Чому «Київські лаври» «Кіефъскіе»
- 20 Тра 2011 02:14
- 883
- 23 коментарі
Лесь Белей
Днями завершився VI Міжнародний фестиваль поезії «Київські Лаври». Поети відчитали свої тексти, випили разом, ще раз випили разом і роз’їхалися по домівках, де будуть радісно переглядати фотозвіти різних інтернет-видань. Усе, як на поетичних фестивалях.
Цьогорічні «Лаври» мали майже таку ж програму, як і щороку. Левову частку всіх акцій робила незмінна тусовка журналу «ШО» та друзі Олександра Кабанова. Як правило, це російськомовні поети з-над Москви-ріки чи Потомаку. Стар-ґестами, отже, були російська дисидентка з паризькою пропискою Наталья Ґорбанєвськая та московський поет Дмітрій Водєнніков. Цього року до «Лаврів» долучився також Польський інститут, який привіз на фестиваль лауреата престижної премії «Nike» Евґеніуша Ткачишина-Дицького, Дарека Фокса, Тадеуша Домбровського та Йоанну Мюллер. Була й україномовна поезія, але кількісно вона топилася у російськомовній програмі.
Тому виникає логічне запитання: чи так має виглядати міжнародний київський фестиваль поезії. Це питання першим порушив Павло Коробчук, чим зняв бурю перепостів та гнівних реплік у затишній українській блоґосфері.
Як на мене, то все відбувається за законами жанру поетичних фестивалів. Усі організатори фестів скликають у першу чергу своїх друзів і в доважок запрошують когось для різноманітності. He who pays the piper calls the tune, як кажуть англійці. Гості, як правило, поводяться за неписаними правилами тусовочності і ходять тільки на виступи «своїх», ігноруючи виступи інших. Так виглядають «Київські лаври», так виглядає «Міжнародний літературний фестиваль» при львівському Форумі видавців, так виглядають усі літературні частини великих фестивалів на зразок «Фортмісії» чи «Потягу до Яремчі».
Отже, закидати «Київським лаврам» якусь тенденційність чи зорієнтованість я б не став. Це можна було б сміливо зробити, якщо організатором була би якась державна структура, що зобов’язана представляти обличчя країни, а не журнал «ШО». Я би радше кинув камінь у город аналогічних «свідомих» україномовних структур. Що заважає, для прикладу, журналу «Критика» чи комусь іншому знайти спонсора і організувати свої, такі ж потужні, але уже не «Кіефъскіе», а «Київські Лаври», з програмою, у якій були б самі україномовні літератори? Питання радше риторичне.
Журнал «ШО» має свою нішу автури, і саме її він просуває. Це його законне право. Тим паче, ще з минулого фестивалю до СНДшного набору учасників долучилася Польща (минулого року лауреатом «Лаврів» став польський поет і перекладач Богдан Задура). Якщо б, крім Польського інституту, до «Лаврів» залучити British Council, Alliance Francaise, Чеський центр та інші подібні структури, то його статус міжнародного мав би яскравіше вираження.
Об’єктивно. Справді, нема чого плакати та дорікати.
Цілком підтримую.
Павло Коробчук у своїй статті теж пише про таку об’єктивну річ, як укр. альтернативний поетичний фестиваль. Тільки не може бути укр. постколоніальної альтернативи імперській рос. культурі і їхнім “лаврам” в силу того, що сили наші (і фінансові, й інтелектуальні) надто вже нерівні. Щоб зберегти власне лице, треба було бойкотувати цей захід. Натомість наші укр. інтелектуали всі туди поперлися, ще й називають свою позицію об’єктивною – нікчеми нікчемами. Навіщо Ви тільки укр. мовою пишете? А я скажу навіщо. Бо в нас немає й досі конкуренції. Якщо в укр. масштабі ви ще на щось подібні, то росіяни б вас затерли і стерли в порох, Белея – першого. Добре хоч один козак знайшовся серед отари свинопасів, і козак цей – Павло Коробчук. Не переймайся, Павло, переживеш ти і без рос. лаврів, і без рос. водки і навіть без поезії, яка сьогодні майже вся без винятку (навіть російська, тобто світова) – фікція й кривляння. Самовага – річ набагато вартісніша.
Читачеві
Через папуасний ізоляціонізм велику національну культуру не збудуєш. Попий водички.
Бодай якусь, про велику я вже мовчу, національну культуру не збудуєш без самоповаги, дорога Маленька Джейн (ім’ячко свідчить про те, що папуасна ізоляція подолана, але власник ім’ячка зовсім позбавлений уяви і смаку).
Щоби “Критика” організОвувала щось в основі українське? Белею, та Ви Шо?!
Підтримую. Акції колонізаторів слід бойкотувати. Якщо, звичайно, національна гідність є.
Судячи з переліку учасників на тім фестивалі, були надто різні породи. Думаю, що на виставці собак, чи котів різних порід учасники виглядають гармонійніше і мають більше спільної мови. Я б не зміг в один вечір чути настільки різні речі. Доброго поета вистарчає одного надовго.
Більшість учасників цього фестивалю – росіяни і євреї різних порід-угруповань. Усім відомий Кабанов+Шо – це московський імперський проект, покликаний знищувати україномовний літ.простір. Кабанов як поет чи поет?:-)
Почитайте його нечитому нудотну поезію, яка наганяє сон. Просто він має своїх хазяїв у Москві, перед якими й витанцьовує. Людина, що народилася в Україні і тупо пише російською, – звичайна злодюжка, що продалася за ламаний шеляг.
