Tutaj, або Краків Віслави Шимборської

Вавель над Віслою. Фото з сайту orangesmile.com
Вавель над Віслою. Фото з сайту orangesmile.com

Парадоксально, але про життя Віслави Шимборської відомо не так багато. А власне, як часом кажуть, про неї відомо лише те, що не відомо нічого. До цього спричинилася, передусім,  гранична скромність нобелівської лауреатки і повне небажання говорити про свої особисті справи. До такої позиції дехто ставиться з повагою, дехто з підозрою, та ми все ж таки спробуємо скласти свій краківський маршрут “місцями Віслави Шимборської”, ґрунтуючись на тих біографічних матеріалах і спогадах самої поетки та її оточенння, з яких усе-таки дещо відомо.

Отже, як відомо, Віслава Шимборська народилася не в Кракові, а в малому містечку біля Познані. Але родина Шимборських переїхала до королівського міста, коли Віславі було 8 років. Відтоді вона живе у Кракові, виїжджаючи звідси рідко і ненадовго. І саме ця обставина страшенно утруднює складення маршруту “Стежками Віслави Шимборської”. Адже відтак тут чи не кожна стежка — це стежка Шимборської. Можна було би піти шляхом почергового називання адрес, за якими мешкала наша героїня, навчальних закладів, куди ходила щодня, місць роботи… Та ми підемо іншим шляхом. І почнемо — від королівського замку.

Віслава Шимборська
Віслава Шимборська

Отже, королівський замок на горі Вавель над Віслою це — … місце ігор маленької Віслави. Якщо вірити спогадам про довоєнні роки Данути Міхаловської, подруги дитинства нашої героїні, справи виглядали так: “Ми обожнювали Вавель, який тоді був набагато більш доступний, ніж зараз. Можна було гратися на дворику Стефана Баторія, в саду, там, де тепер археологічні розкопки. Зовсім іншим було оточення Вавеля: ми бігли між приклеєних до мурів малих єврейських будиночків, які потім було розібрано, серед розквітлих навесні фіалок, первоцвітів, жовтої мати-й-мачухи”.

Як і кожна порядна краківська екскурсія, наша також, розпочавшись на Вавелі, мусить потроху помандрувати на Старе місто. Отже зазирнімо тут спершу на вулицю Старовісльну. Наша мета — будинок під номером 3/5. Тут була жіноча Гімназія сестер уршулянок, навчальний заклад — елітний і дорогий, куди родина Шимборських віддала на навчання обох своїх доньок — Віславу та її старшу сестру Навою. Цікаво, що, окрім загальноосвітніх предметів, гімназистки вивчали, зокрема, історію мистецтва, спів, латину… Після війни будинок належав Музичній академії, але нещодавно його знову повернули сестрам уршулянкам.

До часів гімназії належить захоплення Шимборської Анатолем Франсом. У поезії Spotkanie (Зустріч) зі збірки “Волання до Єті” знаходимо відгук спогадів тих часів. Поезія малює нам картину Страшного суду і потрапляння грішників до пекла. Серед них — і лірична героїня, покарана за те, що на заняттях у гімназії читала книжку. І от серед юрми в густому димі вона бачить Анатоля Франса. Це ж його книжку вона читала, через нього потрапила сюди! Та незважаючи на прикрі обставини (довкола — нагадаємо — пекло) зустріч ця приємна і радісна: обоє вибухають сміхом.

Імовірні місця зустрічі Віслави Шимборської з з Анатолем Францом. Фото Г.Романенко
Імовірні місця зустрічі Віслави Шимборської з Анатолем Франсом. Фото Г.Романенко

Поезія завершується так, визначаючи краківські координати цієї зустрічі:
Stało się to przed ósmą z rana,
gdy szła do szkoły w zamyśleniu,
plantami w klonach i kasztanach,
z niebieską tarczą na ramieniu
śmiertelna, niżej podpisana

Планти, згадані тут — одне із найвідоміших місць у Кракові, це зелені насадження, які обіймають кільцем Старе місто. Раніше тут був оборонний мур.

Зважаючи на те, що в гімназійні часи Віслави родина Шимборських мешкала за адресою Радзивілловська, 29, ми уявили, якою частиною Плантів ходила щодня майбутня авторка “Волання до Єті” і сфотографували ймовірне місце її зустрічі з Анатолем Франсом.

Наступний наш важливий пункт — будівля за адресою Вєлополє, 1. Тут була редакція і друкарня газети Dziennik Polski, у літературному додатку до якого з назвою Walka, як відомо, 14 березня 1945 року, було надруковано дебютний вірш поетеси “Шукаючи слова”. Вам здається, ніби ми вже були тут? Маєте рацію! Озирніться — Гімназія сестер уршулянок — ось там, через дорогу.

