бокс, яким любив займатися Гольмс ;) Результат – нокаут, але з-біса естетичний :) Атор, пиши ще!

  • Bozhena

    Якщо ви згадуєте про американський довідник, виданий 10 років тому, то Краєвського там ще не могло бути з об’єктивних причин, для цього просто гляньте, коли вийшла його перша книжка. Якщо ваші знання про нуар (який ви не відмежовуєте від чорнухи) обмежуються російською вікіпедією, це тим більше сумно.
    Якщо ставите під сумнів якість перекладу – прочитайте оригінал перш ніж висловлюватися у стилі “я не читав, але скажу…”, бо честі це вам не робить.
    Якщо створення видавництва і видання якісних книжок це для вас сімейний протекціонізм, а не корисна справа, тут, як кажуть, нема ради… Без коментарів.
    Як бачите, автору “рецензії” теж можна чимало закинути, і без звинувачень у необ’єктивності.
    Пащекування Дубинянської в стилі “де ви-и-и-и” нагадує звичайне завивання, а не заклик до дискурсу.
    І ще: якщо для вас точка зору Ґардіан важить менше, ніж думка “Суботньої пошти”, скажімо, то це вже діагноз.

    • kuchbos

      Шановна пані Божено, коротко відповім ті з питань, що були адресовані мені.
      1) Про довідник. Я його згадував не для того, щоб сказати, що Краєвського в ньому немає, а з іншою метою: справді хорошої детективної літератури було і є чимало, а тому не варто видавати літературу, яка має суттєво нижчу якість. Кілька справді хороших імен згадано в статті, охочий може більше знайти в згаданому довіднику.
      2) Про переклад. Сумнівів щодо його якості я не висловлював, оскільки, як уже сказав, не мав змоги ознайомитися з оригіналами. Незважаючи на десять років на “літературній ниві”, Краєвський у біб-ку Вернадського ще не потрапив.
      3) Про “Гардіан”. Я аж ніяк не заперечував авторитет цієї газети – це було б безглуздо і малорезультативно. Проте мені не подобається, що якась маленька анотація (усього лиш на 800 знаків) береться в якості свідчення високої якості творів Краєвського.

      • Bozhena

        А ви спробуйте пошукати інші матеріали, не по 800 знаків, назбирається чимало. І, повірте, що там теж будуть наводитися аргументи на користо того, що це література якісна. Проте на вашу думку це література на кшталт російського хламу, яким забиті лотки у підземках.
        Ви намагаєтеся підважити значення детективу як жанру. Тоді чим поясните феномен скандинавського детективу в світі? Гадаєте, ті, що перекладають скандинавів, теж позбавлені смаку й розуміння, що таке справді вартісна література? Нуар – це особливий жанр, не сприймаєте, не подобається, не розумієте, врешті, так і кажіть. Але ставити питання на зразок, чи варто Краєвського перекладати й видавати, відовім як перекладач і видавець – варто. А вам раджу перекласти бодай одну вартісну книжку, а ще краще, самостійно створити видавництво і почати видавати гарні книжки. Тоді зрозумієте, чим відрізняються зараз наші точки зору.
        Вашим питанням “чи варто” ви самі себе ставите і незручне становище, бо виходить, видавництва “Gallimard”, “”Einaudi”, Deutscher Taschenbuch видають чорнуху й порнуху? Раджу вам: спробуйте їм запропонувати Шкляра.

  • kuchbos

    Те, що комусь може подобатися Краєвський – не заперечую. Той, кому він подобається, може й рецензію написати (на українській, польській, ангійській чи байдуже якій мові). Однак, це не значить, що в цієї людини хороший смак або те, що є щось, що заважає їй бути об*єктивною (наприклад, польським рецензентам – своєрідний патріотизм, гордість за “першого хорошого польського детективіста”).

    Те, що видавництва таку літературу (і, зокрема, Краєвського) видають – ще нічого не означає. Видають те, що виявиться прибутковим. Так вчинило, зокрема, і згадане Вами в-во Галлімар, яке, власне, й заснувало “Чорну серію”. Насильство і лайка багато кому до вподоби, але це не значить, що література, ними перенасичена, є хорошою. Я не критикував смаків масового читача, якими часто керуються видавництва, а вигороджування поганої літератури.

    Те, що Ви саме “як видавець” вважаєте, що Краєвського перекладати варто – не дивно. Для Вас таке видання буде доволі прибутковим.

    І не приписуйте мені того, чого я не казав – неповаги до Вашої перекладацької праці, Вашого видавництва чи зневаги до детективного жанру.

  • nazar

    Хм, видно, наші видавці не звикли до критики. ) Звісно, зрозуміло, шо якщо хтось гарував над перекладами цих романчиків, то йому закиди щодо низькосортності перекладеної літератури як ніж у серденько. Але ми вже пережили той етап, коли вважалося, що вже треба казати велиииииииике спасіііііба вже за сам ФАКТ ПЕРЕКЛАДУ БУДЬ-ЧОГО ЗАГРАНИЧНОГО ПО-НАШОМУ. Пережили ще десь у за життя Франка )
    А щодо останньої репліки ніку Божени, то ні для кого не є секретом, що Галлімар іноді справді видавало речі не надто вартісні, але успішні. І порнуху видають, ще й як видають! Особливо Taschenbuch – там є такі альбомчики… Для тих, хто не знає, скажу, що Галлімар не лише Пруста видавав. Женуть сурогат не лише наші видавці. Тому хоча б у цьому, шановний травесті-Божено, ви справді можете солідаризуватися із загряничними видавцями.

    • Божена Антоняк

      Знаєте, ця дискусія вже нагадує цирк. Я завжди підписуюся своїм справжнім іменем, і ні від кого не ховаюся, тож не вам мене називати “шановним травесті”. Мені здавалося, що дискусія повинна точитися навколо рецензії, а не навколо особистостей перекладача, редактора чи видавця. Але вам явно бракує культури, ну, це проблеми ваших батьків, які в дитинстві не виховали, та ще тих, хто змушений з вами спілкуватися. Я ж, на щастя, не мушу.
      Проте якщо модератор сторінки допускає ведення дискусії в такому тоні, то це лише свідчить про рівень видання. На жаль.
      Тон, який задають дубинянські-назари та їже з ними є відверто совковий. Дуже вже ви совєцькі хоч страшенно боїтеся у цьому зізнатися.

