Українське фентезі на Eurocon-2011
- 21 Чер 2011 14:54
- 3,431
- 282 коментарі
Молода київська письменниця та журналіст Марія Ряполова отримала нагороду Європейського співтовариства наукової фантастики (ESFS Encouragement Award) за свій дебютний фентезійний роман «Бурецвіт», який побачив світ наприкінці 2010 року у видавництві «Кальварія».
Лауреатів премії було оголошено в суботу, 18 червня, у Стокгольмі під час щорічного Європейського Конвенту наукової фантастики Eurocon-2011.
Олег Сілін (Skye), співзасновник літературного проекту та конкурсу «Зоряна Фортеця»: «Роман Марії Ряполової «Бурецвіт» — це не лише симпатичні герої, яким віриш. Це не тільки особливе світосприйняття, у якому немає двох полюсів. Немає красенів-героїв, і немає пекельно-інфернальних супротивників. Це боротьба кількох точок зору, кількох правд, кожна з яких має право на існування».
Для довідки
Марія Ряполова (1987) — письменниця, журналіст, автор чисельних статей в медіа з культурної та соціальної тематик, фантастичних оповідань і роману «Бурецвіт». Переможець конкурсу фантастичних оповідань «Зоряна Фортеця» (2008) за оповідання «Звідки беруться янголи».
Низка її фантастичних оповідань друкувалась у літературних часописах (наприклад, Оповідання «Сон про минуле та майбутнє»), а 2010 року у видавництві «Кальварія» вийшла її дебютна книжка «Бурецвіт».
У березні 2011 року Марію з її дебютною книжкою було номіновано на премію Європейського співтовариства наукової фантастики (ESFS — The European Science Fiction Society) у номінації ENCOURAGEMENT AWARD.
Додаткова інформація: 050-3729200, ksena@msbrand.net
Роман Марії – геніальний і є тепер уже значним явищем і здобутком вітчизняної фантастики, про що свідчить його визнання як найкращого на міжнародному рівні. А оці всі скиглення ображених графоманів, яким дорога до великої літератури назавжди закрита, просто тішать. А Кальварія завжди видавала й видає цікаві інтелектуальні книжки і ніколи не видавала посередностей і марнописак. Трошки пригасіть температуру ваших заздрощів і працюйте на результат.
Капець Кальварії, якщо вона видає такі невичитані “інтелектуальні” романи.
Якщо роман про “лайно” геніальний, то ВОЛФ та інші україноненависники досягли свого.
А про “визнання на міжнародному рівні” можна прочитати на попередній сторінці обговорення.
Та й про багато чого цікавого, як, наприклад, нищать українську літературу, і хто це робить, підсовуючи читачу такі “геніТальні” романи.
“А оці всі скиглення ображених графоманів, яким дорога до великої літератури назавжди закрита, просто тішать.”
Не судіть всіх по своїй тусовці. Багатьом людям просто набридло, коли читачам підсовують наркоманські марення, або потоки свідомості хворобливих або сексуально стурбованих авторів під виглядом “української літератури”.
А заздрять тоді, коли є, чому заздрити.
Як можна заздрити твору, який і не книга зовсім, а олітературнений звіт для власного психоаналітика?
Так, пане Сашко, геніальність у цьому романі вилазить з усіх щілин. :)
(с) “Лайно — продукт мільярдів срак,
Я вже не знаю, що робити…
Все йде не так, все йде не так!
Хай йому грець! Не хочу жити!
Лайно — на кожному узбіччі,
Ідуть часи — тече лайна ріка,
В одне лайно не ввійдеш двічі.
Хоч можна жерти і співати,
Та все — лайно, лайна багато.
Скажімо, так, як-от вино,
Лише смердить дедалі більше.
Пишу про нього в цьому вірші.
З лайна усі ми піднялися
І повертаємось в лайно.
Лайно воно!
Мед робить бджілка, ми — лайно!
Бо ми самі — таке ж лайно!
Хай йому грець!
Усе — лайно!
Настала мертва тиша.”
“Явищем” він теж став, але то пересічне “явище”. А про “здобутки” і “визнання” обговорювалося на попередній сторінці коментарів http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/
Невже не читали? Чи сподіваєтеся, що усі інші люди, які читають тутешні коментарі, туди заглядати не будуть?
Дублюю на цій сторінці коментар для Сергія Торенка, щоб запитання не залишилися “не поміченими”.
Тобто саме Всеукраїнське об’єднання любителів фантастики (ВОЛФ) визначило роман Марії Ряполової “Бурецвіт” кращим дебютом 2010 року?
Це могло статися лише у кількох випадках:
а) не було інших претендентів
Але, як можна подивитися нижче у переліку з “Аргонавтів Всесвіту”, інші претенденти були.
б) Марія Ряполова була відзначена не за літературні здобутки, а, наприклад, як активістка “Зоряної фортеці”.
Цілком імовірно, але тоді виходить, що експерти з ВОЛФ допускають для себе можливість такої негідної поведінки, і їм все одно, якої якості (за їхнім рішенням) твір буде представляти Україну на міжнародному рівні. Окрім того, це означає, що експерти з ВОЛФ не читають те, за що голосують, бо жоден професійний письменник не голосуватиме, підставляючи себе, за не вичитаний психологічно не здоровий роман.
в) експерти з ВОЛФ свідомо обрали “кращим” найгірший фантастичний роман 2010 року, щоб показати нежиттєздатність і непрофесійність української фантастики як такої. Бо будь-який читач, який почне знайомство з українською фантастикою з роману “Бурецвіт”, не просто не дочитає цей “твір” і пошкодує про витрачені гроші, але й переконається у другорядності української літератури навіть по відношенню до російського шаблону і взагалі виключить її з поля своїх зацікавлень.
Не хочеться вірити, але цей варіант ще імовірніший, оскільки редакція журналу “Реальність фантастики” (де якраз багато років поспіль проводилась політика друку стилістично і сюжетно недолугих україномовних оповідань на тлі цікавих російськомовних) ледь не повним складом увійшла у ВОЛФ.
То ВОЛФ працює проти української літератури?
Сергій Торенко вчора був в Інеті, залишав коментарі, а цей “не помітив”.
То значить правда, про що запитували. Мовчанка – знак згоди.
Он чому, шановна Марічко, ви так красномовно мовчите у відповідь на моє запитання щодо “правильного” конкурсу. :)
Пані, та вгамуйтеся вже, годі!
Пишіть-бо щось якісне, і може, вам десь пощастить. Ніхто ж не винен, що ви двох слів зв’язати не можете, а тому й ображаєте Марію своїми нападками. Цей твір сюжетний, сучасний, той, що здатен зачепити і запам’ятатися надовго. Як бачу, мета досягнута: роман і зачепив, і вколов, і запам’ятався. А Марія дуже перспективна письменниця, з часом випишеться ще краще, ніж є, тож чекаймо на її нові твори. І шануймося!
Сашко не верзіть дурниць. Марія Ряполова запам’ятається тільки тим, що оспівує лайно і принижує своїх читачів та героїв.
Якщо ви сто разів скажете, що цей роман геніальний, він від того геніальним не стане. Щоб у цьому пересвідчитися, треба прочитати бодай десяток сторінок цього тексту.
І, судячи з вашого коментаря, справдився найстрашніший сон українського видавництва “Кальварія” – нарешті їхню книгу прочитали не письменники, а читачі. Тільки, шановні, з інету, а не купили в книгарні. :)
І хіба про книги можуть розмовляти тільки письменники? Наївні. Чи це такий “прецедент по-українськи”? :)
Завдяки цьому роману зганьбилися не лише автор і видавництво “Кальварія”, яке тепер буде асоціюватися з непрофесійними виданнями про продукти людської життєдіяльності, але й міжнародний конкурс фантастики “Єврокон” та весь склад об’єднання ВОЛФ (доки не буде наданий перелік “експертів”, які голосували за цей “твір”).
На превеликий жаль, сучасна українська література – це не якісний текст, а гроші і відповідні зв’язки. Проплатили $ Кальварії – і маєте премію й книжку. Отак і нищать різні покручі нашу літературу, роблячи її апендицитом і маргінальністю. Хороших талановитих письменників у нас вистачає, але їм нікуди не пробитися без грошей. Видання книжки Ряполової коштує 22.000 т. гр.
І хто це проплатив?
“Кальварія”, яка не слідкує за розповсюдженням свої текстів в Інтернеті? Як же видавництво поверне собі гроші?
Марія Ряполова? Звідки у бідної студентки такі кошти?
ВОЛФ? То це для таких антиукраїнських цілей було потрібно створювати всеукраїнське об’єднання, яке можу здобувати гранти?
Здається, з цим ВОЛФ пов’язане не тільки просування найкращого “українського” літературного “лайна” у “міжнародне”. Декларації засновників у Статуті не відповідають їх діям. Подивіться цікаве запитання пана Михайла Назаренко. До речі, нагородженого у тій же номінації, що і Марія Ряполова, тільки у 2007 роціє
“Вопрос
«На Украине не существует серьёзной литературы в отрыве от русской традиции. Сама по себе «мова» создана на основе сельских диалектов, обильно разбавленных полонизмами и германизмами. На местных диалектах, как это хорошо известно, отлично получаются лишь вещи сатирической и юмористической направленности».
Глеб Гусаков.
Скажите, ВОЛФовцы и КЛФовцы, не стыдно его выдвигать на премию “Еврокона” как “лучшего промоутера Украины”? А руку ему подавать – не стыдно?”
http://klf-portal.livejournal.com/235954.html
Їм не соромно, бо бухають в одному колі. Плюс вони отримують непогані відшкодування, щоб сумління не замучило.
Тут вже не “здається”, а чітко видно, що йде свідоме нищення української літератури, бо навіть у такому стані вона конкурентно спроможна і якісна у порівнянні з російським форматом.