Гімназія сестер уршулянок. Фото Г.Романенко
Гімназія сестер уршулянок. Фото Г.Романенко

Значно пізніше, пригадуючи часи своїх перших публікацій, Віслава Шимборська назве людей, згуртованих навколо редакції газети Dziennik Polski, своїм першим літературним середовищем. Редакторами додатку були тоді відомий сатирик Вітольд Зехентер та поет Адам Влодек, згодом — чоловік Віслави Шимборської.

Саме з цим шлюбом пов’язаний наступний наш екскурсійний об’єкт — будинок за адресою вулиця Крупніча, 22, куди Віслава Шимборська переїхала жити після весілля.

Це — Будинок літераторів, який свого часу неформально називали також “кохлозом” через велику кількість його мешканців. Домом письменників ця кам’яниця стала в січні 1945 року. Багато її жителів прибули зі знищеної дощенту Варшави.

Спілка польських літераторів (Związek Literatów Polskich) організовувала тут літературні середи та суботи. А п’ятниці належали Колу молодих, яке багато років організовував Адам Влодек. У післявоєнний час до Кола належали, зокрема, Славомір Мрожек, Станіслав Лем та Віслава Шимборська.

Редакція газети Dziennik Polski. Фото Г.Романенко
Редакція газети Dziennik Polski. Фото Г.Романенко

Але, звісно, спілкування письменників не можна було обмежити лише певними “вечорами” та “зустрічами”. Про унікальну творчу атмосферу, що тут панувала, знаходимо безліч спогадів. Зокрема — опубліковане у краківському часописі Studium за 1995 рік свідчення відомого письменника та перекладача Мачея Сломчинського, який оповідає, що з огляду на те, “що подумають діти й онуки”, мав намір спалити течку із лімериками, написаними в той час і в тому середовищі. Але не спалив. “Забагато в них спогадів. Зник би останній слід по тих камерних симпозіумах на вулиці Крупнічій, де кожен міг кинути географічну назву, а охочий відповідав лімериком за кільканадцять секунд. Нікого серед учасників тих зібрань уже немає з нами. Зосталися ми тільки удвох, я і одна молоденька гарненька дівчина, яка в міру попивала горілку і пирхала зі сміху, слухаючи тексти, від яких почервонів би і мерзотник-рецидивіст. Та дівчина — це, звісно, Віслава Шимборська”.

Щось довго вже ми стоїмо тут, на Крупнічій, задерши голову до вікон старої кам’яниці. Перешкоджаємо клієнтам вегетаріанського ресторану Vega, розташованому тепер на першому поверсі. Ходімо далі. А тим, кого зачарувало це місце, підкажу — зазирніть у дворик музею Юзефа Мехоффера, видатного польського художника і, до речі, друга Станіслава Виспянського, з яким вони разом під керівництвом Яна Матейка брали участь у розписі Мар’яцького костелу. Із цього дворика чудово видно колишній Будинок літераторів. І навпаки: з вікон Будинку літераторів видно сад, висаджений Мехоффером, — такий мальовничий, якими і бувають сади художників. Чи дивилася Віслава Шимборська з вікна на цей сад? Не думаю, що цій спокусі можна було опиратися.

Будинок на Крупнічій, 22. Фото Г.Романенко
Будинок на Крупнічій, 22. Фото Г.Романенко

Ось ми і наближаємося до останнього пункту нашої екскурсії, до Головної площі Кракова, від якої розбігається безліч вулиць, але в цій мандрівці нас цікавить вулиця Вісльна (не плутати зі Старовісльною, на якій ми вже були). Тут у будинку № 2 була розміщена редакція часопису Życie Literacke. Віслава Шимборська в ній працювала з 1951 до 1981 року.

Із 1966 р. Шимборська керувала тут відділом поезії, частково провадила рубрику “Літературна пошта”, а з 1968 року писала власну колонку Lektury Nadobowiązkowe, — матеріали пізніше було зібрано та видано однойменною книжкою. У 1978 році в “Лектурах” Віслава Шимборська писала: “Живу у Кракові, а це значить, що коли проходжу біля Вавелю, думаю зазвичай про щось інше, не обов’язково важливіше”.

Ось так, почали від Вавелю — Вавелем і завершуємо. І можна було би поставити крапку, якби не питання, яке, мабуть, виникає чи не у кожного учасника нашої екскурсії: “А де ж мешкає Віслава Шимборська? Де вона тепер?”. Що ж я можу відповісти на те? Десь тут, у Кракові. Tutaj, як підказує назва її останньої збірки.