Шкляр не хоче “Залишенця” російською
- 31 Тра 2011 16:16
- 238
- 13 коментарів
Письменник Василь Шкляр відмовляється видавати свій роман «Залишинець» («Чорний ворон») російською мовою, незважаючи на прохання видавців.
Як передає кореспондент УНІАН, про це письменник заявив в телеефірі Рівненської облдержтелерадіокомпанії та на зустрічі з читачами в обласному академічному музично-драматичному театрі.
Відповідаючи на запитання щодо перевидання свого роману російською мовою для жителів Донбасу і Криму, В.Шкляр, зокрема зауважив: «Не можу допустити, щоб моя книжка стала інструментом русифікації».
Письменник також висловив задоволення з приводу того, що його роман добре читають і українською мовою, у тому числі й росіяни.
В.Шкляр також повідомив, що зараз йде збір коштів на екранізацію його роману, яку дав згоду здійснити польський режисер Єжи Гофман. За його словами, ідея збору коштів громадою на екранізацію цього твору зародилася саме у Рівному під час минулорічної презентації роману у Народному домі.
Зустріч із В.Шкляром відбулася у переповненому залі облмуздрамтеатру, а організаторами її були обласні організації Товариства «Просвіта» та Національної спілки письменників України.
Переклади – це взагалі шкідливо. Розумію Шкляра. Переклад польською може стати інструментом полонізації, англійською – американізації. Та й Гоффман з Гібсоном тоді зможуть нарешті прочитати “Чорного ворона” і про що тоді говоритиме В. Шкляр на зустрічах.
+ 1000
Але це, бачте, літературний підхід. Політичний дещо різниться.
Пане Анатолій, не меліть дурниць. Шкляр дуже правильно поставив питання. Є речі, які не слід перекладати навіть з етичних міркувань. Хто поважає визвольну боротьбу України проти Росії, прочитає українською, а тим, хто нас винищував цього й не потрібно. З іншого боку, нормальні українці спокійно читають російську літературу в оригіналі і все чудово розуміють. Чи Ви вважаєте росіян настільки тупішими. Хочуть читати добру літературу українською – нехай відкривають у себе укураїнські школи, а не закривають їх у нас.
для мене шкляр не борець, який же ж він борець, коли минулого року премію – айстра – собі забрав: спершу вийшов із комісії, де був, а потім переписав на своє прізвище 6000 доларів.
хапуга й помре хапугою.
Ой “марічко” чичері, чи черрі?, сhy cyerry? Чи Ви дійсно зловили злодія на гарячому?:
” Переможців визначає спецiальний комiтет, яке складається як iз членiв Спiлки, так i з вiдомих лiтературних критикiв, письменникiв, якi не входять до Спiлки. Це зокрема, Михайло Бриних, менеджер з Австралiї Наталiя Кот, вiдомий поет Леонiд Талалай, прозаїк Анатолiй Дiмаров, голова Спiлки письменникiв Володимир Яворiвський, Олесь Ульяненко, Анатолій Кичинський, Володимир Панченко та iншi.”
“Кров кажана” зараз готують до третього перевидання, “Елементал” — до четвертого, а в “Ключа” узагалi виняткова доля. Ця книжка витримала вiсiм видань,” – мені чомусь здається, після прочитання усіх творів автора, що Василь Шкляр достатньо талановитий письменник і зробив непогану послугу розвитку української літератури аби отримати розмір тримісячної зарплати, як винагороду.
Окрім цього, цією премією удостоєно вже гідних письменників Галину Пагутяк і Валерія Гужву.
перерахованих угорі людей я не вважаю ні талановитими критиками, ні письменниками. вони надто вторинні на тлі, скажімо, тих же росіян. шкляр використовував і використовує адмінресурс для своєї розкрутки, а ще на багатьох його книжках наклад не вказаний, тому казати про якісь масові його перевидання якось не випадає. а ще ось що. якщо він такий чудовий, то чому ж жодна з його книжок іще й досі не перекладена, уже навіть карпу з жаданом переклали.
Ну, не кажіть нісенітниць: цьогоріч його роман Ключ виходить у Парижі, перекладач – Ліда Ковальська-Фоллер. Видавництво Галлімар. А ще ведуться перемовини про видання французькою творів Валер’яна Підмогильного й Артема Чеха.
До речі, хто з прозаїків хоче видатись за кордоном – можу допомогти. Цікавить нестандартна шокуюча проза з різноманітними відвертостями й неподобствами. Обсяг роману – не більше 200 стор. Можу звести вас із англійськими видавництвами.
Посередництво оплачуєте ви, далі – вже мої турботи. Це коштує недешево.
Це коштує обумовлений відсоток від укладеної угоди.
Інші схеми (з авторською передоплатою) – шахрайство.
Яно, ви упереджено ставитесь до літаґентів. Повірте, вони не всі шахраї. Невдовзі за моїх старань у британському видавництві Сanongate Books вийде роман Галини Тарасюк Сестра Моєї Самотності.
До речі, в Україні жодне з більш-менш відомих видавництв не ризикнуло видати цей чудовий твір, кращий за тих, що вийшли за останні десять років.
Та звісно, не всі :)
Чесні беруть 15-20 відсотків. З реального авторського гонорару.
А ще кількість перекладів на інші мови у значній мірі залежить не від якостей текстів, а від знання мов і вміння тасуватися, та шукати й писати гранти і т. ін.
Так, передоплата – це шахрайство. Минулого року на цьому погоріла Галина Вдовиченко, що хотіла видати італійською ,,Тамдевін: до неї зателефонувала пані, яка нібито співпрацює з міланським видавництвом ,,Мандадорі і нібито в Італії Вдовиченко суперзірка серед еміґрантської публіки, але за посередництво забажала отримати гроші відразу. Це виявилося шахрайством.