Не вийшло з “Гоголівською академію”. І на “Зоряну фортецю” мало хто повівся. Тепер пробують домогтися свого через ВОЛФ.
До речі, в першому варіанті статуту ВОЛФ була прописана навіть підтримка україномовної літератури (!).
Тільки, сподіваюсь, теж не вийде. Українським письменикам може набриднути, що їх мають за “лохів та електорат” (с).
От якби ще набридло українським видавцям і читачам.
Марічко, а ви приходьде до нас побухати, га? :)
Почуєте кілька цікавезних історій, порівняно з якими це – тиха світська дискусія. Якщо вже знайши посилання на КЛФ Портал, то маєте знати, що кожної останньої суботи місяця відбуваються збори. Приходьте, у спілкуванні наживо багато питань зникає.
Доречі й розповісте, де взяти ці кляті відшкодування, бо робиш-робиш, а в гаманці щось грошей більше не становиться…
“бо робиш-робиш, а в гаманці щось грошей більше не становиться”
А що, пане Skye, випуски “ВОЛФ-ньюс” інформаційного відділу Секретаріату ВОЛФ не дуже допомагають заробляти грошики на виданнях “фантастики”? Мабуть, читачі та члени ВОЛФ вже хочуть читати щось інше, аніж ВОЛФ старається їм “втюхати” під виглядом “всесвітнього визнання”?
Хочуть читати інше – нехай читають інше. Вказівну роль партії відмінили вже давно.
“Приходьте, у спілкуванні наживо багато питань зникає.”
Не підлещуйтесь.
Те, що у вас є (можливість замовити слово для публікації у якомусь журналі, деякі нагороди чи голоси на конкурсах тощо) мені не потрібно.
А те, що мені потрібно, ви не маєте.
Я хочу купувати цікаві якісні книги українською мовою у будь-якому місті України, а не вишукувати інформацію про “замовчені” книги молодих авторів (бо “старі” вже списалися або спилися) і тоді їхати за ними на книжкові форуми.
Ви можете цьому сприяти?
Враховуючи ваше захоплення “Бурецвітом” і просування цього “твору” в маси… навряд.
Спілкування з “творчим людом”, як на мене, взагалі сумнівне задоволення. Письменники чогось варті, коли вони пишуть книжки, а не випендрюються один перед одним.
До того ж, не треба вам нагадувати, чому, наприклад, Олді майже перестали їздити на кони і фести.
Вони стільки не випивають.
Я теж.
Он ще один прибережий “бухоленд” відкривається http://litakcent.com/2011/06/29/ii-litnja-literaturna-shkola/
Бачила відео з минулого року. Там були майже всі потаскані, як з “волинської залізниці”.
Олді що?
Ви інформацію з якоїсь іншої реальності берете :)
За останній рік (липень 2010 – сьогодні) я Олдей зустрів на трьох конвентах, і ще на трьох вони були, але я там не був.
І я не підлещуюсь. Я лише запрошую побалакати наживо, бо не дуже люблю писати “простирадла” в мережу.
“Ви інформацію з якоїсь іншої реальності берете ”
З цьогорічного Партеніту.
Хочете побалакати “без свідків” – пишіть мені в приват на Літфорумі. Щодо “живої” розмови… не бачу в тому для себе сенсу. Якщо ви хочете мені щось сказати, кажіть в приваті, я почую. Якщо в чомусь переконати – не витрачайте свій і мій час. Всі інше я сказала у попередньому комі.
Особисто були на Партеніті-11?
Пан Skye хоче відповідати “приватно”, коли йому не подобається зміст розмови, але не може втриматися від своїх запитань привселюдно. ;)
До речі, мені теж пропонував “хабаря” на попередній сторінці коментарів у вігляді “пива за свій рахунок”. ;)
“Хороших талановитих письменників у нас вистачає, але їм нікуди не пробитися без грошей.”
Тим, кому таки пощастило, теж важко пробитися. Бо їх “нема” ні для читачів, ні для критиків, ні для тих, хто формує асортимент для постачальників.
Подивіться, наприклад, на “спектер” літературних зацікавлень того ж ЛітАкценту, і вам все стане зрозуміло.
Марія Ряполова, може, дівчина й бідна, але її мати Катерина – це старша сестра Петра Мацкевича, а Любко Дереш – теж, як чулося, якийсь родич чи то племінник, чи то хрещеник, а тому Ряполова і Дереш родичі між собою.
Тим гірше для української літератури.
Бо поки у рідних Марії Ряполової є кошти, вона буде вигулькувати на різних конкурсах як “надія української фантастики”.
Хоча, може, набридне. Все одно писати вона не навчиться – надто легко отримує публікації і нагороди.
Ох, і набалакали! Аж на другу сторінку переповзли. :)
Бачу, хтось таки розворушив мурашник на вихідних. :)
Заздрю Вам, пані Marichka, стільки письменницьких психотипів… Але то ще учні, та, сподіваюсь, і вчителі незабаром підтягнуться. Хоча, схоже, деякі тут вже ошиваються. ;)
P.S. Усім зацікавленим вітання. Почав читати уважніше попередню сторінку.
Дякую, Читач. Але психотипів тут мало – в основному різновиди. А от психів… :)))))
:))
Ви при своєму розумі, люди? “Бурецвіт” – не пряник, аби вам подобатись. Якщо книжка не сподобалась – не читайте, й усе! Що вам за різниця, нагородили авторку, чи ні? Щодо її родини, так то узагалі не ваша справа, а патякати про незнайому вам людину гидоту – ницо і огидно! Це таки сором! Гадаєте, нагорода несправедлива? Воно не з вашої кишені, по-перше, а по-друге, претензії не стосуються авторки. Людина написала книгу, бо їй захотілося. Відчепіться від неї, бо справляєте враження скаженої худоби.
“Бурецвіт” – не пряник, аби вам подобатись.”
Правильно – “не пряник”. Бо кому може подобатись їсти… пардон читати “про лайно”?
Я хочу читати цікаві якісні книжки, а не, наприклад:
“Вона полюбляла ставити дурні запитання. … «Наприклад, наприклад, що я була повією». Я замислююся, але кажу: «Заспокойся, минуле не має такого великого значення». — «А якщо я сиділа у в’язниці?» — «Ні…» — «А якщо я спала з жінками?» — «Мені байдуже».”
або:
“або що вона спала зі своїм батьком, або братом, або дідусем, або що вона зробила сім абортів, або що вона отруїла сусідського бульдога, або підпалила дитячий садок, або переховувала ґвалтівника, або зґвалтувала когось, або вживала наркотики…”
Скажіть, психічно здорова людина може полюбляти таке читати? А писати?
“Я хочу читати цікаві якісні книжки…”
Шановна, а шо Ви особисто зробили для цього крім обливати багнюкою авторку, людей, які роблять україномовні конкурси, об’єднання любителів фантастики?
Саме Ви?
Де ви побачили “обливати багнюкою авторку, людей, які роблять україномовні конкурси, об’єднання любителів фантастики”? Мова йде про твір “Бурецвіт”. Прочитайте його, та долучайтеся до розмови, “Анті-Марічка”.
Тобто все те що твориться в попередніх коментарях і аж на двох сторінках, то нормальне обговорення твору по-Вашому, шановний?
Ви, вибачте, всі твори які Вам не подобаються так обговорюєте?
Ну що я можу сказати, мабуть молоді автори, якщо такі ще залишилися (в чьому я сумніваюся, адже Ви так впевнено це доказуєте), після такого сприйняття дебютних творів з радістю будуть братися за перо. Дякую Вам за внесок в розвиток української літератури в цілому, і українського фентезі зокрема.
Такі твори потребують більш ширшого обговорення. Долучайтеся!
Ну скажена жінка! Таке враження, що Ряполова у вас чоловіка забрала, бо так агресивно може тільки реагувати покинута жінка.
“Марічко”, вам особисто: беріться вже до своїх справ, бо вони погниють, і ви навіки залишитесь нещасним лузером. Вам же цього не хочеться, судячи з вашої заздрісної пристрасті?))
До Сашко і Лелін.
Коли вже немає, чого сказати по суті, переходять на особистості? Звична для вас справа.
А у мене ще не скоро цитати з роману Марії Ряполової “Бурецвіт” закінчаться.
Там можна майже увесь “роман” цитувати. ;) Та коли цитати закінчаться, та сашки з леліними трохи вгамуються, почнеться аналіз того “роману”…
Можемо почати і раніше. Враховуючи, звісно, наявність вільного часу. Бо довго копирсатися у самі знаєте чому не дуже хочеться. І так вже тиждень минув під знаком “Бурецвіту”. Боюся зіпсувати собі читацький смак.
Шкода, що цього не зробиш у вигляді рецензії. ЛітАкцент таке не надрукує, навіть якщо воно буде цілком і повністю аргументоване і підкріплене цитатами, а переносити все це на інший ресурс поки не кортить.
Марічко, випийте молочка, заспокойтеся. Ніхто тут не прагне вас скривдити, це вже зробило жорстоке життя. Якісь у вас протиріччя з логікою: хочете читати щось інше, то нащо себе гвалтуєте і читаєте такого ненависного вам “Бурецвіта”? Постійно цитуєте… Це нічого, зверніться до авторки, може, вона вам дасть кілька уроків… і ви щось напишете щось розумніше за свої брудні балачки.
Маричка – найбільший фанат, учить книжку напам’ять!
“Якісь у вас протиріччя з логікою: хочете читати щось інше, то нащо себе гвалтуєте і читаєте такого ненависного вам “Бурецвіта”?”
Так от через те, що мареня про “лайно” визнають найкращою українською фантастикою, і нема чого читати. То і доводиться читати “Бурецвіт”.