      • Yana

        Пані Божено, може, вас на дуель викликати? Вас ніхто не ображав, із автором огляду включно (він максимально коректний в усіх пунктах). А ви і огляд називаєте пасквілем тільки тому, що він не піднесено-захопливий, і моє прізвище чомусь пишете з маленької літери і в множині.
        Про літературний рівень творів письменника Краєвського це, звичайно, нічого не говорить. Але рівень дискусії ви задаєте показовий.

        • redaktor

          Яно, якщо Ви вважаєте коректним текст Олега Собчука, це Ваше право. Я в тексті побачив лише хамство малоосвіченого недоука. І намагання повчати мене. А я не потребую повчань від недовчених хлопчиків. Божена переклала 14 книжок з польської і верхньолужицької і переклала добре. Про це говорить безліч людей. А потім якийсь гівнюк заходить на сайт і називає мою дружину травесті. Це по-вашому коректність. Якби на це відреагував Ваш чоловік? А мене називають склеротиком. Це що обгорення літератури? Олег Собчук написав хамський текст і хами відразу злетілися, щоб і свої 5 копійок додати.

          • Yana

            Я особисто не називала п.Божену жодним некоректним словом і жодного разу не висловлювала сумнів з приводу їїпрофесійних здібностей, оскільки не є фахівцем у перекладі з названих вами мов.
            Єдине, що я собі дозволила – жартома покликати вас. Дякую, що з’явилися, хоч і не розумію, нащо під іншим ніком.
            Одне слово, було б непогано, якби п.Божена вибачилася за слова “пащекування”, “завивання” та “дубинянські”.

            • Божена Антоняк

              Відповідаю. Під іншим (розширеним) ніком вийшла, щоб nazar зрозумів, що я не фантом, і до того ж, маю чітко визначену стать, бо він, здається, сумнівався.
              Заклик до Анатолія Івченка (цитую) “Пане Івченко, де ви-и-и-и?!..” мені особисто, дещо нагадує. Якщо Вам ні, нема ради.
              Взагалі, ніхто з нас не збирався в цю дискусію, яка більше нагадує цирк, встрягати. Але коли розмова переходить на осіб, доводиться відповідати. Саме це я й називаю пащекуванням.

              • Yana

                Ви не зрозуміли. З вашими ніками, Божено, все ясно, але чим редактор кращий за аі, до якого ми вже звикли? :)

                Втім, якщо ви вперто не бажаєте перевести розмову в прийнятне поле (тобто вибачитися), краще буде її на цьому завершити.

            • Божена Антоняк

              Яно, з почуттям гумору в мене все ОК. Просто дуель, на яку ви натякали, мені більше до душі…

              • Yana

                ОК, чекаю секундантів.

      • тazar

        а ви такі серйозні, що аж страшно. :) навіть не знаєте, що таке “жирний троллінг”. Подивіть си на речі простіше: чорний піар іноді ще кращий, ніж білий. Всі не “совєцькі” люди давно це знають і активно цим користуються.

        • тazar

          не зря мне вчера снился кусочек сырого мяса!!

  • redaktor

    Яно, з гумором у нас все гаразд. І з літературним смаком теж. Просто я не бачу теми для дискусії. Автору забракло культури, щоб оцінити літературний доробок Краєвського. Власне, він такої мети і не ставив. Подавши нам за російською Вікі безглуздий приклад із пародією Віана (тритомовик якого я читав і шаную), автор вирішив повчити нас смаку і культурі. Не знаю, скільки автор має років і яку освіту здобув, але помітно, що це молода людина, яка мало що читала і мало що знає.
    Я нікого не закликаю любити Краєвського, це справа смаку. Але купа людей точно так не бачить жодної цінності в Моцарті і Шопені. І навіть не здогадується хто це. Я теж читаю чимало інших книжок чи прочитав за свої 58 років. Підозрюю, що не менше за автора. Я вважаю, що Краєвський має блискучий літературний стиль і творить оригінальні фабули в свої романах. Якби автор навів хоч один приклад стилістично незграбного реченння в творах Краєвського чи розповів у конкретно яких романах він зустрічав такі фабули, то я б йому лише подякував. А так хлопець вирішив повиховувати, умовно кажучи мільйон читачів Краєвського, і пояснити нам, що ми маємо перекладати і видавати. Дякуємо, у нас є власна думка.

    • Olha Kupriyan

      шановний пане Редакторе, от скажіть, а з чого помітно, що авторові статті так мало років, як Ви про то кажете у своєму коментарі? чи він, автор, десь наприпочатку говорить, коли народився? бо я, скажу щиро, не помітила такого.

      знаєте, найбільш неадекватні коментарі – ті, в яких а) апелюють до віку рецензента; б) пропонують йому/їй самому/самій написати / перекласти / видати КРАЩУ книжку, бо, мовляв, він / вона нічогісінько не розуміє. писати літературу і її критикувати – речі трохи різні, погодьтеся. і літературознавець МОЖЕ, але не конче повинен писати сам. йому достатньо мати добрий смак у літературі, бути начитаним і розбиратися в методологіях, а цього, повірте, авторові статті зовсім не бракує :)

      але ж іще один момент. от видавці звикле нарікають на те, що в нас НЕМАЄ КРИТИКИ, одначе при тому всіляко затикають роки у відверто нечемній формі кожному з тих нечисленних критиків, які посміють відізватися несхвально про видане.

      і, по-Вашому, в такій ситуації з’явиться притомна критика? чи бодай якась? час уже, здається, навчитися нормально реагувати на такі речі. адже все природно: ви як видавці  займаєтеся своєю справою, критики ж займаються своєю. тільки вони при тому вам не заважають (там десь раніше вже було згадано про приваби чорного піару), тоді як ви рівнем своєї дискусії – помітно заважаєте роботі й нормальному самопочуттю критика. 

