Справедливість є?

Ілля Стронговський
Ілля Стронговський

Дуже сподіваюся, що не треба пояснювати, в чому шкода переперекладів. Історія українського перекладацтва пам’ятає, що за спеціяльною вказівкою уряду СРСР переклади іноземної літератури на мови союзних республік до 1950-х рр. робили винятково за посередництвом мови «старшого брата». То була ганебна, тоталітарна і, зокрема, українофобна практика. Але вона не припинилася. Багато видавництв, що є українськими філіями російських видавництв/або частково чи повністю засновані на російському капіталі (“Мікко”, “Махаон”, “Національний Книжковий Проект”, “Країна Мрій”, “Ранок”, “Школа”), преспокійно видають переклади іноземних авторів із російської, часом навіть прописуючи це у вихідних даних! “Фоліо” теж є в цьому переліку, і саме на його прикладі я хочу показати, як можна і треба діяти.

Кілька місяців тому, коли “Фоліо” почали регулярно ловити на переперекладах із російської  (тут і тут), виникло гранично просте питання: як із цим боротися. Можна довго говорити про те, що це лише частина великого питання, “як боротися з неякісними виданнями” – нередагованими, погано оформленими, неякісно проклеєними, погано надрукованими тощо. Але не існує підстав для боротьби з перекладами через третю мову, як не існує захисту прав споживача при покупці неякісної книги. Тоді я не бачив жодних юридичних важелів для впливу на ситуацію.

Тут слід сказати, що тільки юридично, за допомогою позовів, можна впливати на ситуацію з книговиданням на пострадянському просторі. Російський ринок регулярно здригається від позовних сум різних видавництв одне до одного. Закатають кілька мільйонів недоотриманих прибутків і кілька десятків мільйонів моральних збитків – а вже й розвиднілося трохи. Але це — у Росії. А в нас Олександр Красовицький, генеральний директор видавництво “Фоліо”, почав відверто писати на своїй сторінці у фейсбуку: «Могу даже сказать, что часто приходится дешево перевести книгу со сложного языка через русский или английский, чем дорого заплатить переводчику с финского или арабского при прямом переводе».

Останньою краплею для мене — і, водночас, розумінням стратегії боротьби на всьому фронті – стала дискусія цього пана зі знаним перекладачем Наталею Іваничук:
Наталя Іваничук: А хто перекладав і чи з норвезької?
Красовицкий Александр: Через русский.
Наталя Іваничук: Так дуже багато втрачається від оригінального тексту. Нюанси норвезької зовсім інакше лягають на українську мову, ніж на російську. А хто перекладав російською? Є в Росії плеяда чудових “норвегістів”, але більшість клепають на конвеєр)))
Красовицкий Александр: Это книги Иностранки, там хорошие переводы обычно. К сожалению, цена и скорость перевода с норвежского привели бы к тому, что от этого проекта стоит отказаться.

Річ у тім, що якщо дотримуватися авторського права (чого неухильно вимагає “Фоліо”), то потрібно купувати права і на переклад мови-посередника. Досі всі заяви про перепереклад могли відправлятися в іоносферу, “якийсь там російський переклад”, хто його зна, який саме. Але пан ген. директор зволив уточнити – чим надав усій історії цілком юридичних обрисів.

Мені допомогли зв’язатися з Директором з права й ліцензій видавництва “Иностранка” Людмилою Фенченко, ось її відповідь на запит щодо ситуації: «Спасибо за информацию. Насколько я знаю, Фолио приобрели права у норвежского издательства для публикации Несбе на украинском языке. Перевод должен быть сделан с норвежского. Русские тексты официально им никто не передавал».

Тобто “Фоліо” піратить переклади “Иностранки” – давно і систематично. Бо ж “якісні”. Крім Несбьо, на згадку одразу приходять Стіґ Ларссон і Маріо Варгас Льоса, та й загалом у серії “Карта світу” багато підозрілого, як і в иншій їх серії – “Бібліотека світової літератури”.

З нетерпінням чекаю на розвиток ситуації. І він – буде.

А поки – закликаю допомогти з виявленням якомога більшої кількості переперекладів – не тільки з російської, а й з англійської, угорської та польської.

Справедливість є – і далі за текстом.

стронґовський (Ілля Юрійович). Письменник, перекладач, літературтреґер, дизайнер. Народився 1982 року у м. Житомирі. Одружений. Виховує доньку. Друкувався в самвидаві (складні, колективні збірки), інтернеті, часописах «Четвер», «Березіль», антологіях «Українського самвидаву 2000-2004» (К., Буква і Цифра, 2004), «Дві тонни» (К., Маузер, 2007), инших. Автор поетичної збірки «Глибоковроті» (К., Факт, 2006). Переклав «Бійцівський клуб» Чака Палагнюка (Х., Фоліо, 2007) та «Поштамт» Чарльза Буковскі (К., Факт, 2008) Колишній учасник кількох потужних літоб’єднань («Мистецька ґільдія "Nеабищо"» – співзасновник, «Оксія»). Організатор та учасник численних мистецьких акцій в Україні та Росії, літературного фестивалю «Молода Республіка Поетів» (Львів, Форум Видавців, 2005-6, 2008). блоґ: www.strongowski.livejournal.com e-mail: xmel@ukr.net