І знову мій коментар “чекає узгодження”. :(
“Так от через те, що мареня про “лайно” визнають найкращою українською фантастикою, і нема чого читати. То і доводиться читати “Бурецвіт”.”
Ну, тоді почнемо з тих, хто “фантастичне” марення про лайно визнав гідним представляти Україну на міжнародному рівні.
Як сказав пан Сергій Торенко, співробітник інформаційного відділу Секретаріату ВОЛФ, затвердили кандидатуру Марії Ряполової на Раді ВОЛФ.
Познайомемося з цією Радою, що узяла на себе відповідальність представляти українську фантастику на міжнародному рівні.
Це семеро людей:
http://klf-portal.livejournal.com/201093.html Макаровский Николай Александрович, председатель городского КЛФ «Контакт» (г. Харьков), председатель оргкомитета фестиваля фантастики «Звёздный мост», ведущий раздела научной фантастики в журнале «Universitates» при Харьковском национальном университете им. В.Н. Каразина – Президент ВГО “ВОЛФ”;
http://klf-portal.livejournal.com/201383.html Вахтангишвили Ираклий Николаевич, руководитель КЛФ «Портал» (г. Киев), главный редактор журнала «Реальность фантастики» – Віце-президент ВГО “ВОЛФ”;
http://klf-portal.livejournal.com/205757.html#cutid1 Березин Фёдор Дмитриевич, председатель КЛФ «Странник» (г. Донецк), член Союза Писателей России с 2007 года – член Ради ВГО “ВОЛФ”;
http://klf-portal.livejournal.com/205757.html#cutid2 Ешкилев Владимир Львович, был редактором журналов «Плерома», «Сноб», «Золотая каста», член Ассоциации украинских писателей – член Ради ВГО “ВОЛФ”;
http://klf-portal.livejournal.com/205757.html#cutid3 Козловский Олег Евгеньевич, председатель КЛФ “Одессей” (г. Одесса), администратор сайта «Лаборатория фантастики» (Fantlab.ru ), в сети известен под никнеймом Mastino – член Ради ВГО “ВОЛФ”;
http://klf-portal.livejournal.com/205757.html#cutid4 Лапач Сергей Николаевич, зам. председателя КЛФ «Портал» (г. Киев), член редколлегии журнала «Реальность фантастики» – член Ради ВГО “ВОЛФ”;
http://klf-portal.livejournal.com/205757.html#cutid5 Пальцун Сергей Владимирович, зам. председателя КЛФ «Портал», зам. главного редактора журнала «Реальность фантастики» – член Ради ВГО “ВОЛФ”.
Як бачимо, переважна більшість членів Ради не пише, але знається на фантастиці. Також бачимо, що в керівництві любителів української фантастики переважають люди, які керують КЛФ “Портал” (м. Київ), одночасно вони же є причетними до випуску журналу “Реальність фантастики”, який того року майже “загнувся”, бо російські спонсори відмовили у фінансуванні.
Тому не дивно, що на міжнарожне визнання була вибрана кандидатура пані Ряполової, яка теж є членом КЛФ “Портал”.
“Skye коментує:
29.06.2011 о 16:56
Хочуть читати інше – нехай читають інше. Вказівну роль партії відмінили вже давно.”
Ні, партію ту не відмінили. І послідовники тих “вказівних методів” теж залишилися.
Прочитав ось тут http://irakliy.livejournal.com/88886.html план Віце-президента ВГО “ВОЛФ” пана Іраклія Вахтангішвілі (до речі, написаний чомусь російською):
“Проект краткого стратегического плана развития украинского фэндома посредством конвентов.
(Мог бы и не публиковать в своем личном ЖЖ, но может тема интересная для фэнов вообще. :))
Всем уже прекрасно известно, какое большое значение имеет для жизни Фэндома проводимые фантастические конференции. Со временем их становится все больше и больше. Это радует! И этот процесс мы будем поощрять всячески. Кто-то может возразить, что мол «это распыление сил и средств, и что надо ограничить количество конвентов в стране двумя, тремя, максимум». Нет, это ошибочный подход к делу. Во-первых, каждый регион, каждый город в Украине, где есть достаточно мощная ячейка фэндома, имеет полно право на проведение своего конвента. И, во-вторых, разработав общий план по проведению конвентов на год и объединив усилия, мы сможем охватить еще большее количество любителей фантастики интересным и увлекательным мероприятием. Пусть эти мероприятия будут не столь массовыми, пусть они будут даже в рамках региона или города, это не важно. Главное, что такие конвенты будут иметь место и любители фантастики получат очередную возможность встретиться и обсудить свое любимое увлечение. Так как у нас уже есть ВОЛФ, то скоординировать усилия дело техники. В связи с этим, я предлагаю следующее:
1. Зафиксировать действующие конвенты, которые проводятся уже много лет, и классифицировать их как центральные и международные. Это, прежде всего «Звездный мост» в Харькове и киевский конвент осенью, с предварительным названием «Дни фантастики».
2. Ввести понятие центрального «блуждающего конвента» на базе «Фантлаба» и конкретного клуба (осередка ВОЛФ), в любом регионе Украины, под проектным названием «Летучий Голландец» (название предложено членом Совета ВОЛФ Олегом Козловским).
3. Ввести в обиход понятие «региональные конвенты», которые проводятся в региональных центрах Украины, силами фэнов данного города, регионального центра. Оказывать всяческую помощь и поддержку таким конвентам, включая финансовую, от ВОЛФ.
Особо хочу обратить внимание на пункт 2. Во многих городах Украины есть любители фантастики, которые были бы рады и счастливы, встретиться с известными писателями-фантастами, как Украины, так и зарубежными. Подчас у них не хватает ни сил, ни финансовых возможностей провести такое мероприятие. Вот в этих случаях им приходит на помощь «Летучий Голландец». Это «Отряд быстрого реагирования ВОЛФ»! Он может 2-3 раза в год выезжать в региональные центры и проводить интересные и увлекательные конвенты, пригласив на него и писателей, и критиков и даже художников фантастов.
Не стоит забывать и о региональных конвентах. Они основа основ «вертикали фэндома» Украины. Мы можем теоретизировать сколько угодно, мы можем строить «грандиозные планы», но без поддержки на местах, без основы в региональных центрах, все наши благие пожелания, так и останутся «чистейшей фантастикой». :)
На подходе региональный конвент «Мантикора» в Ивано-Франковске. На подходе конвент «Летучего Голландца» в Донецке. На подходе писательский семинар в Крыму, и мы во всем этом примем самое деятельное участие!
Раньше, каждый из нас рыл свою «личную» траншею, сейчас есть возможность, на время, отложить лопату, вылезти на свет божьи, и посмотреть, куда ж мы все это «копаем». А «копать» мы можем вместе так, что создадим мощнейшую систему фортификационных сооружений, создадим свою «Зоряну Фортецю» Украинского фэндома!”
Побачив, що попередня назва “Отряда быстрого реагирования ВОЛФ”, яка спочатку була “Чуматский шлях” змінена на “Летучий Голландец”. :) Але ж пан Іраклій спочатку майже за Фрейдом вже висловив своє ставлення до всіх любителів фантастики.
Уявив, як невдовзі поширится ця “блукаюча чума” (Чуматский шлях / Летучий Голландец) згідно офіційної політики і під егідою ВГО “ВОЛФ” централізовано на всю Україну, коли відома письменниця-фантастка Марія Ряполова, володар престижної міжнародної премії “Eurocon-2011″ у номінації “Найкращий дебют”, проїде по Україні зі своїм переможним романом “Бурецвіт”…
Ще одна імітація літературного процесу для спонсорів.
так,я помилково написала слово шукач ,але мала на увазі Мережа і мова йшла про те що вірш про лайно, за яке зачепилась Маричка і продовжує його смакувати, доволі характерізує Мережа. Як би цей твір писала Маричка вона замість лайна написала б КАКАШЕЧКА і читач і іже з ним захлинулися б від вдячності. Але ж твір написала Маша Ряполова. Інформація від агенції ОБС(одна баба сказала) -це зміст чималої кількісті коментарів . Бідна студентка десь взяла гроші щоб проплатити видання книги аж 22000грн. А чому не 22500? Мабудь стипендії для цього недостатньо,тобто мали допомогти родичі. Які ж родичі? Так в неї матуся Катерина є старшою сестрою Петра Мацкевича ,тобто Ряполова і Дереш-родичі. Так повідомляю ,що маму Марії ще тиждень тому Катериною не звали.Можливо вона змінила імья і розповіла про це рм і Маричці. СОРОМНО!!!
Якби я колись почала писати романи, то точно не писала б їх про те, про що пише Марія Ряполова. :)
Практика показує, що кожна творча людина отримує те, про що пише. І не важливо, чи вона приколюється, чи щиро вірить у написане. Це такий закон життя, підсвідомість спрацьовує, і з цим нічого не вдієш.
Чисто по-людськи мені шкода Марію. Життя її за цей роман не раз в багні скупає.
Шановна, яка називає себе “читачка”. Мабуть, ви звикли читати, як читають на форумі, швидше і саму суть, тому пропускаєте деякі “знаки”. Наприклад, у дописі “р.м” немає “22000грн.”, а є у дописі Paris “22.000 т. гр.” (тобто, 22 мільони гривен), або, наприклад, пані Marichka – це не Марічка, яка вигулькувала на попередній сторінці коментарів. Геть заплуталися у своїх “ніках”?
До Олега Сіліна.
“Розумієте, тут зараз ми говоримо лише про особисті вподобання. Вам не сподобалось, мені – сподобалось, і предмету до дискусії тут нема.”
Розмовляти про особисті уподобання можна тоді, коли, наприклад, комусь подобаються чарівники і “Гаррі Поттер”, а комусь вампіри і “Сутінки”.
Це розмова про здорові твори. Мова про нездорові зовсім інша, бо вони розбещують суспільство.