      • Божена Антоняк

        Особисто мою реакцію викликала не стільки відверто слабкий допис (повторюю, це не рецензія), як фраза автора про те, що він не впевнений, чи варто переклалати й видавати Краєвського. Це що, дружня порада видавати те, що подобається особисто дописувачеві? Чи відвертий натяк на те, що видавець не розуміється на літературі й видає абищо? Рецензії пишуться за певними законами, так, вони не мусять бути похвальними, і навіть дуже можуть бути розгромними. Проте є речі, яких не зачіпають:
        1) видавцеві не радять, що видавати;
        2) перекладачеві, який самостійно перекладає для власного видавництва – теж.
        3) усі ці справи робляться аж ніяк не коштами Олега Собчука, а нашими власними, тож його закиди про прибутки – не за адресою. Тому й раджу: нехай створить власне й лічить власні гроші, а також прислухається до будь-чиїх порад щодо видань та перекладів. От і все.

        • Olha Kupriyan

          пані Божено, насправді тут ніде не було сказано, що стаття за жанром належить до рецензій. це оглядова стаття, портретна. які вимоги Ви маєте до рецензій – так і лишається незрозумілим, тож озвучте їх, будь ласка. може, так сталося, що Ви й автор статті (а може, й решта нечисленних українських критиків, хтозна?) маєте зовсім різне уявлення про цей жанр?

          а з приводу решти Ваших зауважень – із приводу “порад” видавцям і перекладачам, то тут і Ви, й автор статті маєте однаково рацію. я чудово розумію, що видавець не завжди може й мусить думати про те, чи увійде виданим ним твір до чийогось-там “канону” – західного або й просто містечкового; справді, є такий момент – суто ужитковий – як потенційна читабельність і популярність книжки в читачів. одначе його критик не мусить враховувати, якщо ми й справді хочемо колись-таки мати притомну неупереджену літературну критику. тим паче, що саме такий – неупереджений – критик міг би бути й справді добрим консультантом у тому питанні, чи є література вартісною і її захочеться поставити на “високу поличку”, щоби відтак перечитувати із задоволенням і радити друзям, а чи забудеться вже за деякий час – як легке й ненапряжне читво, що його із задоволенням проковтнув, але не бачиш сенсу ще раз перечитувати.
          даруйте, я не мала зараз на увазі книжки М.К., оскільки я їх, на відміну від автора статті, таки не читала. одначе Ви тут зачіпаєте такі питання, які огляду безпосередньо не стосуються, тож і мені мусите пробачити цей не дуже ліричний відступ.

          • Божена Антоняк

            Ольго, цей жанр, у якому написано статтю називається “размышления у парадного подъезда”, оскільки рецензії пишуться справді по-іншому. Оглядові статті – теж. Автор суто висловлює власну точку зору і свій погляд на нуар, намагаючись нав’язати його читачам. А саме:
            1) стверджує, що це “низькопробний жанр” і “масове чтиво”.
            2) йому мало реалістичності в романах Краєвського. А хто сказав, що художній твір повинен бути реалістичним. Це може стверджувати лише людина, вихована на жанрі міліцейського роману, популярного в часи Рад. Союзу.
            3) порівнювати автора чорного детективу з Діккенсом – безглуздя, яке не варто навіть коментувати.
            4) цитата: “Малоймовірно, щоб перекладач міг так спотворити текст” містит прозорий натяк на те, що текст, безумовно, спотворено. Де докази? Їх немає.
            5) автор мав би знати, що коли герої “перекочовують” (вислів О. Собчука) з роману в роман – йдеться про цикл з одним героєм. Те, що написано в “Персонажах” – не більше, ніж приватна думка не надто начитаної людини.
            6) особливо цінує м’яку пораду видавати за довідником “100 майстрів роману таємниць…” Можна й автору порадити читати книжки на кшталт “100 найзнаменитіших злочинів” і т.п. Нічого поганого в них немає. Проте порада дуже вже нагадує радянські часи, коли згори спускали рознарядку (это нам чуждо, нереалистично, в Советском Союзе этого нет…).
            І наостанок. Якщо автор не знайшов у блискучого стиліста Краєвського (чий стиль йому важко долати, можливо, через брак відповідної освіти) нічого, крім педерастів, повій та борделів, нехай читає Ульяненка та Покальчука. Вони були дуже й дуже цнотливі…

            • Marianna Kijanowska

              Божено, з усією повагою, – до чого тут Ульяненко і Покальчук? У Достоєвського також “повії та борделі”, а в Біблії – інцест. Але Ви ж, мабуть, все-таки про твори Краєвського розмовляєте? І видавці Краєвського, і Краєвський себе захистити можуть, а Ульяненко і Покальчук – уже ні. Мабуть, не варто їх звинувачувати у тому, що Ти маєш на увазі під “цнотою”.

              • redaktor

                Ульяненко й Покальчук справді ні до чого. Як до Краєвського ні до чого Віан з французьким нуаром. Це стилістичний прийом в стилі автора огляду.