Виступ поляків (один з двох?) недарма співпав з цікавим виступом російських поетів. Це щоб клятих католиків презентувати краще, мабуть.
І взагалі, журнал “Шо” український журнал, по-перше. По-друге, цей міжнародний фестиваль відбувся в Києві, а не в Москві, хто б там не був його організатором. Тож абориген, незалежно від поетичної ваги, має своє природне право домінувати. Чи ні?
А от слова “співпав” (співпадає, співпадіння еtc) в мові українській немає. Домінуймо зі справжньою українською, а не какалькою російської.
Якщо б Шо був український, він би й друкувався українською, а так – кілька укр. сторінок для прикриття, а то все російські. І дуже добре, що люди, які колись і самі друкувались у Шо, те Шо покинули. Значить не таке вже й вагоме те продюсерство від Кабанова, цього поетичного Юхниці.
А як же Сергій Жадан?
Думаєте, він би співпрацював з “поетичним Юхницею”?
А в останньою номері “Шо” його інтерв’ю з Ільмою Ракузою є. )
А ви Жадана вважаєте хорошим письменником, на якого слід рівнятися?:-)
По-перше, він геть не володіє мовою, хто бачив його невичитані й нередаговані тексти, той знає про що йдеться, а по-друге, він призвичаївся спекулювати дешевим піаром, видаючи себе за нещасного хлопчика, якому, бідному, у Харкові, що є колишньою столицею Вкраїни, нібити не дають розмовляти й українською. Перевага Жадана – це поліграфічні можливості, але вже за 10 рк. згадають?
У Жадана купа книжок, а я жодної не можу зацитувати чи переоповісти сюжет. Найцікавіше, що хтось іще й ведеться на це чтиво, бо не розуміються люди на світовій літературі та її здобутках. Роль голодного бідолахи з узбіччя Європи йому дуже пасує, бо приносить хоч скромний, але постійний прибуток. Недарма за Марадону поет Завадський сказав, що автора цього лайна треба відгамселити.
Що ж, коли розмістити на майбутній обкладинці ШО зображення Кабанова в унітазі, то вийде згідно з трохи переробленим поясненням Славінської:
“Обкладинка всього-на-всього озвучує запитання, яке я особисто чую сотню разів на день від своїх студентів, знайомих-приятелів і анонімусів у каментах УП: “Кому потрібні ваші Київські Лаври?”
А ще – озвучує твердження широкого загалу, яке я особисто чую так само часто: мовляв, і журнал ШО нічого не вартий на тлі інших “великих” журналів.
Саме тому на 1 сторінці палітурки зображено унітаз. З нього на читача загадково підморгує Кабанов. Чому Кабанов? Ну а кого ще можна вважати першоджерелом імперського поетичного фестивалю?
Кабанов недаремно іронічно усміхається. Він припрошує відкрити кришку, змити воду та на власні очі переконатися, що ні з унітазом, ані з діркою журнал ШО і фестиваль не мають нічого спільного.”
Лесь, а тепер тебе Кабанов точно не буде друкувати. Що робитимеш? Може, треба було сидіти собі тихцем і не рипатись.
Чи втришия гнати звідси це Шо і його московських слуг.
хто читає жадана,
той спускається до дна,
голову забивши хламом,
не назвуть за це вас паном,
в профіль цей хлопак – баран,
хто це, хто це, та жадан.
Мені подобаються вірші Жадана. Але це суб*єктивно. Втім, як усе довкола.
Його прозові книжки відбивають бажання взагалі щось читати українською. З віршами в нього трохи ліпше, але там, де є рима, а верлібри – жахливі, бо в них нема життя, вони штучно-мертві.
У мене точно таке саме враження. Вірші, особливо деякі римовані, непогані, проза – геть позбавлена художності й натужна. І головне, з постійними самоповторами. Не розумію, як хтось типу Макарова може казати “мій улюблений письменник Сергій Жадан”, а хтось – ставити Жадана в один ряд з Андруховичем. Раніше в цей ряд іще й Карпу записували, на щастя, хоч у цьому нарешті попустилися.
Чудово, побсирали все що можливо, а ось реально запропонувати щось, на те клепки не вистачає… чухраїнці….
Таж Андрійку, чи є кому пропонувати? Жадан має вже 14 збірок поезій, 7 прозових творів, ще там чогось купу і 15 нагород. А тепер, візьмімо, скажімо, Ігора Калинця. 17 поетичних збірок, і якби не Василь Габор з “Приватною колекцією” і не “Піраміда”, то й далі б наш найбільший поет сучасності, скажімо, живий, бо сам він каже, що поета Калинця більше нема, видавав би свої казки власним коштом. Ви хочете сказали, що всі чухраїнці вже читали Калинця? чи Осадчого?, чи Сокульського? чи Брацило? чи Красюка? чи Погорілець?… А вони таки сказали і кажуть багато вагоміше і якісніше від більшості з того. що так жваво нині обговорюють критики “укрсучліту” і то когорта власне ідеалістів, чого нині так бракує в поезії. Власне поезія без ідеалізму просто не може існувати. Та тепер стільки геніїв, попробуй знайти час на справжню поезію. Видають не тих, хто вартий, а хто зуміє знайти гроші. А пропонувати є що. Тільки кому?