Тобто ви, Олег Сілін, молодий український письменник, співзасновник літературного проекту та конкурсу «Зоряна Фортеця», визнаєте, що вам подобається роман про лайно і про те, як дорослий чоловік справляє малу нужду у присутності жінок.
А вам не здається, Олеже, що це те саме, що сказати: «Я, ОЛЕГ СІЛІН, ДОБРОВІЛЬНО ВІДДАМ СВОЮ ДОЛЮ ЧАРОДІЄВІ МОРОТЕМНУ. Або я і всі мої рідні будуть прокляті».
Гм. “Сутінки” – то здоровий твір? Із всією апологією смерті та самогубства? Дивно. Але мова не про Маєр.
“Бурецвіт”, на мою думку, роман не про лайно, а про пошук себе у не дуже здоровому суспільстві, яке майже не відрізняється від нашого же. (Я справді здивуюся, якщо ви вважаєте наше сьогодення здоровим).
Зверну увагу на ще один прийом: зазвичай автор виписує героя (одного-двох), із якими читач може себе утотожнити без проблем. Бо вони класні, мають купу “абілок”, круті, екстремально веселі тощо. З героями “Бурецвіту” утотожнюватися не хочеться, бо в цих людей купа проблем, їх оточує недоброзичливий несправедливий світ, ще й таргани в голові Це природньо викликає відторгнення. От те саме лайно, про яке ви говорите. Але ж герої намагаються випливти з цього, на що нездатна більшість із людей. Тобто цей роман – застереження проти бездіяльності. Якось так.
Щось мені підказує, що пан Читач мешкає в славному місті Дніпропетровську й насправді панянка… ;)
Ото вже “манєчка” так “манєчка” у вас на мафіозний Дніпропетровськ. Мимоволі згадаєш народну мудрість: “Не первый, но и не второй”. ;)
А можете назвати ім’я того “Щось”, що це вам підказує?
Рекомендуємо суботні радіослухання: Марія Ряполова у прямому ефірі радіо «Ера» ФМ
У суботу, 2 липня, з 13:09 у прямому ефірі радіо «Ера» ФМ — програма «Книжковий базар» з Мариною Фіалко та письменниця, переможець конкурсу «Зоряна Фортеця» (2008), фіналістка Конкурсу сценаріїв «Нове українське кіно» (2010—2011) Національної спілки кінематографістів України (2011), лауреат премії Європейського співтовариства наукової фантастики в номінації «Молодий автор» — ESFS Encouragement Award (2011), авторка роману «Бурецвіт» Марія Ряполова.
Дякую за рекомендацію. Це дуже добре, що ефір прямий. Шкода, що о такій порі – можна забутися.
Шановні Петро і Ксенія (а може, й сама авторка роману “Бурецвіт” Марія Ряполова?), дуже хочеться знати назви “чисельних статей в медіа з культурної та соціальної тематик”, які були написані талановитою журналісткою, а також вже надрукованих “фантастичних” оповідань авторства плодовитої письменниці Марії Ряполової. Звісно, з назвами тих ЗМІ, де це було. Ви щось про це знаєте?
Пані Сладкевич і пане Мацкевич, ви зганьбили українську фантастику на міжнародному рівні, вам має бути за це соромно, а ви тут іще про радіо розпатякуєте. Де ж ваша совість?!
Дивіться сюжет про “Бурецвіт” в Фактах ICTV “Українка у Стокгольмі стала переможцем конкурсу наукової фантастики” або “Українська письменниця вразила європейців «Бурецвітом»” (відео вже є на сайті телеканалу).
Кохайтеся!
Вразити європейців можна було би, якби всі тутешні прихильники цього роману підтримали письменницю у Стокгольмі, на центральній площі якого наклали би оте саме, що льється з них на цій гілці. Та й то, здається, це вже було в Амстердамі…
Так що, “Бурецвітом” європейців вже не вразиш. Тільки прихільників “лайна” …
«Гм. “Сутінки” – то здоровий твір? Із всією апологією смерті та самогубства? Дивно. Але мова не про Маєр.»
Я так і думала, що ви попадетеся на «Сутінки», а не на «Поттера». :) Я не фан вампірської саги і там справді повно ідей, які недобре впливають на інфантильних підлітків, але написано це здорово. Принаймні, нудоти і блювоти, як від текстів типу «Бурецвіта», у читача не виникає.
«“Бурецвіт”, на мою думку, роман не про лайно, а про пошук себе у не дуже здоровому суспільстві, яке майже не відрізняється від нашого же. (Я справді здивуюся, якщо ви вважаєте наше сьогодення здоровим).»
Звісно, я не вважаю наше сьогодення здоровим, і визнання роману «Бурецвіт» найкращим дебютом року – тому свідчення.
Цей роман міг бути про пошук себе, але за трьох умов:
1. якби таким задумувався від самого початку, а розхристаність тексту на всіх рівнях свідчить про протилежне;
2. якби автор зміг прописати психологічні лінії всіх героїв, наразі ж маємо три з половиною психологічні лінії, жодна з яких не доведена належним чином;
3. якби автор мав намір писати текст не з себе, а про своїх героїв, які психологічно розвиваються по всьому тексту, натомість бачимо цілковите випинання авторського я, нереалізованих бажань і комплексів.
«Зверну увагу на ще один прийом: зазвичай автор виписує героя (одного-двох), із якими читач може себе утотожнити без проблем. Бо вони класні, мають купу “абілок”, круті, екстремально веселі тощо.»
Тут ми з вами розходимось не лише в тому, що читаємо, а й в тому, яку планку ставимо для «хорошої літератури». Для вас і роман «Бурецвіт» – «добре», а у мене і до Віри Камші є зауваження.
Мені щиро шкода тих, хто читає про згаданих вами «крутих» мачо і спокусливих білявок, у чиїх ніг чоловіки лежать штабелями. Ми з вами не з таких, і це добре. ;)
«З героями “Бурецвіту” утотожнюватися не хочеться, бо в цих людей купа проблем, їх оточує недоброзичливий несправедливий світ, ще й таргани в голові Це природньо викликає відторгнення. От те саме лайно, про яке ви говорите.»
Відкрию велику таємницю: підсвідомо читач завжди асоціює себе з якимось із героїв. :) Тому якщо у читача немає досвіду встановлення психологічних блоків (зазвичай він набувається при перегляді телевізійних програм і новин), він все одно приміряє на себе психологічний тип когось з героїв, а якщо у цього типажу є таргани, з якими він не впорається протягом розвитку сюжету, то ці таргани «перелазять» у підсвідомість читача. Саме тому роман «Бурецвіт» отруйний для читачів, бо не виконує своєї функції вирішення проблеми.
«Але ж герої намагаються випливти з цього, на що нездатна більшість із людей. Тобто цей роман – застереження проти бездіяльності. Якось так.»
От про це цікаво поговорити, хоча я збиралася розподілити обговорення на блоки: мова, світ, сюжет, герої, ідея, структура тощо. Реально хоча б роблять вигляд дії тільки двоє Мереж і Моротемн. Лірина і Бурецвіт пливуть за течією.
Ну, до “Поттера” всі якісь зауваження можна звести до статистичної похибки на масштабі роману.
Ще чогось мені здається, що ідея самогубства як виходу, яка є одним з ритмів у Маєр – то значно більша загроза для читача-підлітка, аніж те, що ви означили як “лайно” в “Бурецвіті”.
Щодо “тарганів”… Ви стоїте на позиції, що література має давати відповіді та, так би мовити, проробляти гештальти. Але є інша думка: література повинна ставити питання, а відповідь має знайти читач. Тобто, читач може взаємодіяти із подібним героєм у реальності, але ж він вже отримав інформацію про образ його мислення і якісь висновки для себе зробив.
До того ж я не можу погодитися, що розробка психологічних блоків – то виключно парафія ТБ. Сьогодні це в більшій мірі інтернет. Коментарі, наприклад, на “Кореспонденті” діють не гірше. А ще всілякі там Двачі… “Бурецвіт” – то добра казка порівняно з бордами.
Лірина і Бурецвіт пливуть за течією.
Бінго! Саме так й живуть наші люди. Бо якщо підеш за своєю долею – то тебе будуть бити русалки, які можуть виглядати як бос на роботі, родичі із власною уявою про те, що добре для їхнього дитинча, та ще безліч народу гупатимуть по голові й казатимуть “Не висовуйся!” Лірина така сама, її призначення в іншому, але вона старанно ховається у крамниці, аби не довелося робити щось у цьому моторошному світі. Але ж вони щось роблять.
Взагалі, це обговорення нагадало мені дискусію із моїм добрим другом щодо книг Панкеєвої. Я вважаю їх невдалими, друг – майже взірцем розважального серіалу. Десь на 20-30 відсотків ми знайшли спільну мову, на решту, як кажуть, “забили” та залишилися при своїх. От і зараз гадаю, що за деякими позиціями ми згоду знайдемо, а решту будемо ганяти по колу. Тож, мабуть, давайте зупинимося, ви підете робити щось своє, я – щось інше, аби були нові приводи для обговорення :)
Якщо буду потрібен – то я біля холодильника (с) Альф. Тобто в ЖЖ.
P.S. І ще чемно прошу збавити оберти.
“Щодо “тарганів”… Ви стоїте на позиції, що література має давати відповіді та, так би мовити, проробляти гештальти. Але є інша думка: література повинна ставити питання, а відповідь має знайти читач. Тобто, читач може взаємодіяти із подібним героєм у реальності, але ж він вже отримав інформацію про образ його мислення і якісь висновки для себе зробив.”
Пане Олеже.
Ви кажете, що “Бурецвіт” – це казка. А інші захисники, що “гумористична фентезі”.