          • redaktor

            Пані Олю, літературна критика –це справді болюче місце нашого літпроцесу. Особливо це стосується перекладних видань. У нас просто замало людей, які добре знають будь-яку європейську літературу. Навіть таку сусідню, як польська. Ми з дружиною цю літературу любимо й знаємо, тому й створили вид-во “Урбіно”, яке спеціалізується на виданні сучасної польської літератури. Свою концепцію ми озвучули в кількох інтерв’ю. Гляньте на сторінку нашого вид-ва на Вікі. Якщо в Німеччині чи Росії щороку виходить 60-70 перекладів з польської, то в нас максимум 10-15. Тому польську літературу у нас знають фрагментарно. Ми вирішили це змінити. Досі видали 5 книжок. Остання – Ольга Токарчук “Веди свій плуг понад кістками мертвих”. Ми намагаємося робити якісну книжку (видавнича підготовка, переклад, поліграфія тощо). Якщо Ви тримали в руках наші книжки, то відразу побачите, чим ми відрізняємося від більшості видавництв України. Ви думаєте, що наша літкритика помітила “новий культурний феномен” – видавництво літератури однієї країни? А в нас таких ніколи не було. Хоча в Європі трохи є. От в сусідній Польщі є 2 видавництва, які видають виключно шведську літературу.
            Тепер про Краєвського. Автор переконаний, що всі хто читає Краєвського і пише різними мовами похвальні рецензії, просто не мають смаку. Як і сам Краєвський. Звичайно, доктор класичної філології Марек Краєвський, автор дисертації про драми Плавта, який вільно цитує давньогрецькою Гомера чи Еврипіда. Візьміть і прочитайте його “Привиди в місті Бреслау”. Книжка написана блискуче. Ебергард Мокк типовий представник “втраченого покоління”, яке пройшло через шанці Першої світової. Так, вони циніки, пиячать, ходять по бабах. Пригадайте героїв Хемінгуея… Не ми перші почали перекладати Краєвського. Немає розвиненої європейської країни, де б не виходили його книжки. За його книжками у Вроцлаві є 5 туристичних маршрутів докладно описаних у спеціальному путівнику, він має титут спеціального посла міста Вроцлава (ви чули щось подібне про когось із українських письменників?). У Європі вже давно ніхто не відносить детективи до низького жанру, як було ще 30-40 років тому. Наявність розвиненої детективної літератури в країні розглядається , як ознака культурної дозрілості. Не випадково, в Газеті виборчій “бреславський цикл” Краєвського віднесено до найважливіших подій літератури останнього десятиліття http://wyborcza.pl/1,76842,8909663,_Cykl_o_Eberhardzie_Mocku__Marek_Krajewski__1999_2009__,,ga,,10.html?fb_xd_fragment#?=&cb=f3b3380cdc52544&relation=parent.parent&transport=fragment&type=resize&height=24&ackData[id]=2&width=300
            Для сприйняття будь-якого культурного продукту потрібні знання й культура. А в автора огляду всі знання базуються на статті про нуар в російській Вікі. бо саме звідти він запозичив приклад з Віаном. А що Краєвський десь говорив про свій звязок з французькою літературою? Краєвський виріс на Чендлері, який у нас теж відсутній у культурній свідомості. І створив 2 оригінальних цикли про Бреслау та Львів. І я пишаюся, що знаю цю людину і вивів його на український ринок. І з львівськими романами ми зробили це першими в світі.

            • Olha Kupriyan

              Пане Редакторе, повірте, я з пошаною ставлюся до діяльності Вашого видавництва, і навіть знаю про Ваші книжки не лише з лінку на Вікіпедії, на який Ви радите звернути увагу. Та як мені відомо, твори Марека Краєвського – і це помітно по тих обкладинках, які ілюструють цю статтю, – було видано не тільки в “Урбіно”, але у принаймні двох інших українських видавництвах, які, при всьому, не опускалися до того, щоби несправедливо закидати справді освіченому, начитаному й культурному літературознавцеві брак цих трьох рис. Після таких коментарів не лишається нічого іншого, окрім як просто припинити дискусію, оскільки коментарі обох сторін і справді говорять куди більше, ніж сама стаття.
              Я не знаю, що додати. Просто прикро стає, коли на чемну й виважену критику реагують аж так вороже. Адже якщо Ви й справді так палко вірите в те, що робите (а як мені здалося, так воно і є), критика – навіть негативна – не мала би так Вас зачепити. Це як мозоль: якщо його немає, то наступай на нього чи не наступай – а він не болітиме. А якщо він є – інша річ…

              • redaktor

                Пані Олю, ми з Вами говоримо, як гуся з поросям. Я Вам наводжу переконливі аргументи важливості Краєвського в культурі й некомпетентності автора огляду, а Ви про те, який чудовий хлопець Олег Собчук. Ви от з ним спілкуєтеся і маєте враження, що він має купу позитивних якостей. Я його книжок не читав, бо їх не існує, тому перевірити Ваші свідчення не можу. Але людина, яка називає ізраїльський культурний проект Букнік.ру українською пресою, не виглядає компетентною. Прочитайте, що там пишуть про Еринії Краєвського і відчуйте всю різницю у фаховості чи статтю К. Родика в Україні Молодій.

                Книжки Краєвського справді видані різними видавництвами, але перекладені однією людиною. І проект “Краєвський в Україні” – це справа якою я займаюся вже 5 років. Тому і реагую я, а не інші видавництва. І надалі саме наше видавництво видаватиме його книжки в Україні. Бо хочемо, щоб люди мали можливість читати українською якісну літературу.

            • Olha Kupriyan

              тут мушу з Вами погодитися: схоже, ми говоримо справді різними мовами.
              із усього, що я сказала, Ви почули тільки те, що ми з автором статті знайомі (до речі, ще один мій “улюблений” аргумент, який закидають критикам на негативні рецензії: ми з автором знайомі, він така чудова людина, як ви смієте так про нього писати).

              прикро, бо хотіла я сказати зовсім не те :) ішлося про рівень спілкування між сторонами, який зауважила – зверніть увагу! – не тільки я. (цей рівень спілкування виринув тут далеко не вперше й вирине ще багато разів, і саме на цьому я хотіла наголосити, а не на тому, про що говорите Ви.)
              і до того ж, тут, окрім Вас і пані Божени, ніхто не сприйняв Олегову критику як образливу абощо.

  • redaktor

    До речі, ми видаємо не лише детективи, варто подивитися про нас у Вікі http://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0%92%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE_ %C2%AB%D0%A3%D1%80%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BE%C2%BB

    Хоча і надалі будемо видавати детективи. Не лише Краєвського, і не лише польські. Але знаю десятки шанувальників творчості Краєвського в Україні, які з нетерпінням чекають на його новий львівський роман “Числа Харона”, який ми і видамо у вересні. Сподіваємося, що Олег Собчук напише на нього черговий пасквіль. Бо таке враження, що нічого іншого він поки не навчився робити. Пізно він народився. У радянський, особливо сталінський час, йому б ціни не було. “Обличал и обличал бы гнилой Запад”.

    • cutunio

      що за абсолютна товстошкурість? Який ще “гнилий запад”? У статті ж лише йдеться про те, що на заході є й кращі речі, більш інтелектуальні. Чи вам просто закортіло вжити фразеологію, від якої у 58 років уже не можна позбавитися?

    • cutunio

      що за абсолютна товстошкурість? Який ще “гнилий запад”? У статті ж лише йдеться про те, що на заході є й кращі речі, більш інтелектуальні. Чи вам просто закортіло вжити фразеологізм, від якого у 58 років уже не можна позбавитися?