Зазвичай казки пишуться для дітей, або для дорослих за віком, які залишилися на стадії дитинства. Тобто, за різними обставинами не пройшли ініціацію, коли людина стає здатною відповідати за свої вчинки.
От прочитають такі діти-дорослі, або ж малеча, цю “казку”, і вирішать “забити” на усе людське і шукати свою “орхідею долі”. Стануть красти у магазинах, ссати та срати привселюдно, не криючись, надалі вбивати усіх, хто з ними не згоден, адже письменниця тільки так пропонує “шукати свою долю”. І її послухають, бо поважні у вузькому колі дядьки, але з гучними іменами, “визнали” цей роман на міжнародному рівні.
Чи, може, тому і визнали, щоб український читач “опустився” до рівня героїв цього роману?
Не треба пересмикувати, гаразд?
Фраза звучала так: “Бурецвіт” – то добра казка, порівняно із бордами.
Звісно, ця книга не є казкою ні в якому разі.
І я не пропоную “хабаря”. Мені лише набридає писати довгі пости. Не заперечую проти відеозйомки чи запису на диктофон.
Олег Сілін (Skye), співзасновник літературного проекту та конкурсу «Зоряна Фортеця»: «Роман Марії Ряполової «Бурецвіт» — це не лише симпатичні герої, яким віриш. Це не тільки особливе світосприйняття, у якому немає двох полюсів. Немає красенів-героїв, і немає пекельно-інфернальних супротивників. Це боротьба кількох точок зору, кількох правд, кожна з яких має право на існування».
То ваші слова?
То це “добре” – вірити цим “героям” та шукати свою “орхідею долі”, користуючись, як путівником, цим романом?
Так, не відмовляюся від жодного зі слів.
І ще, здається, я поважаю читача, оскільки думаю, що той – розумна людина, а не м’якесенька засмоктуюча губка, і він сам розбереться, чи читати книгу, чи “шукати орхідею” і якщо шукати – в який спосіб.
Все. Це останнє питання, на яке я відповів.
Чи можуть всі читачі бути розумними, якщо не всі письменникі розумні? Питання риторичне.
І ще. Ви там ближче до Сергія Торенко. Передайте йому, що тут чекають його відповіді, як представника інформаційного відділу ВОЛФ. Стосовно політики ВОЛФ.
А мне это обсуждение понравилось! ))
Особенно эта фанатичная энергия, с которой против Ряполовой и “Бурецвета” борется “Маричка”! Столько труда: тщательно перечитывать книгу, выискивая какие-то цитаты, которые – вырванные из контекста, конечно – можно представить в каком-то неприглядном виде…
Более того – анализировать сюжетные нюансы, отслеживать, как психологически развиваются герои, прогнозировать, как чтение романа скажется на подсознании читателя… Снимаю шляпу – такая страсть, такое термоядерно-раскаленное желание затоптать кого-то другого, кого почему-то заметили, у кого что-то получилось…))
Если это не болезненная, не убийственная зависть – то что?
Ну да, ну да – это бескорыстная, искренняя забота о судьбах родной литературы… и праведный гнев, что отмечают почему-то не великого знатока литературы “Маричку”, а каких-то других, явно недостойных литераторов )))
И как бы “Маричка” не отнекивалась, а завидовать есть чему.
Масса интересных идей, неординарных ходов. Я бы сказал – их даже слишком много, очень большая концентрация, их бы хватило на 5 достаточно сильных “фэнтезийных” книг.
Причем, это начинается буквально с первой страницы, с описания лавки растений.
если “Маричка” способна сгенирировать хотя бы десятую часть, хотя бы в половину столь же интересного и оригинального – милости просим! Пишите, получайте СВОИ ЗАСЛУЖЕННЫЕ награды – как автор “Бурецвета” – и не тратьте время на выработку и разбрызгивание яда )))
Оригинальное, чисто “авторское” чувство юмора. В некоторых сценах – такая ирония )))…или самоирония – душа радуется )))
Сюжет – на мой взгляд изрядно побитого жизнью дядечки, может, немного наивный, – но такой светлый ))
Ну и действительно хороший, красивый украинский язык.
Чего вам еще надо, ядоплеватели? ))
Ну и попытки найти объяснения в мифических родственных связях (даже имя ее мамы переврали, бестолочи), кому-то заплаченных деньгах…бред сивой кобылы в соавторстве с сивыми меринами…
А было все очень просто. Девочка написала интересную книгу – явно выделяющуюся из общей “толпы”. Ее издали. Потом ее номинировали на международный конкурс. Там ее отметили.
Все.
Кто способен радоваться успехам других – поздравляет.
Кого мучает зависть – злобствует. ))
“За базар треба відповідати” (с)
Ви пишете:
Масса интересных идей, неординарных ходов. Я бы сказал – их даже слишком много, очень большая концентрация, их бы хватило на 5 достаточно сильных “фэнтезийных” книг. Причем, это начинается буквально с первой страницы, с описания лавки растений.
Оригинальное, чисто “авторское” чувство юмора. В некоторых сценах – такая ирония )))…или самоирония – душа радуется )))
Сюжет – на мой взгляд изрядно побитого жизнью дядечки, может, немного наивный, – но такой светлый ))
Ну и действительно хороший, красивый украинский язык.”
Ваш хід, бо я вже навела п’ять цитат з роману “Бурецвіт”.
Приклади в студію.
І бажано відповідати українською мовою, бо тоді ваше захоплення “красивым украинским языком” можна поставити під сумнів. :)
“Маричка” пишет:
“Ваш хід, бо я вже навела п’ять цитат з роману “Бурецвіт”.
Приклади в студію”.
Ну, раз у вас так легко получается с цитатами, то просто приведите для начала пару-тройку первых страниц книги… ))… уж не обессудьте – у меня нет ее электронной версии, а шарить по сети в поисках пиратской копии – недосуг.
Сцены испытаний у русалок – где Бурецвит не должен говорить правду, например, да и другие тоже – но не в “урезанно-кастрированном” виде, как это вы приводили раньше…))
Да, в общем-то, – большую часть текста можно давать в виде примеров )). Кроме некоторый неудачных частей, вроде посещения заповедника.
Но дело даже не в этом.
Я УВИДЕЛ в этой книге много интересных идей, юмора и хороший язык. Которые для меня перевесили неизбежные для дебютного романа недостатки.
Вы УВИДЕЛИ – дерьмо. И ничего, кроме дерьма )))
И спорить тут не о чем – там действительно несколько раз встречается слово “лайно” ))) Что, в общем, и не удивительно для современной книги в несколько тысяч знаков объемом )))
Вопрос только в том, кто на что настроен, и что хочет или способен замечать – несколько употреблений слова “дерьмо” (которые, если их не вырывать из контекста, выглядят вполне естественно) или интересные авторские находки, щедро разбросанные по тексту )))
Я отнюдь не считаю этот роман выдающимся событием в мире литературы ))) – тем более, что у меня несколько иные литературные вкусы … и даже более того – литературные интересы…
И потому такие вещи мне не очень интересны. Как, увы!, неинтересна, наверное, на 99% вся современная украинская литература. Да и российская в основной массе – тоже (((
Но я начал получать удовольствие от его прочтения буквально с первых страниц – именно от фантазии автора, языка и своеобразного юмора… И если там по тексту встречались места послабее – а это “беда” практически любой книги – это не портило общего впечатления. Я вообще предпочитаю получаь удовольствие от чтения – или пользу, если ничего этого нет, я книгу просто не читаю )))
Вы же старательно выискивали “лайно” и какие-то еще моменты, которые вам удалось бы интерпретировать “пониже” и “погрязнее”…
Раз у нас с вами были разные цели прочтения и в корне отличные установки – то и конструктивной дискуссии быть не может )))
Да, и насчет языка сообщения – я пишу на том языке, на котором мне удобнее.
И за вами оставляю такое же право. )))
Неконкретне слововиверження у вас, пане Тимуре.
Домашня заготовка, у якій можна змінювати імена, назви. А про цю книгу конкретно ви так нічого не сказали. ;)
Чому “помітили” саме Марію Ряполову, здається, вже тут з’ясували. Перечитайте коментарі.
І наведіть, що конкретно, з прикладами з роману, “получилось” у Ряполової.
Тоді поговоримо про “заздрість”.
Марічко, чого ви така зла? Ну ніби вас ґедзь ужигнув. Кожній людині властиві помилки, і ви теж, певно, не свята. А якщо ви Ряполовій плюєте в спину, то це свідчить тільки про те, що вона йде попереду. Не будьте Моською з відомої байки.
І який же вас “ґедзь ужигнув”, пані Ул’яна Вєтрова, що ви тут опинилися?
А щось по цьому роману маєте сказати?
Для того, щоб вас сприймали серйозно, Марічко, варто розвивати себе і щось створювати. До тих пір ви заздрісна людина, яка поливає брудом усе, що не пройшло вашу цензуру. Як цікаво, що ви маєте зауваження “і до Віри Камші”, це неабищо, майже стали поруч із критиками світового рівня. Але щось аргументів нема – лише псевдоаналіз та ваш неперевершений особистий смак. Замало, дівчино (якщо ви дівчина). Вчіться, і щастя вас розшукає.
Так, у мене неперевершений літературний смак, бо мені не подобається читати про лайно – його достатньо у дворі моєї багатоповерхівки, і про справляння нужди, бо буває таке, що деякі “шукачі” забрідають замість подвір’я “лівих і правих русалок” у ліфти… :))))))
“Я просто тащуся…” (с)
Яка тролівська енергія пропадає за зря. :))))) Давно не бачила таких прикольних тролів.
Особливо коли нема чого сказати на захист свого ж улюбленого роману. :))))
Поки про сам роман тут говорить тільки Skye. На відміну від Уляни, яка знає російські байки, він розуміється на структурній побудові літературного твору. Лелін, Ул’яно, а вам слабо?
Навздогін.
А ще я “балдю” від логіки фанів роману “Бурецвіт”.
От я, наприклад, не пишу книги, але хочу читати цікаві твори (і навіть, який жах, купую книжки у книгарнях).
У такому разі, я маю спочатку навчитися писати романи (так, як хоббі, поміж іншими справами), написати хоча б один (витративши на це пару років), домогтися видання (до мене багато було сказано про те, наскільки це “реально” в Україні), домовитись із магазином про реалізацію (бо у моєму регіоні продається тільки українська шкільна програма і трохи текстів сучлітівців), а тоді у тому магазині урочисто купити ту книгу, щоб прочитати щось цікаве.
Вам не здається, що це абсурд?
цікавих книг тисячі) ідіть і читайте)
Україномовних? Написаних нашими сучасниками? Справді?
Наведіть хоча б три десятки таких у жанрах фентезі, фантастика і пригоди.
Також пропоную всім небайдужим флеш-моб. На найближчих вихідних обійти щонайменше п’ять книгарень і запитати там вище названі жанри українською.
Особливо прошу приєднатися до флеш-мобу мешканців Полтавської, Сумської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської, Харківської, Кировоградської, Одеської областей і Криму.
А тоді скласти свої переліки: що з названих жанрів є в книгарнях їхніх міст.
Ага. Тобто вам потрібен саме “бурецвіт”, але він вас не влаштовує, тому ви збираєтеся тут битися головою об стіну до кінця віку)
цікавих книг тисячі. Почніть з класики;)
Марічко, дивіться, не напишіть собі самій (самому) коментар, щось ви дуже гарячкуєте і губитесь у власних словах. Читайте, але чому самі сучасники? Невже прочитали геть усю українську класику? Чи вона вас негідна, це ж не Роулінг і не Маєр? Про “Бурецвіт” ви нічого цікавого не пишете (та й не тільки про нього, це вас і гризе), тільки товкмачите, як все погано, як вас ображає лихий світ. Так воно й буде, поки матимете такий куций світогляд. Ось до чого було написано про саморозвиток, спробуйте зрозуміти.
А ви що знайшли “цікавого” у “Бурецвіті”, окрім того, що його написала пані Ряполова?
Чи ви теж пишете у цьому “стилі” та сподіваєтеся, що коли Ряполовій поважні дядечкі з ВОЛФ нададуть право вірішувати долі творів початківців, то вона пригадає, хто її захищав?
Читачу, у вас така сама біда з читанням, як у Марічки (може, ви одна людина?), – вихоплюєте слова с контексту і бавитесь, мов цяцьками. Тут не розбір літературного твору, хоча б тому, що ані ви, ані Марічка не здатні на це. Вам “Бурецвіт” просто не сподобався, від цього він не стає гіршим. Тому і захист йому не потрібен. Як і авторці, яка наврядчи вашу маячню побачить. А от у вас біда. От і відповідаю, бо така вже я добра людина.
Розбір цього “літературного” твору ще попереду. Та для того, щоби прийняти у ньому участь, вам, промоутере “найкращого українського лайна”, треба спочатку той твір прочитати. ;)
“Розбір цього “літературного” твору ще попереду.”
Всь-то ви обєщаєтє)
що ж ніяк не почнете. Чи плануєте тут флуд ще на багато місяців і боїтеся, що забракне матеріалу)
Марічко, я тебе впізнав по стилістиці: ти перекладач із Житомира І.Стронговський, чи не так?
Бо, здається, тільки йому не байдужа чомусь Ряполова, і чому б це? Чи чужі лаври голову шипами деруть?
гадаю, ви помиляєтеся) це компанія з літфоруму, він підвис, вони всі сюди перебралися)
Ромко, так а ви тут за кого?) Бо ви і тим і тим щось закидаєте) Чи то ніки поплутали)
Ви, Марічко, світоненависниця (-ник) якась))) То приберіть довкола, лайна біля вас стане менше, і саме це слово не викликатиме нападу істерики)
Якщо все так серйозно – от ви, Марічко, літературознавець?
Шановна Marichka!
Бачу, ваш лінкор оточило декілька брандерів з гучними іменами “Сашко” (“вбитий” вчора), Лелін (ще не добитий, вигулькнув ще й сьогодні ;)), “Ігор” (верзе щось незрозуміле), “пан Іван” (мабуть, з шукачів “Орхідеї”), “Ромка” (здається, на перший його провокаційний коментар ніхто не повівся, окрім його самого), “Тимур” (знавець мови україномовного роману, мову якого не розуміє), “Ул’яна Вєтрова” (звідкись занесена вітром), ??? (загадковий знавець Літфоруму) та інші декілька “захисників” цього непересічного (у їхньому розумінні) роману, які гонять “вал коментарів” і хочуть скоріше перейти на іншу сторінку коментарів до цієї новини, сподіваючись, що попередні сторінки буде важкувато знайти і прочитати читачам зі сторони.
То це не проблема: на цьому сайті, наприклад, до цієї новини коментарі розподіляються таким чином:
перша сторінка коментарів – http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/
друга сторінка коментарів =
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/
і т.д., змінюючи останню цифру у посиланні.
Для окремих коментарів, які відносяться безпосередньо до теми цієї новини, посилання виглядають так:
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9109#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9118#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9129#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9164#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9175#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9197#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/?replytocom=9199#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/?replytocom=9272#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/?replytocom=9274#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/?replytocom=9311#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/?replytocom=9322#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/?replytocom=9334#respond
http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/?replytocom=9347#respond
У попередньому моєму дописі, який до пані Marichka, і який теж “чекає узгодження”, деякі посилання некоректні. :(
Бачу, ваш лінкор оточило декілька брандерів з гучними іменами “Сашко” (“вбитий” вчора), Лелін (ще не добитий, вигулькнув ще й сьогодні ;)), “Ігор” (верзе щось незрозуміле), “пан Іван” (мабуть, з шукачів “Орхідеї”), “Ромка” (здається, на перший його провокаційний коментар ніхто не повівся, окрім його самого), “Тимур” (знавець мови україномовного роману, мову якого не розуміє), “Ул’яна Вєтрова” (звідкись занесена вітром), ??? (загадковий знавець Літфоруму) та інші декілька “захисників” цього непересічного (у їхньому розумінні) роману, які гонять “вал коментарів” і хочуть скоріше перейти на іншу сторінку коментарів до цієї новини, сподіваючись, що попередні сторінки буде важкувато знайти і прочитати читачам зі сторони.
“та інші декілька “захисників” цього непересічного (у їхньому розумінні) роману, які гонять “вал коментарів” і хочуть скоріше перейти на іншу сторінку коментарів до цієї новини, сподіваючись, що попередні сторінки буде важкувато знайти і прочитати читачам зі сторони.”
сказав читач і напостив 6 коментів поспіль, не рахуючи вже відповіді на попередні)
Посилатися на конкретні коментарі можна так: http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/#comment-9164 , змінюючи номер коментаря (підсвічується при наведенні курсора на кнопку “відповісти”) та слідкуючи за номером сторінки коментарів, де саме й знаходиться цей коментар.
Звертання до першої сторінки коментарів – http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-1/
До другої – те саме, але 1 треба змінити на 2 (comment-page-2).
І т.д., змінюючи останню цифру у посиланні.
Експериментально виявив, що фраза “Ваш коментар чекає узгодження” автоматично з’являється, коли у дописі є кілька активних посилань. :)
Здається мені, що цей мурашник, який хтось таки розворушив на вихідних, звик до таких “форумних” розмов, коли основний “аргумент” в обговоренні “а що ти зробив” та “хто ти такий”. :)
Діти вивчили деякі “розумні” слова, значення яких ще не знають, та шукають таким чином свою “орхідею долі”.
Схоже, що мають рацію більш розумні люди, коли виявляють своє негативне ставлення до українського фентезі. Мабуть, до такого, як пише пані Марія Ряполова, бо про інше навіть прочитати нема де.
Більше про це на http://litakcent.com/2011/04/13/pid-vorozhym-praporom-fentezi/
І ще одне.
У ВОЛФ існує Літературна Рада у складі: Марина і Сергій Дяченко, Генрі Лайон Олді, Андрій Валентинов. http://klf-portal.livejournal.com/215591.html
Невже їм теж до вподоби роман “Бурецвіт” Марії Ряполової?
Marichka, Читач, занадто товсто
Ну ви ж зрозуміли. Адже й нік собі “правильний” вибрали…
Ага, це наш фантастичний товстунчик Тимур Літовчинко мови не знає та ще й проти Марічки пре?! На мило його! А нам – видовищ.
Скоріше, то хтось під його “закосив”. :) Ви вже перейшли на українську? А казали же, що “я пишу на том языке, на котором мне удобнее”…
і такі да, укр.суч.літ не всиділо в своїм маргінальнім гетто і полізло у фантастику “з мільярдів срак”, як годиться :) Але ненька-Ївропа пережила Геймана і Мьєвіля, переживе і наше неподобство.
Такі да, то такі його властивості, того лайна…
Я трохи відстав від життя – а що, Гейман І М’євіл теж погані автори?
Фантазери, ану ж бо пофантазуймо: війна, німці спіймали партизанку Ряполову і припхали її до гестапо, де сидить наша люба всім критикеса Марічка. Що б Марічка зробила з нещасною Ряполовою? Так, угадали, відправила б її на ешафот. А найжахливіше, якби де зустріла в реальному житті – кинулася би битись. Отака Марічка-шизофренічка.
Шановна м.р, я щось не бачив у цих дописах, щоби Marichka щось образливе написала про особистість авторки роману. На відміну від марічок.
Давайте, краще не будемо фантазувати, а розберемо фантазії авторки роману “Бурецвіт”.
а як ви відрізняєте Марічку від марічок? поясніть, бо важко слідкувати за ситуацією)
До ???