    • yucatan

      що за абсолютна товстошкурість? Який ще “гнилий запад”? У статті ж лише йдеться про те, що на заході є й кращі речі, більш інтелектуальні. Чи вам просто закортіло вжити фразеологізм, від якого у 58 років уже не можна позбавитися?

  • nazar

    35 мільйонів читачів, які придбали “Гаррі Поттера”, – помиляються”

    Гарольд Блум

  • cutunio

    Нє, ну це просто сміх :) Видавець просто падає додолу і дригає ногами! Вже все пішло в хід – і стільці, і навіть важка артелерія – нагадати авторові про його молодий вік, позаздрити трохи відсутності в нього склерозу і наявності незаангажованого погляду на речі. Як на мене, то нехай краще буде пасквіль (хоча до пасквіля цій стриманій статті далеко), ніж єлейне восхвалювання всього підряд. Та й до того ж вас уже пізно виховувати, судячи з того, як неадекватно ви реагуєте на абсолютно невинну критичну статтю.

  • krokodyl

    Рецензія примітивна. Чому? Почну з її кінця. автор говорить, що йому забракло місця на розлогий опус,  сам подає інформацію, яку можна було б опустити чи скоротити (біографія Краєвського, витримки з газет). Друге: для мене як для читача, неясно: якеого біса рецензент товче воду в вступ про “нуар” та ще й будує на цьому свій дискурс, хоча відомо, що нема поганих-добрих жанрів.  Третє: Закид у надмірі насильства непереконливий. Прочитав 2 романи, та цього не помітив, зрештою, – це дуже особисті уподобання, а смакування треба показати й довести. Третє: міркування про правдоподібність-нереалістичність романів не витримують критики, автор сам заплутався, шукаючи у цьому пункті мотивацій. Зрештою, ця категорія у детективі спрацьовує У КОНТЕКСТІ, а не сама по собі. Четверте: “все це було”  в літературі, – пише рецензент. Що ж, такі побутові закиди важко спростовувати, тим паче, що віршів про кохання також написано…цікаво, скільки мільйонів? 

  • krokodyl

    І вж край ганебно виглядає репліка рецензента про прибутки видавців. А я так скажу: радіти треба, якщо український видавець, вклавши зусилля й кошти, заробляє на цьому. Бо  чим більше буде різножанрової літератури, якісно виданої українською мовою, тим швидше у нас сформується не тільки книжковий, а власне інтелектуально-книжковий ринок, адже оборот книг – це оборот не лише коштів, а контактів, перекладацьких проектів, рецензій і т.д. Я часто заходжу у книгарні і бачу, яким мізерним є – як на нашу країну – вибір літератури, в т.ч. детективів. Тому всім видавцям на кшталт “Урбіно” – респект. 
    Примітка: я не прихильник ні детективів, ні  Краєвського, але змовчати не можу, коли наші рецензенти строчать нібито  ”РЕЦЕНЗІЇ.  

    • kuchbos

      Пане krokodyl,
      1) У статті ніде не сказано, що автору не вистачило місця для того, щоб висловити свої думки. Я сказав усе, що хотів. Знову ж, не приписуйте мені своїх слів.
      2) Про хороші і погані жанри. Не можу погодитися, що відсутня градація якості між жанрами. По-перше, жанр (у вужчому значенні слова: “детектив”, “хорор”, “вестерн”) уже передбачає стереотип, шаблон, штамп ‒ явища, які складно назвати позитивними. Жанр, на мою думку, є тим гіршим, чим більше стереотипів він вимагає від тексту, щоб той міг стати до нього належним. Нуар, як і “дамський роман” ‒ жанри, більш натюковані стереотипами, ніж інші.
      3) Про надмір насильства. Приклади цього я наводив у статті ‒ Ви, ймовірно, пропустили.
      4) Чому тексти Краєвського є банальними, як і нереалістичними, ‒ я теж писав, якщо захочете ‒ перечитайте (хоча підозрюю, що не захочете :) ).
      5) Про гроші (раз вже Ви зачепили цю тему). Спробуйте переінакшити свою фразу: “Радіти треба, що видавництво Х, вклавши зусилля й кошти, заробляє на романах Нєзнанського”. Звучить смішно, чи не так? :)

      • Божена Антоняк

        Олеже, якщо ви й справді до Краєвського (якого, підозрюю, все ж не читали) захоплювалися Незнанським, то це ваші проблеми. Краєвський справді нічим не нагадає сповнені реалізму російські міліцейські детективи. Гадаю, ви б не вклали й копійку в розвиток книговидання, відтак можете лише писати про чужі прибутки на чужих книжках, які ви собі дозволяєте безпідставно критикувати. Бо написане вами аж ніяк не є рецензією. Це таке собі базікання за кухлем пива: Читав Краєвського? – Нє-е-е. То не читай, фігня. А Селінджера читав? – Нє-е-е. І не читай, теж фігня.

  • dyskurs

    Гадаю, це той випадок, коли видавці дуже доречно зчинили полеміку – для читача доречно. Бо подиву гідний тон їхніх коментарів особисто мене переконує лише в одному: автор має рацію.
    Дякую, Олеже! Ви зекономили мені час – я й так не схильний до читання такої літератури, але тепер точно знаю, що Краєвського мені читати не варто)))

  • krokodyl

    мушу витлумачити очевидне: кожен жанр слід оцінювати зо його власними законами, а питання градації жанрів , як я розумію, не є темою рецензії. Щодо грошей, повторюю: подобається нам чи ні, існуватимуть дуже різні, в т.ч. дуже низькопробні жанри, але чи не краще, аби заробляли укр.видавці, пропонуючи якісні переклади. Головне, аби був вибір для кожного. У частині “Наостанок” рецензент пише:”Коли берешся писати про літературу такого типу, як романи Краєвського, то мимоволі виявляєшся голослівним”. Ось ви і поставили собі оцінку, пане Олеже. То й вже не знаєш, все це ви серйозно затіяли, чи знічевя  (мимоволі) вирішили на літер.ниві погратися. Тут чомусь закидають (dyskurs) підступи видавців… Їй-бо, з таким же правом я можу сказати: вчинили бучу  прихильники Собчука, але це не серйозні розмови.  