Вважаю, що відрізнити їх дуже легко. Все одно, як спостерігати за океанським лайнером та маленьким човником.
Я із захопленням спостерігаю за бійкою гігантів (це про Читача та Marichk*у) із карликами-невдахами (захисники юної авторки, які використовують заборонені прийоми, тобто повертають все на особистість).
З одного боку – справжній професіоналізм (це знову ж про Читача та Marichk*у), а з іншого – на жаль! – “охи” та “ахи”.
Цікаво, чому усі захисники юної авторки так гарячкують? Складається враження, що це – одна-єдина особа., а саме, авторка власною персоною під декільками ніками б*ється.
До речі, а чому вона сама, власною персоною, не приходить? Невже не знає, які навкруги її книги баталії відбуваються? Як казав Станіславський: “Не верю!”?
Було б дуже шляхетно з її боку взяти участь у дискусії. Бо ж скільки пик зламаних – і жодного результату.
І чому немає шановних представників шановного видавництва “Кальварія”? Мож вони б розтлумачили народові, за якими стандартами було відібрано цей роман?
Оскільки чисельні захисники роману “Бурецвіт” дещо принишкли (сьогодні тут бачу трошки “стареньких”: “Лелін”, “???”, “м.р”, та трошки “новеньких”: “Анті-Марічка”, “Тім Старцев”), почнемо, мабуть, розглядати сам твір.
На сайті “Чтиво” можна прочитати цей твір (це для тих, хто ще не читав, але дуже бажає долучитися до розмови): ttp://chtyvo.org.ua/authors/Riapolova_Maria/Buretsvit/
Спочатку розглянемо, як “лайно” з цього твору лізе, по-перше, до мізків героїв (яким, за словами пана Олега Сіліна, “віриш”), а по-друге, до мізків читачів, які читають та нахвалюють цей твір (адже присутні тут не будуть сперечатися, що кожний читач “іде” з героями книги).
Наведу до розгладу шановних присутніх усі цитати з роману, які стосуються “лайна”:
Прийшов чоловік, який мене «пограбував». Прийшов удень, у кольоровому одязі, як звичайний покупець, і приніс гроші за зілля від невдач.
— Дуже добре, — сказала я, — бо в мене останнім часом самі лише витрати. Ну як, допомогло?
— Ніби все налагодилося, але я почуваю себе так, ніби моє життя — просто лайно, — поскаржився мій клієнт.
— Нічого дивного. Звичайний побічний ефект від цього зілля.
— Яка рима до слова «лайно»? — подав голос Мереж із заднього сидіння. — Гей, ти мене чуєш?
— Я не гей.
— Яка рима до слова «лайно»?
— Ти вже на себе критику віршовану пишеш?
— Лірино, яка рима до слова «гей», тьху, до слова «лайно»?
— А ти з нього починай, — порадила я, — римувати не доведеться.
— Гм… а що, можна…
— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.
— Дякую.
— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.
— Ні.
— То я можу сказати, так? Дурня повна.
— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.
— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.
— Щоб тебе негри з’їли!
— Расист!
— Козел!
— Хлопці!
— Смачного, — побажав Бурецвіт.
Лайно — продукт мільярдів срак,
Я вже не знаю, що робити…
Все йде не так, все йде не так!
Хай йому грець! Не хочу жити!
Лайно — на кожному узбіччі,
Ідуть часи — тече лайна ріка,
В одне лайно не ввійдеш двічі.
Хоч можна жерти і співати,
Та все — лайно, лайна багато.
Скажімо, так, як-от вино,
Лише смердить дедалі більше.
Пишу про нього в цьому вірші.
З лайна усі ми піднялися
І повертаємось в лайно.
Лайно воно!
Мед робить бджілка, ми — лайно!
Бо ми самі — таке ж лайно!
Хай йому грець!
Усе — лайно!
Настала мертва тиша.
— Я довго працював над цими двома рядками: «Ідуть часи — тече лайна ріка, в одне лайно не ввійдеш двічі». Довго працював, так, але ж воно того варте! — Мереж став для переконливості кивати головою.
— Як вірш називається? — поцікавився шукач.
— «Лайно».
— Угу… ну, правильно називається.
— Ти на що натякаєш? — Мереж увесь наїжачився.
Бурецвіт поглянув мені у вічі.
— Лірино, скажи йому правду. Чому ти не скажеш? Це ж лайно, а не вірш. Ти ж знаєш, ти не можеш думати інакше.
— Лірино! — обуренню творця не було меж. — Ти сказала, тобі не сподобався вірш?! Але… чому?
— Бо він — лайно! — радісно вигукнув Бурецвіт.
— Вибач, Мереже. Це… просто… не моє. Знаєш, що дівчата люблять. Кохання там, про файних хлопців, про квіточки. А ти все «лайно» та «лайно».
— Які там хлопці-квіточки, Лірино, не роби з себе дурепу, ніхто не повірить, — шукач явно святкував тріумф.
— Що ви в цьому розумієте? Що ви думаєте, ви розумієте?
Хто ви такі, щоб називати це лайном? Ти гадаєш, що в тебе вийшло би краще. Тобі так легко думати, бо ти нікому й не читав. Бо знав, як люди полюбляють називати все лайном!
— Вибач, друже, але у вірші сказано ясно: «Все лайно». Як усе, то й вірш твій теж. Чого ж ти сердишся?
— А, от воно що! То… то в мене такий талант, що ти відразу перейнявся моїми ідеями?
— Ні, тут ти правий, — вже без насмішки визнав Бурецвіт. — Тут ти мене спіймав. Я не перейнявся твоїми ідеями і не вважаю, що все лайно. А твій вірш лайном усе ж таки вважаю.
— Бо він не схожий на інші? Чи тому, що тобі приємно так думати? Що за надрозумні ваги в твоїй голові, аби ти знав, що це лайно?! Ти такий впевнений, ти вмієш правильно сортувати, так? Ти такий розумний, га, паскуднику? Це дуже вигідно, казати: «Це лайно»! Ніби нічого й не зробив, а почуваєшся просто переможцем! Кайф, кажи, кайф?
У Мережа був свій підхід. У наших горе-клієнтах він убачав прекрасну аудиторію для пропагування своїх ідей.
— Життя коротке. І життя — лайно. Збагніть, що життя — лайно, і забудьте про всі ці дрібниці.
— Любі друзі!
Ніколи не починайте так свою промову, особливо якщо тема її — не надто приємна.
— Бог створив цю планету, і вона йому не сподобалася. Тому Бог заселив її людьми, — Мереж планував підготувати кращий виступ, але загуляв, тому вийшло трохи уривчасто. — Головна місія людей на землі — підтримувати на ній належний рівень лайна. Ми всі рухаємося до того, щоб стати лайном. Усіма речами, нами створеними, ми користуємося лише певний час перед тим, як вони стануть лайном. Тобто сміттям, гниллю, непотребом. Ви повинні широко розуміти поняття «лайно».
— Як людина, що закінчила медичний університет, я можу запевнити вас, що це абсолютно неможливо, — із поблажливою усмішкою пояснював якийсь чоловічок невеликому колу слухачів.
— Ваша медицина ще просто не доросла, — відказала Шума. — Я займаюся не так давно, а ніс уже вкоротився на чотири міліметри.
— А мені здається, трохи виріс, — насмішкувато шпигнув пан Шмига. Сьогодні він був спокійний, бадьорий та усміхнений.
Певно, інопланетяни відклали свій наступ.
— Та що ви таке кажете? — Шума стурбовано торкнулася носика. — Я заміряла.
Чого вони не слухають Мережа? Бовдури.
— … Як би ви хотіли бути поховані? Знаєте, от живе собі людина, вважає, що вона щось значить, а потім від неї лишається паралелограмчик із хрестом або каменюкою. І знаєте, це так принизливо. Навіть якщо каменюка дуже велика, і не просто каменюка, а пам’ятник, і не просто пам’ятник, а обкладений квітами цілий рік — все одно це так принизливо, що краще б уже нічого не лишалося. І я розсудив, хай мене кремують. А попіл куди? І рішення прийшло миттєво. В унітаз. Унітазові я віддавав так багато протягом свого життя. Усе, що я створював, усе моє лайно. Я хочу злитися з ним у вічності.
— Життя — лайно-о-о, лайно життя-а-а! — проспівав Мереж на мотив «Журчат ручьи».
— Мені жодного разу не поталанило в цьому житті, крім одного, коли мене не зґвалтувала діваха на ім’я Мрія. Але насправді я вважаю, що мені не пощастило й тоді.
— Що ще за Мрія? — насупилася Вулик. — І я вважаю це, як не дивно, подарунком долі. Завдяки тому, що, на відміну від інших, я ніколи не бачив оманливих вогників фортуни на своєму шляху, я ясно розумію, яке лайно життя.
— Це… це не має значення.
— Я кажу вам це, щоб ви зрозуміли, що життя — лайно.
Байдуже, своє життя ви прожили, чи ні, байдуже, як довго ви жили і скільки разів.
— Що він верзе? — почулося звідкілясь позаду.
— Я кажу вам це, аби ви цілком урозуміли, що життя — будь-що лайно, і не дуже переймалися тим, що я вам зараз скажу.
«Які ж ми засранці», — подумала я.
— Припини, це все зовсім не так.
— Шановні, — Бурецвіт покашляв, щоб прочистити горло, — не переймайтеся. Згадайте мудрі слова Мережа про життя, що є лайном. Шановні, я ж іще нічого не сказав…
— Чортівня! — крикнула Перла. — Я влізла долонею в собаче лайно!
— Мої вітання, — відгукнувся шукач.
Я засміялася ще дужче.
Ні, м.р., я б спочатку її помучила. :))))
Як можна побачити, головний герой роману “Бурецвіт” молодої талановитої письменниці Марії Ряполової шукач “орхідеї долі” Бурецвіт спочатку вважає, що життя – не лайно, але, після спілкування з іншою головною героїнею роману Ліриною, сприймає життя, як лайно.
І не він один. З першого згадування у цьому романі про “лайно”, можна побачити, що суть бізнесу головної героїні (продаж чудових, нафантазованих талановитою авторкою, квітів) полягає у “розповсюдженні” в світі героїні цього “лайна”, адже це “звичайний побічний ефект” від її зілля. ;)
І тепер у мене виникає питання, чи можна “вірити” цим двом головним героям роману Марії Ряполової “Бурецвіт”?
Спасибо, Читатель, за последние пару Ваших постов )))
Это была прекрасная пародия на самого себя как критика )))
Или Вы с самого начала прикалывались, а у меня просто не хватило чувства юмора это заметить?
Вважаю, що ні. Не можна таким вірити. Тим більше, що вони Шекспіра читали Шекспіра та Святе Письмо. І про діяльність короля Артура обізнані. А хіба людина, що Шекспіра та Святе Письмо читає буде за кожним кроком лайно згадувати?
Тепер розлянемо ту цитату, де головна героїня пропонує почати віршування зі слова “лайно”:
“— Яка рима до слова «лайно»? — подав голос Мереж із заднього сидіння. — Гей, ти мене чуєш?
— Я не гей.
— Яка рима до слова «лайно»?
— Ти вже на себе критику віршовану пишеш?
— Лірино, яка рима до слова «гей», тьху, до слова «лайно»?
— А ти з нього починай, — порадила я, — римувати не доведеться.
— Гм… а що, можна…”
Цей месидж також цілком “авторський”, бо талановита авторка почала свою письменницьку кар’єру з роману, який здобув міжнародне визнання і у якому оспівується “лайно”.
Тим самим довівши усім присутнім, що оспівування “лайна” – це найкраща тема у світі, де життя – лайно.
У захваті від цього роману, як ми вже знаємо, вже багатенько людей: члени і керівництво ВОЛФ, журі міжнародного “Єврокону”, не кажучі вже про чисельних друзів-захисників, які теж бажають знайти свою “орхідею долі” в лайні.
У попередньому коментарі треба читати так: “У захваті від цього роману, як ми вже знаємо, вже багатенько людей: члени і керівництво ВОЛФ, журі міжнародного “Єврокону”, не кажучі вже про чисельних друзів-захисників, які теж бажають знайти свою “орхідею долі” в лайні., тобто житті”.
Читач, і як вам вистачило сили все це повибирати? Я змогла тільки порахувати за допомогою “Ворду”. Це слово зустрічається 45 разів на 150 сторінок тексту. Навіть частіше, ніж у житті.
Пішла читати коментарі.
Про прорахунки буде трохи пізніше. Не тільки Ворд розумна програма. ;)
P.S. Вітаю!
Далі у цьому романі “Бурецвіт”, авторка якого Марія Ряполова заслуговує заохочувальної премії (на думку міжнародної спільноти сучасних фантастів), слово “лайно” зустрічається у розмовах головних героїв роману:
“— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.
— Дякую.
— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.
— Ні.
— То я можу сказати, так? Дурня повна.
— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.
— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.
— Щоб тебе негри з’їли!
— Расист!
— Козел!
— Хлопці!
— Смачного, — побажав Бурецвіт.”
“Лайно — продукт мільярдів срак,
Я вже не знаю, що робити…
Все йде не так, все йде не так!
Хай йому грець! Не хочу жити!
Лайно — на кожному узбіччі,
Ідуть часи — тече лайна ріка,
В одне лайно не ввійдеш двічі.
Хоч можна жерти і співати,
Та все — лайно, лайна багато.
Скажімо, так, як-от вино,
Лише смердить дедалі більше.
Пишу про нього в цьому вірші.
З лайна усі ми піднялися
І повертаємось в лайно.
Лайно воно!
Мед робить бджілка, ми — лайно!
Бо ми самі — таке ж лайно!
Хай йому грець!
Усе — лайно!
Настала мертва тиша.”
“— Я довго працював над цими двома рядками: «Ідуть часи — тече лайна ріка, в одне лайно не ввійдеш двічі». Довго працював, так, але ж воно того варте! — Мереж став для переконливості кивати головою.
— Як вірш називається? — поцікавився шукач.
— «Лайно».
— Угу… ну, правильно називається.
— Ти на що натякаєш? — Мереж увесь наїжачився.
Бурецвіт поглянув мені у вічі.
— Лірино, скажи йому правду. Чому ти не скажеш? Це ж лайно, а не вірш. Ти ж знаєш, ти не можеш думати інакше.”
“— Лірино! — обуренню творця не було меж. — Ти сказала, тобі не сподобався вірш?! Але… чому?
— Бо він — лайно! — радісно вигукнув Бурецвіт.
— Вибач, Мереже. Це… просто… не моє. Знаєш, що дівчата люблять. Кохання там, про файних хлопців, про квіточки. А ти все «лайно» та «лайно».
— Які там хлопці-квіточки, Лірино, не роби з себе дурепу, ніхто не повірить, — шукач явно святкував тріумф.
— Що ви в цьому розумієте? Що ви думаєте, ви розумієте?
Хто ви такі, щоб називати це лайном? Ти гадаєш, що в тебе вийшло би краще. Тобі так легко думати, бо ти нікому й не читав. Бо знав, як люди полюбляють називати все лайном!
— Вибач, друже, але у вірші сказано ясно: «Все лайно». Як усе, то й вірш твій теж. Чого ж ти сердишся?
— А, от воно що! То… то в мене такий талант, що ти відразу перейнявся моїми ідеями?
— Ні, тут ти правий, — вже без насмішки визнав Бурецвіт. — Тут ти мене спіймав. Я не перейнявся твоїми ідеями і не вважаю, що все лайно. А твій вірш лайном усе ж таки вважаю.
— Бо він не схожий на інші? Чи тому, що тобі приємно так думати? Що за надрозумні ваги в твоїй голові, аби ти знав, що це лайно?! Ти такий впевнений, ти вмієш правильно сортувати, так? Ти такий розумний, га, паскуднику? Це дуже вигідно, казати: «Це лайно»! Ніби нічого й не зробив, а почуваєшся просто переможцем! Кайф, кажи, кайф?”
Як ми можемо тут прочитати, головні герої Лірина і Бурецвіт, шукач “орхідеї долі”, дуже негативно ставляться до творчості ще одного героя роману Мережа.
Але ж у цих цитатах з роману є і лексика “захисників” цього роману, які тут дописують майже тими самими словами та користуються тими самими “аргументами” у розмові.
Це наводить на думку, що захисники цього роману при його прочитанні “йшли” або з Мережем, або з Ліриною, або з Бурецвітом.
Далі у романі “Бурецвіт” молодої талановитої письменниці (ні, Письменниці!) Марії Ряполової слово “лайно” виходить на міжнародний, пардон, Міжгалактичний рівень:
“У Мережа був свій підхід. У наших горе-клієнтах він убачав прекрасну аудиторію для пропагування своїх ідей.
— Життя коротке. І життя — лайно. Збагніть, що життя — лайно, і забудьте про всі ці дрібниці.”
“— Любі друзі!
Ніколи не починайте так свою промову, особливо якщо тема її — не надто приємна.
— Бог створив цю планету, і вона йому не сподобалася. Тому Бог заселив її людьми, — Мереж планував підготувати кращий виступ, але загуляв, тому вийшло трохи уривчасто. — Головна місія людей на землі — підтримувати на ній належний рівень лайна. Ми всі рухаємося до того, щоб стати лайном. Усіма речами, нами створеними, ми користуємося лише певний час перед тим, як вони стануть лайном. Тобто сміттям, гниллю, непотребом. Ви повинні широко розуміти поняття «лайно».
— Як людина, що закінчила медичний університет, я можу запевнити вас, що це абсолютно неможливо, — із поблажливою усмішкою пояснював якийсь чоловічок невеликому колу слухачів.
— Ваша медицина ще просто не доросла, — відказала Шума. — Я займаюся не так давно, а ніс уже вкоротився на чотири міліметри.
— А мені здається, трохи виріс, — насмішкувато шпигнув пан Шмига. Сьогодні він був спокійний, бадьорий та усміхнений.
Певно, інопланетяни відклали свій наступ.
— Та що ви таке кажете? — Шума стурбовано торкнулася носика. — Я заміряла.
Чого вони не слухають Мережа? Бовдури.
— … Як би ви хотіли бути поховані? Знаєте, от живе собі людина, вважає, що вона щось значить, а потім від неї лишається паралелограмчик із хрестом або каменюкою. І знаєте, це так принизливо. Навіть якщо каменюка дуже велика, і не просто каменюка, а пам’ятник, і не просто пам’ятник, а обкладений квітами цілий рік — все одно це так принизливо, що краще б уже нічого не лишалося. І я розсудив, хай мене кремують. А попіл куди? І рішення прийшло миттєво. В унітаз. Унітазові я віддавав так багато протягом свого життя. Усе, що я створював, усе моє лайно. Я хочу злитися з ним у вічності.”
Тут ми вже бачимо, що поняття “лайно” – це не те, що мається на увазі, як продукт життєдіяльності. Це ми так розуміємо. Але авторка закликає нас вустами героя: “Ви повинні широко розуміти поняття «лайно»”.
І, здається, поважні дядьки-фантасти це вже зрозуміли, бо заохотили молоду талановиту авторку роману “Бурецвіт” розповсюджувати своє “лайно” у нашому світі. :)
Далі у романі герой Мереж навіть співає про лайно на чужі мотиви:
“— Життя — лайно-о-о, лайно життя-а-а! — проспівав Мереж на мотив «Журчат ручьи».”