  • krokodyl

    До речі, чи не Собчук це із гурту “Скай”? Пошукова система першим, кого видає під цим імям, саме його. 

    • kuchbos

      Ні, до гурту “Скай” я не маю ніякого відношення, але дякую, що цікавитеся.

  • jazzy

    Як людина, яка прочитала 2 романи Краєвського в укр.перекладі, а також прочитала цю статтю О. Собчука, скажу предметно:
    1. оцінка романів рецензентом мені багато в чому близька. притягнутої за вуха аргументації там не знайшла.  
    2. хамства в самій статті (тим паче, адресованого видавцям чи перекладачеві) не побачила. Якщо людина з відповідною освітою і в ролі літературного критика висловить думку в статті, що роман, на її думку, не вартує перекладацьких зусиль, – це не хамство, а особиста думка. І які жанрові конвенції забороняють їй це зробити?
    А от рівень коментарів п. Божени справді спонукає до сумних висновків про рівень культури шанованої перекладачки. 
    І ще одне: моя іронія (аж ніяк не злісна, коли що:) про “сімейний протекціонізм” стосувалася не створення сімейного видавництва, а лише коментарів до статті.

    • krokodyl

      Хіба немає натягнутості? Візьміть “Смерть у Бреслау” та “Еринії” – лише на рівні реплік там присутні згадки про трупи. то де ж смакування??? Я також не дістаю насолоди від натуралізму і т.д. але смакування у згаданих творах  немає. То навіщо рецензент оперує такими висновками? Так само, повторюю, з якого дива пан Олег задіює поняття “нуару”, і чому вбивці-маньяки-фанатики – це щось неправдоподібне??? Для цього жанру це дуже закономірно, а читач, якщо він не дитина, розуміє УМОВНІСТЬ таких персонажів 

  • Божена Антоняк

    Цитую Олега Собчука: “Коли берешся писати про літературу такого типу, як романи Краєвського, то мимоволі виявляєшся голослівним. Хотілося б показати, як у ній багато непотребу, але бути детальним у своїх описах або ж зацитувати щось не можеш”.
    Якщо, на Вашу думку, це слова належать”справді освіченому, начитаному й культурному літературознавцеві”, до доволі воно дивно. Буду вдячна на посилання на фахові статті та монографії шановного рецензента. Радо з ними познайомлюся.

    • kuchbos

      Шановна пані Божено, я, звісно ж, не збираюся відстоювати своє право називатися “культурним літературознавцем” – про це іншим судити. Але якщо хочете прочитати мою статтю, присвячену детективному жанрові (що ніяким чином із щойно згаданою тезою не пов”язано), то звертаю Вашу увагу на фахове літературознавче видання “Studia Methodologica”, у наступному числі якого з*явиться мій матеріал “Сюжетно-фабульна структура детективу (в семіотичному аспекті)”. І вкотре вже дякую за увагу до моєї особи))

  • redaktor

    Олеже,
    от бачите, у Вас щойно з’явиться перша наукова стаття із цієї тематики, а Ви вже вирішили, що Ви фахівець. Якби Ви не так категорично висловлювалися, то й не було б і нашої з Боженою реакції. Я займаюся наукою понад 30 років і звик до різної критики й дискусій. Мої статті й книжки друкувалися в багатьх країнах, а рецензії на них (кількадесят) надруковані в 12 країнах у найвідоміших славістичних журналах (Парижа, Лондона, Праги, Загреба, Берліна, Варшави тощо). Тому знаю і розумію, що наке наукова критика. А Ви вдалися до відвертих образ відомого письменника. Як науковець скажу Вам відверто, що Ви не навели жодного фахового аргументу. Вам відверто бракує знань. А заявляти, що всі хто пишуть позитивні рецензії на Краєвського не мають смаку, навіть не смішно. Або пропонувати видавництву, яке спеціалізується з польської літератури, видавати англомовних авторів, м’яко кажучи, дивно. Успіхів Вам у подальшому науковому житті, втішусь, коли Ви видасте першу україномовно книжку про світову детективну літературу.

  • Світлана

    Шановний, редактор! А з якого ж то віку, на вашу думку, можна дозволити собі написання рецензій? Просто цікавлюсь.

  • Kruk

    коментарі читати противно

    • krokodyl

      а хто змушує, шановний пане із пташиним іменем?

  • Little Jane

    Пане Олеже, Вас можна привітати! Ви познайомилися з таким цікавим різновидом людей, як львив’яни. Усі їхні риси – перед Вами. За позірною вихованістю – невміння слухати, за вдаваною вченістю – пиха. А в основі всього – злоба. Їх – львів’ян – тихо ненавидить уся Галичина, з Львівською областю включно. Тримайтеся і не бійтеся!

    • krokodyl

      Еге, ви ще процитуйте рускіх патріотів про те, що галичан вигадали австріяки-поляки-українські буржуазні націоналісти….

      !!!!!   Шановна редакціє Літакценту, видаляйте коментарі на кшталт допису Little Jane.  

    • Божена Антоняк

      Неприхована манія величі – ототожнювати себе з усією Галичиною (чи Львівською областю). No comments.

    • львів’янин

      А самі ви часом не зі Львова, га, Літил Джейн? Чого аж так запінилися? Ваша істерика свідчить, що або це так, або хтось із львів’ян колись добряче вам насипав перцю під хвіст. І, може, заслужено))

  • ukrainec

    Усім сперечальникам – по можливості, прочитайте мінідетективчик “Склеп Готліба” у “Mikroskop pana Jurka”. Він також про Львів, і автор також не львівянин. Порівняйте його з творами Марека Краєвського. Але як поляк каже “вшистка потвора, ма свего аматора”.

  • Little Jane

    Де найвища корупції при вступі до вузу? – Ви Львові.
    Де найважче захистити дисертацію? – Ви Львові.
    Де без хабаря не потрапиш на роботу? – ви Львові.
    Де не вибачають успіху? – ви Львові.
    Де вставлять пластикові вікна в середньовічних будинках? – ви Львові.
    Хто у Києві миттєво переходить на общєпонятний? – зи Львова (а не з Полтави чи Черкас).

    Ви що, красені, думаєте, що про ваш рагулізм ніхто не знає? Ви що думаєте, що поза очі (та й в очі) з вас не сміються люди? Якщо поляки і австріяки залишили вам чудову архітектуру, то це ще нічого НЕ ЗНАЧИТЬ.

  • Божена Антоняк

    для тих, хто не читав Краєвського. Можна на Буквоїді прочитати уривки з його 2 останніх перекладених в Україні книжок і переконатися в літературному рівні цього письменника. Якби в Україні хтось вмів писати хоч би на 50 відсотків так професійно, то наша література була більш знана у світі. А не так як зараз. Бо зясовується, що ми не в стані не лише писати цікаво для світу, але й не сприймаємо якісну літературу, або сприймаємо її як неякісну. Пригадався щоденник О. Довженка часів війни. Два червоноармійця сидять в розбомбленому складі маленького містечка й їдять ложками чорну ікру й один каже до другого: Якщо напочатку війни нас годують таким гівном, то що далі буде.
    Отак і зі сприйняттям літературних творів.

    http://www.bukvoid.com.ua/library/marek_kraievskiy/prividi_v_misti_breslau_urivok_iz_romanu/

    http://www.bukvoid.com.ua/library/marek_kraievskiy/erinii_urivok_iz_romanu/

  • ukrainec

                                                                     Охріменко Ю.М.                        МИ ЛЬВІВ’ЯНИ 
    Можливо на світі є й кращі міста Бананами й пальмами вкриті,Та Львів не покинеш, і це неспроста,Бо він є єдиний на світі.
    Коли докучають і шум, й тіснотаТа скрегіт трамваїв над рано –Не лай місто Лева, бо ми, як і Львів –Люди примхливі – Львів’яни. 
    Як бачиш чудових будинків різьбу,Скульптуру і ковані брами,Гордися красою, бо ми як і Львів –Люди мистецькі – Львів’яни.
    Колись на війні від атак ворогівСвій край боронили, не лічачи рани,Із левиним серцем, і кожен, як лев – Люди відважні – Львів’яни.
    Рости українцем – велика то честь,Львів’янином бути – шана подвійна,Бо в долі й недолі, в добрі і журбіЛьвів Україні опора надійна.
    Зате і обов’язків більше, як хтось,Мусить Львів’янин сповняти.Багато читає, малює, а щеДекілька мов треба знати.
    І гарні манери – бо то таки Львів,Навчися іще в віці раннім.Трать праці багато, а менше трать слів,Якщо ти насправді Львів’янин.  

  • metelycya

    Не розумію, яке відношення має М.Краєвський до цієї віршованої декларації, виписаної в стилі совецького паровозика?

    • ukrainec

      А має те відношення, що не всяка жаба своє болото хвалить, а просто приятель написав віршика для свого сина до школи, аби гордився, що він львівянин. Якщо ж ЛітАкцент відвідує публіка, якій треба розжувати, що є певні висловлювання, повз які не можна пройти, не давши за них ляпаса, як от:: “Ви що, красені, думаєте, що про ваш рагулізм ніхто не знає? Ви що думаєте, що поза очі (та й в очі) з вас не сміються люди? Якщо поляки і австріяки залишили вам чудову архітектуру, то це ще нічого НЕ ЗНАЧИТЬ.”, то справи серед “кололітературної інтелігенції кепські”. Мова тут вже давно не про Марека Краєвського, бо він нічим не кращий і не гірший від більшості публіки, яка не має поняття, що таке життя, поки воно не прийде до нього, до його родини, країни і не заморить голодом, не розстріляє, не заборонить висловлюватися, чи ще щось. Мова тут про українців, котрі не вміють доброзичливо полемізувати. І тут проблема.

  • Little Jane

    Пане украйонєц, НУДИТЬ від вашої голослівної патетики. НУ-ДИТЬ. І нема на те ради.

    Щодо вміння полемізувати, то прошу дуже – класичний зразок львівської інтелігентської риторики:

    “Я в тексті побачив лише хамство малоосвіченого недоука. І намагання повчати мене. А я не потребую повчань від недовчених хлопчиків. Божена переклала 14 книжок з польської і верхньолужицької і переклала добре. Про це говорить безліч людей. А потім якийсь гівнюк заходить на сайт і називає мою дружину травесті. Це по-вашому коректність. Якби на це відреагував Ваш чоловік? А мене називають склеротиком. Це що обгорення літератури? Олег Собчук написав хамський текст і хами відразу злетілися, щоб і свої 5 копійок додати.

  • Vin

    Дивне враження справляють репліки.А зовсім не стаття,де автор зробив не більш,як просто й ясно висловив уголос те,що знали і що відчували всі.Вражає істерика. І певне справа тут не тільки з діркою в сімейному бюджеті,в яку можуть вилетіти геть усі барвисті мрії кольору морської хвилі.Все ж таки важко уявити,щоб аж таку істерику спричинили тільки гроші чи примарна надія на них.Тут мусить бути щось іще.І здається,що це-не менш,як Замах-На-Історичну-Місію,коли дехто вирішив понести польське світло у тупі і неосвічені українські маси,аж тут раптом виявилося,що світло й тьма перебувають у прямо протилежних напрямках,ніж це так довго і працьовито комусь здавалося.Тут уже кого завгодно сказить і сказить надовго-це вже не тільки гроші.Це вже-Велика Втрата Самого Сенсу. Любов до квітчастих цитат(з Плавта, Софокла, Арістотеля, Плінія, Овідія, Геродота, Ґардіан чи з Маркса в оригіналі) надто часто виявляє всього лише звичайний страх перед власною думкою,або повну її відсутність.Так само,як і істерика.Коли людині є чим крити,вона піде з виграшної карти,а не вхопиться за канделябр.Коли людині є що сказати,вона не цитуватиме страшних авторитетів,які нібито стоять за нею.Бо то вже мутний блеф. Тут,до речі,постає на повен зріст іще одна проблема:а ким же саме,якою такою публікою заповнено усі наші академії,інститути,університети і взагалі наукові установи найнеймовірнішого походження й профілю?Здається,що,в кращому разі(за винятками,які страшно підкреслюють правило),умільцями говорити і писати саме так,щоб кожне окреме слово було гранично зрозуміле і ясне,а от складені докупи ті ж самі слова вмить ставали нейтральними щодо будь-якого змісту(складаючись у довжелезні списки праць,які потому надзвичайно ретельно вимірюють у довжину і порівнюють із іншими такими ж списками).В гіршому ж-закомплексованими жертвами совкової кар’єри(що домінує і перемагає й нині),де обов’язковими складовими були язик(яким відбувалося блискуче сходження) і все те,що перебувало нижче від вищерозташованої спини(сходинки до слави).Але тепер їм хочеться поваги за такі тяжкі труди й за такі розтягнуті страждання.Хочеться поблажливо поплескати когось по щоці,напружившись у позу фюрера.І мудро похитати головою. Втім,злочини проти науки,позування і дешевий блеф-то зовсім дрібні й терпимі неприємності поруч із зовсім іншими прикметами такого панства.А саме-впадання рачки хай навіть і перед дрімучим темним і відсталим хутором,аби тільки той був Десь Там(схід так само,як і захід)і одночасно нестямне намагання поставити свій власний народ у таку саму чудесну позицію,але вже щодо себе самих. Про них подбають.Зрештою,хтось має доїдати,прибираючи після бенкету. Нехай. Вони ж так довго вчилися ковтати слину,дивлячись,як инші ковтали чорний і масний кав’яр.І натираючи до блиску не тільки чуже взуття,а прагли вище.Але!Важливо не поплутати пекельно-чорний лик кав’яру й шоколаду з таким же чорним гуталіном(за звичкою).Здається,тут бувають наслідки.

  • redaktor

    Не думав, що психічнохворі теж читають “Літакцент”, але прочитавши репліку під ніком Vin, переконався. А автор рецензії нехай ще раз подумає, які духовні покручі його підтримують. Якби це не була анонімка, за таке можна й до суду подати. Тепер я дізнався й про свої злочини перед наукою і прислужництво перед Заходом і повний совково-кумуністично-націоналістичний набір звинувачень. І вже народ ми свій принижуємо, такі собі вороги. Ніколи не думав, що 15 книжок, поміж них 8 словників, можуть розглядатися як злочин. Дякую, що просвітили. Тепер Вам лишилося просвітити ще лікарів у психіатричній лікарні, їм теж цікаво буде почути ваші думки.

  • Vin

    «Не думав»-далі можна було не продовжувати.Як і згадувати про якість совєцьких словників.І книжок.І кількість схованих у них кілограмів целюлози.А щодо анонімок,то-на все свій час.Познайомимося ближче.До речі,жоден суд не прийме заяву,де сказано про абсолютну більшість так званих нинішніх науковців,без наведення імен. Які наводити не стало б простору сайту. Проте поза вождя зобов’зує сприймати все виключно на власну адресу.І відповідати за всю науку.Дивно?Можливо.
    Втім,державу в нас очолює професор.
    Тож,без коментарів.

  • Анастасія

    Усі коментарі нагадують якусь, вибачте, помийну яму – злили весь бруд, який тільки можна. Треба все ж таки повернутися до самої книжки і до відгуку шановного Олега Собчука. Особисто мені, детективи М.Краєвського дуже сподобались і я не побачила того «бруду», який побачив п. Олег. І мені було просто смішно коли я прочитала оцю фразу : «…все це мало допомагає показати адекватно ті несмак і бруд, які присутні на сторінках цих творів. Тому м’яко скажу так: якби скласти частотний словник лексики, вживаної Краєвським, то виявилося б, що найуживанішими його словами (окрім сполучників та прийменників) є «повія», «бордель», «нужник», «гній», «педераст», з чого можна зробити висновки стосовно тематики й стилістики цих текстів. Романи Краєвського нагадують сальні жарти, з яких вилучено комічний елемент. Тобто зостаються самі нечистоти, призначення яких не до кінця зрозуміле.» А смішно ось чому, от «нечистоти»вживаються для того, щоб якомога реалістичніше відобразити злочинний та жебрацький світ, саме тому в «Голові Мінотавра» і «Ериніях» уживається львівський жаргон, а не тому що автор не знає культурних слів (хоча вони у творі переважають). Інше речення мене відверто здивувало: «Навпаки — вони роблять усе задля того, щоб бездарні слідчі розплутали загадку і ув’язнили їх: залишають коло жертв то листки з календаря, підштовхуючи таким чином до думки, що серія вбивств має одного «виконавця», то листи поліцейському інспекторові, у яких звинувачують його в якихось таємних гріхах, то скорпіонів. Лише завдяки цим химерним зайвим доказам детектив і може розв’язати справу.» Цикл Бреславських детективів не читала, тому їх коментувати не можу, але в «Ериніях» цілком зрозуміло чому злочинець не ховався від поліції, а навпаки хотів, щоб його упіймали. Впевнена, що і в інших книгах цьому теж є логічне пояснення. Складається враження, що п. Олег неуважно читав, або ж взагалі не дочитав до кінця книжку.
    Тепер хочу звернутись до видавців, я вас благаю не реагуйте на таку відверто низьку критику, а робіть те, що ви вмієте найкраще – перекладати/видавати книжки і тішити цим багатьох читачів. Українська перекладна література зараз переживає не найкращі часи, є такі книжки, які навіть не хочеться брати до рук, а ви п. Божено робите неймовірні переклади (читала оригінал і переклад, тому знаю про що говорю).
    P.S. До речі, я живу у Львові і те, що було написано в адресу львів’ян вважаю особистою образою. Я не кажу, що мешканці Львова усі культурні, але, знову ж вибачте, бидло є всюди і не тільки у Львові чи Україні. Не треба так узагальнювати, це якраз і є вияв безкультурності і неосвіченості.

    • Божена Антоняк

      Спасибі, Анастасіє, я дуже сподіваюся, що переклад “Чисел Харона” Краєвського, який ми видамо до львівського Форуму видавців Вас теж не розчарує. Як і наші інші книжки, які ми плануємо видавати. Ми любимо своїх читачів і дуже хочеться, щоб наші книжки стали для них святом.

  • Mykola S.

    Стаття добра, спокійна, переконлива. Опоненти автора самі собі псують, коли нервують.

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2014. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш